Рішення

від 20.01.2020 по справі 922/3582/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3582/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерне Товариство Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код 14360570 до першого відповідача - Підприємство об`єднання громадян "Харківське виробниче підприємство № 1" 04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 15, код 03972784 , другого відповідача - ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 про стягнення 181 891,15 грн. за участю представників:

позивача - не з`явився

першого відповідача - не з`явився

другого відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського судуХарківської області надійшла позовна заява АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (позивач) про солідарне стягнення з ПОГ "ХВП №1", як боржника (перший відповідач) та ОСОБА_1 , як поручителя (другий відповідач) заборгованість за договором кредиту Б/Н від 14.05.2013 в розмірі 181 891,15 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2019, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.12.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідачі правом на участь представника у судовому засіданні не скористалися, причину неявки не повідомили, відзивів на позовну заяву не надали. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та поштове повідомлення про отримання ухвал суду.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Про розгляд справи сторони були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві .

Проте ухвали суду, які направлялися на адреси відповідачів, повернуті без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання" та "відсутній за адресою".

Судом перевірено адресу першого відповідача, згідно з наданого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 20.01.2020 року, місцезнаходження відповідача - м. Київ, вул. Олени Телиги, 15, та згідно інформації про реєстрацію фізичних осіб, місцем реєстрації другого відповідача є АДРЕСА_2 .

Саме на ці адреси судом надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Крім того, судом було опубліковано повідомлення на сайті суду про розгляд справи.

Таким чином, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Позивач повідомлений належним чином про, що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу суду.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

14.05.2013 р. між Публічним акціонерним товариство комерційний банк "Приватбанк" (позивачем) та Підприємством об`єднання громадян "Харківське виробниче підприємство № 1" (першим відповідач) укладено Договір банківського обслуговування № б/н зі встановленням кредитного ліміту на рахунок № НОМЕР_2 шляхом підписання Заяви про про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 14.05.2013.

За вищевказаним Договором Банк взяв на себе зобов`язання при наявності вільних грошових ресурсів здійснювати обслуговування кредитного ліміту клієнта за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, про розмір якого Банк повідомляє клієнту на свій розсуд або у письмовому вигляді, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банка та клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентується Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які розміщені в сеті Інтернету на сайті www.privatbank.ua., які разом з заявою про відкриття поточного рахунку та карткою зі зразками підписів і відбитка печатки складають Договір банківського обслуговування.

Позивачем до матеріалів справи надано витяг Умовами та Правилами надання банківських послуг в частині послуги "Кредитний ліміт" чинний на момент виконання відповідачем кредитного ліміту, на які останній посилається як на підставу своїх вимог.

З матеріалів справи вбачається, що банк виконав свої зобов`язання, надавши кредитний ліміт в розмірі 500 000,00 грн.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, крім всього, договори та інші правочини.

У статті 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) закріплено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом ч. 1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1, 3 статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 1072 ЦК України та ч. 22.9. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", банк повинен виконати розпорядження клієнта виключно в межах залишку грошей на рахунку платника.

Згідно ч. 1 ст. 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунку банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Підставою для звернення Банку з позовом стало прострочення Клієнтом (першим відповідачем) виконання своїх зобов`язань за договором банківського обслуговування від 14.05.2013 р., у зв`язку із чим у нього перед Банком виникла заборгованість у сумі 181 891,15 грн.

У випадку непогашення кредиту, отриманими клієнтами, протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання Клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними.

З матеріалів справи вбачається наявна заборгованість у першого відповідача з повернення кредитних коштів (основне зобов`язання) в розмірі 181 891,15 грн.

Перший відповідач жодним чином не спростував викладені позивачем, з посиланням на докази, факти існування між сторонами фактичних відносин щодо користування кредитними коштами.

З приписами статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, з урахуванням принципу змагальності сторін, матеріали справи містять достатні докази виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором банківського обслуговування б/н від 18.02.2016 р. з наданням першому відповідачу послуги "Кредитний ліміт" та не містять доказів в підтвердження своєчасного повернення банку кредитних коштів (тіла кредиту) та сплати відсотків обумовлений сторонами.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що перший відповідач не надав суду належних доказів виконання домовленості або вмотивованих заперечень проти неї, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, вимоги позивача до першого відповідача в сумі основного боргу у розмірі 181 891,15 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача до другого відповідача про солідарне стягнення заборгованості, суд зазначає наступне.

