Ухвала

від 31.01.2020 по справі 630/234/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

31 січня 2020 року

м. Київ

справа № 630 /234/19

провадження № 61-2026ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , - адвоката Стефківського Володимира Івановича на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 14 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до Приватного акціонерного товариства Харківська муніципальна страхова компанія про стягнення суми страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника та заподіяною моральною шкодою,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду в інтересах малолітнього ОСОБА_2 з указаним позовом, в якому просила стягнути з Приватного акціонерного товариства Харківська муніципальна страхова компанія (далі - ПП Харківська муніципальна страхова компанія ) на свою користь суму страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника та заподіяною моральною шкодою в загальному розмірі 51 156 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 27 серпня 2015 року на автодорозі Київ-Харків-Довжанський поблизу села Коротич Харківського району Харківської області відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ДАФ , державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля Таврія , державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 , в результаті якої пасажир автомобіля Таврія ОСОБА_5 помер від отриманих тілесних ушкоджень. Дорожньо-транспортною пригодою спричинено моральну та матеріальну шкоду, яка проявилася у втраті годувальника ОСОБА_5 . Через втрату батька її син ОСОБА_2 зазнав сильних душевних страждань і переживань, змінився його звичний спосіб життя, який неможливо повернути до того стану, що існував до смерті батька. Згідно з полісом АІ/7396105 на момент спричинення шкоди цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 була застрахована у відповідача. 25 липня 2018 року вона надіслала ПП Харківська муніципальна страхова компанія повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду і заяву на виплату страхового відшкодування, пов`язаного із заподіяною моральною шкодою та втратою годувальника, а саме відшкодування заподіяної моральної шкоди в розмірі 14 616 грн та страхове відшкодування у зв`язку із втратою годувальника в розмірі не меншому 43 848 грн. Однак відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування. Належна їй до виплати частка з відшкодування моральної шкоди становить 1/2 розміру страхового відшкодування, що в грошовому еквіваленті становить 7 308 грн. Тому просила позов задовольнити.

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 14 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , - адвоката Стефківського В. І. залишено без задоволення, а рішення Люботинського міського суду Харківської області від 14 серпня 2019 року - без змін.

24 січня 2020 року представник ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , - адвокат Стефківський В. І. подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 14 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.

Ціна позову в цій справі становить 51 156 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Тому справа № 630/234/19 є малозначною в силу вимог закону.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого рішення суду апеляційної інстанції у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку заявник обґрунтував тим, що справа має для ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 виняткове значення, яке полягає у забезпеченні прав, передбачених частинами першою і другою статті 27 Конвенції ООН про права дитини, статтею 48 Конституції України, статтею 8 Закону України Про охорону дитинства , що порушені судами попередніх інстанцій.

Зазначені доводи не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Заявник не обґрунтував, яким чином сума відшкодування в розмірі 51 156 грн забезпечить права дитини, передбачені частинами першою і другою статті 27 Конвенції ООН про права дитини, статтею 48 Конституції України, статтею 8 Закону України Про охорону дитинства . Сама по собі сума відшкодування без належного обґрунтування не свідчить про винятковість справи для позивача та її малолітнього сина.

При цьому Верховним Судом взято до уваги, що відмова в позові обґрунтована судами передчасністю заявлених вимог і тим, що рішення про відмову у здійсненні страхової виплати відповідачем не виносилося. Заперечень щодо таких висновків судів у касаційній скарзі не наведено.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, необхідно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення у постанові Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , - адвоката Стефківського Володимира Івановича на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 14 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до Приватного акціонерного товариства Харківська муніципальна страхова компанія про стягнення суми страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника та заподіяною моральною шкодою.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук