Постанова

від 22.01.2020 по справі 826/4302/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/4302/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Кузьменко В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаль М.І.;

за участю секретаря: Несін К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОРТАК на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2019 року (розглянута в відкритому судовому засіданні, м.Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОРТАК до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа Публічне акціонерне товариство Чернігівгаз про визнання протиправною та скасування з дати прийняття постанову відповідача від 11 серпня 2016 року №1418 у частині змін, внесених до абзацу першого пункту 4 глави 4 розділу ХІ та підпункту 1 пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою відповідача від 30 вересня 2015 року №2494, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2018 року, Товариство з обмеженою відповідальністю ОРТАК (далі - позивач, ТОВ ОРТАК ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - відповідач), третя особа Публічне акціонерне товариство Чернігівгаз про визнання протиправною та скасування з дати прийняття постанову відповідача від 11 серпня 2016 року №1418 у частині змін, внесених до абзацу першого пункту 4 глави 4 розділу ХІ та підпункту 1 пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою відповідача від 30 вересня 2015 року №2494

Позов обґрунтовує тим, що постанова відповідача від 11 серпня 2016 року №1418 в частині змін, внесених до абзацу першого пункту 4 глави 4 розділу ХІ та підпункту 1 пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою відповідача від 30 вересня 2016 року №2494, порушує право позивача та інших суб`єктів підприємницької діяльності - споживачів газу на вільне зайняття підприємницькою діяльністю; обмежує свободу та створює додатковий тиск, у тому числі, фінансовий на суб`єктів господарювання, що є споживачами природнього газу; надає для розподільника можливості отримання невмотивованих доходів, що жодним чином не пов`язані з поліпшенням послуг, які надаються споживачам; а внесенням змін порушено вимоги пункт 1 статті 59 Закону України Про ринок природного газу , підпункт 8 пункту 3 Положення щодо захисту прав споживачів товарів (послуг) на ринку, що перебуває у стані природної монополії, та на суміжних ринках, підпункту 1 пункту 6 Положення, оскільки комісія прийняла рішення, що є обов`язковим до виконання не тільки суб`єктами природних монополій, а й іншими учасниками газового ринку.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.

Колегія суддів звертає увагу, що 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02 червня 2016 року N2 1401-VIII, який передбачає значні зміни не лише у судовій системі, але і у системі адвокатури

У Конституції України закріплюється, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Водночас законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Представництво адвокатами впроваджуватиметься поетапно: у Верховному Суді та судах касаційної інстанції - з 1 січня 2017 року, у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року, у судах першої інстанції-з 1 січня 2019 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року.

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , здійснюватиметься за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

На підстав вище зазначеного, та з огляду на те, що норми Конституції України є нормами прямої дії, колегія суддів приходить до висновку про те, що з 01.01.2020 року представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування у Шостому апеляційному адміністративному суді здійснюється виключно прокурорами або адвокатами, проте представництво в суді у провадженнях, розпочатих до 01.01.2020 року, набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , здійснюватиметься за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного господарського суду України від 20.04.2017 року у справі №910/19968/16.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що позивач є споживачем природного газу та на нього розповсюджується дія постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 11 серпня 2016 року №1418 (далі по тексту - Постанова №1418), зокрема, у частині змін, внесених до абзацу першого пункту 4 глави 4 розділу ХІ та підпункту 1 пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2494.

У письмових поясненнях позивач також посилався на те, що Комісією з розгляду актів про порушення споживачами, що не є побутовими, по публічному акціонерному товариству Чернігівгаз у зв`язку із використанням лічильника (вузла обліку) газу з простроченим терміном повірки ТОВ ОРТАК притягнуто до відповідальності та на підставі змін, внесених Постановою №1418 затверджено розрахунок та донараховано обсяг природного газу.

11 серпня 2016 року відповідно до пункту 6 частини третьої статті 4 Закону України Про ринок природного газу , статті 14 Закону України Про природні монополії , пункту 4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України №715 від 10 вересня 2014 року, відповідачем прийнято постанову Про затвердження змін до деяких постанов НКРЕКП №1418.

Вказаною постановою затверджено зміни, у тому числі, до Кодексу газорозподільних систем, зокрема, у Розділі ХІ у главі 4 у пункті 4: абзац перший Кодексу викладено у такій редакції: 4. У разі виявлення Оператором ГРМ пропущення строку періодичної повірки лічильника газу або звужуючого пристрою з вини споживача, несправності лічильника газу або звужуючого пристрою (перетворювача різниці тиску), що сталася внаслідок його пошкодження або позаштатного режиму роботи, за умови відсутності несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ перерахунок об`єму розподіленого (спожитого) природного газу проводиться з урахуванням такого: .

Підпункт 1 після слів експертної повірки доповнено словами , а також при пропущенні строку періодичної повірки лічильника газу або звужуючого пристрою з вини споживача , після слів з дати виходу з ладу ЗВТ доповнено словами (з дати початку прострочення періодичної повірки) .

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, визначає Закон України Про ринок природного газу .

Згідно пунктів 33 та 37 частини 1 статті 1 Закону України Про ринок природного газу ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG; споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про ринок природного газу державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

Пунктом 32 частини 1 статті 1 Закону України Про ринок природного газу встановлено, що регулятор - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно частини другої статті 4 Закону України Про ринок природного газу до основних завдань Регулятора на ринку природного газу належать, серед іншого, стимулювання суб`єктів ринку природного газу до підвищення ефективності газової інфраструктури та інтеграції ринку природного газу; створення передумов для отримання споживачами економічних вигод від ефективного функціонування ринку природного газу, конкуренції на ринку природного газу та реалізація дієвих механізмів захисту їхніх прав.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України Про ринок природного газу до компетенції Регулятора на ринку природного газу належать, серед іншого, затвердження та оприлюднення у встановленому порядку методології визначення тарифів на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу, методологій визначення тарифів на послуги розподілу, зберігання (закачування, відбору) природного газу щодо газосховищ, до яких застосовується режим регульованого доступу відповідно до статті 48 цього Закону, на послуги установки LNG та встановлення тарифів, які повинні забезпечити необхідні інвестиції в газотранспортні та газорозподільні системи, газосховища, а також установку LNG; затвердження кодексів газотранспортних систем, кодексу газорозподільних систем, кодексів газосховищ та кодексу установки LNG; забезпечення дотримання операторами газотранспортних і газорозподільних систем, а також іншими суб`єктами ринку природного газу (крім споживачів) їхніх обов`язків згідно з цим Законом та іншими відповідними актами законодавства, у тому числі обов`язків щодо співпраці та взаємодії із суб`єктами ринку природного газу інших держав - сторін Енергетичного Співтовариства; затвердження правил постачання природного газу.

Частиною 5 статті 4 Закону України Про ринок природного газу встановлено, що Регулятор має право, серед іншого: видавати обов`язкові для виконання суб`єктами ринку природного газу (крім споживачів) рішення; накладати санкції на суб`єктів ринку природного газу (крім споживачів), які порушили свої обов`язки відповідно до цього Закону та інших актів законодавства; вимагати від оператора газотранспортної системи, оператора газосховища та оператора установки LNG внесення змін до кодексу газотранспортної системи, кодексу газосховища або кодексу установки LNG, у тому числі тарифів на відповідні послуги, з метою додержання принципу пропорційності і недискримінації.

Статтею 2 Закону України Про ринок природного газу встановлено правову основу ринку природного газу.

Частиною 3 статті 2 Закону України Про ринок природного газу визначено, що рішення (заходи) суб`єктів владних повноважень, прийняті на виконання норм цього Закону, мають відповідати принципам пропорційності, прозорості та недискримінації.

Згідно з принципом пропорційності рішення (заходи) суб`єктів владних повноважень повинні бути необхідними і мінімально достатніми для досягнення мети задоволення загальносуспільного інтересу.

Згідно з принципом прозорості рішення (заходи) суб`єктів владних повноважень мають бути належним чином обґрунтовані та повідомлені суб`єктам, яких вони стосуються, у належний строк до набрання ними чинності або введення в дію.

Згідно з принципом недискримінації рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень не можуть призводити: до юридичного або фактичного обсягу прав та обов`язків особи, який є відмінним від обсягу прав та обов`язків інших осіб у подібних ситуаціях, якщо тільки така відмінність не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу; до юридичного або фактичного обсягу прав та обов`язків особи, який є таким, як і обсяг прав та обов`язків інших осіб у неподібних ситуаціях, якщо така однаковість не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу.

Дія принципів, зазначених у цій частині, поширюється також на суб`єктів ринку природного газу у випадках, передбачених цим Законом.

Правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій в Україні, визначає Закон України Про природні монополії .

Метою Закону України Про природні монополії є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб`єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України Про природні монополії державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

Згідно частини 1 статті 11 Закону України Про природні монополії Національні комісії регулювання природних монополій (далі - комісії) є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України.

Комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про природні монополії рішення комісій приймаються на засіданнях, які проводяться у формі закритих або відкритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об`єднань споживачів і громадськості. Рішення комісії приймається більшістю голосів від її загального кількісного складу. Голова, інший член відповідної комісії має один голос.

При прийнятті рішень має забезпечуватися додержання прав і законних інтересів громадян, підприємств і суспільства.

Рішення комісій, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов`язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань встановлення цін та тарифів (крім встановлення цін та тарифів для населення) і функціонування оптового ринку електричної енергії. Рішення комісій, які є нормативно-правовими актами, не потребують узгодження з іншими органами державної влади, крім випадків, передбачених законом.

Рішення комісій, які відповідно до закону є регуляторними актами (крім рішень щодо встановлення тарифів), розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Рішення комісій підлягають виконанню у визначені ними терміни. Рішення у справах, пов`язаних з порушеннями законодавства про природні монополії, які впливають на суспільні інтереси, підлягають опублікуванню у засобах масової інформації не пізніше ніж через місяць з дня їх прийняття.

Вплив у будь-який спосіб на члена комісії або працівника її апарату з метою перешкоджання виконанню ним посадових обов`язків або прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством України.

Згідно частини другої статі 15 Закону України Про природні монополії у разі незгоди з рішенням комісії суб`єкти природних монополій, суб`єкти господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об`єднання споживачів та інші заінтересовані особи мають право у місячний термін з дня одержання копії рішення оскаржити його у судовому порядку. Оскарження рішень комісій у судовому порядку не зупиняє їх виконання.

Указом Президента України №715/2014 від 10 вересня 2014 року затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - Положення №715/2014).

Відповідно до пункту 1 Положення №715/2014 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України.

НКРЕКП є органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно пункту 2 Положення №715/2014 НКРЕКП у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням.

Основними завданнями НКРЕКП відповідно до пункту 3 Положення №715/2014 є, серед іншого, державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів.

Відповідно до пункту 4 Положення №715/2014 НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань: розробляє і затверджує: типові форми господарських договорів, у тому числі на: купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу); транспортування природного газу магістральними трубопроводами; зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу; приєднання до газових мереж; розподіл природного газу; постачання природного газу за регульованим тарифом; приєднання електроустановок до електричних мереж; показники надійності та комерційної якості надання послуг суб`єктами природних монополій; економічні коефіцієнти нормативних технологічних витрат електроенергії, а також критерії визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги; інші нормативно-правові акти, передбачені законодавством; тощо.

Згідно пункту 6 Положення №715/2014 НКРЕКП для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право, серед іншого: приймати у межах своєї компетенції рішення, що є обов`язковими до виконання суб`єктами природних монополій; приймати з питань, що належать до компетенції НКРЕКП, нормативно-правові акти, контролювати їх виконання.

Пунктом 13 Положення №715/2014 встановлено, що рішення НКРЕКП приймаються на засіданнях, які проводяться у формі відкритих або закритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об`єднань споживачів і громадськості.

Рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями.

Рішення НКРЕКП, прийняті у межах її повноважень, обов`язкові до виконання суб`єктами природних монополій.

Рішення НКРЕКП можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.

Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов`язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії.

Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, не потребують узгодження з іншими органами державної влади, крім випадків, передбачених законом.

Рішення НКРЕКП, які відповідно до закону є регуляторними актами (крім рішень щодо встановлення тарифів), розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України Про ринок природного газу Регулятор затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб`єктами ринку природного газу. Оператор газорозподільної системи розміщує кодекс газорозподільних систем на своєму веб-сайті.

На підставі системного аналізу наведених правових норм Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що затвердження Кодексу газорозподільних систем, а також внесення до нього змін належить до компетенції відповідача як Регулятора у сфері державного регулювання ринку природного газу.

Стосовно відповідності Постанови №1418 нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 9 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань.

Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.

У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта.

Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта повинно містити: стислий виклад змісту проекту; поштову та електронну, за її наявності, адресу розробника проекту та інших органів, до яких відповідно до цього Закону або за ініціативою розробника надсилаються зауваження та пропозиції; інформацію про спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформації та/або адреса сторінки в мережі Інтернет, де опубліковано чи розміщено проект регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу, або інформація про інший спосіб оприлюднення, передбачений частиною п`ятою статті 13 цього Закону); інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань; інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями зауважень та пропозицій.

Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов`язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.

Оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта.

Згідно статті 11 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності перегляд регуляторного акта здійснюється: на підставі аналізу звіту про відстеження результативності цього регуляторного акта; за ініціативою регуляторного органу, який прийняв відповідний регуляторний акт; в інших випадках, передбачених Конституцією та іншими законодавчими актами України.

Статтею 21 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності встановлено, що проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом.

Для погодження до уповноваженого органу разом з проектом регуляторного акта подаються аналіз регуляторного впливу цього проекту та копія оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту з метою одержання зауважень і пропозицій.

Тривалість погодження проекту регуляторного акта не може перевищувати одного місяця з дня одержання проекту уповноваженим органом.

Уповноважений орган розглядає проект регуляторного акта та документи, що додаються до нього, і приймає рішення про погодження цього проекту або рішення про відмову в його погодженні. Це рішення не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття подається до органу, який розробив проект регуляторного акта.

Рішення про відмову в погодженні проекту регуляторного акта повинно містити обґрунтовані зауваження та пропозиції щодо цього проекту та/або щодо відповідного аналізу регуляторного впливу.

Після доопрацювання проекту регуляторного акта та/або відповідного аналізу регуляторного впливу з урахуванням наданих зауважень та пропозицій цей проект подається у встановленому цим Законом порядку на повторне погодження до уповноваженого органу.

У разі незгоди з рішенням про відмову в погодженні проекту регуляторного акта розробник цього проекту може звернутися відповідно до уповноваженого органу з ініціативою щодо утворення погоджувальної групи для проведення консультацій з метою усунення суперечностей. До складу погоджувальної групи входять представники розробника проекту регуляторного акта та уповноваженого органу.

Якщо поданий на погодження проект регуляторного акта не оприлюднювався розробником цього проекту, уповноважений орган залишає цей проект без розгляду, про що повідомляє розробникові проекту в письмовій формі не пізніше наступного робочого дня з дня одержання відповідного проекту уповноваженим органом.

Після оприлюднення проект регуляторного акта, який було залишено без розгляду, подається його розробником на погодження до уповноваженого органу в порядку, встановленому цим Законом.

Матеріали справи підтверджують, що 29 квітня 2016 року на офіційному веб-сайті відповідача оприлюднено проект регуляторного акта - зміни до Кодексу газорозподільних систем, Правил постачання природного газу, Типових договорів розподілу та постачання природного газу та Методології встановлення плати за приєднання.

