Рішення

від 22.01.2020 по справі 461/6810/19

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/6810/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря Івасюти Н.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

її представника ОСОБА_2 ,

представника відповідача Коломійця М. І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського будинку органної та камерної музики про стягнення недоотриманої матеріальної допомоги на оздоровлення, поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, у якому просила стягнути з Львівського будинку органної та камерної музики на її користь недоотриману матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 3 673 гривень 00 копійок та середній заробіток за весь час затримки виплати належних їй при звільненні з роботи по день фактичного розрахунку у відповідності до ст. 117 КЗпП України; визнати незаконними та скасувати наказ Львівського будинку органної та камерної музики від 12.08.2019 року №35 Про звільнення ОСОБА_1 та наказ Львівського будинку органної та камерної музики від 16.08.2019 року №43 Про звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на посаді сторожа в Львівському будинку органної та камерної музики з 17.08.2019 року та стягнути з Львівського будинку органної та камерної музики середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У подальшому, в порядку ч.3 ст.49 ЦПК України, позивач подала заяву про зміну предмета позову, у якій просила стягнути з Львівського будинку органної та камерної музики на користь ОСОБА_1 недоотриману матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 3 673 гривень 00 копійок та середній заробіток за весь час затримки виплати належних їй при звільненні з роботи по день фактичного розрахунку, у відповідності до ст. 117 КЗпП України; визнати незаконним та скасувати наказ Львівського будинку органної та камерної музики №60 від 23.09.2019 року Про звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на посаді сторожа в Львівському будинку органної та камерної музики з 24.09.20І9 року та стягнути з Львівського будинку органної та камерної музики середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги покликається на те, що з 11 жовтня 2007 року працювала на посаді сторожа в Львівському будинку органної та камерної музики. Отримала повідомлення про заплановане вивільнення з підстав скорочення чисельності та штату працівників на підставі наказу від 12.06.2019 року № 111-р Про внесення змін до штатного розпису Львівського будинку органної та камерної музики , відповідно до якого виведено зі штатного розпису чотири посади сторожа. 12.08.2019 року її було звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату працівників. У подальшому наказ про її звільнення скасовано та поновлено її на роботі. 23.09.2019 року її було повторно звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Зазначене звільнення вважає незаконним, оскільки відповідачем не було дотримано положень ст. ст. 40, 49-2 КЗпП України при її звільненні, та не запропоновано будь-якої наявної вакансії за її кваліфікацією, які були на підприємстві. Крім цього, покликається на проведення з нею розрахунку не в повному обсязі, внаслідок часткової виплати матеріальної допомоги. Також, просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Таким чином, для відновлення своїх порушених прав змушена звернутись до суду з вказаним позовом. Просить позов задовольнити.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні позов підтримали, з мотивів, наведених у ньому та заяви від 26.09.2019 року. Просили задовольнити позов.

Представник відповідача позов заперечив, з мотивів викладених у письмовому відзиві. Вказав, що при звільненні позивача не було допущено порушень вимог ст. ст. 40, 49-2 КЗпП України. Помилки, допущені в наказі про звільнення позивача були виправлені роботодавцем та не порушують прав та законних інтересів позивача. При цьому, просив суд не приймати до уваги заяву позивача про зміну предмета позову, оскільки такі вимоги позивача є новими, являють собою окремий спір та не можуть розглядатися в межах даної справи, адже своєю заявою позивач змінила не тільки предмет, а й підстави позову. Вважає, що неможливо розглядати справу на підставі доказів, доданих до заяви про зміну предмету позову, а відтак просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст. 49 ЦПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Зі змісту норми вказаної статті, вбачається, що змінити підставу або предмет позову позивач може тільки до початку розгляду справи по суті.

Ухвалою судді Галицького районного суду м. Львова Городецької Л.М. від 10 вересня 2019 року відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 14 годину 00 хвилин 20 вересня 2019 року. Згідно журналу судового засідання, 20 вересня 2019 року судове засідання не відбулось у зв`язку з неявкою представника відповідача. Розгляд справи відкладено на 09.10.2019 року о 12 годині 00 хвилин.

Заява про зміну предмета позову позивачем до суду подана 27.09.2019 року.

Станом на 27.09.2019 року перехід до судового розгляду даної справи по суті не здійснювався.

Виходячи з загальних положень ЦПК України підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Предмет позову - це матеріальний зміст позовних вимог позивача, який проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо.

Підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об`єктивуються у поданих доказах.

Верховний Суд у своїх рішеннях відзначає, що під підставами позову, які згідно із ст.49 ЦПК може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини.

Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову не допускається. Так, якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України і одночасною відмовою від раніше заявлених вимог. Зокрема, такий правовий висновок надано Верховним Судом у рішенні від 13.03.2018 року в справі №916/1764/17.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги позивачем змінено, однак підстави позову залишені такі ж як і пред`явлені під час подачі первісного позову до суду.

За таких обставин, суд вважає, що заява позивача про зміну предмету позову відповідає вимогам ст.49 ЦПК України, оскільки позивач своєю заявою змінила тільки предмет, а не підстави позову, і її не слід розглядати як новий позов з новими позовними вимогами.

Таким чином, доводи представника відповідача в цій частині є безпідставними.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.49 ЦПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Суд також нагадує, що чинним ЦПК України не обмежено право відповідача на подачу пояснень по суті позовних вимог, своїх заперечень (відзиву) та подачі доказів щодо спростування доводів позивача.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Способи захисту щодо даних спірних правовідносин визначені також КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Статтею 2 КЗпП України передбачено, право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Судом встановлено наступне.

З 11 жовтня 2007 року, на підставі наказу Львівського будинку органної та камерної музики від 10.10.2007 року №56 Про ОСОБА_1 ОСОБА_1 працювала вахтером Львівського будинку органної та камерної музики.

Відповідно до запису трудової книжки ОСОБА_1 від 09.01.2019 року назву посади змінено на сторож .

Наказом Управління культури Департаменту розвитку Львівської міської ради від 12.06.2019 року №111-р Про внесення змін до штатного розпису Львівського будинку органної та камерної музики , у зв`язку з службовою необхідністю та з метою ефективного використання бюджетних коштів, з урахуванням листа Львівського будинку органної та камерної музики від 05.06.2019 року №32 внесено зміни до штатного розпису Львівського будинку органної та камерної музики, в межах встановленої чисельності штатних одиниць та фонду оплати праці, затвердженого кошторисом доходів і видатків на оплату праці на 2019 рік та виведено посаду: сторож (4 штатні одиниці); введено посади: редактор (1 штатна одиниця ; адміністратор (2 штатні одиниці); прибиральник службових приміщень (0,5 штатної одиниці); касир квитковий (0,5 штатної одиниці).

На підставі наведеного Львівським будинком органної та камерної музики прийнято наказ №21 від 13.06.2019 року Про скорочення штатних працівників .

Відповідно до даного наказу, вирішено звільнити з 13.08.2019 року із займаних посад наступних працівників - сторожів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 .

Відмітка про ознайомлення позивача із даним наказом на самому наказі та в матеріалах справи відсутня, що свідчить про недотримання роботодавцем позивача вимог положень ч.1 ст.49-1 КЗпП.

Згідно з наказом Львівського будинку органної та камерної музики від 12.08.2019 року № 35 Про звільнення ОСОБА_1 , ОСОБА_1 було звільнено з посади з 14.08.2019 року, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату працівників. Виплачено компенсацію за невикористану відпустку за період з 01.03.2019 року. Виплачено вихідну допомогу, згідно ст.44 КЗпП в розмірі 4 173,00 гривень.

Наказом Львівського будинку органної та камерної музики від 16.08.2019 року №43 Про звільнення ОСОБА_1 внесено зміни до наказу №35 від 12.08.2019 року та звільнено позивача з 16.08.2019 року, у зв`язку з перебуванням на лікарняному з 12.08.2019 року-16.08.2019 року. Нараховано та виплачено кошти за перебування на лікарняному за 5 календарних днів.

Наказом №58 від 18.09.2019 року Про скасування наказів і поновлення на роботі позивача поновлено на роботі та скасовано попередні накази від 12.08.2019 року та від 16.08.2019 року. Згідно даного наказу вирішено:

1.Пункт 1 Наказу №35 від 12.08.2019 року Про звільнення ОСОБА_1 та п. 1 Наказу №43 від 16 серпня 2019 року Про звільнення ОСОБА_1 скасувати.

2.Поновити ОСОБА_1 на роботі у Львівському будинку органної та камерної музики на посаді сторожа.

3.Бухгалтерії Львівського будинку органної та камерної музики:

*здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.08.2019 року по 20.09.2019 року включно;

*внести у відповідності до п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників запис до трудової книжки ОСОБА_1 про недійсність запису про її звільнення з 16.08.2019 року;

*направити копію даного наказу на адресу ОСОБА_1 цінним листом з описом вкладення.

Наказом №60 від 23.09.2019 року Про звільнення ОСОБА_1 ОСОБА_1 , сторожа, звільнено із займаної посади з 14 серпня 2019 року, у зв`язку із скороченням штатних працівників (п.1 ст. 40 КЗпП України). Бухгалтерію ЛБОКМ зобов`язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.08.2019 року по 23.09.2019 року.

Про звільнення позивача 23.09.2019 року внесено запис до її трудової книжки.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у п. п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 року №9 передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Матеріалами справи підтверджено, що жодної вакантної посади на підприємстві при звільненні позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України їй не пропонувалось, чим порушено права позивача та вимоги ст. 49-2 КЗпП України.

Суд вважає, що скасування наказів відповідача від 12.08.2019 року та 16.08.2019 року та поновлення позивача на роботі, є підставою для нового повідомлення про вивільнення працівника, у відповідності до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України.

Між тим судом встановлено, що попередження позивача про її звільнення також відбулось з порушенням ч.1 ст.49-2 КЗпП, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази належного її оповіщення та розпис позивача про ознайомлення з наміром роботодавця звільнити її із займаної посади за два місяці до видачі оспорюваного наказу від 23.09.2019 року. При цьому, суд зауважує, що чинним трудовим законодавством не передбачено правового механізму звільнення працівників з роботи календарною датою, яка уже минула.

Таким чином, перевіривши дотримання відповідачем норм ст. ст. 40, 49-2 КЗпП України при звільненні позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про порушення відповідачем норм законодавства, які регулюють вивільнення працівника. Тобто, доводи позивача знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та не спростовані відповідачем жодними належними та допустимими доказами по справі

Всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи завдання цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ, з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд вважає, що слід скасувати наказ Львівського будинку органної та камерної музики №60 від 23.09.2019 року про звільнення позивача.

Відповідно до ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У відповідності до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року, № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку у зв`язку з незаконним звільненням за час вимушеного прогулу він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Згідно абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку у всіх інших випадках середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.5 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 року № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Львівського будинку органної та камерної музики від 13.12.2019 року №99, яка міститься у матеріалах справи, заробітна плата за два останні місяці роботи позивача (в липні 2019 року - 4 464,34 гривні та серпні 2019 року - 8 582,56 гривень) складає 13 046,90 гривень. Кількість робочих днів у липні та серпні 2019 року в сукупності складає 41 день, що відповідає п`ятиденному робочому тижню та ст.73 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, середньоденна заробітна плата за липень 2019 року та серпень 2019 року обчислюється наступним чином: 13 046,90 гривень : 41 день = 318,22 гривень.

Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу позивача, тобто з 24 вересня 2019 року по 22 січня 2020 року становить 83 дні.

Отже, середній заробіток, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу становить: 318,22 гривень (середньоденна заробітна плата) х 83 (кількість робочих днів, які повинні бути оплачені) = 26 412,26 гривень.

Враховуючи, що позивачем допущено 83 дні вимушеного прогулу, на її користь необхідно стягнути з відповідача 26 412,26 гривень середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу 24 вересня 2019 року по 22 січня 2020 року.

Крім цього, встановлено, що 05.08.2019 року позивач зверталась до відповідача з заявами про надання щорічної відпустки з 10.08.2019 року та матеріальної допомоги на оздоровлення.

Наказом від 05.08.2019 року №31 Про відпустку ОСОБА_1 . позивачу надано щорічну основну відпустку терміном на 5 календарних днів з 10 по 14 серпня 2019 року за період з 16.12.2018 року по 01.03.2019 року.

Згідно з п. 2 даного наказу ОСОБА_1 надано матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 500,00 гривень за 5 календарних днів відпустки.

Позивач вважає, що приймаючи наказ №58 від 18.09.2019 року Про скасування наказів і поновлення на роботі відповідач не вирішив питання про виплату недоотриманої матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 3 673 гривень 00 копійок.

Суд з такими твердженнями позивача погоджується частково, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України Про відпустки , за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Частиною 1 ст.18 Законом України Про культуру передбачено, що з метою задоволення потреби громадян у мистецькому аматорстві, створення умов для їх дозвілля органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування формують базову мережу закладів культури (клубних закладів, культурних центрів, парків культури та відпочинку, центрів народної творчості тощо), засоби масової інформації і надають їм фінансову підтримку, а також сприяють створенню недержавних закладів культури, клубів, мистецьких аматорських об`єднань, гуртків, студій за інтересами та провадженню ними діяльності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.18 Закону України Про культуру , працівник культури (працівник у сфері культури) - професійний творчий працівник або працівник закладу культури чи інша фізична особа, яка провадить діяльність у сфері культури.

Львівський будинок органної та камерної музики є комунальним закладом культури діяльність якого врегульовується Законом України Про культуру .

На виконання вимог ч.3 ст. 29 Закону України Про культуру , працівники у сфері культури, педагогічні працівники закладів освіти сфери культури, які працюють у державних і комунальних закладах культури, мають право на допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі посадового окладу.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами (ч. 4 ст. 97 КЗпП України).

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (ст. 22 Закону України Про оплату праці ).

Таким чином, відповідач не виконав вимоги ч. 3 ст. 29 Закону України Про культуру, оскільки прийняття в односторонньому порядку рішень з питань виплати матеріальної допомоги на оздоровлення свідчить про порушення вимог ч. 4 ст. 97 КЗпП України та ст. 22 Закону України Про оплату праці , а тому з відповідача підлягає стягнення недоотримана матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу Міністерства культури від 18.10.2005 року № 745 Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки , сторож відноситься до 2 розряду з тарифним коефіцієнтом 1,09, а посадові оклади (тарифні ставки, ставки заробітної плати) з 01 січня 2017 року розраховуються виходячи з розміру посадового окладу (тарифної ставки) працівника 1 тарифного розряду, встановленого у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня календарного року.

Станом на 01 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1921,00 гривню. З урахуванням наведеного, розмір посадового окладу позивача становить 2 094,00 гривень (1921х1,09).

Тож, недоотриманий розмір матеріальної допомоги на оздоровлення становить 1 594 гривні 00 копійок та відповідно підлягає стягнення з Львівського будинку органної та камерної на користь ОСОБА_1 .

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Як передбачено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, під час судового розгляду справи, не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо заборгованості по заробітній платі та розрахункових при звільненні в сумі, оскільки відповідно до наказу від 23.09.2019 року №60, бухгалтерію ЛБОКМ зобов`язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.08.2019 року по 23.09.2019 року.

Таким чином судом встановлено, що неоспорювані суми, належні позивачці при звільненні, були виплачені їй з додержанням вимог статті 116 КЗпП України. Відтак, позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд може допустити негайне виконання рішення у справах, зокрема, про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Крім цього, суд вважає за необхідне, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України стягнути з відповідача на користь держави судовий збір, який позивач мав би сплатити при поданні позовної заяви, а саме в сумі 768,40 гривень.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Львівського будинку органної та камерної музики (код ЄДРПОУ 01287452) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) недоотриману матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 1 594 гривні 00 копійок.

Визнати незаконним та скасувати наказ Львівського будинку органної та камерної музики №60 від 23.09.2019 року Про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді сторожа у Львівському будинку органної та камерної музики з 24.09.2019 року.

Стягнути з Львівського будинку органної та камерної музики (код ЄДРПОУ 01287452) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2019 року по 22.01.2020 року, що становить 26 412 гривень 26 копійок.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Львівського будинку органної та камерної музики (код ЄДРПОУ 01287452) на користь держави 768 гривень 40 копійок судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 27 січня 2020 року.

Головуючий суддя Стрельбицький В.В.