Постанова

від 22.01.2020 по справі 200/6803/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року справа №200/6803/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сухарька М.Г., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченка І.В., секретар судового засідання - Кобець О.А., за участю представника позивача - Макарова А.А., представника відповідача - Голуба П.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року в справі № 200/6803/19-а (головуючий І інстанції Смагар С.В., повний текст судового рішення складено та підписано 26 вересня 2019 року в м. Слов`янськ) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НК Порто Трейдінг до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправним та скасування постанов від 23 квітня 2019 року № ДЦ1031/540/АВ/МГ-ФС, № ДЦ1031/540/АВ/ТД-ФС,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю НК Порто Трейдінг (далі - позивач, товариство, ТОВ НК Порто Трейдінг ) звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області (далі - відповідач, Управління, ГУ Держпраці), в якому просило визнати протиправними та скасувати індивідуальні акти суб`єкта владних повноважень постанови ГУ Держпраці від 23.04.2019 № ДЦ1031/540/АВ/МГ-ФС та № ДЦ1031/540/АВ/ТД-ФС.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані постанови відповідачем прийнято безпідставно, поза межами його повноважень, а отже вони є протиправними. Позивач відзначив, що під час застосування Управлінням до товариства абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України не було доведено недотримання саме норм і гарантій, передбачених законодавством, що є мінімальними державними гарантіями. ТОВ НК Порто Трейдінг заперечує, що невиплата компенсації при звільненні належить до мінімальних гарантій. Стосовно спірної постанови за порушення законодавства щодо допущення до роботи без оформлення трудового договору ОСОБА_1 , позивач цей факт заперечує з огляду на те, що зібрані докази спростовують викладені в акті інспекційного відвідування обставини (т. 1 а.с. 5-11).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено, внаслідок чого скасовано спірні постанови ГУ Держпраці.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що твердження ТОВ НК Порто Трейдінг про не належність до мінімальних гарантій оплати праці компенсації за невикористану відпустку є необґрунтованими та безпідставними. Апелянт наголошує, що уповноважена особа позивача під час проведення інспекційного відвідування надавала пояснення щодо відсутності ведення обліку надання відпусток, а саме: наказів на відпустки, графіку відпусток, журналу обліку надання відпусток тощо та на час інспекційного відвідування не були надані документи щодо підтвердження надання відпусток працівникам у відповідності до вимог чинного законодавства.

Окрім цього, ГУ Держпраці зауважує, що наявність порушення позивачем законодавства в частині допущення до роботи без оформлення трудового договору ОСОБА_1 підтверджена матеріалами справи.

Таким чином апелянт наголошує на правомірності своїх дій та відсутності підстав для задоволення позовних вимог (т. 2 а.с. 88-92).

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.

Згідно з матеріалами справи ГУ Держпраці 20 березня 2019 року видано наказ № 534 Про проведення інспекційного відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю НК Порто Трейдінг , згідно з яким вирішено провести інспекційне відвідування позивача з 22 березня 2019 року тривалістю 2 робочих днів з питань дотримання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, надання щорічних оплачуваних відпусток, додержання строків виплати заробітної плати, проведення повного розрахунку при звільненні, в тому числі виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки. Підставою для видання зазначеного наказу були відповідні звернення на адресу відповідача колишніх працівників товариства.

На підставі цього наказу видано направлення на проведення інспекційного відвідування суб`єкта господарювання від 20 вересня 2019 року № 386/04.4/15-08 та одночасно повідомлення про проведення інспекційного відвідування суб`єкта господарювання № 04.4-11-8/2535-19.

Посадовими особами відповідача у період з 22 березня 2019 року по 29 березня 2019 року проведено інспекційне відвідування товариства, за наслідками якого складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 29 березня 2019 року № ДЦ 1031/540/АВ.

Згідно з актом під час проведення інспекційного відвідування виявлено порушення вимог Кодексу законів про працю України. Зокрема, вимог частини 3 статті 24 Кодексу - допущення ОСОБА_1 до роботи оператора з відпуску палива без укладання договору та частини 1 статті 83 Кодексу - не нарахування та не виплата компенсації за дні невикористаної відпустки звільненим працівникам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5

23 квітня 2019 року ГУ Держпраці прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ1031/540/ОВ/ТД-ФС, якою на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 125190,00 грн.

Також постановою від 23 квітня 2019 року № ДЦ1031/540/АВ/МГ-ФС на товариство за порушення норм частини 1 статті 83 КЗпП України (не нарахування та не виплата компенсації за дні невикористаної відпустки звільненим працівникам) та керуючись статтею 259 КЗпП України, абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 166920,00 грн.

В акті інспекційного відвідування від 29 березня 2019 року зазначено, що під час такого відвідування ТОВ НК Порто Трейдінг за адресою: вул. Сахалінська, 11-В, м. Краматорськ Донецької області, за якою розташована АЗС Артеміда , 22 березня 2019 року, працювала ОСОБА_1 . Згідно з наданими цією особою письмовими поясненнями вона працює стажером-оператором на АЗС Артеміда, керівник стажування - ОСОБА_7. ОСОБА_1 виконує роботу по відпуску палива та реалізує товар по магазину .

Довідкою позивача від 14 травня 2019 року № 53/05-2019 підтверджено, що керівництво ТОВ НК порто Трейдінг до виконання обов`язків оператора чи касира АЗС ОСОБА_1 не допускало, станом на березень 2019 року вакантної посади оператора АЗС не було.

У наданих письмових поясненнях працівники позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (накази про призначення від 01 лютого 2016 року № 11 та від 01 лютого 2019 року № 27, відповідно) зазначили про відсутність трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ НК Порто Трейдінг , пояснюючи, що зазначена особа у день проведення інспекційного відвідування перебувала у приміщенні АЗС з питань працевлаштування до магазину ТОВ Фортуна Торг , який розміщується за цією ж адресою.

Відповідно до договору оренди від 01 вересня 2017 року № 1, укладеного між ПП ПОРТО-2005 як орендодавцем та ТОВ НК Порто Трейдінг як орендарем, позивачу передано у тимчасове користування на умовах оренди автозаправну станцію разом із обладнанням. Зазначений договір укладено строком на 365 днів з 01 вересня 2017 року по 31 серпня 2018 року. У той же час, за умовами пункту 3.3 договору строк його дії вважається пролонгованим, у разі продовження користування орендарем майном та за умови відсутності заперечень орендодавця. Згідно з додатковою угодою до договору від 30 серпня 2018 року пункт 3.1 договору (щодо строку дії договору) змінено та дія договору продовжена до 31 грудня 2019 року.

Листом від 14 травня 2019 року ТОВ Фортуна Торг на запит позивача повідомило, що з метою заміщення вакансії продавця магазину продовольчих та непродовольчих товарів, який розташований у приміщенні АЗС Артеміда по вул. Сахалінській 11-В у м. Краматорську впродовж березня 2019 року підприємство проводило співбесіди з кандидатами на посаду, у тому числі з ОСОБА_1 . До листа надані також письмові пояснення ОСОБА_9 та копія договору оренди на приміщення магазину в АЗС Артеміда .

Згідно з наказом від 01 листопада 2017 року № 2К ОСОБА_9 призначена на посаду продавця магазину в ТОВ Фортуна Торг з 01 листопада 2017 року. Відповідно до наданих нею пояснень вона проводила підбір на заміщення вакансії продавця магазину, що розташований у приміщенні автозаправної станції та підтвердила, що ОСОБА_1 зверталась до магазину з питань працевлаштування.

Наявним у матеріалах справи договором оренди від 30 квітня 2017 року підтверджено факт оренди ТОВ Фортуна Торг частини нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 приміщенні, де розташована АЗС Артеміда ТОВ НК Порто Трейдінг . Згідно з додатковою угодою до договору від 29 квітня 2018 року пункт 5.2 викладено в іншій редакції та продовжено строк дії договору до 31 грудня 2019 року.

Вважаючи, що ГУ Держпраці прийняло оскаржувані постанови без належного аналізу відповідності всіх фактичних обставин нормам трудового законодавства, що зумовило їх протиправність, ТОВ НК Порто Трейдінг звернулось до суду за захистом свого порушеного права.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V).

Статтею 1 Закону № 877-V визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення № 96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295.

За приписами пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Статтею 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з положеннями частини 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Нормами статті 74 КЗпП України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно з частиною 1 статті 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

В силу положень частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ НК Порто Трейдінг фактично визнає допущені порушення в частині не нарахування та не виплати компенсації за дні невикористаної відпустки звільненим працівникам. Проте, товариство вважає незаконним застосування штрафу на підставі частини 4 статті 265 КЗпП України, через те, що на його думку, зазначена норма не передбачає відповідальності за вчинене ним правопорушення, оскільки ці виплати не належать до мінімальних державних гарантій.

Згідно з абзацом 4 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначається Законом України Про оплату праці .

За приписами статті 2 Закону України Про оплату праці структура заробітної плати наступна. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Положеннями статті 12 Закону України Про оплату праці визначено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Таким чином, норми і гарантії в оплаті праці, які визначені ч. 1 ст. 12 Закону України Про оплату праці та положеннями КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці.

Крім того, за приписами статті 17 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії , основні державні соціальні гарантії встановлюються законами.

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Таким чином, державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці.

Питання оплати праці врегульовані главою VII КЗпП України, у той час як гарантії та компенсації встановлені главою VIIІ КЗпП України.

При цьому, глава VIIІ КЗпП України, визначаючи гарантії та компенсації, не містить положень щодо виплати грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки при звільненні працівника, яка передбачена частиною 1 статті 83 КЗпП України, так само як і частиною 1 статті 12 Закону України Про оплату праці , що містить перелік норм оплати праці. У свою чергу, відповідно до статті 1 Закону України Про відпустки державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 Закону України Про відпустки право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Нормами статті 24 зазначеного Закону передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки не належить до мінімальних державних гарантій, не є нормою чи гарантією в оплаті праці, що передбачена частиною 1 статті 12 Закону України Про оплату праці та КЗпП України. Тому апелянт помилково ототожнює державні гарантії, пов`язані із відпусткою, та мінімальні державні гарантії в оплаті праці.

Враховуючи викладене, суд зазначає про відсутність підстав для накладення на позивача штрафу, передбаченого абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, з огляду на те, що допущене порушення ч. 1 ст. 83 КЗпП України не підпадає під визначення недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

Стосовно правомірності прийняття постанови про накладення штрафу за допуск позивачем ОСОБА_1 до роботи без оформлення трудового договору, суд зазначає про наступне.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно положень статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми, відповідно до норм частини 1 статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. При цьому, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зазначена стаття визначає, як розподіляються обов`язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачає активну роль суду у процесі доказування та спрямована на забезпечення повного з`ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.

Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов`язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень-відповідача означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що постановою Краматорського міського суду Донецької області від 14 червня 2019 року по справу № 234/6942/19 (провадження № 3/234/1679/19), прийнятої за наслідками розгляду матеріалів, що надійшли з Головного управління Держпраці у Донецькій області про притягнення до адміністративної відповідальності директора ТОВ НК Порто Трейдінг за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 41 КУпАП. У даному рішенні, зокрема, судом визначено про виключення зі складу адміністративного правопорушення посилання на порушення директором підприємства ч.1 ст. 21 та ч. 3 ст. 24 КУпАП, оскільки факт допущення нею до роботи працівника без належного оформлення не знайшов свого підтвердження та спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами. Зокрема, в судовому засіданні під час розгляду даної справи про адміністративні правопорушення свідками підтверджено факт того, що ОСОБА_1 перебувала на території АЗС з приводу працевлаштування в магазин ТОВ Фортуна торг , що розташований на території заправки. Вона ніколи не працювала у ТОВ НК Порто Трейдінг .

Колегія суддів зазначає, що пояснення ОСОБА_1 , надані під час інспекційного відвідування, в яких зазначено, що вона здійснювала у тому числі відпуск палива, у сукупності із доказами, які спростовують її фактичну роботу на АЗС, як то пояснення ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , довідка ТОВ НК порто Трейдінг про недопущення до виконання обов`язків оператора чи касира АЗС ОСОБА_1 та відсутність станом на березень 2019 року вакантної посади оператора АЗС, лист ТОВ Фортуна Торг про проведення співбесід з кандидатами, у тому числі з ОСОБА_1 , на заміщення наявної вакантної посади, не підтверджують позицію ГУ Держпраці про порушення товариством вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України. Тому доводи апеляційної скарги з цього приводу підлягають спростуванню.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статями 139, 291, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року в справі № 200/6803/19-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року в справі № 200/6803/19-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 22 січня 2020 року.

Повний текст судового рішення складено та підписано 27 січня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів М. Г. Сухарьок

Т. Г. Гаврищук

І. В. Сіваченко