Постанова

від 31.01.2020 по справі 826/15328/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2020 року

Київ

справа №826/15328/18

адміністративне провадження №К/9901/32160/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ГЕОЗАХИСТ

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 червня 2019 року (суддя Клименчук Н.М.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року (головуючий суддя Шурко О.І., судді: Василенко Я.М., Ганечко О.М.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ГЕОЗАХИСТ до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Геозахист (далі також - позивач, ТОВ ГЕОЗАХИСТ ) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (далі також - відповідач, Управління), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року №0031971404, №0032101404.

В обґрунтування позову ТОВ Геозахист зазначало, що висновки, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та суперечать нормам чинного законодавства, оскільки в ньому не наведено жодних обставин та доказів, які б вказували на нереальність господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ Канремторг .

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними, адже позивач не надав документи для проведення перевірки, в тому числі, й у строк, визначений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України, а тому у контролюючого органу були законні підстави провести перевірку з використанням наявної у нього податкової інформації щодо задекларованих позивачем сум податкового кредиту та визнати ці суми непідтвердженими документально.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив рішення судів скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзиву на касаційну скаргу відповідачем не подано.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом на податкову адресу Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ Геозахист (02132, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, буд. 26-Ж., кв.25) направлено лист від 15 травня 2018 року №22294/10/26-15-14-04-03-12 Про надання інформації , копію наказу ГУ ДФС у м. Києві від 11 травня 2018 року №8324 та повідомлення від 15 травня 2018 року №22293/10/26-15-14-04-03-12, в яких повідомлено про проведення 18 травня 2018 року документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Геозахист по взаємовідносинах із контрагентом ТОВ Канремторг за жовтень 2015 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 31 травня 2018 року №540/26-15-14-04-03/37594046, яким встановлено порушення позивачем: - пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2015 року на загальну суму 135272,00 грн.; - пунктів 44.1, 44.6 статті 44 Податкового кодексу України в результаті ненадання документів до перевірки.

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивачем подано заперечення на від 5 червня 2018 року №10.

Розглянувши вказані заперечення, листом від 14 червня 2018 року №27452/10/26-15-14-04-03-12 Головне управління ДФС у м.Києві повідомило позивача про те, що висновки акта перевірки від 31 травня 2018 року №540/26-15-14-04-03/37594046 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Геозахист (код ЄДРПОУ 37594046) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Канремторг (код ЄДРПОУ 39915974) за жовтень 2015 року залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року: - №0031971404 форми Р , яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 169090,00 грн., зокрема за податковим зобов`язаннями - 135272,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 33818,00 грн.; - №0032101404 форми Ш , яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем адміністративні штрафи та інші санкції на загальну суму 510,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Свої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Геозахист обґрунтовує тим, що оскаржувані судові рішення не містять мотивів відхилення аргументів позивача щодо необґрунтованого неврахування доказів (копій документів, які було надано позивачем 5 червня 2018 року до Головного управління ДФС у м.Києві разом із запереченнями).

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду..

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, за наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Статтею 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу (пункт 44.1). Крім того, за правилами, визначеними у пункті 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Абзацом першим пункту 44.6 цієї статті визначено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Крім того, за правилами пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Протягом п`яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності (абзац другий пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до частини першої пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Цьому обов`язку кореспондує право контролюючого органу при проведенні перевірок отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Таке право закріплене нормою пункт 85.4 статті 85 Податкового кодексу України.

Отже, надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на формування позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2015 року у сумі 135272,00 грн. мали вплив взаємовідносини з ТОВ Канремторг .

В основу висновків акта перевірки щодо нереальності операцій між вказаними суб`єктами господарювання покладена податкова інформація, викладена в акті від 25 березня 2016 року №245/26-15-14-04-02, щодо неможливості проведення перевірки ТОВ Канремторг у зв`язку з відсутністю посадових осіб за податковою адресою, а також відсутність руху товару по ланцюгу постачання.

Крім того, в акті перевірки процитовано ухвалу Печерського районного м.Києва у справі №757/14321/16-к щодо кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100060001814 від 12 березня 2016 року, за ознаками складу кримінальних порушень, передбачених частиною третьою статті 358, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, де вказано, що у період з по 2016 рік невстановлені особи, з метою прикриття незаконної діяльності, зареєстрували на ім`я підставних осіб суб`єкти підприємницької діяльності, в тому числі ТОВ Канремторг , і після державної реєстрації якого у відповідних державних органах влади, невстановлені слідством особи, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх протиправних дій, використовуючи підроблені реєстраційні, статутні документи, печатки та банківські рахунки зазначених СГД, з метою прикриття незаконної діяльності для здійснення формування фіктивних валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствам реального сектору економіки, підроблюючи при цьому фінансово-господарську документацію.

За наведених обставин, суди погодилися із доводами відповідача про те, що податкові накладні, зареєстровані ТОВ Канремторг на адресу ТОВ Геозахист , не мають юридичної сили первинних документів та вказали, що позивачем ні під час проведення перевірки, ні до моменту прийняття контролюючим органом рішення не було надано первинних документів на підтвердження здійснення господарських операцій, що, в свою чергу, позбавило можливості контролюючий орган повноцінно провести перевірку та безпосередньо стало підставою для висновків про мали формальний характер господарських операцій.

Водночас такі висновки судів попередніх інстанцій суперечать матеріалам справи, оскільки вони не звернули увагу на те, що позивач після закінчення перевірки та до прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень разом із запереченнями на акт перевірки надавав документи, не надані під час перевірки (договір, видаткові накладні) (а.с. 126-130, т. 1), а тому такі дії суб`єкта господарювання мали б отримати правову оцінку з урахуванням всіх доказів у сукупності.

За наведеного, касаційний суд не може визнати обґрунтованим врахування судом апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду у постанові від 6 серпня 2019 року у справі №160/8441/18, оскільки його зроблено щодо абзацу першого пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України в результаті ненадання позивачем документів для проведення перевірки, в той час як у справі, що переглядається, позивач наполягав на неврахуванні податковим органом документів, наданих разом із запереченнями на акт перевірки (а.с. 7, т. 1). І така ситуація регулюється абзацом другим пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України.

Ненадання належної правової оцінки усім обставинам справи, що входять до предмета доказування свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, у тому числі з виявленням та витребуванням доказів з власної ініціативи, та вимагає скасування прийнятих у справі судових рішень з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків шляхом дослідження усіх обставин у справі.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд звертає увагу на таке.

Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд визнає, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи внаслідок недослідження доказів у справі, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У цій справі порушення допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, в тому справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ГЕОЗАХИСТ задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі №826/15328/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх