Постанова

від 28.01.2020 по справі 644/2858/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

28 січня 2020 року

м. Харків

Справа № 644/2858/16-ц

Провадження № 22-ц/818/548/20

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Піддубного Р.М.,

суддів - Котелевець А.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Кравченко О. О.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Кентавр ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2018 року, ухвалене у складі судді Клименка А.М., -

встановив:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, мотивуючи який зазначив, що 06.08.2014 року між ним як фізичною особою-підприємцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір поставки № 10/06082014, відповідно до умов якого остання зобов`язалась прийняти у власність та оплатити товар за цінами, визначеними у попередній специфікації.

Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою Кентавр (ТОВ Кентавр ) було укладено договір поруки.

Посилаючись на те, що відповідачка отримала від нього товар на загальну суму 90173 грн, але взятих на себе зобов`язань щодо оплати його вартості належним чином не виконала, сплативши лише 23705 грн, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 та ТОВ Кентавр заборгованість за договором поставки у розмірі 111924 грн 54 коп., яка складається з: 66470 грн .основної суми боргу, 13824 грн. 30 коп. пені за порушення зобов`язань за договором, 28781 грн. 51 коп. інфляційних втрат, а також 2848 грн. 73 коп. 3% річних.

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому посилаючись на те, що договір поставки не підписувала, будь-якого товару від ОСОБА_1 не отримувала, просила визнати договір поставки № 10/06082014 від 06 серпня 2014 року та підписані на його виконання видаткові накладні № 29/08/14 від 29.08.2014 року, № 1033 від 16.09.2014 року, № 1633 від 14.10.2014 року, №1634 від 14.10.2014 року, № 2351 від 27.11.2014 року, № 1300 від 30.09.2014 року недійсними.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2018 року первісний позов задоволено. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_2 та ТОВ Кентавр на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором поставки № 10/06082014 від 06 серпня 2014 року у загальному розмірі 111924 грн 54 коп., що складається з основної суми боргу в розмірі 66470 грн, пені в сумі 13824 грн 30 коп., інфляційних втрат у сумі 28781 грн 51 коп., 3% річних у сумі 2848 грн 73 коп., та судові витрати в розмірі 1394 грн 85 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.

В обґрунтування скарги зазначив, що ОСОБА_2 договір поставки та видаткові накладні не підписувала, будь-якого товару від позивача не отримувала, крім того, договір укладено між фізичними особами-підприємцями, а тому спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

ТОВ фірма Кентавр рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, а тому його законність та обґрунтованість в апеляційному порядку не перевірялась.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Як убачається із матеріалів справи, що 06.08.2014 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було підписано договір поставки № 10/06082014, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передавати у власність покупцеві, а покупець зобов`язується приймати у власність від постачальника та оплачувати товар за цінами, визначеними у попередній специфікації, що становить невід`ємну частину цього договору.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором, 06.08.2014 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ фірма Кентавр було укладено договір поруки, відповідно до якого останнє зобов`язалось відповідати перед ФОП ОСОБА_1 за виконання всіх зобов`язань ФОП ОСОБА_2 , що можуть виникнути з договору поставки № 10/06082014 від 06 серпня 2014 року (а.с. 11, 12).

Відповідно до п. 4.4 договору поставки зобов`язання постачальника щодо поставки (передачі) товару (партії товару) вважаються виконаними після передачі товару покупцю та підписання сторонами накладних на відпуск товарно - матеріальних цінностей.

Згідно з п. 6.2.1 договору поставки, покупець перераховує вартість товару, вказану у накладних на відпуск товарно - матеріальних цінностей, протягом 30 робочих днів після отримання товару від постачальника на поточний рахунок постачальника.

З видаткових накладних № 29/08/14 від 29 серпня 2014 року, № 1033 від 16 вересня 2014 року, № 1300 від 30 вересня 2014 року, № 1634 від 14 жовтня 2014 року, № 1633 від 14 жовтня 2014 року, № 2351 від 27 листопада 2014 року вбачається, що на виконання умов договору поставки ФОП ОСОБА_1 поставив ФОП ОСОБА_2 товар на загальну суму 90175 грн. (а.с. 261-268).

12.10.2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а 04.05.2016 року - про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка не виконала належним чином своїх зобов`язань за договором поставки, вартість отриманого від позивача товару не сплатила, правовими наслідками є стягнення в солідарному порядку з неї та поручителя заборгованості у загальному розмірі 111924 грн 54 коп.

Проте погодитись з такими висновками не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають на підставах, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч 1. ст. 204 ЦК України).

Відповідно ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 3 статті 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст.81 ЦПК України).

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2019 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 , у справі призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Згідно з висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 20270/20271/19-32 від 20.12.2019 року підписи від імені ОСОБА_2 у графі Від Покупця у договорі поставки № 10/06082014 від 06.08.2014 року, у графах Получил(а) на видаткових накладних № 29/08/14 від 29.08.2014 року, № 1033 від 16.09.2014 року, № 1633 від 14.10.2014 року, №1634 від 14.10.2014 року, № 2351 від 27.11.2014 року, № 1300 від 30.09.2014 року виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів, підписи виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Отже, встановивши, що договір поставки № 10/06082014 від 06.08.2014 року підписано не ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним та відповідно про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за вказаним правочином.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсними видаткових накладних № 29/08/14 від 29.08.2014 року, № 1033 від 16.09.2014 року, № 1633 від 14.10.2014 року, № 1634 від 14.10.2014 року, № 2351 від 27.11.2014 року, №1300 від 30.09.2014 року задоволенню не підлягають, оскільки обраний позивачкою спосіб захисту порушеного цивільного права не відповідає вимогам діючого законодавства.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором поставки від 06.08.2014 року у розмірі 111 924 грн 54 коп. та 1394 грн 85 коп. судового збору, а також в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову про визнання договору поставки недійсним.

На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 3056 грн. 88 коп. судового збору, сплаченого останньою за подачу апеляційної скарги, та 10048 грн. судових витрат, пов`язаних з проведенням судової експертизи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором поставки від 06 серпня 2014 року у розмірі 111 924 грн 54 коп. та 1394 грн 85 коп. судового збору, а також в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 скасувати, прийняти нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором поставки № 10/06082014 від 06 серпня 2014 року у розмірі 111 924 грн 54 коп. відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати укладений 06 серпня 2014 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договір поставки № 10/06082014 недійсним.

В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3056 грн. 88 коп., а також судові витрати, пов`язані з проведенням почеркознавчої експертизи, у сумі 10048 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 січня 2020 року.

Головуючий Р.М. Піддубний

Судді А.В. Котелевець

О.Ю. Тичкова