Рішення від 22.01.2020 по справі 911/2243/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2243/19

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовом Військово-медичного клінічного Північного регіону (Військова частина НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України

про стягнення 4 781,60 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Слободяник С.Д.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військо-медичний клінічний центр Північного регіону (Військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до Господарського суду Київської області із позовом до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про стягнення 4 781,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що протягом 2015 року, під час проведення Антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) було надано медичну допомогу 4 військовослужбовцям відповідача на суму 4 781,60 грн. Проте, відповідач в порушення вимог закону за надані послуги не розрахувався.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2019 справу № 911/2243/19 передано для розгляду судді Грабець С.Ю.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду суддею Грабець С.Ю. та відкрито провадження у справі № 911/2243/19, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 25.10.2019.

21.10.2019 розпорядженням № 05-23/139 справу № 910/14908/18, було передано на повторний автоматизований розподіл справ, у зв`язку із перебуванням судді Грабець С.Ю. на лікарняному у зв`язку із вагітністю та пологами.

Відповідно до ч.9 ст.32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передбачаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач зі складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2019, справу № 911/2243/19 було передано на розгляд судді Сокуренко Л.В.

Ухвалою від 29.10.2019 справа № 911/2243/19 була прийнята суддею Сокуренко Л.В., та призначено підготовче засідання у справі на 28.11.2019 о 14:30.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення Позивача та Відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.09.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження Позивача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61058, м. Харків, вул.. Культури 5, та на адресу Відповідача зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 07301 м. Вишгород, Київська область, вул.. Імені Генерала Кульчицького, буд. 1.

Зазначене поштове відправлення було вручено поштовою установою Позивачу та Відповідачу, докази отримання долучені до матеріалів справи.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 1 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день вручення судового рішення під розписку вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Позивач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 10.09.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

23.09.2019 до канцелярії суду надійшов від Відповідача відзив на позов, відповідно до якого останній проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.

21.10.2019 від позивача до канцелярії суду надійшов відповідь на відзив, в якій останній наводить доводи на спростування інформації, зазначеної Відповідачем у відзиві.

28.11.2019 в судове засідання з`явився представник відповідача. Представник позивача в дане судове засідання не з`явився, про підстави неявки суд не повідомив. Представник відповідача надавав пояснення по справі.

05.12.2019 судом, з метою повідомлення Позивача про наступне судове засідання, складено та направлено Позивачу ухвалу-повідомлення.

Зазначену ухвалу-повідомлення від 05.12.2019 Позивачем отримано 09.12.2019, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення за №6105809455279.

18.12.2019 в судове засідання з`явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання вдруге не з`явився, про підстави неявки суд не повідомив. Представник відповідача надавав пояснення по справі.

В судовому засіданні 18.12.2019 судом була оголошена ухвалу про закриття підготовчого провадження, та про призначення розгляду справи по суті на 23.01.2020., що занесено до протоколу судового засідання.

20.12.2019 судом, з метою повідомлення Позивача про наступне судове засідання, складено та направлено Позивачу ухвалу-повідомлення.

Зазначену ухвалу-повідомлення від 20.12.2019 Позивачем отримано 23.12.2019, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення за №6105809480109.

Представник позивача в судове засідання 23.01.2020 втретє не з`явився.

Як вбачається з позовної заяви Позивач зазначає, що протягом 2015 року, під час проведення Антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (м. Харків) було надано медичну допомогу 4 військовослужбовцям Відповідача у 2015 році у розмірі 4781,60 грн. Цю інформацію було встановлено за результатами внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності та аудиту відповідності у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (м. Харків) за період з 01.01.2015 року по 01.11.2016 року від 03.12.2016 року №234/1/31/18 було виявлено недотримання фінансових ресурсів, внаслідок безпідставного надання послуг військовослужбовцям інших міністерств та відомств на загальну суму 384108,20 грн, у зв`язку з чим були виставлені рахунки Відповідачу.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що ним була отримана лише відомість витрат за перебування на лікуванні військовослужбовців, поряд із цим рахунки, всупереч встановленим вимогам п.7 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 №1923 отримані не були, що в свою чергу унеможливило здійснити своєчасну оплату наданої позивачем військовослужбовцям медичної допомоги. В зв`язку з чим, проти позову заперечує повністю.

Приймаючи до уваги належне повідомлення позивача про розгляд справи та подану ним відповідь на відзив, то за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 23.01.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі Військово-медичний центр Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) є складовою частиною Збройних Сил України, яка підпорядкована Міністерству оборони України і перебуває на утриманні Державного бюджету.

Позивач є бюджетною установою, повністю фінансується за рахунок Державного бюджету України, зареєстрована як суб`єкт господарської діяльності у Збройних Силах України і здійснює господарську діяльність відповідно до законодавства України.

За результатом внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності та аудиту відповідності у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (м. Харків) від 03.12.2016 року №234/1/31/18 за період з 01.01.2015 року по 01.11.2016 року було виявлено недотримання фінансових ресурсів, внаслідок безпідставного надання послуг військовослужбовцям інших міністерств та відомств на загальну суму 384 108,20 грн. Копія аудиторського звіту долучена до матеріалів справи.

Витрати на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань відшкодовуються цим закладам центральними органами виконавчої влади, в яких проходять службу зазначені військовослужбовці, за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання цих військових формувань.

За ствердженням позивача, протягом 2015 року, під час проведення Антитерористичної операції території Луганської та Донецької областей у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (м. Харків) було надано медичну допомогу 4 військовослужбовцям відповідача, згідно переліку, який міститься у матеріалах справи, на суму 4781,60 грн.

Розрахунок сум, які позивач просить стягнути з відповідача, складається з вартості наданих медичних послуг військовослужбовцям відповідача у 2015 році у розмірі 4 781,60 грн. Обрахунок вартості лікування кожного військовослужбовця відповідача за 2015 рік міститься у копіях медичних карток, які долучені до матеріалів справи.

У відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 року №1923 «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями»(далі Порядку), медична допомога військовослужбовцям надається військово-медичних закладів відповідних військових формувань або відсутності у них необхідних відділень, фахівців чи спеціального медичного обладнання та у невідкладних випадках.

Надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, або орган державної влади, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги.

У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги.

Відповідно до п. 6 Порядку, рахунки на оплату медичної допомоги протягом п`яти днів після її надання надсилаються до органу військового управління (військової частини) військового формування, уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату. Вартість медичних послуг, які надаються військовослужбовцям інших військових формувань, встановлюється наказами керівників військово-медичних закладів, які надають ці послуги, у розмірі фактичних витрат на придбання медикаментів і перев`язувальних матеріалів, продуктів харчування та витрат на оплату комунальних послуг і енергоносіїв, що визначаються відповідно до законодавства, яке регулює здійснення розрахунків зазначених витрат виробництва продукції (робіт,послуг).

Згідно п.7 Порядку, відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань здійснюється у 10-денний термін з дня надходження рахунків від військово-медичних закладів, в яких надавалася медична допомога. Копії платіжних доручень після здійснення оплати за надану медичну допомогу надсилаються на адресу військово-медичного закладу.

За ствердженням позивача, на виконання вимог Порядку після проведення аудиту, позивачем було направлено відповідачу рахунки фактури від 27.01.2017 року № № 9, 10 щодо оплати наданих медичних послуг на суму 4781,60 грн. Проте, доказів направлення зазначених рахунків на адресу відповідача позивачем до матеріалів справи не долучено.

Судом встановлено, що позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 579 від 11.03.2019 з проханням здійснити оплату наданих медичних послуг військовослужбовцям відповідача згідно відомості. До зазначеного листа позивача було долучено додаток, а саме: відомість лікування військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 ВКМЦ ПнР протягом 2015 року.

17.04.2019 відповідачем на адресу позивача була направлена відповідь №1/27-650 від 17.04.2019, згідно якої відповідач зазначає, що ним була отримана лише відомість витрат за перебування на лікуванні військовослужбовців, поряд із цим рахунки, всупереч встановленим вимогам п. п. 6, 7 Порядку отримані не були, що, в свою чергу, унеможливило здійснити своєчасну оплату наданої позивачем військовослужбовцям медичної допомоги.

Як вбачається з відповіді на відзив, позивач вважає, що оскільки жодним нормативним документом не встановлений порядок направлення рахунків, саме заказними листами чи кур`єрами, а факт медичної допомоги військовослужбовцям відповідач не заперечує, то, на думку Позивача, пропущення строків направлення рахунків на оплату медичних послуг не є підставою у відмові в позові.

Будь-яких інших пояснень, обґрунтувань щодо не направлення рахунків на адресу відповідача або доказів направлення даних рахунків на адресу відповідача, позивачем ні до позовної заяви, ні до відповіді на відзив не надано.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 222 Господарського Кодексу України, учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії або звернення до суду.

Згідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням вищенаведеного у сукупності та керуючись нормами чинного законодавства України, господарський суд встановив, що позивачем не дотримано умови п. п. 6, 7 Порядку, щодо направлення вимоги відповідачу про відшкодування вартості лікування військовослужбовців відповідача, у зв`язку із чим, строк відшкодування відповідачем наданих позивачем медичних послуг на суму 4781,60 грн. не настав.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, оскільки строк для відшкодування відповідачем позивачу витрат на лікування ще наставав, то на момент звернення позивачем із даним позовом, у відповідача був відсутній обов`язок щодо здійснення відповідачем відшкодування наданих позивачем медичних послуг на суму 4781,60 грн., у зв`язку із чим позовні вимоги є не законними та юридично не спроможними, а тому в задоволенні позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2.Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.02.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко