Рішення

від 03.02.2020 по справі 420/6787/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6787/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Сидорівського С.А.,

представника позивача: Портного А.А.,

представника відповідача, третьої особи: Самусєвої О.М.,

представника третьої особи: Кобака Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву Громадської організації "Щаслива Земля" до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Ізмаїльської міської ради, Обслуговуючого кооперативу "Торговий дворик "Пилинка"" про визнання протиправними та скасування рішень від 07.03.2019р., -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява громадської організації "Щаслива Земля" до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Ізмаїльської міської ради, Обслуговуючого кооперативу "Торговий дворик "Пилинка"", в якій з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просить:

скасувати Рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 07.03.2019 року № 221 Про узгодження комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності - торгових павільйонів по вул. Фанагорійська в м . Ізмаїл ;

скасувати Рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 07.03.2019 року № 222 Про присвоєння назв та самостійної юридичної адресного номеру комплексу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності - торговим павільйонам по вул. Фанагорійській в м. Ізмаїл ;

скасувати Рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 07.03.2019 року № 223 Про забезпечення робіт з розміщення Комплексу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності Торговий дворик Фортеця та благоустрою його території .

Ухвалою від 19.11.2019 року Одеським окружним адміністративним судом дану справу залишено без руху.

02.12.2019 року (вх. № ЕП/9428/19) та 04.12.2019 року (вх. № 45781/19) позивачем на виконання ухвали до канцелярії суду надано уточнену позовну заяву, заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, чим усунуто недоліки, зазначені в ухвалі.

Ухвалою від 04.12.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

13.12.2019 року (вх. № 47307/19) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою від 16.12.2019 року Одеським окружним адміністративним судом у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

17.12.2019 року до матеріалів справи приєднано письмові пояснення представника Ізмаїльської міської ради.

17.12.2019 року до матеріалів справи приєднано відзив на позовну заяву.

02.01.2020 року (вх. № 60/20) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

20.01.2020 року (вх. № 2202/20) представником Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради до канцелярії суду подані письмові заперечення.

28.01.2020 року (вх. № 3836/20) представником третьої особи Обслуговуючого кооперативу "Торговий дворик "Пилинка"" до канцелярії суду подані письмові пояснення.

В обґрунтування позовних вимог, зокрема, зазначено, що під час винесенні оскаржуваних рішень від 07.03.2019 року №221, №222, №223 не були вирішені питання щодо проведення громадських слухань щодо затвердження схеми, плану розташування споруд, та на думку позивача є грубим порушенням чинного законодавства України, оскільки громадські слухання з приводу надання дозволу на розміщення торгових павільйонів Ізмаїльською міською радою та Виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради не були проведені, що порушило права ГО та фізичних осіб.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що оскаржувані рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради містять індивідуально-конкретні приписи, які обмежені дією у часі. Таким чином, рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради не є регуляторними актами, а тому до них не можуть застосовуватись норми Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , на які посилається Громадська організація Щаслива земля , в якості обґрунтування позову.

Третя особа ОК Торговий дворик Пилинка до суду надало свої письмові пояснення, в яких в обґрунтування правової позиції зазначила, що оскаржувані рішення є індивідуальними актами виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області. В той же час, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у поставі від 16.10.2018 року у справі № 9901/415/18, право на оскарження індивідуального акту суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Громадської організації "Щаслива Земля" Одеському окружному адміністративному суду.

Судом встановлено, що Виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради 07.03.2019 року прийняті наступні рішення:

рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 07.03.2019 року № 221 Про узгодження комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності - торгових павільйонів по вул. Фанагорійська в м. Ізмаїл (а.с. 16);

рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 07.03.2019 року № 222 Про присвоєння назв та самостійної юридичної адресного номеру комплексу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності - торговим павільйонам по вул. Фанагорійській в м. Ізмаїл (а.с. 17);

рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 07.03.2019 року № 223 Про забезпечення робіт з розміщення Комплексу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності Торговий дворик та благоустрою його території (а.с. 18).

Так, позивач зазначає, що вищевказані рішення не були донесені до відома громадських організацій, мешканців мікрорайону, мешканців міста в цілому, що стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно ст. 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч. 6 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Згідно ст. 1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру (юридична норма). Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою.

Загальний характер юридичних норм, встановлених або санкціонованих державою у нормативно-правових актах, полягає у тому, що ці норми розраховані на регулювання групи (виду) кількісно невизначених суспільних відносин, адресовані кількісно невизначеному колу неперсоніфікованих суб`єктів, не вичерпують свою обов`язковість певною кількістю її застосувань, тобто юридично діють безперервно, а їх чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.

Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (юридичні норми), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид (групу) суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується, вичерпується у зв`язку з його застосуванням до конкретних правовідносин.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18 та від 18 грудня 2018 року у справі№ 9901/657/18.

В свою чергу статтею першою Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності N 1160-IV від 11.09.2003 визначено поняття регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Проте, оскаржувані рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради не містять вищевказані ознаки регуляторного акту.

Так, рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 221 від 07.03.2019 року узгоджується схема розміщення тимчасових споруд та надається доручення Управлінню містобудування та архітектури Ізмаїльської міської ради, тобто рішення відноситься до конкретного суб`єкта - виконавчого органу Ізмаїльської міської ради, застосовується одноразово - затвердження схеми та доручення органу керуватись у діяльності; рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 222 від 07.03.2019 року - присвоюється назва об`єкту та доручення КП ІМБТІ зареєструвати адресний номер. Рішення стосується конкретного кола осіб, застосовується одноразово та вичерпується фактом своєї реалізації, тобто присвоєнням назви та номеру об`єкту; рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 223 від 07.03.2019 року - доручається Управлінню житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради технічний нагляд та Управлінню містобудування та архітектури Ізмаїльської міської ради видати паспорти прив`язки. Рішення стосується конкретних органів місцевого самоврядування, вичерпують свою дію фактом своєї реалізації.

За таких обставин, суд погоджується з доводами відповідача, що оскаржувані рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 07.03.2019 року № 221, № 222, № 223 не є регуляторними актами, а тому до них не можуть застосовуватися норми Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Відтак, посилання представника позивача на порушення процедурних питань визначених нормами Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності під час прийняття спірних рішень є хибними, оскільки вказаним законом встановлені особливості прийняття саме регуляторних актів, якими не є спірні рішення.

Крім того, суд не бере до уваги посилання позивача на Постанову Кабінету Міністрів України № 55 від 25.05.2011 року Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Порядку Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні , цей Порядок визначає механізм проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні: генеральних планів населених пунктів, планів зонування та детальних планів територій.

Згідно ст. 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , 1) Генеральна схема планування території України - містобудівна документація, що визначає концептуальні вирішення планування та використання території України; 2) генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; 3) детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Враховуючи зазначене, Виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради при прийнятті рішень від 07.03.2019 року не затверджено генеральний план, план зонування або детальний план, що свідчить про не прийняття відповідачем рішень щодо містобудівної документації, а тому є безпідставними посилання позивача на норми вищевказаного порядку.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини у їх сукупності, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем з дотриманням вимог чинного законодавства України, в зв`язку з чим відсутні підстави для їх скасування.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Громадської організації "Щаслива Земля" (місцезнаходження: 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Котляревського, 21-А; код ЄДРПОУ 39067806) до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради (місцезнаходження: 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Суворова, 62; код ЄДРПОУ 04056983), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Ізмаїльської міської ради (місцезнаходження: 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Суворова, 62; код ЄДРПОУ 26569233), Обслуговуючого кооперативу "Торговий дворик "Пилинка"" (місцезнаходження: 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Шевченка, буд. 48-А; код ЄДРПОУ 42069337) про визнання протиправними та скасування рішень від 07.03.2019р. - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 03.02.2020р.

Суддя О.М. Тарасишина

.