Рішення

від 31.01.2020 по справі 320/5222/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2020 року справа № 320/5222/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бушевської сільської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Бушевської сільської ради, у якому позивач просить:

- визнати протиправним рішення Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 29 березня 2019 року № 340-35-VII «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_1 » ;

- зобов`язати Бушевську сільську раду Рокитнянського району Київської області надати ОСОБА_1 в порядку та спосіб, визначений статтею 118 Земельного кодексу України, дозвіл на розроблення технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,05 га в с. Бушеве по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка звернулася до Бушевської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність, до якої позивачем були додані графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

15.04.2019 позивачка отримала рішення Бушевської сільської ради від 29.03.2019 року «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_1 » .

У зв`язку із протиправним рішенням відповідача щодо відмови в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою за заявою позивача, остання звернулася до суду із відповідною позовною заявою щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку зазначеного проекту землеустрою.

Відповідач позовні вимоги не визнав, подав до суду відзив, в якому зазначив, що Бушевська сільська рада Київської області відмовила в наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не з підстав, визначених ст. 118 Земельного кодексу України, а з підстав того, що на цю земельну ділянку є майновий інтерес територіальної громади та право власності на цю земельну ділянку вирішено залишити комунальним. Вважає, що зобов`язання надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою порушить дискреційні повноваження відповідача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №320/5222/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та без проведення судового засідання, витребувано докази від сторін, встановлено строк для відзиву, відповіді на відзив, заперечень.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Відтак, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві 03.12.2003 (а.с.12-13).

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київського області, в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення сесії сьомого скликання Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області №192-22-VII від 20.09.2017 «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_1 » ;

- зобов`язати Бушевську сільську раду Рокитнянського району Київської області надати ОСОБА_1 в порядку та спосіб, визначений статтею 118 Земельного кодексу України, дозвіл на розробку технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,05 га в с. Бушеве по вул АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 у справі №810/3192/18 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення сесії сьомого скликання Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області №192-22-VII від 20.09.2017 «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_1 » .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.17-22).

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 у справі №810/3192/18 в апеляційному порядку не було оскаржено і набрало законної сили 09.11.2018 року.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області сьомого скликання від 29.03.2019 №340-35-VІІ Про розгляд звернення ОСОБА_1 відмовлено гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,05 га по АДРЕСА_1 (а.с.14).

Згідно Акту обстеження земельної ділянки в с. Бушеве по вул АДРЕСА_1 згідно заяви гр. ОСОБА_1 від 25.03.2019, в результаті обстеження виявлено, що дана земельна ділянка буде прилягати до меж земельної ділянки під розміщення кладовища. Внаслідок такої близької відстані до кладовища буде порушена санітарно-захисна смуга земельної ділянки, а також внаслідок такого близького розташування земельної ділянки ймовірні незручності та перешкоди у здійсненні благоустрою кладовища, земельну ділянку площею 0,05 га необхідно залишити в комунальній власності для потреб територіальної громади (для утримання та обслуговування існуючого кладовища), запропоновано гр. ОСОБА_1 виділити земельну ділянку площею 0,05 га в іншому місті на території с. Бушеве (про надання інформації (а.с.43).

Згідно витягу з протоколу тридцять п`ятої сесії сьомого скликання Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 29.03.2019, з дев`ятого питання порядку денного «Про відмову у наданні гр. ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,05 га по АДРЕСА_1 » прийнято рішення про відмову у наданні гр. ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,05 га по АДРЕСА_1 . Рішення прийнято одноголосно (а.с.44-45).

Листом за вих. № 02-18/116 від 05.04.2019 відповідач повідомив позивача, що на заяву позивача від 20.02.2019 Бушевська сільська рада надсилає рішення 35 сесії VII скликання № 340 «Про розгляд звернення» (а.с.15).

Лист було направлено позивачу засобами поштового зв`язку у простому поштовому відправленні, про що свідчить копія поштового конверту (а.с.16).

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 5 Земельного кодексу України, земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч.3 статті 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 статті 116 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 1 статті 121 Земельного Кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з ч.6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст.118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні . Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За змістом преамбули Закону України Про землеустрій , цей Закон визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Статтею 1 Закону України Про землеустрій визначено поняття проекту землеустрою, відповідно до якого проект землеустрою - це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Відповідно до статті 50 Закону України Про землеустрій , проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Відповідно до ч.8 статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 вказаної статті).

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (частина 4 статті 186-1 Земельного Кодексу України).

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина 5 відповідної статті).

Згідно з ч.9 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Відповідно до положень частини 7 статті 118 Земельного Кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачений вичерпний перелік матеріалів та документів, які додаються особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної або комунальної власності, до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою такої ділянки, а саме: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Даною нормою також зазначено, що забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, Земельним кодексом України встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідачем жодних зауважень щодо доданих позивачем до заяви документів не наведено.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що в порушення вимог статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , статті 118 Земельного Кодексу України, відповідачем за результатами розгляду клопотання позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку, не прийнято вмотивоване рішення, з приводу чого суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що відповідачем за результатами розгляду клопотання позивача від 20.02.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки на 35 сесії VІІ скликання Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 29.03.2019 прийнято протокольне рішення, яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту з землеустрою щодо відведення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,05 га по АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення , які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені у Законі України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 №280/97-В (далі - Закон №280/97-ВР, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до ст.2 Закону №280/97-ВР, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами 1-2 ст.59 Закону №280/97-ВР визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (ч.3 ст.59 Закону №280/97-ВР).

Виходячи з наведених правових норм в контексті спірних правовідносин вбачається, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її у власність належить до виключних повноважень Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні; при цьому рішення, дії або бездіяльність Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області щодо надання земельних ділянок можуть бути оскаржені до суду.

Тобто, приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматись у формі рішення , що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.01.2019 (справа №826/8870/16).

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, результат розгляду міською радою клопотання заінтересованої особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність оформлюється у формі рішення, яке приймається виключно на пленарному засіданні сільської ради.

З матеріалів справи вбачається, що відмова у наданні дозволу розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зумовлена бажанням відповідача залишити земельну ділянку у комунальній власності для потреб територіальної громади для облаштування санітарно-захисної смуги існуючого кладовища, а також з метою обслуговування кладовища, оскільки земельна ділянка для розміщення кладовища та земельна ділянка, яку має намір одержати у власність позивачка, знаходяться у безпосередній близькості.

Однак, такі обставини, на які посилається відповідач, не передбачені статтею 118 Земельного кодексу України в якості підстави для відмови в задоволенні клопотання про наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

З даного приводу суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено право, зокрема, сільської ради відступати від положень статті 118 Земельного Кодексу України, в тому числі відмовляти у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з бажанням залишити земельну ділянку у комунальній власності для потреб територіальної громади.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу позивача про визнання протиправним рішення Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 29 березня 2019 року № 340-35-VII «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_1 » .

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області надати ОСОБА_1 в порядку та спосіб, визначений статтею 118 Земельного кодексу України, дозвіл на розроблення технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,05 га в с. Бушеве по вул АДРЕСА_1 суд зазначає таке.

Згідно з ч.2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Щоб бути ефективним в сенсі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, засіб захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення.

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі Афанасьєв проти України (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним , як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Так, судом встановлено, що у відповідача були відсутні підстави, передбачені ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, для надання відмови у наданні дозволу за відповідним клопотанням позивача.

Перелік підстав, визначений ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, є вичерпним.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідачем жодних зауважень щодо доданих позивачем до заяви документів не наведено.

Відтак, єдиним законним рішенням відповідача у спірних правовідносинах могло бути рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Зазначене рішення в спірній ситуації повинно було бути безальтернативним та не передбачало дискреції відповідача, оскільки визначені ст. 118 Земельного кодексу України підстави для відмови були відсутні, а подана позивачем заява та додані до неї документи відповідали вимогам ст. 118 Земельного кодексу України.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, але можливість обрати з двох або більш альтернатив, кожна з яких є законною. У разі, коли законом передбачено єдиний можливий варіант поведінки адміністративного органу, але він діє в іншій спосіб, аніж той, що передбачено законом, мова про дискрецію не йде, в такому випадку порушено принцип законності як складової принципу Верховенства права . Слід зауважити, що межі судового контролю за рішеннями та діями адміністративного органу дозволяють оцінити їх за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі у розрізі висвітленої проблематики.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Так, за відсутністю підстав до відмови вимоги заяви позивача підлягали задоволенню. Жодного іншого законного способу поведінки для відповідача положеннями Земельного кодексу України не передбачено.

Практика Європейського суду з прав людини підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria №. 30985/96).

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №826/4418/14 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, та рішення відповідача про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, вже виступало предметом судового розгляду та визнавалося протиправним, суд вважає за необхідне зобов`язати Бушевську сільську раду Рокитнянського району Київської області надати ОСОБА_1 в порядку та спосіб, визначений статтею 118 Земельного кодексу України, дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,05 га в с. Бушеве по вул АДРЕСА_1 .

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією від 26.09.2019 № 22923200 (а.с.2)

Витрати позивача по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб`єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об`єктивних обставин.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області сьомого скликання від 29 березня 2019 року №340-35-VII «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_1 » .

3. Зобов`язати Бушевську сільську раду Рокитнянського району Київської області (ідентифікаційний код 04361812, місцезнаходження: 09643, Київська область, Рокитнянський район, село Бушеве, вулиця Миру, будинок 2) надати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) в порядку та спосіб, визначений статтею 118 Земельного кодексу України, дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,05 га в с. Бушеве АДРЕСА_3 Київської АДРЕСА_1 .

АДРЕСА_4 . Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області (ідентифікаційний код 04361812, місцезнаходження: 09643, Київська область, Рокитнянський район, село Бушеве, вулиця Миру, будинок 2).

5. Зобов`язати Бушевську сільську раду Рокитнянського району Київської області подати до суду звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання ним законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складання повного тексту рішення - 31.01.2020 р.

Суддя Кушнова А.О.