Рішення

від 21.01.2020 по справі 909/1233/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.01.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1233/19 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Маньківської селищної ради Маньківського району Черкаської області,

вул.Шевченка, буд.9, смт.Маньківка, Маньківський район,

Черкаська область, 20101;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-МВ",

вул. Івасюка, буд.62, м.Івано-Франківськ,76002;

про стягнення 457 716,54грн.

Представники сторін в судове засідання не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Маньківська селищна рада Маньківського району Черкаської області звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-МВ" безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в сумі 457 716,54грн.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалою суду від 17.12.2019, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 20.12.2019. Однак адресував суду клопотання б/н (вх.№582/20) від 15.01.2020, в якому позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд розглянути справу без участі позивача. Позовні вимоги позивач виклав у позовній заяві обґрунтовує їх тим, що відповідач - ТОВ "Агро-МВ" є власником нерухомого майна та фактичним користувачем без правовстановлюючих документів земельної ділянки загальною площею 2,8559га, кадастровий номер 7123155100:01:003:0128 по вул.Патона 4 в смт .Маньківка , Манківського району, Черкаської області. Вважає, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки - територіальної громади смт.Маньківка зберіг у себе кошти у вигляді орендної плати за період з 01.11.2016 по 31.10.2019 в розмірі 457 716,54грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку. Позовні вимоги мотивовані нормами статті 7 Закону України "Про оренду землі", статей 120, 206 Земельного кодексу України, статей 377, 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з"явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалами суду від 19.11.2019, від 17.12.2019, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень від 21.11.2019, від 20.12.2019. Однак адресував суду клопотання №9 від 17.01.2020 (вх№902/20 від 20.01.2020), в якому просить суд відкласти розгляд справи у зв"язку з неможливістю прибути в судове засідання повноважного представника через відрядження в інше судове засідання.

З"ясуваши всі обставини на яких ґрунтується клопотання відповідача про відкладення розгляду справи суд прийшов до висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на те, що клопотання необґрунтоване, а вказана підстава для відкладення розгляду справи, а саме зайнятість представника відповідача в іншому судовому засіданні - визнається судом неповажною, позаяк Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-МВ" не позбавлено права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов"язаних з ним трудовими відносинами. Норма частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, не є перешкодою розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Підстави для відкладення розгляду справи обумовлені частиною 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України - відсутні. Слід сказати, що згідно з приписами частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Водночас у адресованому суду відзиві на позов №8 від 17.01.2020 (вх№901/20 від 20.01.2020) представник відповідача заперечує проти позову. Вважає, що в даному випадку взаємовідносини між позивачем та відповідачем регулюються нормами зобов"язального, зокрема договірного права, що унеможливлює застосування до них приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки до таких спірних відносин повинні застосовуватись положення Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993. Крім того представник відповідача звертає увагу суду на те, що заявляючи до стягнення 457 716,54грн за період з 01.11.2016 до 01.11.2019 позивачем залишено поза увагою визначений статтею 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності. У зв"язку з чим, на підставі частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, просить суд у випадку прийняття рішення про задоволення позову застосувати строк позовної давності.

Беручи до уваги приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, враховуючи те, що позивач адресував суду заяву про розгляд справи без його участі, а відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, та те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, спір - вирішується у відсутності сторін за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №47246087 від 09.11.2015, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об"кта нерухомого майна №170470909 від 14.06.2019 (а.с.31-35) Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-МВ" на праві приватної власності належить об"єкт нерухомого майна - комплекс за адресою вул.Патона 4 в смт.Маньківка, Манківський район, Черкаська область на підставі договору купівлі - продажу посвідченого 09.11.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №431.

У відповідності до умов договору купівлі - продажу нерухомого майна від 09.11.2015 (а.с.29-30) продавець - Публічне акціонерне товариство "Компанія "Райз" передав у власність (продав), а покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-МВ" прийняв (купив) нерухоме майно - комплекс за адресою вул.Патона 4, в смт.Маньківка, Манківський район, Черкаська область, розташоване на земельній ділянці загальною площею 2,8559га, кадастровий номер 7123155100:01:003:0128 (пункти 1, 2 договору).

Поряд з цим у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7110811232019 станом на 19.06.2019 (а.с.36) відсутня інформація про державну реєстрацію за ТОВ "Агро-МВ" речового права на земельну ділянку комунальної форми власності загальною площею 2,8559га, кадастровий номер 7123155100:01:003:0128 за адресою вул.Патона 4, в смт.Маньківка, Манківський район, Черкаська область, як і відсутні в матеріалах справи докази в підтвердження існування договірних відносин оренди земельної ділянки між сторонами у справі за період з 01.11.2016 до 01.11.2019.

Матеріали справи містять витяги відділу у Маньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 2,8559га, кадастровий номер 7123155100:01:003:0128 (а.с.41-44) у відповідності до яких, нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки станом на 01.01.2016 складає 4 813 048,00грн; станом на 01.01.2017 - 5 101 780,00грн; станом на 01.01.2018 - 5 101 780,00грн; станом на 01.01.2019 - 5 101 780,00грн.

Згідно розрахунку Маньківської селищної ради (а.с.8-9) сума безпідставно збережених коштів за використання без правовстановлюючих документів земельної ділянки кадастровий номер 7123155100:01:003:0128 за період з 01.11.2016 по 31.10.2019 складає 457 716,54грн.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в розмірі 457 716,54грн.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Приписами частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 цього Кодексу).

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Належними доказами, що містяться в матеріалах справи перед судом доведено, що відповідач - ТОВ "Агро-МВ" є власником нерухомого майна - комплексу за адресою вул.Патона 4, в смт.Маньківка, Манківський район, Черкаська область , розташованого на земельній ділянці загальною площею 2,8559га, кадастровий номер 7123155100:01:003:0128.

При цьому в матеріалах справи відсутній укладений договір оренди земельної ділянки між Маньківською селищною радою та ТОВ "Агро-МВ", як і відсутні докази проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки, а отже, за переконанням суду, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна врегулювано главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1,2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав і важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Таким чином до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17. Вказаним спростовується твердження відповідача про неправомірність застосування до даних спірних відносин сторін приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, як і посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування збитків.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Частиною 1 статті 21 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

З аналізу вищенаведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Водночас частиною 6 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Згідно з частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено положеннями частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Матеріалами справи документально підтверджено, що земельна ділянка по вул.Патона 4 в смт.Маньківка, Манківський район, Черкаська область , за користування якою позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, як в період зазначений у позові, так і на сьогоднішній день є сформованим об`єктом цивільних прав. Зокрема земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 7123155100:01:003:0128; визначено її площу - 2,8559га; форму власності - комунальна; земельну ділянку зареєстровано 08.10.2015 в відділі Держземагенства у Маньківському районі Черкаської області.

Поряд з цим основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з положеннями частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України "Про оренду земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Крім того приписи статті 288 Податкового кодексу України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Матеріали справи містять витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 2,8559га, кадастровий номер 7123155100:01:003:0128 станом на 01.01.2016 - 4 813 048,00грн; станом на 01.01.2017 - 5 101 780,00грн; станом на 01.01.2018 - 5 101 780,00грн; станом на 01.01.2019 - 5 101 780,00грн.

З урахуванням вище сказаного в наявності порушене право позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати. При цьому розрахунок позивача (а.с.8-9) за період з 01.11.2016 по 31.10.2019 на суму 457 716,54грн визнається судом арифметично правильним.

Проте відповідач у відзиві на позов №8 від 17.01.2020 (вх№901/20 від 20.01.2020) просить суд застосувати при вирішенні спору загальну позовну давність обумовлену статтею 257 Цивільного кодексу України та у зв"язку з цим відмовити в позові в частині пропущеного строку позовної давності.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах, обумовлених статтею 3 Господарського кодексу України.

Приписами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Так згідно з частиною 1 цієї правової норми перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З аналізу наведеної норми права вбачається, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Отже виникнення права на позов пов`язане не з моментом порушення цивільного права суб`єкта, що його реалізує, а з моментом, коли він довідався або міг довідатись про таке порушення, зважаючи при цьому на суб`єктивні та об`єктивні чинники, такі як усвідомлення порушення його права, наявність достатнього обсягу інформації, яка б давала можливість усвідомити те, що право порушено, наявність права на захист інтересів (обсяг повноважень, у тому числі процесуальних, для захисту права).

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачає можливість застосування судом правового інституту позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.

Як вбачається з розрахунку (а.с.8-9) позивачем заявлено до стягнення суму безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в сумі 457 716,54грн за період з 01.11.2016 до 01.11.2019, в той час як позов пред`явлено 05.11.2019 (відтиск поштового штемпеля на поштовому конверті, а.с.66), тобто поза межами трирічного строку позовної давності не додаючи при цьому доказів переривання такого строку. І як наслідок суд приходить до висновку про правомірність нарахування відповідачу безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за період з 04.11.2016 (в межах строку позовної давності) до 01.11.2019 (кінцевий строк визначений позивачем у розрахунку) в сумі 456 112,00грн. В частині стягнення 1 604,54грн слід відмовити.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 129 1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, статтями 1212 Цивільного кодексу України, статтями 79, 79-1, 93, 96, 120, 125, 141, 206 Земельного кодексу України, статтями 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Маньківської селищної ради Маньківського району Черкаської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-МВ" про стягнення 457 716,54грн - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-МВ", вул. Івасюка, буд.62, м.Івано-Франківськ,76002 (ідентифікаційний код 32641206) на користь Маньківської селищної ради Маньківського району Черкаської області, вул.Шевченка, буд.9, смт.Маньківка, Маньківський район, Черкаська область, 20101 (ідентифікаційний код 25659958) 456 112,00грн (чотириста п"ятдесят шість тисяч сто дванадцять грн 00коп.) - безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати, 6 841,68грн (шість тисяч вісімсот сорок одну грн 68коп.) - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 1 604,54грн безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 29.01.2020

Суддя С.Кобецька