Рішення

від 16.01.2020 по справі 807/3996/13-а

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 січня 2020 року м. Ужгород№ 807/3996/13-а Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.

за участю:

позивача: представник - Буря О.О.,

відповідача: представник - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області до Приватного підприємства "Весна" про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція у Закарпатській області 11 лютого 2010 року звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного підприємства "Весна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбоу ЛТД" про стягнення з Приватного підприємства "Весна" коштів в розмірі 29793276,96 грн. та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбоу ЛТД" коштів в розмірі 29793276,96 грн.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеної на підставі постанови слідчого з особливо важливих справ слідчого управління податкової міліції невиїзної документальної перевірки ПП Весна встановлено факт укладення угод без мети настання реальних наслідків з метою заниження об`єкта оподаткування, несплати податків, у зв`язку з чим дії підприємства призвели до втрати дохідної частини Державного бюджету України. Так, зокрема, встановлено відсутність необхідних умов для здійснення господарських операцій, а саме, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, а також первинних документів, що засвідчують право власності на придбаний товар. Тому вважає, що ПП Весна здійснювало діяльність, спрямовану на вчинення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб, використовуючи при цьому фінансово-грошові потоки контрагентів, які не виконують своїх податкових зобов`язань, не звітують до податкових органів та здійснюють свої операції через таких же посередників. Фактично, у періоді, що перевірявся, ПП Весна фінансово-господарською діяльністю не займалося, а тільки діяльністю, спрямованою на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди. У зв`язку з наведеним відповідачем порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. З огляду на що вважає, що укладені договори є нікчемними, а отже в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 р., у задоволенні позову було відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2013 року замінено первісного позивача - Ужгородську міжрайонну державну податкову інспекцію у Закарпатській області на його правонаступника - Ужгородську міжрайонну державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Закарпатській області. Окрім того, скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.11.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 р., а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 травня 2017 року провадження у справі в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбоу ЛТД" закрито у зв`язку з ліквідацією підприємства, яке було стороною у справі.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 травня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2018 р., в задоволенні позову Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області до Приватного підприємства Весна про стягнення коштів в розмірі 29793276,96 грн. - відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 26 березня 2019 року касаційну скаргу Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області задоволено частково, скасовано постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.05.2017 р. та Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2018 р., а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року дану адміністративну справу прийнято до провадження.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року замінено позивача на його правонаступника - Головне управління Державної фіскальної служби у Закарпатської області.

Представник позивача в судовому засіданні 16 січня 2020 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів, наведених в позовній заяві, та просив суд позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвала про прийняття адміністративної справи до провадження та наступні повістки про виклик, скеровані рекомендованою кореспонденцією на адресу місця реєстрації відповідача (відповідно до відомостей Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань), повернулися до суду без вручення з відміткою органу поштового зв`язку не існує .

Відповідно до положень ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Згідно ч. 11 ст. 126 КАС України розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Часом вручення повістки в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 127 КАС України вважається день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Разом з тим, відповідач в судове засідання не з`явився, уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча був у встановленому нормами КАС України порядку повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У зв`язку з вищенаведеним, враховуючи положення ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані позивачем документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що на підставі постанови слідчого з особливо важливих справ слідчого управління податкової міліції Державної податкової адміністрації України від 10 жовтня 2008 року Про призначення невиїзної документальної перевірки Приватного підприємства Весна по кримінальній справі №69-59, порушеній відносно директора Приватного підприємства Весна (далі - ПП Весна ) ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України , наказу Державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 19 січня 2009 року №22 посадовими особами Державної податкової адміністрації у Закарпатській області проведена невиїзна документальна перевірка ПП Весна з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30 жовтня 2007 року по 31 серпня 2008 року, про що складено акт перевірки №6/23-50/20459893 від 18 лютого 2009 року (арк. спр. 20 - 136, 138, т. 1).

Відповідно до висновків акту перевірки, такою встановлено, в тому числі, порушення ПП Весна ч. 1 ст. 203, ст.ст. 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України), в тому числі, по правочинах, здійснених ПП Весна з Товариством з обмеженою відповідальністю Рейнбоу ЛТД (далі - ТОВ Рейнбоу ЛТД ) на поставку нафтопродуктів.

Так, зокрема, під час проведення перевірки, серед іншого, досліджувались правовідносини ПП Весна з ТОВ Рейнбоу ЛТД та встановлено, що між такими юридичними особами укладено договори №Р/2008/1 від 01.01.2008 р. та №Р/2008/2 від 01.01.2008 р., на підставі яких, а також видаткових, податкових накладних та специфікацій ПП Весна відвантажило ТОВ Рейнбоу ЛТД товар (бензин марки А-80, А-92, А-95 та дизельне паливо) на суму 29793276,96 грн., в тому числі ПДВ - 4965546,16 грн. Разом з тим, доручення на отримання товару та товарно-транспортні накладні відсутні, документи, які б засвідчували придбання ПП Весна реалізованих нафтопродуктів не представлено.

За результатами проведеної перевірки посадовими особами контролюючого органу зроблено висновок про те, що у ПП Весна відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, так як відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Зазначене, на думку посадових осіб контролюючого органу, свідчить про факт відсутності поставки товарів покупцю - ТОВ Рейнбоу ЛТД та про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Тому укладені ПП Весна з ТОВ Рейнбоу ЛТД договори, відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п.п. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю (арк. спр. 56 - 58, т. 1).

У зв`язку з встановленням за фактом проведеної перевірки укладення між ПП Весна та ТОВ Рейнбоу ЛТД правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Правочином в розумінні норм ст. 202 Цивільного кодексу України №435-IV від 16.01.2003 р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ) (далі - ЦК України) є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 203 ЦК України, яка регламентує загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Окрім того, необхідною умовою чинності правочину згідно ч. 5 зазначеної статті є те, що такий має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним .

Разом з тим, ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої такий є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Норми ст. 215 ЦК України регламентують недійсність правочину. Так, зокрема, ч. 1 зазначеної статті передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Поряд з цим, ст. 228 ЦК України регламентовані правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, відповідно до яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зазначене кореспондується також з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України №436-IV від 16.01.2003 р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ) (далі - ГК України), відповідно до яких господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Нормами ст. 208 ГК України передбачені наслідки визнання господарського зобов`язання недійсним. Так, зокрема, якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, до 1 січня 2011 року правочин, вчинений з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, як такий, що суперечить моральним засадам суспільства, згідно з ч. 1 ст. 203 та з ч. 2 ст. 215 ЦК України був нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв`язку з чим визнання такого правочину недійсним судом законом не вимагалось.

Таким чином, провівши правовий аналіз зазначених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання такого недійсним.

Разом з тим, нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок та, як наслідок - застосування конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, закон передбачає необхідність наявності умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

Наявність умислу у сторін правочину означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність такого, суперечність його мети інтересам держави та суспільства, та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов`язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування або отриманні інших безпідставних преференцій з боку держави;

2) такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування або отриманні інших безпідставних преференцій з боку держави.

Відсутність хоча б однієї з таких умов, не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та, відповідно, застосовувати передбачені законом санкції.

Тому при розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення нікчемного правочину, суд повинен надати такому правочину оцінку та зробити висновок щодо дійсного наміру суб`єкта господарювання при здійсненні господарських зобов`язань.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що укладені між ПП Весна та ТОВ Рейнбоу ЛТД договори поставки нафтопродуктів №Р/2008-1 від 01 січня 2008 року та №Р/2008-2 від 01 січня 2008 року є нікчемними, оскільки укладені без мети настання реальних наслідків, враховуючи відсутність в сторін необхідних умови для здійснення господарських операцій (виробничих активів, персоналу, складських приміщень, транспортних засобів тощо), перевізних документів, а спрямовані виключно на заниження об`єкта оподаткування та надання податкової вигоди для третіх осіб. При цьому розкриваючи суть суперечності вказаних правочинів інтересам держави і суспільства, як необхідної умови визнання таких нікчемними, контролюючий орган стверджує, що вона полягає у отриманні ПП Весна вигоди внаслідок виконання господарського зобов`язання з ТОВ Рейнбоу ЛТД шляхом безпідставного включення відповідних сум до податкового кредиту та валових витрат.

Надаючи правову оцінку таким доводами можливості та обґрунтованості застосування до відповідача конфіскаційних санкцій, передбачених нормами ст. 208 ГК України, з мотивів, зазначених позивачем, суд виходить з наступного.

01 січня 2008 року ПП Весна (постачальник) і ТОВ Рейнбоу ЛТД (покупець) уклали договори поставки нафтопродуктів №Р/2008-1 і №Р/2008-2, відповідно до умов яких постачальник зобов`язувався поставити і передати у власність покупцю визначений договором товар, а покупець прийняти товар і сплатити за нього визначену грошову суму в строки, обумовлені договором (арк. спр. 214 - 216, 229 - 231, т. 4).

Відповідно до п. 1.2 договорів, найменування товару, повний асортимент, ціна, кількість, одиниця виміру визначені в Специфікаціях, які являються невід`ємною частиною договору.

П. 2.1 договорів передбачено, що поставка товару здійснюється в порядку, передбаченому договором. Умови поставки відповідно до вимог Інкотермс (2000 р.) - EXW склад ВАТ Днепронефтепродукт , м. Дніпропетровськ, вул. Океанська, буд. 11.

Згідно специфікацій до договорів поставки предметом таких є бензин марок А-80, А-92, А-95, дизельне паливо, інші мастильні та комплектуючи матеріали для автомобілів на загальну суму 29793276,96 грн., в тому числі податок на додану вартість 4965546,16 грн. (арк. спр. 217 - 228, 232 - 255, т. 4; арк. спр. 1 - 31, т. 5).

На виконання умов даних договорів були складені видаткові та податкові накладні (арк. спр. 32 - 138, т. 5).

В якості оплати за товар ТОВ Рейнбоу ЛТД перерахувало на банківські рахунки ПП Весна 389763327,40 грн., вказана обставина встановлена під час здійснення податкової перевірки та не заперечується позивачем.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні №996-XIV від 16.07.1999 р. (далі - Закон), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Тобто реальне (фактичне) вчинення господарських операцій з придбання товарів призводить до безпосереднього руху активів, зміни зобов`язань чи власного капіталу платника, та повинне відповідати економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що обов`язково має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Первинний документ, в розумінні норм Закону, є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, провівши правовий аналіз вищезазначених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою чинності правочину та як наслідок господарської операції за таким є реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, зокрема, рух активів та зміна зобов`язань у сторін.

Разом з тим, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин : відсутність первинних документів обліку, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку, та інші обставини, які в сукупності можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави (податковий кредит).

До такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 26.03.2019 р. в даній адміністративній справі при розгляді касаційної скарги Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.05.2017 р. та Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2018 р.

При цьому, направляючи дану адміністративну справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав на необхідність дослідити реальність господарських правовідносин в межах договорів, щодо яких контролюючим органом заявлено вимогу про застосування наслідків визнання господарського зобов`язання недійсним.

Досліджуючи реальність здійснених між ПП Весна та ТОВ Рейнбоу ЛТД на підставі договорів поставки нафтопродуктів №Р/2008-1 і №Р/2008-2 операцій, суд встановив, що такі оформлені наступними первинними документами: договорами, видатковими та податковими накладними.

Будь-яких інших документів, що б засвідчували рух активів від постачальника до покупця за укладеними договорами ні під час перевірки, ані суду надано не було.

Надана в якості доказу переміщення товару ТОВ Рейнбоу ЛТД копія договору зберігання №0103/05-3ю від 01 березня 2005 року, укладеного між ВАТ Днепронефтепродукт та ТОВ Рейнбоу ЛТД , судом до уваги не береться, оскільки такий згідно з його умовами діяв тільки до 31.12.2006 р., тоді як правовідносини за договорами поставки нафтопродуктів №Р/2008-1 і №Р/2008-2 виникли в 2008 році (арк. спр. 156 - 158, т. 1).

Окрім того, ПП Весна не являлось виробником товарів, що були предметами укладених з ТОВ Рейнбоу ЛТД договорів поставки. Проте жодних первинних документів на підтвердження факту придбання нафтопродуків від контрагентів ПП Весна для перевірки пред`явлено не було. Більше того, за даними проведеної податкової перевірки, контролюючим органом встановлено відсутність в ПП Весна необхідних умов для здійснення вказаних в правочинах операцій в силу відсутності персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Таким чином, суд вважає, що хоча правовідносини щодо реалізації товарів, передбачених договорами №Р/2008-1 і №Р/2008-2, між ПП Весна та ТОВ Рейнбоу ЛТД й оформлені первинними документами, разом з тим такі в сукупності з іншими обставинами не можуть бути свідченням їх реальності.

Стосовно умислу директора ПП Весна , як необхідної умови застосування конфіскаційних санкцій, передбачених ст. 208 ГК України, суд зазначає наступне.

Постановою про закриття кримінального провадження №320140040000000081 від 30 серпня 2016 року, відкритого за фактом умисного ухилення від сплати податку на додану вартість за березень 2008 року на суму 362303650,00 грн. та за фактом службового підроблення за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, кримінальне провадження в частині ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України закрито у зв`язку з відсутністю в діяннях службових осіб ПП Весна складу кримінального правопорушення.

Разом з тим, як вбачається зі змісту зазначеної постанови визначити податкові зобов`язання ПП Весна у відповідності з вимогами податкового законодавства шляхом проведення податкової документальної перевірки та прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень з подальшим їх узгодженням не видається можливим у зв`язку з відсутністю первинних фінансово-господарських документів за період з 30.10.2007 по 31.08.2008, а також неможливістю їх здобуття у зв`язку із значним проміжком часу.

Окрім того, відповідно до постанови про закриття кримінального провадження №320140040000000081 від 30 серпня 2016 року, злочин, передбачений ст. 212 КК України вважається закінченим з моменту фактичного ненадходження до бюджету чи державних цільових фондів коштів, які мали бути сплачені у строки та в розмірах, передбачених законодавством з питань оподаткування (тобто сум узгоджених податкових зобов`язань), а саме з наступного дня після настання строку, до якого мали бути сплачені податки, збори, інші обов`язкові платежі.

Отже, зі змісту вказаної постанови вбачається, що неможливість встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, пов`язана з неможливістю доведення вини за відсутності первинних документів та строків давності.

Разом з тим, з тексту постанови не вбачається, що в межах такого кримінального провадження досліджувались питання отримання ПП Весна безпідставних податкових преференцій чи вигод в інший спосіб, аніж ухилення від сплати податків, а тому закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діяннях службових осіб ПП Весна складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, не є свідченням відсутності наміру сторін укласти договори поставки №Р/2008-1 і №Р/2008-2 з метою, що завідомо суперечить інтересам суспільства або держави.

Жодних відомостей щодо результатів розгляду кримінальної справи, порушеної відносно директора ПП Весна ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, позивачем на вимогу суду надано не було.

Разом з тим, Верховний Суд в постанові від 26.03.2019 р. в даній адміністративній справі при розгляді касаційної скарги Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.05.2017 р. та Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2018 р., вказав на необхідність встановлення факту наявності умислу сторін на вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, саме судом, що розглядає справу щодо стягнення отриманого за таким зобов`язанням, шляхом дослідження в сукупності реальності правових наслідків за господарськими операціями в межах укладених спірних правочинів разом з іншими фактичними обставинами справи.

В ході розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що укладення між ПП Весна та ТОВ Рейнбоу ЛТД договорів №Р/2008-1 і №Р/2008-2, які не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, з метою побудови схеми мінімізації податків свідчить про наявність у сторін намірів, що суперечать інтересам держави та суспільства. Зокрема, такі скористалися вигодами шляхом безпідставного включення відповідних сум до податкового кредиту та валових витрат, що вказує на спрямованість правочину на незаконне заволодіння майном держави.

Разом з тим, оскільки санкції, передбачені цією ч. 1 ст. 208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Так, ч. 1 ст. 250 ГК України (в редакції, чинній на час подання позову) встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом .

Отже, застосування до відповідача адміністративно-господарської санкції у вигляді стягнення коштів в дохід держави на підставі статті 208 ГК України можливо протягом одного року з дня вчинення виявленого правопорушення.

Спірні правовідносини виникли в лютому - березні 2008 року за укладеними між ПП Весна та ТОВ Рейнбоу ЛТД у січні 2008 року договорами, однак з даним адміністративним позовом позивач звернувся тільки 23 лютого 2010 року, отже, з пропуском встановленого ст. 250 ГК України річного строку для застосування таких санкцій.

З огляду на що суд вважає, що пропущення позивачем строку звернення до суду з вимогою про застосування встановлених ст. 208 ГК України конфіскаційних санкцій є підставою для відмови у задоволенні позову.

Таким чином, з урахуванням проведеного правового аналізу законодавчих норм крізь призму встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (місцезнаходження: 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, код ЄДРПОУ - 39393632) до Приватного підприємства "Весна" (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 5, м. Перечин, Закарпатська область, 89200, код ЄДРПОУ - 20459893) про стягнення коштів - відмовити .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

У зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці в період з 24.01.20 по 31.01.20 повний текст рішення виготовлено 03 лютого 2020 року .

СуддяР.О. Ващилін