Рішення

від 27.01.2020 по справі 826/3344/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2020 року м. Київ № 826/3344/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., представника позивача Тарасун О.І., у відсутність представників відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НВК Строй до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

27.02.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю НВК Строй (ТОВ НВК Строй ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.12.2017 №3132615147, №3122615147 та №3142915147.

В обґрунтування позову первинно та в подальшому зазначено, що податкові повідомлення-рішення від 13.12.2017 №3132615147, №3122615147 та №3142915147 прийняті відповідачем на підставі висновків акту від 29.11.2017 №185/26-15-14-07-02-10/38308085 в якому зафіксовані результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ НВК Строй з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.07.2017, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 31.07.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015 по 31.07.2017. Вказана перевірка проведена на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 09.11.2017 №12014, який виданий на виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №752/10368/17.

Позивач зазначає, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №752/10368/17 не могла слугувати підставою для прийняття наказу про проведення перевірки, а тому вказана перевірка ТОВ НВК Строй є незаконною, що нівелює її правові наслідки та вказує на протиправність податкових повідомлень-рішень від 13.12.2017 №3132615147, №3122615147 та №3142915147, які прийняті на підставі висновків такої перевірки.

Так, ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №752/10368/17 скасована ухвалою Київського апеляційного суду від 06.06.2019. Отже, всі акти індивідуальної дії прийняті на підставі ухвали ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №752/10368/17 не можуть мати будь-якої юридичної сили, а також відпали підстави проведення перевірки згідно наказу ГУ ДФС у м. Києві від 09.11.2017 №12014.

Позивач визнає, що допустив працівників відповідача до перевірки. При цьому наголошує, що відсутність підстав для прийняття оскаржуваного наказу та факт скасування ухвали слідчого судді, яка була покладена в основу для винесення наказу на проведення перевірки, які є похідними від ухвали слідчого судді, вказують на незаконність такої перевірки. В цій частині позивач звертає увагу на доктрину з умовною назвою плоди отруйного дерева , сформульовану Європейським судом з прав людини у справах Гефген проти Німеччини , Нечипорук і Йонкало проти України , Яременко проти України , та згідно якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2018 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов в якому вказав на необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення позову. Наголосив на обґрунтованості висновків перевірки, зафіксованих в акті від 29.11.2017 №185/26-15-14-07-02-10/38308085, щодо нереальності господарських відносин ТОВ НВК Строй з ТОВ Лана Профі , ТОВ Укрбуд Інжиніринг , ТОВ Астра Груп Компані , ТОВ Укрбуд ЛТД . Саме на підставі даних висновків прийняті спірні рішення, які відповідач вважає правомірними.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі з підстав та мотивів, викладених в позовній заяві, додатково наданих поясненнях та доказах.

Представники відповідача в засідання не прибули, причини неявки ГУ ДФС у м. Києві не повідомило.

Таким чином суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №752/10368/17, яка винесена під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32017100010000011 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, задоволено клопотання прокурора та призначено позапланову документальну перевірку ТОВ НВК Строй з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій за період з 01.01.2015 по 31.07.2017.

09.11.2017 ГУ ДФС у м. Києві винесено наказ №12014 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ НВК Строй з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.07.2017, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 31.07.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015 по 31.07.2017.

З 14.11.2017 по 22.11.2017 працівниками ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ НВК Строй з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.07.2017, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 31.07.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015 по 31.07.2017.

За результатом перевірки складено акт від 29.11.2017 №185/26-15-14-07-02-10/38308085, в якому зафіксовані виявлені в ході перевірки порушення вимог:

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (ПК України) в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на суму 244764 грн, за 2016 рік на суму 463219 грн, всього на суму 707983 грн;

- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 573623 грн, в т.ч. за жовтень 2015 року - 7161 грн, листопад 2015 року - 3481 грн, грудень 2015 року - 35563 грн, січень 2016 року - 17386 грн, лютий 2016 року - 17766 грн, березень 2016 року - 7530 грн, квітень 2016 року - 13151 грн, травень 2016 року - 70048 грн, червень 2016 року - 13882 грн, липень 2016 року - 6777 грн, серпень 2016 року - 86457 грн, вересень 2016 року - 40959 грн, жовтень 2016 року - 54310 грн, листопад 2016 року - 63156 грн, грудень 2016 року - 56380 грн, січень 2017 року - 1516 грн, лютий 2017 року - 78100 грн.

