Постанова

від 23.01.2020 по справі 761/25355/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2020 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 761/25355/16-ц

номер провадження: 22-ц/824/492/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря - Орел П.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Фірма С на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року у складі судді Савицького О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю Фірма С , третя особа: ОСОБА_3 , про виділення частини майна товариства для звернення стягнення,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю Фірма С (далі - ТОВ Фірма С ), третя особа: ОСОБА_3 , про виділення частини майна товариства для звернення стягнення.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 04 лютого 2008 року відповідно до розписки ОСОБА_2 взяв у нього в борг 300 000 доларів США. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 8 045 424 грн 00 коп. В рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року встановлено, що у боржника ОСОБА_2 відсутнє будь-яке інше майно окрім частки у статутному капіталі ТОВ Фірма С . Відсутність у ОСОБА_2 будь-якого іншого майна окрім корпоративних прав засновника ТОВ Фірма С та факт належності йому 50 % частки у статутному капіталі цього товариства підтверджується постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Відділ примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у місті Києві) Гавриліва А.В. від 03 червеня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно з яким ОСОБА_2 є учасником та засновником ТОВ Фірма С , де володіє частиною статутного фонду у розмірі 3 700 грн 00 коп., що відповідає 50% статутного фонду товариства. Оскільки у ОСОБА_2 відсутнє будь-яке інше майно, крім права на частку в розмірі 50 % статутного капіталу ТОВ Фірма С , то позивач вважав, що він має право вимагати у ТОВ Фірма С виділу частини майна товариства для звернення на нього стягнення за особистими боргами засновника цього товариства ОСОБА_2 .

Вказував, що 21 червня 2016 року позивач направив на адресу ТОВ Фірма С вимогу про виділ майна для звернення стягнення частини майна товариства пропорційно частці у статутному капіталі, що належить ОСОБА_2 , проте жодних дій щодо його вимоги товариство не вчинило.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив виділити йому для звернення стягнення частину майна ТОВ Фірма С пропорційну частці у статутному капіталі ТОВ Фірма С , що належить ОСОБА_2 та звернути стягнення на частину майна ТОВ Фірма С , пропорційну частці у статутному капіталі ТОВ Фірма С , що належить ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Виділено частину майна ТОВ Фірма С пропорційно частці його учасника ОСОБА_2 , що становить 50 % статутного капіталу товариства.

Звернуто стягнення на частину майна ТОВ Фірма С пропорційну частці його учасника ОСОБА_2 , що становить 50% статутного капіталу товариства в межах непогашених боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 в сумі 300 000 доларів США, що еквівалентно 8 045 424 грн 00 коп. - заборгованість за договором позики за рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року у цивільній справі № 2-467/16 (760/16295/15-ц).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ Фірма С подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено встановлені законом строки розгляду справи. Вказує, що суд не звернув увагу на те, що позивачем не доведено факт неможливості здійснення виконавчого провадження з виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/16295/15-ц (2-467/16) від 16 лютого 2016 року, оскільки матеріали справи не містять акта державного виконавця про подальшу неможливість здійснення виконавчого провадження, а тому вважає, що заявлені позивачем вимоги про виділення належної ОСОБА_2 частини майна товариства для задоволення його вимог на підставі ст.149 ЦК України є безпідставними. Зазначає, що у матеріалах справи містяться документи, які підтверджують, що ОСОБА_2 станом на момент завершення виконавчого провадження та звернення позивача до суду, був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця та був керівником комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київський міський туристично-інформаційний центр , що давало можливість державному виконавцю вжити заходів примусового характеру у виконавчому провадженні, а саме, звернути стягнення на заробітну плату відповідача. Вказує, що ст. 149 ЦК України не містить обов`язку товариства виділяти майно для звернення на нього стягнення за вимогами кредиторів засновника товариства і питання про примусове виділення конкретного майна поза волею товариства до компетенції суду не відноситься, а посилання суду на висновок експерта щодо визначення вартості нежилого будинку - павільйону по технічному обслуговуванню майна автомобілів, що належить ТОВ Фірма С , суперечить положенням ст.149 ЦК України в частині визначення розрахунку вартості майна. Зазначає, що судом першої інстанції не досліджено документи для встановлення вартості частини майна товариства, що належить ОСОБА_2 , а також про наявне майно, на яке можливо звернути стягнення. Також вказує, що судом першої інстанції не враховано, що майно ТОВ Фірма С на сьогоднішній день явно є обтяженим зобов`язаннями, в тому числі борговими, оскільки доказів припинення діяльності товариства не надано.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Соколик Д.І. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо недотримання судом розумності строків розгляду даної справи у суді першої інстанції, є необґрунтованими, оскільки такі строки недотримані судом у зв`язку з процесуальної поведінкою представників ТОВ Фірма С , а посилаючись на порушення судом першої інстанції розумності строків розгляду справи, як одну з підстав для скасування рішення, ТОВ Фірма С вдається до правового пуризму. Наголошує, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Вказує, що доводи апеляційної скарги про не доведення позивачем належними та допустимим доказами відсутності іншого майна ОСОБА_2 , на яке може бути звернено стягнення, є хибними, оскільки відсутність у боржника будь-якого іншого майна, окрім частки в статутному капіталі ТОВ Фірма С , підтверджується постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у місті Києві від 03 червня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві. Державним виконавцем встановлено, що у ході проведення виконавчих дій у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості. Вказана постанова містить інформацію щодо предмета доказування у даній справі та є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом, що підтверджує вказані вище обставини. Зазначає, що доводи апеляційної скарги про відсутність обов`язку товариства як власника майна, виділяти це майно для звернення на нього стягнення за вимогами кредиторів засновника товариства, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не досліджено документи для встановлення вартості частини майна товариства, що належить ОСОБА_2 , а також про наявне майно, на яке можливо звернути стягнення, спростовуються висновками експертних досліджень, фінансовими звітами підприємства та інформацією із Реєстру речових прав на нерухоме майно. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та ґрунтуються на належних, допустимих та достатніх доказах.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

У ч.3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій і вирішення справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Відповідно до ч.1 ст.149 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред`явлення вимог кредиторами.

Аналогічне положення міститься у ч.1 ст.57 Закону України Про господарські товариства .

Отже, за змістом зазначених норм права майно товариства може бути виділено пропорційно частці боржника в статутному капіталі або виплачена його вартість пропорційно частці боржника в статутному капіталі товариства на вимогу кредитора, у тому числі з огляду на положення ст.15 ЦК України.

Разом з тим, виплата вартості частки майна або виділення частки майна боржника, пропорційної частці боржника в статутному капіталі, повинні проходити з дотриманням положень закону та статуту товариства.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 07 вересня 2014 року у справі № 6-31цс14.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 760/16295/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 300 000 доларів США, що було еквівалентно 8 045 424 грн 00 коп. та судовий збір у сумі 3 654 грн 00 коп. Дане рішення суду набрало законної сили 01 березня 2016 року.

Встановлено, що на виконання вказаного рішення суду, 14 березня 2016 року Солом`янський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 760/16295/15-ц.

31 березня 2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у місті Києві було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 50652650 з примусового виконання виконавчого листа № 760/16295/15-ц.

В рамках виконавчого провадження державним виконавцем з метою виявлення у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості були вжиті заходи, передбачені Законом України Про виконавчу службу .

Встановлено, що згідно відповіді Державної фіскальної служби України, Пенсійного фонду України та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і Реєстру прав власності на нерухоме майно, у ОСОБА_2 відсутнє будь-яке майно або грошові кошти, на які можливо звернути стягнення у виконавчому провадженні (а.с.13-16, т.1).

Судом першої інстанції встановлено, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у місті Києві Гавриліва А.В. від 03 червня 2016 року повернуто стягувачу виконавчий лист № 760/16295/15-ц від 14 березня 2016 року на підставі п. 2 ч.1 ст.47 Закону України Про виконавче провадження , у редакції чинній на момент прийняття постанови (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними) (а.с.17-18, т.1).

Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є засновником ТОВ Фірма С (код ЄДРПОУ 22860275), де він володіє частиною статутного фонду у розмірі 3 700 грн 00 коп., що відповідає 50 % статутного фонду товариства. Статутний фонд даного товариства складає 7 400 грн 00 коп. Іншою половиною статутного фонду товариства володіє третя особа: ОСОБА_3 (а.с.19-24, т.1).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ Фірма С володіє нежилим будинком - павільйоном по технічному обслуговуванню майна автомобілів (літера А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.53-54, т.1).

По справі встановлено, що з метою визначення відповідності вартості майна ТОВ Фірма С , яка зазначена у фінансовому звіті підприємства, реальній вартості майна, а також визначення вартості чистих активів товариства з урахування реальної вартості майна, в тому числі, вартості частки чистих активів товариства, пропорційній частці ОСОБА_2 у розмірі 50% статутного капіталу, за клопотанням представника позивача судом першої інстанції було призначено судову економічну експертизу.

Відповідно до висновку експертів № 9080 від 26 червня 2018 року за результатами комплексної судової будівельно-технічної та судової економічної експертизи, складеного товариством з обмеженою відповідальністю Незалежний інститут судових експертиз , ринкова вартість нежилого будинку - павільйону по технічному обслуговуванню автомобілів (літера А), загальною площею 546,7 кв.м, що розташований у АДРЕСА_1 , станом на 30 червня 2016 року складала 9 179 000 грн 00 коп. з урахуванням ПДВ, а без урахування ПДВ становила 7 649 166 грн 67 коп.

Вартість майна ТОВ Фірма С у розмірі 244,2 тис. грн., зазначена у фінансовому звіті (балансі) підприємства станом на 30 червня 2016 року:

1) не відповідає справедливій (ринковій) вартості його майна у розмірі 7 893,4 тис. грн - за умови, що нежилий будинок - павільйон по технічному обслуговуванню майна розташований за адресою: АДРЕСА_1 входить до складу активів ТОВ Фірма С ;

2) відповідає справедливій (ринковій) вартості його майна у розмірі 244,2 тис. грн - за умови, що нежилий будинок - павільйон по технічному обслуговуванню майна розташований за адресою: АДРЕСА_1 не входить до складу активів ТОВ Фірма С .

Дослідження з питання відповідності вартості майна ТОВ Фірма С , яка зазначена в звіті про фінансові результати станом на 30 червня 2016 року, справедливій (реальній ринковій) вартості майна не проводилось, оскільки у звіті про фінансові результати відсутні дані щодо вартості майна підприємства.

Вартість чистих активів ТОВ Фірма С , із врахуванням справедливої (реальної, ринкової) вартості майна станом на 30 червня 2016 року, в тому числі, вартість частки чистих активів ТОВ Фіма С , пропорційній частці ОСОБА_2 у розмірі 50% статутного капіталу, становить:

1) 3 917,3 тис. грн - за умови, що нежилий будинок - павільйон по технічному обслуговуванню майна розташований за адресою: АДРЕСА_1 входить до складу активів ТОВ Фірма С ;

2) 92,7 тис. грн - за умови, що нежилий будинок - павільйон по технічному обслуговуванню майна розташований за адресою: АДРЕСА_1 не входить до складу активів ТОВ Фірма С ОСОБА_2 (а.с.14-80, т.2).

Згідно з висновком експерта №9150 від 28 серпня 2018 року за результатами проведення будівельно - технічного дослідження, складеного товариством з обмежено відповідальністю Незалежний інститут судових експертиз , ринкова вартість нежилого будинку - павільйону по технічному обслуговуванню майна автомобілів (літера А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , станом та в цінах на дату проведення дослідження експертом, визначена за наданими документами, становить 8 932 000 грн 00 коп. з урахуванням ПДВ. З технічної точки зору, відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, станом на дату проведення дослідження за даними документами розділити вказаний нежитловий будинок в натурі на 1/2 та 1/2 частку із утворенням ізольованих приміщень для кожної частки можливо, тільки з відступами від ідеальних часток (а.с.145-199, т.2).

Отже, установивши наявність у відповідача ОСОБА_2 особистого боргу за рішенням суду та відсутність у нього іншого майна, окрім частки у розмірі 50 % статутного капіталу ТОВ Фірма С , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про виділення частини майна товариства для звернення на нього стягнення.

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не звернув увагу на те, що позивачем не доведено факт неможливості здійснення виконавчого провадження з виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 760/16295/15-ц (2-467/16), так як матеріали справи не містять акта державного виконавця про подальшу неможливість здійснення виконавчого провадження, не приймаються апеляційним судом до уваги, з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у місті Києві від 03 червня 2016 року повернуто стягувачу виконавчий лист № 760/16295/15-ц від 14 березня 2016 року на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України Про виконавче провадження , у редакції чинній на момент прийняття постанови (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

Вказана постанова державного виконавця містить інформацію щодо предмета доказування, а саме, недостатність у ОСОБА_2 іншого майна, окрім частки в статутному капіталі товариства, для задоволення вимог кредиторів, яка не скасована та є чинною, а відтак є належним та допустимим доказом у справі.

З наведених підстав також не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 станом на момент завершення виконавчого провадження та звернення позивача до суду, був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця та був керівником комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київський міський туристично-інформаційний центр , що давало можливість державному виконавцю вжити заходів примусового характеру у виконавчому провадженні, а саме, звернення стягнення на заробітну плату відповідача.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що положення ст.149 ЦК України не містять обов`язку товариства виділяти майно для звернення на нього стягнення за вимогами кредиторів засновника товариства і питання про примусове виділення конкретного майна поза волею товариства до компетенції суду не відноситься, є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником вказаної норми закону, яка до спірних правовідносини судом першої інстанції правильно застосована.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не досліджено документи для встановлення вартості частини майна товариства, що належить ОСОБА_2 , а також про наявне майно, на яке можливо звернути стягнення, є необґрунтованими, оскільки спростовуються дослідженими судом даними висновку експертів № 9080 від 26 червня 2018 року за результатами комплексної судової будівельно-технічної та судової економічної експертизи, висновку експерта № 9150 від 28 серпня 2018 року за результатами проведення будівельно - технічного дослідження, фінансовими звітами товариства, інформацією із Реєстру речових прав на нерухоме майно, яким судом першої інстанції дана належна правова оцінка.

Що стосується доводів апеляційної скарги про недотримання судом першої інстанції процесуальних строків розгляду справи, то вказані процесуальні порушення не є підставою для скасування рішення суду, оскільки вони не призвели до невірного вирішення справи та не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду.

При цьому, колегія суддів враховує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку роз`яснено, що апеляційним судам необхідно враховувати, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати рішення суду лише заради правового пуризму.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Фірма С залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді