Постанова

від 23.01.2020 по справі 570/1731/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 січня 2020 року

м. Київ

справа № 570/1731/15-ц

провадження № 61-14200св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач (відповідач) - ОСОБА_1 ,

відповідач 1 (позивач) - релігійна громада Благовіщення Пресвятої Діви Марії римо-католицької церкви Луцької дієцезії,

відповідач 2 - Клеванська селищна рада Рівненського району Рівненської області,

третя особа 1 - Управління Держземагентства у Рівненському районі Рівненської області,

третя особа 2 - Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 05 березня 2019 року у складі судді Красовського О. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 червня 2019 року в складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до релігійної громади Благовіщення Пресвятої Діви Марії римо-католицької церкви Луцької дієцезії, Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - управління Держземагентства у Рівненському районі Рівненської області про визнання незаконними та скасування рішення селищної ради.

Позовна заява мотивована тим, що їй чиняться перешкоди у завершенні приватизації спірної земельної ділянки.

Просила, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, визнати незаконним та скасувати рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 17 квітня 2013 року Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування релігійній громаді Благовіщення Пресвятої Діви Марії Римо-католицької церкви Луцької дієцезії земельної ділянки в смт Клевань Рівненського району Рівненської області ; визнати незаконним та скасувати рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 27 березня 2015 року про відмову ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; зобов`язати Клеванську селищну раду Рівненського району Рівненської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо затвердження проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим № 5624655400:02:018:1985; надати їй у власність земельну ділянку площею 0,12 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах території Клеванської селищної ради за кадастровим № 5624655400:02:018:1985 з місцем розташування смт Клевань Рівненського району Рівненської області.

У червні 2015 року Релігійною громадою Благовіщення Пресвятої діви Марії римо-католицької церкви Луцької дієцезії подано зустрічну позовну заяву про визнання незаконними та скасування рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 132 від 29 липня 2011 року Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 та пункт 5 рішення Клеванської селищної ради № 157 від 18 жовтня 2011 року Про внесення змін до рішень Клеванської селищної ради .

Позовна заява мотивована тим, що на час прийняття даних рішень земельна ділянка, яку позивач має намір отримати у власність для ведення селянського господарства, входила до території пам`ятки архітектури та площі охоронної зони пам`ятки архітектури, користувачем якої є релігійна громада.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 05 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 27 червня 2019 року, позов ОСОБА_1 до релігійної громади Благовіщення Пресвятої діви Марії римо-католицької церкви Луцької дієцезії, Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору управління Держземагентства у Рівненського району Рівненської області про визнання незаконними та скасування рішень селищної ради задоволено частково.

Зустрічний позов релігійної громади Благовіщення Пресвятої діви Марії римо-католицької церкви Луцької дієцезії до ОСОБА_1 , Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації про визнання незаконними та скасування рішень селищної ради задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 132 від 29 липня 2011 року Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 та пункт 5 рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 157 від 18 жовтня 2011 року Про внесення змін до рішень Клеванської селищної ради .

Визнано незаконним та скасовано рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 17 квітня 2013 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельної ділянки релігійній громаді Благовіщення Пресвятої діви Марії римо-католицької церкви Луцької дієцезії в смт Клевань Рівненського району Рівненської області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову релігійної громади судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, було зроблено висновок, що оскаржувані рішення Клеванської селищної ради № 132 від 29 липня 2011 року та пункт 5 рішення № 157 від 18 жовтня 2011 року порушують права релігійної громади як користувача об`єктом культурної спадщини національного значення та унеможливлюють виконання обов`язків, встановлених Законом України Про охорону культурної спадщини .

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині визнання недійсним та скасування рішення селищної ради від 17 квітня 2013 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування релігійній громаді земельної ділянки в смт Клевань, суди дійшли висновку, що при винесенні оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги межі земельної ділянки, на яку претендує релігійна громада, яка згідно проекту землеустрою мала бути передана у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, тобто не була вільною.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами порушено правила предметної юрисдикції, оскільки спір є адміністративно-правовим. Вказує на порушення розумного строку розгляду справи судом першої інстанції, що призвело до того, що на момент винесення рішення, втратили свою дію як Висновок державної експертизи землевпорядної документації від 16 липня 2012 року № 1158 так і є вже не чинним сам Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,12 га для ведення особистого селянського господарства їй у власність. Також судами не враховано, що підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою на час прийняття оскаржуваного рішення були відсутні, а відсутність кількості голосів для прийняття рішення про затвердження технічної документації про отримання у власність земельної ділянки нічим не обґрунтована. Розробивши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у її власність, вона реалізувала рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 132 від 29 липня 2011 року, таким чином воно вичерпало свою дію і відповідний правовий наслідок прийняття такого рішення вже настав.