Колегія суддів звертає увагу на пояснення відповідача, що не заперечувалося позивачем, після офіційної публікації жодних зауважень і пропозицій до оприлюдненого проекту змін до Кодексу газорозподільних систем від позивача не надходило.

Листами Державної регуляторної служби України від 10 серпня 2016 року №5136/0/20-16 та від 27 вересня 2016 року №6004/0/20-16 відповідача повідомлено, що за результатами проведеної експертизи проект постанови НКРЕКП відповідає принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначених Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Листами Антимонопольного комітету України від 10 серпня 2016 року №128-06/06-8575 та від 27 вересня 2016 року №128-06/06-10212, повідомлено про погодження проекту постанови НКРЕКП від 11 серпня 2016 року №1418 та повідомлено про відсутність зауважень Антимонопольного комітету України до постанови НКРЕКП від 11 серпня 2016 року №1418.

Листом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 24 жовтня 2016 року №16662-0-26-16/12.0.1 повідомлено, що постанова НКРЕКП від 11 серпня 2016 року №1418 відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Листом Міністерства юстиції України від 08 листопада 2016 року №16661-0-26-16/10.1 повідомлено, що згідно з наказом Міністерства юстиції України від 07 листопада 2016 року №3186/5 повернуто після державної реєстрації постанову НКРЕКП від 11 серпня 2016 року №1418, зареєстровану у Міністерстві юстиції України 07 листопада 2016 року за №1446/29576-1448/29578.

Згідно висновку про державну реєстрацію нормативно-правового акта Міністерства юстиції України від 07 листопада 2016 року постанова НКРЕКП від 11 серпня 2016 року №1418 відповідає вимогам чинного законодавства, Законам України Про ринок природного газу , Про природні монополії , Положенню від 10 вересня 2014 року №715.

Відповідно до висновку Юридичного департаменту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 10 серпня 2016 року у зазначеному нормативно-правовому акті відсутні положення, які містять ознаки дискримінації, проект постанови відповідає положенням Конституції України та положенням законодавства, що мають вищу юридичну силу, а також узгоджується з актами, що мають таку саму юридичну силу.

Докази того, що Постанова №1418 суперечить нормативно-правовим актам, що мають вищу юридичну силу до суду не надано та в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням вищевикладеного за наявності погоджень постанови НКРЕКП від 11 серпня 2016 року №1418 усіма необхідними органами, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що Постанова №1418 прийнята відповідачем в межах повноважень визначених чинним законодавством України, у спосіб, визначений законодавством України, та у відповідності до положень законодавства України, що мають вищу юридичну силу.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що наказом Міністерства юстиції України Про державну реєстрацію нормативно - правового акта від 07 листопада 2016 року №3186/5 зареєстровано Постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Про затвердження змін до деяких постанов НКРЕКП від 11 серпня 2016 року №1418.

Щодо посилання позивача на неправомірність державної реєстрації Постанови №1418, колегія суддів зазначає наступне.

Так, зазначене вище небереться судом до уваги, оскільки рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову ТОВ ОРТАК до Міністерства юстиції України про визнання протиправною державну реєстрацію Міністерством юстиції України від 07 листопада 2016 року за №1446/29576 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1418 від 11 серпня 2016 року, зокрема, у частині змін, внесених до абзацу першого пункту 4 глави 4 розділу ХІ та підпункту 1 пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2494 від 30 вересня 2015 року, чи у інший спосіб захистити права та інтереси позивача, відмовлено повністю.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2019 року у справі №826/5870/18 встановлено, що Міністерством юстиції України …дотримано вимоги чинного законодавства України, зокрема, в частині процедури проведення державної реєстрації постанови НКРЕКП №1418 від 11 серпня 2016 року в цілому та отримано від НКРЕКП весь необхідний пакет документів для її проведення.

При цьому, відповідно до пункту 13 Положення №731 у державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт: а) не відповідає Конституції та законам України, іншим актам законодавства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС); б) видано з порушенням вимог законодавства або без урахування практики Європейського суду з прав людини, зокрема акт: порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов`язки; виходить за межі компетенції органу, що його видав; містить норми, що призводять або можуть призвести до вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень; не відповідає вимогам законодавства про мови; суперечить установленому порядку ведення діловодства; видано за наявності будь-якої з обставин, визначених у частині першій статті 25 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності (на підставі повідомлення ДРС); в) не узгоджено із заінтересованими органами або не повідомлено про позицію уповноваженого представника від всеукраїнських профспілок, їх об`єднань та уповноваженого представника від всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців щодо нормативно-правового акта, прийнятого міністерством та іншим центральним органом виконавчої влади з питань, що стосуються соціально-трудової сфери, та проведену роботу з врахування їх зауважень і пропозицій; г) викладено з порушенням правил правопису та нормо проектувальної техніки; д) не узгоджується з дорученням, даним органу, що видав акт.

Умотивоване рішення про відмову в державній реєстрації нормативно-правового акта надсилається органу, що його видав, разом з оригіналом цього акта.

З матеріалів справи вбачається, що Міністерством юстиції України при здійсненні оскаржуваної державної реєстрації постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 11 серпня 2016 року №1418 №2494 в цілому не вбачалось підстав для відмови у її здійсненні, а тому суд, в межах підстав та предмету спірних правовідносин в даній адміністративній справі, приходить до висновку про її правомірність, а відтак, про відсутність правових підстав для скасування державної реєстрації такої постанови в частині, відповідно, й відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Таким чином, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2019 року у справі №826/5870/18 підтверджено правомірність державної реєстрації Постанови №1418 та відсутність підстав для відмови у державній реєстрації Постанови №1418, що свідчить про відповідність Постанови №1418 Конституції та законам України, іншим актам законодавства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС).

Щодо посилання позивача на те, що оскаржувані зміни прийняті відповідачем у порушення принципів цивільного права, не враховуючи положення статті 179 Господарського кодексу України, безпідставно прирівнявши наявність на об`єкті газоспоживання неповіреного лічильника газу, або пропуск строку періодичної повірки звужуючого пристрою до несправності лічильника газу, колегія суддів зазначає наступне.

У позовній заяві та у письмових поясненнях позивач посилається на те, що такої відповідальності як компенсація вартості донарахованого газу або донарахування обсягів газу Законом України Про ринок природного газу та Типовим договором не передбачено, отже, внесення такої відповідальності до Кодексу газорозподільних систем є необґрунтованим.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно часини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України встановлено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 235 Господарського кодексу України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 236 Господарського кодексу України у господарських договорах сторони можуть передбачати використання такої оперативно-господарської санкції, як встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов`язань стороною, яка порушила зобов`язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо.

Згідно частини 2 статті 236 Господарського кодексу України перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частин 1-5 статті 12 Закону України Про ринок природного газу постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.

Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.

Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Правила постачання природного газу затверджуються Регулятором після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства і є обов`язковими для виконання всіма постачальниками та споживачами.

Договір постачання повинен містити такі істотні умови: 1) обов`язок постачальника забезпечити споживача всією необхідною інформацією про загальні умови постачання (у тому числі ціни), права та обов`язки постачальника та споживача, зазначення актів законодавства, якими регулюються відносини між постачальником і споживачем, наявні способи досудового вирішення спорів з таким постачальником шляхом її розміщення на офіційному веб-сайті постачальника; 2) обов`язок постачальника забезпечити споживача інформацією про обсяги та інші показники споживання природного газу таким споживачем на безоплатній основі; 3) обов`язок постачальника повідомити споживачу про намір внесення змін до договору постачання природного газу в частині умов постачання до початку дії таких змін та гарантування права споживача на дострокове розірвання договору постачання, якщо нові умови постачання є для нього неприйнятними; 4) обов`язок постачальника забезпечити споживачу вибір способу оплати з метою уникнення дискримінації; 5) обов`язок постачальника забезпечити споживача прозорими, простими та доступними способами досудового вирішення спорів з таким постачальником; 6) порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання.

Відповідно до пункту 1.1. Типового договору розподілу природного газу, затвердженого Постановою НКРЕКП №2498 від 30 вересня 2015 року (далі по тексту - Типовий договір) Типовий договір розподілу природного газу (далі - Договір) є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Згідно пункту 2.3. Типового договору при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, Сторони зобов`язуються керуватися Законом України Про ринок природного газу та Кодексом газорозподільних систем. Оператор ГРМ зобов`язується вносити зміни та оновлювати інформацію, що розміщена на його сайті, зокрема, чинну редакцію тексту цього Договору та Кодексу газорозподільних систем.

Пунктом 8.1. Типового договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з цим Договором та чинним законодавством України.

Відповідно до частин першої та другої статті 41 Закону України Про ринок природного газу Регулятор затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб`єктами ринку природного газу. Оператор газорозподільної системи розміщує кодекс газорозподільних систем на своєму веб-сайті.

Кодекс газорозподільних систем повинен містити такі положення: 1) основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, планування, оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем та механізми нагляду за їх додержанням; 2) умови, у тому числі комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи комерційні та технічні умови приєднання нових об`єктів замовника до газорозподільної системи; 3) правила обліку природного газу (у тому числі приладового); 4) правила поведінки на випадок збоїв у роботі газорозподільних систем; 5) порядок обміну інформацією з іншими суб`єктами ринку природного газу; 6) інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем.

Взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, визначає Кодекс газорозподільних систем, затверджений Постановою НКРЕКП №2494 від 30 вересня 2015 року (далі по тексту - Кодекс) (тут і далі в редакції від 30 вересня 2015 року, яка діяла на момент прийняття оскаржуваної постанови).

Відповідно до пункту 3 розділу І Кодексу його дія поширюється на операторів газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі побутових споживачів), об`єкти яких підключені до газорозподільних систем, та на їх постачальників.

Главою 2 розділу ХІ Кодексу встановлено види порушень, внаслідок яких здійснюється перерахунок (донарахування) об`ємів природного газу або зміна їх режиму нарахування.

Отже, зі змісту вказаних положень чинного законодавства вбачається, що рішення Оператора ГРМ про перерахунок (донарахування) об`ємів природного газу або зміна режиму нарахування є саме оперативно-господарською санкцією.

Щодо послання позивача на те, що передбачення у оскаржуваних змінах такої санкції як перерахунок об`єму природного газу суперечить вимогам нормативно-правових актів, що мають вищу юридичну силу, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до частин 1 та 3 статті 17 Закону України Про метрологію та метрологічну діяльність законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту.

Суб`єкти господарювання зобов`язані своєчасно з дотриманням встановлених міжповірочних інтервалів подавати законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на періодичну повірку.

Взаємовідносини між суб`єктами господарювання під час передачі з газорозподільних мереж споживачу природного газу, у тому числі видобутого з газових і газоконденсатних родовищ, та нафтового газу, отриманого з нафтових родовищ (далі - газ), регулюють Правила обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання, затверджені Наказом Мінпаливенерго України від 27 грудня 2005 року №618 (далі по тексту - Правила №618).

Відповідно до пункту 5.9. Правил №618 власник комерційного вузла обліку газу відповідає за технічний стан комерційного вузла обліку газу та порушення правил його експлуатації, а також за використання ЗВТ з вичерпаним терміном повірки.

Отже, власник комерційного вузла обліку газу відповідає за його технічний стан та зобов`язаний своєчасно з дотриманням встановлених міжповірочних інтервалів подавати законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на періодичну повірку.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 3 Закону України Про ринок природного газу ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб`єктів природних монополій, та за принципами відповідальності суб`єктів ринку природного газу за порушення правил діяльності на ринку природного газу та умов договорів.

Згідно частин 1 та 2 статті 59 Закону України Про ринок природного газу суб`єкти ринку природного газу, які порушили законодавство, що регулює функціонування ринку природного газу, несуть відповідальність згідно із законом.

Правопорушеннями на ринку природного газу є, зокрема, використання приладів обліку природного газу, не повірених або не атестованих в установленому порядку.

Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ХІ Кодексу норми цього розділу щодо перерахунку (донарахування) або зміни режиму нарахування природного газу споживачу, у тому числі побутовому споживачу, який уклав з Оператором ГРМ договір розподілу природного газу, а також несанкціонованому споживачу, який знаходиться на території ліцензованій діяльності Оператора ГРМ, застосовуються за наявності акта про порушення, складеного Оператором ГРМ відповідно до вимог цієї частини. Випадки, які потребують перерахунку (донарахування) або зміни режиму нарахування об`ємів природного газу споживачу, що має договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, без наявності акта про порушення, визначені в розділах ІХ-Х цього Кодексу.

Згідно пункту 2 глави 2 розділу ХІ Кодексу до порушень, внаслідок яких Оператор ГРМ змінює встановлений режим нарахування об`ємів (обсягів) розподіленого природного газу споживачу, належать: 1) відмова в доступі до об`єкта споживача, внаслідок чого представник Оператора ГРМ не здійснив контрольне зняття показань лічильника газу (ЗВТ) за їх наявності на об`єкті споживача; 2) відмова в доступі до об`єкта споживача, внаслідок чого представник Оператора ГРМ не здійснив демонтаж лічильника газу (ЗВТ), що призвело до порушення строку проведення періодичної повірки лічильника газу (ЗВТ) та/або його ремонту, а також його монтаж після проведення періодичної повірки; 3) використання газу побутовим споживачем (за відсутності лічильника) у випадках, коли споживачем протягом місяця з дати настання відповідних змін не було письмово повідомлено Оператора ГРМ про зміни, що стосуються видів споживання газу; 4) пропущення строку періодичної повірки ЗВТ з вини споживача, що не є побутовим.

Пункт 2 глави 2 розділу ХІ Кодексу внесений до нього з моменту затвердження 30 вересня 2015 року, є чинним та не визнаний недійсним у судовому порядку.

Отже, сама санкція зміна встановленого режиму нарахування об`ємів (обсягів) розподіленого природного газу за пропущення строку періодичної повірки ЗВТ з вини споживача, що не є побутовим, наявна в Кодексі з 30 вересня 2015 року, змінами, які внесено оскаржуваною позивачем Постановою №1418, Регулятор лише зафіксував механізм реалізації вищезазначеної санкції.

На підставі вище викладеного, колегія суддів не бере до уваги посилання позивач на те, що оскаржуваною Постановою №1418 відповідачем введено санкцію, яка суперечить чинному законодавству, оскільки така санкція внесена ще 30 вересня 2015 року є чинною та в судовому порядку не оскаржена.

До суду не надано та в матеріалах справи відсутні докази того, що саме оскаржувані зміни є необґрунтованими та суперечать чинному законодавству.

На підстав іивще викладеного колегія суддів приходить до висновку, що внесення змін до пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу Постановою №1418 не суперечить Закону України Про ринок природного газу , Закону України Про природні монополії та іншим нормативно-правовим актам України, які мають вищу юридичну силу.

Проте, вважає за необхідне зазначити, що оскаржувані позивачем зміни, які внесені Постановою №1418, не позбавляють його можливості на підставі статті 237 Господарського кодексу України оскаржити до суду застосовану до нього оперативно-господарську санкцію у вигляді перерахунку об`єму розподіленого (спожитого) природного газу.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що адміністративний позов ТОВ ОРТАК не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОРТАК - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 27 січня 2020 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

М.І. Кобаль