Постанова

від 31.08.2020 по справі 922/3582/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/3582/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2020 у справі

за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"

до 1) Підприємства об`єднання громадян "Харківське виробниче підприємство №1",

2) ОСОБА_1

про стягнення 181 891,15 грн.

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У листопаді 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Підприємства об`єднання громадян "Харківське виробниче підприємство №1" (ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1") та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за договором від 14.05.201 № б/н у сумі 181 891,15 грн.

1.2. Позов аргументовано тим, що 15.05.2013 згідно заяви ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" приєдналося до "Умов та правил надання банківських послуг", тарифів Банку, які розміщенні у інтернет на сайті позивача, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування № б/н від 14.05.2013. Відповідно до умов договору № б/н від 14.05.2013 ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок НОМЕР_1 . Водночас ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" належним чином зобов`язання за договором № б/н від 14.05.2013 не виконало, у зв`язку з чим у підприємства утворилася заборгованість за кредитом у сумі 181 891,15 грн.

При цьому, позивач звернув увагу на те, що 02.10.2014 між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки, предметом якого є надання ОСОБА_1 поруки за зобов`язаннями позичальника - ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" за кредитним договором. Ураховуючи наведене, на думку позивача, спірна заборгованість за кредитом у сумі 181 891,15 грн підлягає солідарному стягненню з ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" та ОСОБА_1 .

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.01.2020 у справі № 922/3582/19 (суддя Прохоров С. А.) позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" до ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" задоволено; стягнуто з ПОГ "Харківське виробниче підприємство № 1" на користь АТ КБ "Приватбанк" 181 891,15 грн заборгованості за кредитом згідно договору б/н від 14.05.2013; у позові АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 відмовлено.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" до ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" місцевий господарський суд виходив з того, що між АТ КБ "Приватбанк" та ПОГ "Харківське виробниче підприємство № 1" було укладено договір банківського обслуговування № б/н від 14.05.2013 із встановленням кредитного ліміту на рахунок № НОМЕР_1 шляхом підписання заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 14.05.2013. Банк виконав свої зобов`язання, надавши кредитний ліміт у сумі 500 000,00 грн, проте ПОГ "Харківське виробниче підприємство № 1" зобов`язання з повернення кредитних коштів не виконало, у зв`язку з чим у нього перед Банком виникла заборгованість у сумі 181 891,15 грн, що є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості, місцевий господарський суд зауважив, що з укладеного між сторонами договору поруки № PORUCH 1412244083141 від 02.10.2014 неможливо встановити, яке саме основне зобов`язання забезпечено порукою, неможливо ідентифікувати, які саме зобов`язання та за яким первинним кредитним правочином забезпечені порукою.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2020 ( Радіонова О. О. - головуючий, судді Гребенюк Н. В., Чернота Л. Ф.) рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2020 у справі № 922/3582/19 у частині задоволення позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" до ПОГ "Харківське виробниче підприємство № 1" про стягнення заборгованості за кредитом згідно договору б/н від 14.05.2013 скасовано; у цій частині прийнято нове рішення, яким у задоволені позовних вимог АТ КБ"Приватбанк" до ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" про стягнення за договором банківського обслуговування №б/н від 14.05.2013 суми заборгованості в розмірі 181 891,15 грн відмовлено; в іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2020 у справі № 922/3582/19 - залишено без змін.

2.4. Апеляційний господарський суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" до ПОГ "Харківське виробниче підприємство № 1" про стягнення заборгованості за кредитом згідно договору б/н від 14.05.2013 посилаючись на правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 342/180/17 (постанова від 03.07.2019) зазначив, що позивачем не доведено підстави користування ПОГ "Харківське виробниче підприємство № 1" кредитними коштами банку, а відтак, висновок суду про укладення договору і відповідно невиконання зобов`язань ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" щодо повернення грошових коштів є недоведеним та таким, що не відповідає обставинам справи.

Щодо посилань АТ КБ "ПриватБанк" на укладений між банком та ОСОБА_1 договір поруки від 02.10.2014 № PORUCH 1412244083141, суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент підписання заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 14.05.2013 клієнтом банку було Харківське учбово-виробниче підприємство №1 українського товариства глухих (ЄДРПОУ 03972784) та у договорі поруки № PORUCH1412244083141 від 02.10.2014 предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконанням підприємством Харківським учбово-виробничим підприємством № 1 українського товариства глухих (ЄДРПОУ 03972784), позов в свою чергу було пред`явлено банком саме до ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" (ЄДРПОУ 03972784), про зміну найменування підприємства за ЄДРПОУ 03972784 банк повідомлено не було.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про те, що з укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 договору поруки №PORUCH 1412244083141 від 02.10.2014 неможливо встановити, яке саме основне зобов`язання забезпечено порукою, оскільки відсутні посилання та номери відкритих рахунків та основний правочин, що унеможливлює ідентифікувати, які саме зобов`язання та за яким договором забезпечені порукою.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за недоведеністю укладення між сторонами кредитного договору, вимоги щодо задоволення стягнення заборгованості за договором поруки є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 20.01.2020 і постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2020 у справі № 922/3582/19, АТ КБ "Приватбанк" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зокрема, скаржник наголошує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у справі № 342/180/17 (постанова від 03.07.2019), який помилково застосовано судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови.

3.3. Так скаржник акцентує, що відповідачем у справі № 342/180/17 є не юридична особа, а фізична особа, а отже на правовідносини, які складися у справі № 342/180/17 розповсюджується дія законодавства про захист прав споживачів. Натомість у справі № 922/3582/19 відповідачем, з яким укладено кредитний договір, є саме юридична особа, на яку положення Закону України "Про захист прав споживачів" не розповсюджуються. Відтак, на думку скаржника, посилання судом апеляційної інстанції на правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 342/180/17 (постанова від 03.07.2019) є безпідставним, у зв`язку з чим при розгляді цієї справи № 922/3582/19 від зазначених правових висновків слід відступити.

3.4. Крім цього, скаржник зауважує, що договір поруки укладений між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 є дійсним та підлягає виконанню. Водночас суди попередніх інстанцій не звернули на це уваги та безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення статей 204, 546, 553 ЦК України.

3.5. Відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб`єкти господарювання. Крім цього, позивачем заявлена позовна вимога до поручителя - фізичної особи, який зазначений стороною правочину в забезпечення виконання зобов`язання ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" (суб`єкта господарської діяльності).

4.3. Місцевий господарський суд при вирішенні цієї справи дійшов висновку про укладення між ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" та АТ КБ "Приватбанк" договору банківського обслуговування б/н від 14.05.2013, виконання банком своїх зобов`язань щодо надання кредитного ліміту у сумі 500 000,00 грн та наявність у ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" заборгованості у сумі 181 891,15 грн.

Щодо укладеного договору поруки між банком та ОСОБА_1 , місцевий господарський суд зауважив, що із зазначеного договору неможливо встановити, яке саме основне зобов`язання було забезпечено порукою, а відтак підстав для задоволення позову в цій частині не має.

4.4. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд послався на положення статей 549, 551, 633, 634, 1056-1, 1067 ЦК України та звернувся до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц (постанова від 03.07.2019). При цьому апеляційний господарський суд установив, що Харківським учбово-виробничим підприємством № 1 українського товариства глухих в особі директора ОСОБА_1. було підписано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, разом із заявою на відкриття рахунка, проте у зазначеній заяві про відкриття поточного рахунку від 14.05.2013 не зазначена процентна ставка. Крім цього, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що наданий позивачем Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розміщений на сайті: https://privatbank.ua, належним доказом бути не може, адже зазначений доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила. Крім того, зазначений Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містить підпису ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1", а тому його не можна розцінювати як частину договору, укладеного між сторонами 14.05.2013 шляхом підписання заяви. Ураховуючи ненадання позивачем підтверджень про конкретні запропоновані ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії та погодженого розміру ліміту кредитування, суд апеляційної інстанції зазначив, що надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть вважатися стандартною (типовою) формою, встановленою до укладеного із ПОГ "Харківське виробниче підприємство №1" кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, в той час як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім цього, апеляційний господарський суд наголосив, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують встановлення та коригування кредитного ліміту. Зокрема, з наявних в матеріалах справи виписок по рахунку № НОМЕР_1 ХУВП № 1УТОГ за період з 30.03.2017 по 02.05.2017, убачається: "вихідний залишок Актив 199 754, 95 грн"; № НОМЕР_1 ХУВП № 1УТОГ за період з 03.05.2017 по 21.10.2019, зазначено: "вихідний залишок Актив 0.00"; № НОМЕР_2 ХУВП № 1УТОГ за період з 03.05.2017 по 21.10.2019, зазначено: "вихідний залишок Актив 0.00"; № НОМЕР_3 ХУВП № 1УТОГ за період з 30.05.2017 по 21.10.2019, зазначено: "вихідний залишок Актив -181 891,15 грн", не можливо встановити факт користування грошовими коштами банку, оскільки в заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та в заяві на відкриття рахунку взагалі не зазначено номер карткового рахунку, на який посилається позивач та який зазначений у виписках.

Крім того, з виписок по рахунку № НОМЕР_1 ХУВП № 1УТОГ за період з 03.05.2017 по 21.10.2019, № НОМЕР_2 ХУВП № 1УТОГ за період з 03.05.2017 по 21.10.2019 убачаються платежі, в яких зазначено "погашення згідно договору банківського обслуговування", "погашення пені згідно договору банківського обслуговування", "погашення відсотків згідно договору банківського обслуговування", проте із зазначених посилань неможливо встановити, що саме за договором банківського обслуговування № б/н від 14.05.2013 здійснювались зазначені платежі, оскільки в призначенні платежу відсутні посилання на нього.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що АТ КБ "ПриватБанк" не доведено укладення між сторонами договору банківського обслуговування № б/н від 14.05.2013, що в свою чергу свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також черговість погашення заборгованості та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань.

4.5. Згідно положень статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи

4.6. Як свідчать матеріали справи, касаційну скаргу із посиланням на положення частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що при вирішенні справи судами попередніх інстанцій застосовано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, від яких необхідно відступити.

4.7. Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Отже розглядаючи касаційну скаргу у межах її доводів та вимог, які зводяться до необхідності відступлення від висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц та застосованого судом апеляційної інстанцій у цій справі, Верховний Суд зазначає таке.

4.8. Мотивуючи необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, АТ КБ "Приватбанк" зазначає, що відповідачем у справі № 342/180/17-ц була фізична особа, тому на правовідносини між сторонами поширювалася дія законодавства про захист прав споживачів. Натомість у цій справі № 922/3582/19 відповідачем, з яким укладено кредитний договір, є юридична особа, на яку, за твердженням скаржника, норми законодавства про захист прав споживачів не поширюються.

На підставі наведеного АТ КБ "Приватбанк" зазначає, що юридична особа в силу свого правового статусу здатна усвідомлювати значення та наслідки своїх дій, здатна ознайомитися з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку при укладенні кредитного договору. Тому, на думку скаржника, при розгляді цієї справи слід відступити від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц.

4.9. Водночас зазначені доводи касаційної скарги щодо неможливості застосування до правовідносин сторін висновків, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17-ц колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у даному випадку слід виходити з наданого судом тлумачення норми права, а не суб`єктного складу сторін спору.

Аналогічний висновок викладено Верховний Судом постановах від 12.03.2020 у справі № 916/548/19, від 18.02.2020 у справі № 914/504/18 та від 17.07.2020 у справі № 910/8189/19.

4.10. Так, у справі № 342/180/17-ц за позовом АТ КБ "Приватбанк" до фізичної особи про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування чужими коштами та пені, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 у справі № 6-144цс14, та, посилаючись на положення статей 207,626, 628, 638, 626, 1054, 1055, 633, 634, 1056-1, 1048, 1049, 1050, 549, 551 ЦК України, дійшла наступних висновків:

- визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки;

- умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений;

- умови та правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), належним доказом бути не можуть, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування;

- ураховуючи, що позивач вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, установлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України не заявляв, позовні вимоги аргументовані умовами кредитного договору з посиланням на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення заборгованості за процентами за користування чужими коштами та пені за порушення умов кредитного договору, та відмовила у цій частині у задоволенні позову;

- при цьому, щодо стягнення тіла кредиту Велика Палата Верховного Суду зауважила, що враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд обґрунтовано зазначили про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 16 058,07 грн.

4.11. Водночас, відповідно до положень статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 73, 76 ГПК України).

З викладеного слідує, що положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

4.12. Оскільки висновок суду апеляційної інстанції у справі № 922/3582/19 ґрунтується на тому, що позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачем кредиту саме за заявою від 14.05.2013 на поточний рахунок НОМЕР_1 , а відповідно перевірити розмір нарахованих сум боргу відповідачеві є неможливим, Верховний Суд погоджується з рішенням апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог, адже доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.

4.13. З огляду на викладене, скаржник не довів необхідності відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, згідно з якою у разі заявлення банком позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості на підставі кредитного договору, необхідним є доведення позивачем належними та допустимими доказами того, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка установлена у вигляді сплати процентів за користування кредитом, комісії за використання ліміту, а також відповідальності у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Колегія суддів підстав для відступлення від наведених висновків також не вбачає.

4.14. Ураховуючи зазначене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.

4.15. Отже, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги АТ КБ "Приватбанк" в частині підстав, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

4.16. Стосовно решти доводів, наведених у касаційній скарзі, варто зауважити, що вони спрямовані на переоцінку доказів у справі, а це виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанова апеляційного господарського суду у цій справі ухвалена із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування не має.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2020 у справі № 922/3582/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