Постанова

від 23.01.2020 по справі 520/5858/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2020 р.Справа № 520/5858/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: П`янової Я.В. , Зеленського В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 (головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 07.10.19) по справі № 520/5858/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ "ДІ СІ ПАРТНЕРС" до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ "ДІ СІ ПАРТНЕРС" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 11 квітня 2019 року №1551/6/99-99-15-03-02-15/ІПК.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що поставлені у зверненні про надання індивідуальної податкової консультації питання щодо практичного застосування норм податкового кодексу було залишені відповідачем без відповіді, а зміст оскаржуваної консультації зведено до цитування норм податкового кодексу без надання роз`яснень щодо їх практичного застосування у практичній ситуації, що наведена у зверненні позивачем. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 11 квітня 2019 року №1551/6/99-99-15-03-02-15/ІПК.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ "ДІ СІ ПАРТНЕРС" (вул. Велика Панасівська, 68, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ - 41544525) сплачену суму судового збору у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (Львівська пл., 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 43005393).

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ "ДІ СІ ПАРТНЕРС" направлено до Головного управління ДФС у Харківській області звернення від 27.02.2019 року №3 про надання індивідуальної податкової консультації в порядку вимог п.52.1 та п.52.2 ст.52 Податкового кодексу України, в якому підприємством поставлено питання:

- чи є корпоративними правами, у розумінні пп. 14.1.90 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, частка члена споживчого товариства?

- чи вважається частка (у вигляді паю та цільового внеску) у споживчому товаристві операцією, що не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість у розумінні пп. 196.1.1. п. 196.1. ст. 196 Податкового кодексу України?

Листом від 11.04.2019 року №1551/6/99-99-15-03-02-15/ІПК Державною фіскальною службою у порядку, визначеному п.52.5 ст. 52 Податкового кодексу, надано ТОВ "ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ "ДІ СІ ПАРТНЕРС" індивідуальну податкову консультацію, відповідно до змісту якої податковий орган стосовно питання звернення зазначив наступне.

Згідно з підпунктами а і б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Відповідачем вказано, що відповідно до підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Водночас, відповідачем вказано, що відповідно до підпункту 196.1.1 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб`єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, форма, на інші цінні папери, корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону та інших видів професійної діяльності на фондовому ринку, які підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

Також, відповідачем вказано, що під поняттям корпоративні права розуміються права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (підпункт 14.1.90 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

З врахуванням наведених норм відповідачем вказано, що операція з продажу за грошові кошти корпоративних прав, що виражені в інших, ніж цінні папери формах, не є об`єктом оподаткування податку на додану вартість.

При цьому, відповідачем рекомендовано з питання можливості віднесення частки члена споживчого кооперативу до категорії корпоративних прав звернутися до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої виходив з того, що надана Державною фіскальною службою України позивачу індивідуальна податкова консультація від 11 квітня 2019 року №1551/6/99-99-15-03-02-15/ІПК не відповідає положенням Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до п.п.19-1.1.28 п.19-1.1 ст.19-1 ПК України до функцій контролюючого органу віднесено надання індивідуальних податкових консультацій, інформаційно-довідкових послуг з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно зі п.п.14.1.172-1 п. 14-1 ст. 14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Пунктом 52.1 ст.52 ПК України передбачено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Уповноважена особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, може прийняти рішення про продовження строку розгляду звернення на отримання індивідуальної податкової консультації понад 25-денний строк, але не більше 10 календарних днів, та письмово повідомити про це платнику податків до закінчення строку, визначеного абзацом першим цього пункту.

Приписами п.52.2 ст.52 ПК України визначено, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства (п. 52.3 ст. 52 ПК України).

Відповідно до п. 53.2 ст.53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Отже податкова консультація (індивідуальна), як методична й практична допомога платнику податків при виконанні ним податкового обов`язку, фактично, за всіма процедурами (нарахування та сплата платежів, пені, штрафних санкцій, оскарження дій контролюючих органів тощо):

1) надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності;

2) має індивідуальний характер і може використовуватися лише платником податків, якому така консультація надана;

3) не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування;

4) має мету - викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 22.10.2019 р. по справі №520/10111/18.

При цьому чинним законодавством надано платнику податків право оскаржити до суду, як правовий акт індивідуальної дії, податкову консультацію контролюючого органу у випадку, якщо вона, на його думку, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Колегія суддів зауважує, що підставою для звернення позивача до податкового органу з метою отримання індивідуальної податкової консультації стало те, що підприємство має намір здійснити відчуження належної йому частки у споживчому кооперативі, а оскільки вартість такої частки перевищує 1 мільйон гривень, то, як вказано позивачем, така операція може вплинути на обов`язок реєстрації позивача платником податку на додану вартість.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначені Законом України Про кооперацію №1081-ІУ від 10 липня 2003 року (далі - Закон №1087).

Статтею 2 Закону №1087 визначено терміни, відповідно до якої:

споживчий кооператив (споживче товариство) - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів;

пай - майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки;

цільовий внесок - грошовий чи інший майновий внесок члена кооперативу, що вноситься понад пай до спеціального фонду кооперативу для забезпечення виконання конкретних завдань кооперативу.

Відповідно до підпункту 14.1.90 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації в Україні визначені Законом України Про споживчу кооперацію №2265-ХІІ від 10.04.1992 ( далі - Закон №2265).

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 5 Закону №2265 первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об`єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут. У ньому визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов`язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

Частиною 4 статті 6 Закону №2265 передбачено, що член споживчого товариства має право:

брати участь у діяльності споживчого товариства, обирати і бути обраним до його органів управління і контролю, вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності товариства та усунення недоліків у роботі його органів і посадових осіб;

на перевагу у придбанні товарів і одержанні послуг у магазинах та інших підприємствах споживчої кооперації;

одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску;

бути прийнятим у першочерговому порядку на роботу в споживче товариство відповідно до освіти і професійної підготовки таодержувати направлення в учбові заклади, в тому числі на правах господарського стипендіата на договірних засадах.

Загальні збори (збори уповноважених) можуть встановлювати для членів споживчого товариства й інші переваги, а також пільгові умови користування послугами кооперативних підприємств та установ.

Відповідно до ст.14 Закону №1087 у кооперативі допускається асоційоване членство для осіб, які визнають його статут та внесли пай.

Асоційований член кооперативу - фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом дорадчого голосу в кооперативі. При ліквідації кооперативу асоційований член кооперативу має переважне порівняно з членами кооперативу право на одержання паю.

Порядок вступу до кооперативу та участь асоційованого члена в його господарській та іншій діяльності, права та обов`язки такого члена, розміри паїв та виплат на паї визначаються статутом кооперативу.

Як встановлено під час судового розгляду, що ТОВ "ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ "ДІ СІ ПАРТНЕРС" є власником часток у Споживчому товаристві Житлово-будівельний кооператив "Авантаж", право власності на які було набуто на підставі договору купівлі-продажу №31/08-18/6 частки у Споживчому товаристві Житловий будівельний кооператив Авантаж від 31.08.218 року.

З огляду на вказане, позивач є членом зазначеного споживчого товариства.

При цьому, Споживче товариство Житлово-будівельний кооператив Авантаж є споживчим кооперативом, який створено і діє у відповідності до Закону України Про кооперацію і Закону України Про споживчу кооперацію .

Водночас, як встановлено судом підставою для набуття членства у Споживчому товаристві ЖБК Авантаж є договір асоційованого членства.

Отже, позивачем набуто статусу асоційованого членства у Споживчому товаристві ЖБК Авантаж , зміст та обсяг прав якого визначаються Законами Про кооперацію , Про споживчу кооперацію та договором.

З аналізу вище зазначених правових норм та умов договору про асоційоване членство слідує, що позивач, як асоційований член кооперативу, має право участі в управлінні даним кооперативом та право на отримання частини майна кооперативу, що відповідає ознакам корпоративних прав в розумінні підпункту 14.1.90 статті 14 ПК України, а отже операція з продажу такої частки має для цілей пп. 196.1.1 п. 196.1 ст. 196 Податкового кодексу розглядатися як операція з корпоративними правами.

Тобто відповідач при наданні оскаржуваної індивідуальної податкової консультації, без наведення належного правового обґрунтування, без дотримання вимог п.56.21 ст. 56 ПК України діяв неправомірно, в зв`язку з чим оскаржувана консультація у своєму змісті не містить відповідей на поставлені підприємством у зверненні про її надання питання, а тому оскаржувана індивідуальна податкова консультація Державної фіскальної служби України від 11 квітня 2019 року №1551/6/99-99-15-03-02-15/ІПК підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 року по справі № 520/5858/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. Чалий Судді Я.В. П`янова В.В. Зеленський Повний текст постанови складено 28.01.2020 року