13.12.2017 на підставі вказаних висновків перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №3132615147 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 823787 грн, з яких сума грошового зобов`язання за податковим зобов`язанням складає 707983 грн, штрафних (фінансових) санкцій - 115805 грн;

- №3122615147 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 717029 грн з яких сума грошового зобов`язання за податковим зобов`язанням з податку на додану вартість складає 573623 грн, штрафних (фінансових) санкцій - 143406 грн;

- №3142915147 про застосування штрафу на загальну суму 18119 грн за затримку реєстрації податкових накладних.

Позивач не погоджуючись із вказаними рішеннями звернувся до суду із даним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Підстави, за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка, встановленні пунктом 78.1 статті 78 ПК України.

Так, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону.

За змістом пункту 78.5 статті 78 вказаного Кодексу допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 79.2, 79.3 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

Отже, однією з правових підстав для призначення позапланової перевірки платника податків є отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки.

Встановлено, що перевірка ТОВ НВК Строй за висновками якої прийняті оскаржувані рішення проведена на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 09.11.2017 №12014, прийнятого на виконання ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №752/10368/17 про надання дозволу на проведення у кримінальному провадженні №32017100010000011 позапланової документальної перевірки ТОВ НВК Строй .

Разом із тим, у подальшому, ухвалою Київського апеляційного суду від 06.06.2019 ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №752/10368/17 скасовано, а клопотання прокурора про призначення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ НВК Строй у кримінальному провадженні №32017100010000011 повернуто особі, яка його подала.

Аналізуючи доводи позивача про те, що скасування ухвали про призначення перевірки як єдиної підстави до прийняття наказу про проведення перевірки, має наслідком скасування усіх індивідуальних адміністративних актів, прийнятих податковим органом на виконання ухвали слідчого судді, суд виходить з наступного.

Зокрема, звертає увагу на те, що в ПК України передбачена можливість проведення позапланової перевірки за рішенням суду (слідчого судді), яка однак не узгоджується із приписами кримінально процесуального закону стосовно повноважень слідчого судді на призначення такої перевірки за клопотанням слідчого в рамках кримінального провадження.

У Кримінальному процесуальному кодексі України (КПК України) відсутні норми, які передбачають проведення такої процесуальної дії як надання дозволу на проведення перевірки та які визначають компетенцію слідчого судді щодо вирішення питання про надання дозволу на проведення податкової перевірки. Відсутня також і процедура розгляду такого клопотання.

При цьому, відповідно до пункту 56.12 статті 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даному випадку суд вважає за необхідне при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин застосувати правову позицію, викладену Верховним Судом в ухвалі від 06.03.2018 у справі №243/6674/17-к.

Так, у вказаному судовому рішенні Верховний Суд зазначає, що частина друга статті 93 КПК України передбачає, серед іншого, що збирання доказів можливе за допомогою витребування та отримання висновків ревізій та актів перевірок, а частина друга статті 89 визначає як джерело доказів, серед іншого, акти перевірок.

Ці положення процесуального закону також не дають повноважень слідчому судді надавати дозвіл на призначення перевірки. Використання виразу витребування та отримання передбачає повноваження використовувати у якості доказів висновки ревізій і актів перевірок (як і будь-які інші документи), що існують незалежно від кримінального розслідування. Процесуальний закон чітко відрізняє документи, створені в межах кримінального провадження, від документів, походження яких не залежить від кримінального провадження, і підпорядковує ці два типи документів різному правовому режиму. Тому помилково виводити з повноваження витребувати повноваження призначити перевірку.

Суд не може погодитися з висновком слідчого судді, що виключення з переліку повноважень слідчого чи прокурора повноваження призначати ревізії та перевірки означає запровадження судового контролю за такими діями слідчого і прокурора.

Пункт 18 частини першої статті 3 КПК України визначає: слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні… .

Таким чином, законодавець чітко визначив роль слідчого судді у системі кримінального судочинства: забезпечити, аби правоохоронні органи під час здійснення наданих їм повноважень не порушували права, свободи і інтереси особи.

Це завдання може виправдати різноманітні повноваження слідчого судді, спрямовані на забезпечення прав, свобод і інтересів осіб, навіть якщо вони недостатньо чітко передбачені законодавством. Приклад таких повноважень можна знайти у статті 206 КПК України, коли законодавство зобов`язує слідчого суддю вжити необхідних заходів , не визначаючи перелік цих заходів.

Однак, навіть при найширшому розумінні ролі слідчого судді, неможливо узгодити з нею право слідчого судді розширювати - порівняно із законодавством - повноваження державних органів і посадовців. Слідчий суддя може лише обмежити в конкретному випадку, виходячи з обставин справи, використання вже наданих їм законом повноважень.

У цій справі суддя прийняв рішення, яке має зовсім протилежний ефект: він надав слідчому повноваження, яких той був позбавлений законом. Це суперечить самій суті судового контролю над діями і рішеннями державних органів з метою захисту прав, свобод і інтересів осіб. Це також суперечить завданню суду як інституції в демократичному суспільстві.

Кримінальне процесуальне законодавство за своєю суттю складає корпус положень, які обмежують свободу дій держави при розслідувані злочинів. Сенс кримінального процесуального законодавства у демократичній країні полягає в тому, щоб збалансувати цей легітимний інтерес у розслідуванні злочинів з іншими - не менш важливими - цінностями і інтересами суспільства: захистом від надмірного втручання держави в приватну сферу, захистом від свавілля, цінністю особистої свободи, запобіганню приниженню гідності, цінністю сімейних зв`язків, свободою підприємницької діяльності тощо.

Положення законодавства, якими виключені повноваження слідчого чи прокурора призначати перевірки, не можуть тлумачитися як зміна порядку здійснення повноважень, наприклад, як заборона здійснювати ці повноваження без дозволу слідчого судді чи суду. Законодавець цілком і безумовно виключив такі дії з кола тих дій, що дозволяються вчиняти слідчому або прокурору. В контексті цієї справи завдання слідчого судді полягало саме в тому, аби повноваження слідчого і прокурора, що були виключені законом, були також виключені на практиці.

Отже, суд вважає, що у цьому випадку слідчий суддя, надавши слідчому дозвіл на проведення перевірки, вийшов за межі своїх повноважень і прийняв рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законодавством .

Згідно постанови Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №757/2200/17-к за змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, і не суперечать вимозі імперативності. Водночас, подолання прогалин процедури, яку не передбачено КПК України, шляхом застосування аналогічного процесуального порядку є неприпустимим, оскільки призведе до нехтування окремими правами і свободами, які однаковою мірою гарантовано державою.

У постановах від 04.12.2019 у справі №816/1938/18, від 15.01.2020 у справі №820/609/18 Верховний Суд зазначає, що така властивість індивідуальних адміністративних актів як їх чинність є необхідною передумовою дії цих актів, яка означає наявність у акта юридичної сили та дає змогу говорити про акт як явище правової дійсності.

Відмінність від встановлення протиправними актів індивідуальної дії та нормативно-правових актів є істотною та полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання протиправним індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлене законом або не застережене судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Винесення судового рішення у спосіб, не передбачений законом, унеможливлює виникнення у податкового органу права на проведення перевірки за таким судовим рішенням; й навпаки, проведення перевірки на підставі наказу, який був прийнятий на виконання незаконної ухвали слідчого судді, свідчить про відсутність легітимної мети таких дій, навіть якщо така нелегітимність й виникла пізніше у часі.

Так, скасовуючи ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення перевірки позивача, Київський апеляційний суд констатував, що вирішення слідчим суддею клопотання про призначення позапланової документальної перевірки не віднесено до його повноважень і така процесуальна дія не передбачена Кримінальним процесуальним кодексом України.

Тобто, розгляд слідчим суддею подібного клопотання було визнано судом вищої інстанції позапроцесуальним, а постановлену за його результатами ухвалу - незаконною.

У свою чергу, скасування судового рішення (у даному випадку - ухвали слідчого судді) свідчить про те, що такий судовий акт втрачає законну силу з моменту його прийняття (постановлення). Відтак акти індивідуальної дії (адміністративні акти), прийняті на підставі скасованого судового рішення, не можуть мати будь-якої юридичної сили з дня їх винесення, адже настання обумовлених вище наслідків зумовлене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких судове рішення було визнане незаконними, мали місце вже на час прийняття такого акта.

Отже, оскільки ухвала слідчого судді про надання дозволу на проведення перевірки позивача скасована як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права поза межами повноважень суду, суд вважає, що у такому разі відсутні підстави для проведення перевірки, призначеної наказом ГУ ДФС у м. Києві від 09.11.2017 №12014.

Водночас, суд враховує, що станом на момент призначення перевірки та її проведення ухвала слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №752/10368/17 не була скасованою й підлягала виконанню.

Крім того, позивач фактично допустив працівників відповідача до перевірки, а у постанові від 13.11.2019 у справі №2а-7371/12/1370 Верховний Суд зазначає, що позивачем можуть бути захищені його права, щодо підстав призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що у даному випадку не йде мова про порушення відповідачем будь-яких норм податкового законодавства при прийнятті наказу про проведення перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Визначальним моментом у цьому спорі є наступне: у разі скасування незаконного судового рішення як єдиної правової підстави для проведення перевірки, відсутні й підстави для проведення останньої.

Скасування ухвали про призначення перевірки призводить саме до необхідності скасування наказу про її проведення, а не до визнання протиправним на момент його прийняття. Так, скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта, а не з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням. Дії відповідача, які пов`язані із призначенням та проведенням податкової перевірки та оформленням її наслідків у вигляді податкового повідомлення - рішення на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення перевірки не відповідають вимогам чинного податкового законодавства України та не можуть створювати будь-яких правових наслідків, окрім тих які пов`язані із їх протиправністю.

Відповідно до доктрини з умовною назвою плоди отруйного дерева , сформульованої Європейським судом з прав людини у справах Гефген проти Німеччини , Нечипорук і Йонкало проти України , Яременко проти України , якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили. У рішеннях у справах Балицький проти України , Тейксейра де Кастро проти Португалії , Шабельник проти України Європейський суд з прав людини застосував різновид цієї доктрини та вказав, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не було б отримано, якби не було отримано перших.

На це звертає увагу й Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі №816/1938/18, від 15.01.2020 у справі №820/609/18.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що з огляду на наведені обставини податкова перевірка позивача за висновками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 13.12.2017 №3132615147, №3122615147 та №3142915147, не може створювати жодних правових наслідків, відтак, вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

При розгляді даної справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України , Проніна проти України та Серявін та інші проти України : принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії .

З огляду на наведене суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін. Відсутність у даному рішенні правової оцінки окремих доводів сторін, зокрема щодо суті виявлених в ході перевірки порушень позивачем вимог ПК України, жодним чином не відобразилось на повноті та об`єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат розгляду даної справи.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірність спірних рішень, а позивачем надано належні та достатні докази на підтвердження протилежного, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявних у справі квитанцій позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 2874,24 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю НВК Строй , - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13.12.2017 №3132615147, №3122615147 та №3142915147.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НВК Строй судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 24874,24 грн (двадцять чотири тисячі вісімсот сімдесят чотири гривні двадцять чотири копійки).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю НВК Строй (місцезнаходження юридичної особи: 02090, місто Київ, вулиця Володимира Сосюри, будинок 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38308085).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39439980).

Повний текст рішення складено й проголошено в судовому засіданні 27.01.2020.

Суддя О.М. Чудак