02 жовтня 2014 року між ПАТ КБ "Приватбанк" другим відповідачем укладений договір поруки № PORUCH 1412244083141.

Відповідно до п. 1.2. Договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

П. 1.5. договору сторони погодили, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно п. 4.1. Договору поруки, сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладання цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 цей договір припиняє свою дію.

Вказаний договір підписаний представниками сторін та скраплений печаткою ПАТ КБ "Приватбанк".

Згідно з частинами 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Разом з тим, оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов`язань і при цьому водночас сама має зобов`язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов`язання та про договори (розділи І та II кн. 5 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов`язання), до істотних умов договору поруки слід віднести, зокрема визначення зобов`язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо.

Дослідивши умови договору поруки, на який посилається позивач, судом встановлено, що його предмет визначено, як надання поруки поручителем перед кредитором за виконання першим відповідачем зобов`язань за угодами приєднання до розділу 3.2.1 "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг (далі за текстом договору "Угода 1" та приєднання до розділу 3.2.2. "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та правил надання банківських послуг (далі за текстом договору "Угода 2".

З системного аналізу всіх умов вказаного договору поруки неможливо встановити яке ж саме основне зобов`язання забезпечене порукою, оскільки з наданого договору неможливо встановити ані правочин який як основне зобов`язання забезпечене порукою, ані поточний рахунок на який надається послуга кредитний ліміт. Лише визначено особу, первинні зобов`язання якої забезпечені порукою.

За таких підстав, суд визнає твердження позивача що договір поруки укладено саме в забезпечення виконання умов договору банківського рахунку № б/н від 14.05.2013 р. лише припущеннями позивача, які жодним чином не узгоджені сторонами договору поруку, а відтак суду невідомо та не вбачається з матеріалів справи які саме первинні зобов`язання забезпечені порукою.

Більш того, з наданого договору п.п. г) унормовує забезпечення тіла кредиту у розмірі лише 50000,00 грн., натомість, як зазначає сам позивач, кредитний ліміт першому відповідачу було встановлено у розмірі 50 000,00 грн., що, в свою чергу, значно перевищує розмір забезпечення. При цьому позивачем про зміни розміру кредитного ліміту до матеріалів справи не надано.

За таких підстав, вади укладеного між позивачем та другим відповідачем договору поруки, у сукупності з відсутністю в матеріалах справи доказів, які б свідчили на підтвердження факту надання згоди другого відповідача на забезпечення виконання саме зобов`язань за договором банківського обслуговування б/н від 14.05.2013 р., спростовують твердження позивача, які не підтверджені належними доказами.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

А відтак, враховуючи об`єктивну неможливість ідентифікувати які саме зобов`язання та за яким первинним кредитним правочином забезпечені порукою, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача до другого відповідача не підлягають задоволенню та в цій частині позову щодо солідарного стягнення слід відмовити, як вимоги яка не доведена належними та достатніми доказами.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на першого відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, ч.1, 3 ст. 202, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного Товариства Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" до Підприємства об`єднання громадян "Харківське виробниче підприємство № 1" задовольнити.

Стягнути з Підприємства об`єднання громадян "Харківське виробниче підприємство № 1" (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 15, код 03972784) на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код 14360570) - 181 891,15 грн. заборгованості за кредитом згідно договору б/н від 14.05.2013.

В позові Акціонерного Товариства Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 відмовити.

Судові витрати позивача пов`язані з розглядом справи покласти на першого відповідача - Підприємство об`єднання громадян "Харківське виробниче підприємство № 1".

Стягнути з Підприємства об`єднання громадян "Харківське виробниче підприємство № 1" (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 15, код 03972784) на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код 14360570) - 2728,37 грн. судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

УЧАСНИКИ СПРАВИ

Позивач - Акціонерне Товариство Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК", 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код 14360570.

Перший відповідач - Підприємство об"єднання громадян "Харківське виробниче підприємство № 1", 04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 15, код 03972784.

Другий відповідач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Повне рішення складено "27" січня 2020 р.

Суддя С.А. Прохоров