Судові рішення в частині зустрічного позову щодо визнання незаконними та скасування рішень селищної ради не оскаржено у касаційному порядку, а тому не є предметом касаційного перегляду відповідно до статті 400 ЦПК України.

Відзив до суду касаційної інстанції не подано

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 570/1731/15-ц з Рівненського районного суду Рівненської області.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року справу № 570/1731/15-ц призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення зазначеної ухвали, якою було встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 листопада 2019 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду , оскільки правова позиція стосовно юрисдикції спорів за позовами про оскарження рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо надання дозволів на розроблення проектів землеустрою, обґрунтованими наявністю існуючого речового права на земельну ділянку (наприклад, у зв`язку з наявністю права користування нерухомим майном, розташованим на такій земельній ділянці) неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 307/2765/15-ц (провадження № 14?206цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 461/1221/16 (провадження №?14-577цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 924/174/18 (провадження № 12?82гс19).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що пунктом 1 рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 29 липня 2011 року № 132 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 орієнтовною площею 0,12 га для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель запасу громадського призначення по АДРЕСА_1 .

Рішення Клеванської селищної ради від 18 жовтня 2011 року № 157 внесено зміни до рішення від 29 липня 2011 року № 132: де в пункті 1 слова громадського призначення замінено словами сільськогосподарського призначення (рілля) .

29 вересня 2011 року ОСОБА_1 було укладено угоду із ПВППФ Конвест-проект на виконання проекту землеустрою цієї земельної ділянки. Згідно протоколу встановлення і погодження меж земельної ділянки, спорів, претензій, зауважень від суміжних землекористувачів і землевласників не надходило.

16 липня 2012 року при проведенні державної експертизи землевпорядної документації рекомендовано прикласти копію генплану забудови, що виконано не було.

На неодноразові звернення ОСОБА_1 до Клеванської селищної ради про затвердження проекту землеустрою 21 грудня 2012 року їй було надано відповідь, що її заява розглянута на засіданні постійної комісії з регулювання земельних відносин, однак рішення не було прийняте у зв`язку з неотриманням необхідної більшості голосів на підтримку пропозиції, яка згідно Регламенту вважається відхиленою.

17 квітня 2013 року пунктом 1 рішення Клеванської селищної ради № 401 надано дозвіл релігійній громаді Благовіщення Пресвятої діви Марії римо-католицької церкви Луцької дієцезії на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельної ділянки орієнтовною площею 0,5705 га для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за рахунок земель історико-культурного призначення, які перебували у користуванні релігійної громади по АДРЕСА_1 .

27 березня 2015 року Клеванською селищною радою відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах території Клеванської селищної ради за кадастровим № 5624655400:02:018:1985 з місцем розташування смт. Клевань Рівненського району Рівненської області у зв`язку з відсутністю погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Релігійна громада Благовіщення Пресвятої діви Марії римо-католицької церкви Луцької дієцезії є користувачем пам`ятки архітектури національного значення, і це право користування набуто відповідно до рішення виконкому Ровенської обласної ради народних депутатів № 200 від 29 жовтня 1991 року, яке є правовстановлюючим документом.

З паспорту об`єкта культурної спадщини встановлено, що площа території пам`ятки становить 0,56 га, площа охоронної зони - 0,88 га, площа регулювання забудови - 6,32 га. Визначення меж охоронної зони було розроблено в 1989 році Львівським філіалом інституту Укрпроектреставрація , на сьогодні - ДП Інститут Укрзахідпроектреставрація , проектна документація зберігається в науково-технічному архіві інституту.

Відповідно до висновку наукової археологічної експертизи земельної ділянки № 1867/1 від 15 червня 2012 року земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_1 , відноситься до земель історико-культурного призначення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами правил предметної юрисдикції, оскільки спір є адміністративно-правовим

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції ).

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною першою статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Суди встановили, що пунктом 1 рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 29 липня 2011 року № 132 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 орієнтовною площею 0,12 га для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель запасу громадського призначення по АДРЕСА_1 .

17 квітня 2013 року пунктом 1 рішення Клеванської селищної ради № 401 надано дозвіл релігійній громаді Благовіщення Пресвятої діви Марії римо-католицької церкви Луцької дієцезії на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельної ділянки орієнтовною площею 0,5705 га для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за рахунок земель історико-культурного призначення, які перебували у користуванні релігійної громади по АДРЕСА_1 .

За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина друга статті 123 ЗК України).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186? ЗК України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництв.

