Постанова від 01.07.2020 по справі 911/2243/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2020 р. Справа№ 911/2243/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Поляк О.І.

суддів: Ткаченка Б.О.

Кропивної Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Господарського суду Київської області (суддя Сокуренко Л.В.) від 23.01.2020 (повний текст складено 03.02.2020) у справі №911/2243/19

за позовом Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Військова частина НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України

про стягнення 4781,60 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Військо-медичний клінічний центр Північного регіону (Військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про стягнення 4781,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що протягом 2015 року, під час проведення Антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей, у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) було надано медичну допомогу 4 військовослужбовцям відповідача на суму 4781,60 грн. Проте, відповідач в порушення вимог закону за надані послуги не розрахувався.

Рішенням Господарського суду Київської області 23.01.2020 у справі №911/2243/19 у задоволені позову відмовлено, у зв`язку з недотриманням позивачем умов п.п. 6, 7 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями щодо направлення вимоги відповідачу про відшкодування вартості лікування військовослужбовців відповідача, отже, строк відшкодування відповідачем наданих позивачем медичних послуг на суму 4781,60 грн не настав.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (Військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2020 у справі №911/2243/19 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, судові витрати покласти на відповідача. Також, апелянтом подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення.

27.02.2020 матеріали справи з апеляційною скаргою надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Смірнова Л.Г., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження залишено без розгляду, оскільки вказаний строк останнім не пропущено, відкрито апеляційне провадження у справі №911/2243/19, розгляд скарги визначено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що жодним нормативним документом не встановлений порядок направлення рахунків, саме листами чи кур`єрами, а факт медичної допомоги військовослужбовцям відповідач не заперечує, тож, пропущення строків направлення рахунків на оплату медичних послуг не є підставою відмови в позові.

17.03.2020 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача, в якому він заперечував проти задоволення апеляційної скарги та зазначав, що у зв`язку з невиконанням позивачем свого обов`язку з направлення відповідачу рахунків на оплату, останній був позбавлений можливості своєчасно оплатити вартість, наданої позивачем, медичної допомоги.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2020, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_1 , відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 09.04.2020, яка входить до складу колегії суддів і не є суддею - доповідачем, у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: Поляк О.І. (головуючий), ОСОБА_2 , Ткаченко Б.О.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Військово-медичний центр Північного регіону (Військова частина НОМЕР_1 ) є складовою частиною Збройних Сил України, яка підпорядкована Міністерству оборони України. Позивач є бюджетною установою, фінансується за рахунок Державного бюджету України, та зареєстрований як суб`єкт господарської діяльності у Збройних Силах України і здійснює господарську діяльність відповідно до законодавства України.

За результатом внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності та аудиту відповідності у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону за період з 01.01.2015 по 01.11.2016 (звіт №234/1/31/18 від 03.12.2016) виявлено недотримання фінансових ресурсів, внаслідок безпідставного надання послуг військовослужбовцям інших міністерств та відомств на загальну суму 384108,20 грн. Копія аудиторського звіту долучена до матеріалів справи.

Позивач зазначає, що протягом 2015 року, під час проведення Антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей, у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (м. Харків) надано медичну допомогу 4 військовослужбовцям відповідача на суму 4781,60 грн.

На підтвердження факту надання медичних послуг на суму 4781,60 грн позивачем надано копії медичних карток, розрахунки витрат на лікування та обстеження, відомість витрат за перебування на лікуванні військовослужбовців Національної гвардії України (копії вказаних документів містяться в матеріалах справи).

Відповідно до п. 2 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 №1923, медична допомога військовослужбовцям надається військово-медичних закладів відповідних військових формувань або відсутності у них необхідних відділень, фахівців чи спеціального медичного обладнання та у невідкладних випадках.

Відповідно до п. 3 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями витрати на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань відшкодовуються цим закладам центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, в яких проходять службу зазначені військовослужбовці, за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання цих військових формувань.

Згідно з п. 5 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, або орган державної влади, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги. У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги.

Відповідно до п. 6 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями рахунки на оплату медичної допомоги протягом п`яти днів після її надання надсилаються до органу військового управління (військової частини) військового формування, уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату. Вартість медичних послуг, які надаються військовослужбовцям інших військових формувань, встановлюється наказами керівників військово-медичних закладів, які надають ці послуги, у розмірі фактичних витрат на придбання медикаментів і перев`язувальних матеріалів, продуктів харчування та витрат на оплату комунальних послуг і енергоносіїв, що визначаються відповідно до законодавства, яке регулює здійснення розрахунків зазначених витрат виробництва продукції (робіт,послуг).

Відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань здійснюється у 10-денний термін з дня надходження рахунків від військово-медичних закладів, в яких надавалася медична допомога. Копії платіжних доручень після здійснення оплати за надану медичну допомогу надсилаються на адресу військово-медичного закладу (п. 7 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем після проведення аудиту виставлено відповідачу рахунки фактури № 9 від 27.01.2017, № 10 від 27.01.2017 для оплати наданих медичних послуг на суму 4781,60 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем на адресу відповідача було направлено запит від 11.03.2019 № 579, в якому позивач просив здійснити оплату наданих медичних послуг військовослужбовцям відповідача згідно відомості. До зазначеного листа позивача приєднано додаток, а саме: відомість лікування військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 ВКМЦ ПнР протягом 2015 року 1 прим.

У відповідь на вказаний лист відповідачем направлено позивачу лист-відповідь від 17.04.2019 №1/27-650, в якому відповідач зазначає, що рахунки на оплату вартості медичних послуг позивачем не надано, що унеможливлює здійснення відшкодування вартості медичної допомоги.

У зв`язку з недотриманням позивачем умов п.п. 6, 7 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями щодо направлення відповідачу рахунків на відшкодування вартості лікування військовослужбовців відповідача, строк відшкодування відповідачем наданих позивачем медичних послуг на суму 4781,60 грн не настав, виходячи з чого, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту.

Згідно із ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З аналізу положень Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями та правовідносин, що склались між сторонами, вбачається, що між сторонами виникли відносини з надання послуг, де позивач зобов`язаний надати медичні послуги військовослужбовцям відповідача, який, в свою чергу, зобов`язаний оплатити вартість таких послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

На підтвердження факту надання послуг позивачем надано медичні картки, а також розрахунки витрат на лікування та обстеження, відомість витрат (містяться в матеріалах справи).

Відповідно до ст.ст. 526, 525 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч.ч. 1,2 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Таким чином, у зв`язку з виконанням позивача обов`язку з надання медичних послуг військовослужбовцям відповідача, у останнього виникло зустрічне зобов`язання з оплати таких послуг.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що строк відшкодування відповідачем наданих позивачем медичних послуг на суму 4781,60 грн не настав.

З вказаним висновком не можна погодитись, оскільки Порядком надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями встановлено механізм та строк оплати військовими формуваннями медичних послуг, п`ятиденний строк на виставлення рахунку та десятиденний на його оплату.

Водночас, позивач (кредитор) не здійснив передбачених дій з повідомлення відповідачу реквізитів для оплати наданих послуг.

У зв`язку з такою бездіяльністю позивача, у відповідача виникли перешкоди у виконанні зобов`язання і він мав підстави для затримки виконання зобов`язання. Така бездіяльність позивача може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання, проте не звільняє його від обов`язку оплатити надані йому послуги.

Разом з тим, позивач мав право вимагати від відповідача виконання обов`язку з оплати послуг через 15 днів після їх надання. Недбалість позивача призвела до тривалого незвернення його з вимогою до відповідача, так вимога була направлена лише у березні 2019 року, а з позовом він звернувся лише у вересні 2019 року. Слід зазначити, що відповідач протягом вказаного строку не звертався до позивача з проханням прийняти виконання зобов`язання, водночас, відсутність рахунку-фактури не може звільняти відповідача від обов`язку виконати зобов`язання з оплати, оскільки не впливає на зміну строків виконання останнього.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про виникнення у відповідача обов`язку з оплати наданих його військовослужбовцям медичних послуг.

На підтвердження факту надання медичних послуг позивачем надано медичні картки, а також розрахунки витрат на лікування та обстеження, відомість витрат, трьох осіб:

№ 1610 солдат ОСОБА_3 (в/ч НОМЕР_2 ), дата виписки (переводу) 27.02.2015, вартість 2600,43 грн;

№ 2464 солдат ОСОБА_4 (в/ч НОМЕР_2 ), дата виписки (переводу) - 20.02.2015, вартість 1564,88 грн,

№ 10148 солдат ОСОБА_5 (в/ч НОМЕР_2 ), дата виписки (переводу) 20.08.2015, вартість - 437,29 грн.

Водночас, у відомості витрат на перебування на лікуванні військовослужбовців Національної гвардії України, які знаходились у 2015 році, зазначено, що медична допомогам надавалась чотирьом особам, вищезазначеним солдатам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також матросу ОСОБА_6 (в/ч НОМЕР_2 ) вартість 179,00 грн, щодо якого позивачем взагалі не надано жодних документів.

Слід зазначити, що відповідач у листі-відповіді від 17.04.2019 №1/27-650 зазначав, що матрос ОСОБА_6 у списках військової частини не рахувався і не рахується.

Оскільки докази приналежності матроса ОСОБА_6 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України в матеріалах справи відсутні, а відповідачем вказаний факт заперечується, позовні вимоги в цій частині визнаються колегію суддів недоведеними.

В іншій частині позовні вимоги про стягнення з відповідача 4602,60 грн вартості наданих медичних послуг є доведеними та обґрунтованими.

Водночас, відповідач просив застосувати до позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності.

Так,за приписами ст. 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Частинами 4 та 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки строк виконання зобов`язань настав у 2015 році, то трирічний строк позовної давності сплив у 2018 році. Водночас, з даним позовом позивач звернувся лише у вересні 2019 року. Таким чином, колегією суддів встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності по заявленим вимогам. Доказів поважності пропуску або переривання такого строку позивачем не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами частини четвертої статті 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на правильність висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) підлягає частковому задоволенню. Резолютивна частина рішення господарського суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а мотивувальна частина рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2020 підлягає зміні, шляхом викладення її у редакції цієї постанови.

Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

2.Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2020 у справі № 911/2243/19 з залишенням в силі його резолютивної частини про відмову в позові.

3.Справу повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 02.07.2020.

Головуючий суддяО.І. Поляк

СуддіБ.О. Ткаченко

Л.В. Кропивна