Постанова

від 28.01.2020 по справі 806/390/17

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 806/390/17

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

28 січня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Охрімчук І.Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,

представника позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року (повний текст постанови виготовлено 10.04.2017 року у м.Житомирі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про стягнення 90932,10 грн.,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про стягнення 90932,10 грн. В обґрунтування позову зазначає, що з 02.09.1998 по 04.12.2015 працював на різних посадах в податковій інспекції 04.12.2015 він звільнився з посади заступника начальника Народицького відділення Овруцької ОДПІ у зв"язку з переходом на виборну посаду. Зазначає, що наказом Міністерства доходів і зборів України від 31.12.2013 №4065-0 йому присвоєно спеціальне звання - радник податкової та митної справи 1 рангу. Отже, вважає, що з 01.01.2014 він мав право на виплату винагороди за вислугу років в розмірі 30% відповідно до Постанови КМУ від 12.09.1997 №1013. Проте, всупереч цьому Порядку, йому виплачувалась надбавка за вислугу років відповідно до ст.33 Закону України "Про державну службу" у розмірі 25%. Вказує, що такі неправомірні дії відповідача призвели до порушення його прав. З огляду на що, просить стягнути з Овруцької ОДПІ недонараховану та невиплачену винагороду за вислугу років та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.04.2017 року позов задоволено. Стягнуто з Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 (інд.н. НОМЕР_1 ) недонараховану та невиплачену при звільненні винагороду за вислугу років у сумі 7042 грн. 02 коп. (сім тисяч сорок дві гривні дві копійки) та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05.12.2015 року до 05.04.2017 року у розмірі 86738 грн. 20 коп. (вісімдесят шість тисяч сімсот тридцять вісім гривень двадцять копійок). Стягнуто з Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_2 450 грн 64 коп. (чотириста п`ятдесят гривень шістдесят чотири копійки) витрат, пов`язаних із прибуттям до суду.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 року №1013, на яку посилається позивач, затверджено Порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання. В той же час, задовольняючи позовні вимоги про стягнення винагороди за вислугу років, судом першої інстанції не враховано, що з моменту вступу в законну силу Закону України від 04.07.2013 року №404 "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" таке поняття, як посадові особи органів державної податкової служби не передбачено.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Справа неодноразово переглядалась судами різних інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 02.09.1998 по 04.12.2015 року працював на різних посадах в Овруцькій ДПІ, що підтверджується копією трудової книжки.

У період проходження служби позивачу присвоювалися спеціальні звання.

Зокрема, наказом Міністерства доходів і зборів України від 31.12.2013 року №4065-0 йому присвоєно спеціальне звання - радник податкової та митної справи 1 рангу.

Наказом ДФС України від 04.12.2016 року №3843-0 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Народицького відділення Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області у зв`язку з переходом на виборну посаду, на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України.

Позивач, зазначає що при звільненні йому не виплачено недонараховану відповідачем у період служби винагороду за вислугу років, тому він звернувся до суду за захистом порушених прав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення недонарахованої та невиплаченої винагороди при звільненні ОСОБА_1 у розмірі 7042,02 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а звідси і середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05.12.2015 року до 05.04.2017 року у розмірі 86738 грн. 20 коп.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.

Відповідно до ст.94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітною платою - є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.2 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" до структури заробітної плати відноситься основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Отже, розрахунок з працівником при звільненні означає виплату йому не тільки основної заробітної плати, а й інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Так, виплата винагороди за вислугу років працівникам податкової інспекції була врегульована Порядком виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 року №1013 (далі - Порядок №1013), що був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 Порядку №1013 до стажу роботи, що дає право на одержання винагороди за вислугу років, включається час роботи органах державної податкової служби.

Згідно з п.2 Порядку №1013 винагорода за вислугу років виплачується посадовим особам органів державної податкової служби у таких розмірах: від 1 до 2 років - 5%, від 2 до 5 років - 10%, від 5 до 10 років - 20%, від 10 до 15 років - 25%, від 15 до 20 років - 30%, від 20 до 25 років - 35%, від 25 і більше років - 40%.

Частинами 1-3 п.3 Порядку №1013 передбачено, що розмір винагороди визначається залежно від стажу роботи і обчислюється виходячи з посадового окладу та надбавки за спеціальне звання. Нарахування та виплата винагороди за вислугу років провадяться щомісяця за фактично відпрацьований час у межах встановленого фонду оплати праці. Посадовим особам, у яких протягом календарного місяця виникло право на підвищення розміру винагороди за вислугу років, розмір винагороди змінюється з початку наступного місяця.

Згідно з п.4 Порядку №1013 документом для визначення стажу роботи є трудова книжка та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи. Стаж роботи для виплати винагороди за вислугу років визначається комісією органу державної податкової служби питань встановлення стажу, необхідного для нарахування винагороди за вислугу років. Рішення комісії про встановлення стажу роботи або зміну його розміру оформляється протоколом і передається керівникові відповідного органу державної податкової служби для видання наказу про виплату винагороди за вислугу років.

З вищенаведеного вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин, Порядок №1013 встановлював виплату працівникам податкової служби винагороди за вислугу років в залежності від стажу роботи.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 31.12.2013 року №4065-0 позивачу присвоєно спеціальне звання - радник податкової та митної справи 1 рангу.

Отже, з 01.01.2014 року позивач мав право на виплату винагороди за вислугу років в розмірі 30% відповідно до Порядку №1013, який є спеціальним нормативним актом щодо виплати працівникам податкової служби, які мають спеціальне звання винагороди за вислугу років. Однак, позивачу з 01.01.2014 року виплачувалася надбавка за вислугу років у розмірі 25%.

Продовження виплати надбавки позивачу за вислугу років відповідно до статті 33 Закону України від 16.12.1993 року №3723-XII "Про державну службу" у розмірі 25%, є порушенням права позивача на отримання більш високого відсотка доплати до заробітної плати.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного суду викладеній у постанові від16.08.2019 року у справі №3095/18.

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо задоволення позовної вимоги про стягнення недонарахованої та невиплаченої винагороди при звільненні ОСОБА_1 у розмірі 7042,02 грн.

Щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 05.12.2015 по 05.04.2017 року у розмірі 86738 грн. 64 коп., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно абзацу 1 частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні плати, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Частиною 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про застосування судами законодавства про оплату праці" розмір середньої заробітної плати визначається згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 02.09.1998 по 04.12.2015 року працював на різних посадах в Овруцькій ДПІ.

Як встановлено, позивач у день звільнення - 04.12.2015 року працював.

Відповідно до ст.116 КЗпП України позивача повідомлено про нарахування та виплату коштів станом на 04.12.2015 року (час звільнення) (а.с.12, т.1).

07.02.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду, щодо стягнення з відповідача недонарахованої та невиплаченої винагороди за вислугу років та середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 05.12.2015 по 05.04.2017 року.

Відповідно до довідки Овруцької ОДПІ від 15 лютого 2016 року №581/06-16-05-10 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на день звільнення становила 258,92 грн. (а.с.30).

За період з 05.12.2015 (з наступного дня після звільнення) по 05.04.2017 (по день постановлення рішення), середній заробіток за 335 робочих днів становить 86738,20 грн. (335 робочих днів згідно КЗпП х 258,92 = 86738,20 грн.)

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.12.2015 по 05.04.2017 в розмірі 86738,20 грн.

При цьому, оскільки спір щодо стягнення недонарахованої та невиплаченої винагороди за вислугу років у розмірі 7042,02 грн. вирішено судом на користь позивача у повному розмірі то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також у повному розмірі, без визначення можливої пропорційності при частковому б задоволенні.

Колегія суддів також погоджується з доводами суду першої інстанції та наведеним в постанові обгрунтуванням правомірності стягнення з відповідача на користь представника позивача 450,64 грн., як понесених витрат, пов"язаних з прибуттям до суду, що включає в себе 145,45 грн. компенсації за відрив від звичайних занять та 305,19 грн. - компенсація витрат, пов"язаних з переїздом до іншого населеного пункту.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 30 січня 2020 року.

Головуючий Капустинський М.М. Судді Матохнюк Д.Б. Охрімчук І.Г.