Аналіз статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакціях, чинних на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.

Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень поглинається спором про речове, приватне право, яке як могло належати особі до звернення до органу місцевого самоврядування, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу місцевого самоврядування, але захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

У справі, яка розглядається, позивачі за первісним та зустрічним позовами обґрунтовували свої вимоги наявністю в них існуючого речового права на спірну земельну ділянку.

Із наведених норм процесуальних законів можна зробити висновок, що здійснення захисту такого цивільного права, як і встановлення його існування, не віднесено до компетенції адміністративного суду.

Правова позиція стосовно юрисдикції спорів за позовами про оскарження рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо надання дозволів на розроблення проектів землеустрою, обґрунтованими наявністю існуючого речового права на земельну ділянку (наприклад, у зв`язку з наявністю права користування нерухомим майном, розташованим на такій земельній ділянці) неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 307/2765/15-ц (провадження № 14-206цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 461/1221/16 (провадження № 14-577цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 924/174/18 (провадження № 12-82гс19).

Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Щодо суті спору

Постановою Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1963 року за № 970 Про впорядкування справ обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР костел Благовіщення Бородиці внесений до списку пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави.

Відповідно до пункту 3розділу 10 Прикінцевих положеньЗакону України Про охорону культурної спадщини , об`єкти, включені до списків (переліків) пам`ятокісторії та культури відповідно до Закону Української РСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури , визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Разом з тим, судами установлено, що Релігійна громада Благовіщення Пресвятої Діви Марії римо-католицької церкви Луцької дієцезії є користувачем пам`яткоюархітектури національного значення, і це право користування набуто відповідно до рішення виконкому Ровенської обласної ради народних депутатів № 200 від 29 жовтня 1991 року, яке є правовстановлювальним документом щодо підтвердження того, що релігійній громаді передано в користування костел Благовіщення Бородиці, який є пам`яткою архітектури національного значення.

Відповідно до частини першої статті 53, пункту в частини четвертої статті 83 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі) і така категорія земель не може передаватися у приватну власність.

За приписами статті 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , з метою забезпечення охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі об`єкти історико-культурної спадщини, на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документи) розробляється план зонування території.

Згідно зі статтею 24 цього Закону документація із землеустрою розробляється з урахуванням положень плану зонування, затвердженого відповідно до вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність або користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час прийняття селищною радою оскаржуваних релігійною громадою рішень була відсутня затверджена у встановленому порядку науково-проектна документація з визначення зон охорони пам`яток, меж і режимів користування ареалів історичних населених місць, історико-архітектурних опорних планів, що не заперечується Клеванською селищною радою та вбачається з листів від 25 травня 2016 року за № 238-03/02-16 за підписом в.о. начальника відділу культури та туризму Рівненської райдержадміністрації, від 05 червня 2013 року за підписом заступника голови Рівненської облдержадміністрації, № 200 за підписом начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Рівненської райдержадміністрації, за підписом начальника управління культури та туризму Рівненської облдержадміністрації за № 911/341.

Отже, земельна ділянка, яку ОСОБА_1 зацікавлена отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, не могла бути їй передана з урахуванням застережень та приписів ЗК України та Закону України Про охорону культурної спадщини , тому Клеванська селищна рада правомірно прийняла рішення про відмову в затвердженні проекту землеустрою, а тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано скасували рішення про надання такого дозволу на розроблення проекту землеустрою, який є незаконним з моменту його ухвалення.

Також судами обґрунтовано задоволено позов ОСОБА_1 в частині визнання недійсним та скасування рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 17 квітня 2013 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування релігійній громаді земельної ділянки в смт Клевань, оскільки при ухваленні зазначеного рішення № 401 селищною радою не було взято до уваги, що в межі земельної ділянки, на яку претендує релігійна громада, входить земельна ділянка, яка згідно проекту землеустрою мала бути передана у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, а тому у селищної ради не було підстав для прийняття оскаржуваного рішення, оскільки ця земельна ділянка не була вільною.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення органу місцевого самоврядування є актами ненормативного характеру, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання, а тому позови, предметом яких є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, не підлягають задоволенню, є безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно із частиною десятою статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований у судовому порядку.

Саме такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 10 червня 2015 року № 6-162цс15.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладеного у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком судів щодо їх оцінки.

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 05 березня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 червня 2019 року в частині позову ОСОБА_1 до релігійної громади Благовіщення Пресвятої Діви Марії римо-католицької церкви Луцької дієцезії, Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - управління Держземагенства у Рівненського району Рівненської області про визнання незаконними та скасування рішень селищної ради залишити без змін залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун