Постанова

від 21.01.2020 по справі 560/2525/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/2525/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

21 січня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Курка О. П. ,

секретар судового засідання: Аніщенко А.О.,

за участю:

представника Центрально - Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції:

Франчука Олександра Миколайовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально - виконавчої служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Центрально - Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Міністерство юстиції України про стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально - виконавчої служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Центрально - Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Міністерство юстиції України про стягнення середнього заробітку

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

09 та 12 грудня 2019 року до суду від Центрально - Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та відповідача надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги.

Представник Центрально - Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції щодо вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд відмовити в її задоволенні.

Позивач, відповідач та третя особа Міністерство юстиції України в судове засідання не з`явились. Про час, день та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином, причини неявки суду не відомі.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника третьої особи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 проходив внутрішню службу у 2006-2007 роках на посаді начальника відділу з організації охорони, нагляду і безпеки управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Хмельницькій області, з 2007 року на посаді начальника Хмельницького училища підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом від 03.02.2011 року № 11 о/с, зміненим наказом від 29.04.2011 року № 37 о/с, голова Державної пенітенціарної служби України звільнив полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника Хмельницького училища підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України за пунктом 64 б (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Хмельницький центр підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України виплатив позивачу вихідну допомогу у розмірі 52 404,00 грн та компенсацію за 49 робочих днів невикористаної відпустки у розмірі 7 434,98 грн.

З 01.02.2011 позивач отримує пенсію згідно з Законом № 2262-ХІІ.

Згідно грошового атестату № 1 від 28.02.2011 року виданого при звільненні позивача, відповідно до наказу УДДУПВП в Хмельницькій області № 14 о/с від 17.02.2007 року станом на 01.01.2007 року календарна вислуга останнього становила 21 рік 00 місяців 07 днів. Тому на день звільнення зі служби 31.01.2011 року календарна вислуга позивача для нарахування пенсії становила 25 років.

У 2006-2007 роках управління Державної пенітенціарної служби України в Хмельницькій області нарахувало та виплатило позивачу грошове забезпечення у розмірі, меншому ніж передбачений частиною 3 статті 43 Закону № 2262-ХІІ.

Позивач вважаючи, що вказані дії відповідача призвели до порушення його права на належний рівень грошового забезпечення за 2007 - 2011 роки, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.11.2017, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2018 по справі №822/1187/17 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області, Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 доплати за право на пенсію у складі грошового забезпечення у 2006 та 2007 роках в розмірі, нижчому ніж передбачено частиною 3 статті 43 Закону України № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Зобов`язано комісію з ліквідації управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області нарахувати та виплатити належну ОСОБА_1 частину грошового забезпечення за 2006 рік та 2007 рік. Зобов`язано Хмельницький центр підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належну йому частину грошового забезпечення за 2007 - 2011 роки, належну частину вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку та внести у зв`язку з цим зміни до грошового атестату № 1 від 28 лютого 2011 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На підставі виконавчого листа, виданого 24.05.2018 Хмельницьким окружним адміністративним судом по справі №822/1187/17, відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області 06.06.2018 в частині виконання судового рішення щодо відповідача відкрито виконавче провадження ВП №56522888 по примусовому виконанню вказаного судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.11.2017 справа №822/1187/17, відповідачем на картковий рахунок Ощадбанку перераховано кошти в сумі 156713,51 грн (з вирахуванням податку з доходів фізичних осіб 35041,53 грн та військового збору 2920,13 грн).

Не погоджуючись з розміром примусової виплати, отриманої згідно постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.11.2017 у справі №822/1187/17, в листопаді 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання протиправними дій, стягнення належної частини грошового забезпечення.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.01.2019 у справі №560/3737/18, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 адміністративний позов задоволено частково. Суд вирішив визнати протиправними дії Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України щодо не нарахування при виплаті присудженої судом у справі №822/1187/17 частини грошового забезпечення за 2007 - 2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку гарантованого доходу у вигляді компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних осіб, а також утримання з цього грошового забезпечення за минулий час військового збору. Стягнути з Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних осіб при виплаті належної частини грошового забезпечення за 2007 - 2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, а також повернення утриманого з цього грошового забезпечення військового збору на загальну суму 34882 (тридцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят дві) грн. 43 коп. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.01.2019 у справі №560/3737/18 17.05.2019 відповідач на картковий рахунок Ощадбанку перерахував кошти в сумі 34882,43 грн.

Позивач, вважаючи, що повний розрахунок по заборгованості на момент його звільнення в 2011 році відбувся 17.05.2019, а тому звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні з лютого 2011 року по 03 квітня 2019 року у розмірі 1076119,92 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.1.1. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 №222 (далі - Інструкція №222, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ця Інструкція визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - кримінально-виконавча служба).

Відповідно до п.1.4 Інструкції №222 грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно п.17.1 Інструкції №222 у разі звільнення зі служби грошове забезпечення виплачується: особам рядового і начальницького складу - до дня отримання (включно) органом або установою наказу про звільнення зі служби, але не більше ніж за п`ять діб з дня отримання наказу про звільнення (з урахуванням пунктів 17.2 - 17.4 цієї Інструкції).

Відповідно до п.17.5 Інструкції №222 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби, за невикористані ними дні щорічної відпустки за всі попередні роки та невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація виходячи з грошового забезпечення (окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців), крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення), яке зазначені особи отримували на день звільнення.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров`я чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до абз. 4 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі - Порядок № 393) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Оскільки питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовано Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.11.2017 у справі №822/1187/17, яка залишена без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2018, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області, Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 доплати за право на пенсію у складі грошового забезпечення у 2006 та 2007 роках в розмірі, нижчому ніж передбачено частиною 3 статті 43 Закону України № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Зобов`язано комісію з ліквідації управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області нарахувати та виплатити належну ОСОБА_1 частину грошового забезпечення за 2006 рік та 2007 рік. Зобов`язано Хмельницький центр підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належну йому частину грошового забезпечення за 2007 - 2011 роки, належну частину вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку та внести у зв`язку з цим зміни до грошового атестату № 1 від 28 лютого 2011 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Тобто, колегія суддів зауважує, що спір з Хмельницьким центром підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України про розмір належних ОСОБА_1 сум при звільненні виник при зверненні позивача до суду (тобто, після звільнення з роботи), був предметом розгляду в межах справи №822/1187/17.

В рішенні Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.01.2019 у справі №560/3737/18, суд встановив, що на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.11.2017 справа №822/1187/17, відповідачем на картковий рахунок Ощадбанку перераховано кошти в сумі 156713,51 грн. (з вирахуванням податку з доходів фізичних осіб 35041,53 грн. та військового збору 2920,13 грн).

Суд дійшов висновку про необхідність визнання дій відповідача щодо не нарахування при виплаті присудженої судом у справі №822/1187/17 частини грошового забезпечення за 2007 - 2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку гарантованого доходу у вигляді компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних осіб, а також утримання з цього грошового забезпечення за минулий час військового збору протиправними, стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок компенсації втрат доходів у зв`язку із утриманням податку на доходи фізичних осіб при виплаті належної частини грошового забезпечення за 2007 - 2011 роки, частини вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, а також повернення утриманого з цього грошового забезпечення військового збору на загальну суму 34882,43 грн.

Отже, спір між ОСОБА_1 та Хмельницьким центром підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, який був предметом розгляду в межах адміністративної справи №560/3737/18, виник в результаті неналежного виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.11.2017 у справі №822/1187/17.

Даючи правову оцінку доводам апелянта, що саме відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку із ним при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України, так як ця затримка сталася з вини цього відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до норм КЗпП України необхідними складовими частинами настання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є наявність належних звільненому працівникові сум при звільненні та вина роботодавця за невиплату (несвоєчасну виплату) працівникові цих сум. Тобто для застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтями 116-117 КЗпП України, необхідним є встановлення обставин невиплати працівникові на час звільнення всіх належних сум.

Вина - психічне ставлення особи до своїх протиправних дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності. Вина є одним з елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння.

Колегія суддів зазначає, що в мотивувальній частині постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.11.2017 у справі №822/1187/17 встановлено, що нарахування та виплата у 2006-2007 роках управлінням Державної пенітенціарної служби України в Хмельницькій області позивачу грошового забезпечення у розмірі, меншому ніж передбачений ч. 3 статті 43 Закону № 2262-ХІІ призвело до порушення права останнього на належний рівень грошового забезпечення за 2007 - 2011 роки, вихідну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що неправильне обчислення відповідачем сум грошового забезпечення, належних позивачу при звільненні в 2011 році, відбулось не з вини Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, а через помилки, які були допущені Управлінням Державної пенітенціарної служби України в Хмельницькій області при нарахуванні позивачу грошового забезпечення.

А тому, з урахуванням вищенаведених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в даному випадку відсутній один з основних елементів юридичної відповідальності, який передбачений ст.117 КЗпП України - вина роботодавця (Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України), а тому підстав для притягнення відповідача до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України немає.

Судова колегія зауважує, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Вказана позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 по справі №810/1543/17.

Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні з лютого 2011 року по 03.04.2019 у розмірі 1076119,92 грн. відсутні.

Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, які впливають на правильність вирішення справи.

Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 27 січня 2020 року.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Курко О. П.