Постанова

від 03.02.2020 по справі 233/2071/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 233/2071/19

Номер провадження 22-ц/804/211/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Соломахи Л.І.,

суддів Канурної О.Д., Мальованого Ю.М.,

за участю

секретаря судового засідання Самойленко Г.В.

представника позивача ОСОБА_1 С ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 233/2071/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "АПК-ІНВЕСТ" до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про переукладення договору оренди з апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року у складі судді Малінова О.С. , -

В С Т А Н О В И В:

04 квітня 2019 року Приватне акціонерне товариство "АПК-ІНВЕСТ" (далі ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ ") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про переукладення договору оренди.

Зазначало, що 01 лютого 2014 року між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної частки (паю), який зареєстрований 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської селищної ради за № 139 (далі - Договір), згідно якого в оренду передається земельна частка (пай) (рілля) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів, згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серія ДН № 0091920, виданого 10 січня 1997 року Костянтинівською районною державною адміністрацією.

01 лютого 2014 року позивач та відповідач підписали Акт приймання-передачі земельної частки (паю) до Договору, в якому зазначено, що ОСОБА_3 передала, а ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" прийняло у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом.

Пунктом 2.3 зазначеного Договору встановлено строк його дії 20 років, який на даний час не сплинув.

З часу укладення Договору по день звернення до суду з цим позовом ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" сумлінно виконує свої зобов`язання за Договором, в тому числі і зі сплати орендної плати.

ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" стало відомо про виділення відповідачу в натурі земельної ділянки площею 3,8887 га, якій присвоєно кадастровий номер 1422481500:35:000:0124 та яка фактично використовується позивачем на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року.

Пунктом 3.1. укладеного 01 лютого 2014 року між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_3 договору оренди земельної частки (паю) передбачено обов`язок Орендодавця повідомити Орендаря про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) протягом 5 робочих днів з дати такого виділення.

Відповідно до частини п`ятої статті 31 Закону України "Про оренду землі", особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї, зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148 1 ЗК України.

Проте ОСОБА_3 не повідомила ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" про отримання нею правовстановлюючого документа, що підтверджує її право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:35:000:0124, чим порушила вимоги договору, зазначених нормативних актів, та безпосередньо права позивача, як орендаря та фактичного користувача земельної частки (паю), яка була виділена відповідачу у натурі.

04 грудня 2018 року новим власником земельної ділянки кадастровий номер 1422481500:35:000:0124, площею 3,8887 га, стала ОСОБА_4 , про що позивачу стало відомо 28 березня 2019 року з Публічної кадастрової карти України.

Питання щодо правомірності переходу права власності на спірну земельну ділянку від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 позивачем в межах даної цивільної справи не оспорюється.

Земельна частка (пай) передавалася позивачу в оренду на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) шляхом укладення договору оренди земельної частки (паю), що передбачено Указом Президента України "Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)" від 15.12.1998 № 1353/98, Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03.12.1999 № 1529/99 та Типовим договором оренди земельної частки (паю), затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.02.2000 за № 101/4322.

Як на момент укладення договору оренди земельної частки (паю) між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_3 , так і на теперішній час діють норми Перехідних положень Закону України "Про оренду землі", якими встановлено імперативну норму щодо наслідків виділу в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю), яким укладено договір оренди землі, а саме: такий договір переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін.

Аналогічні умови містяться і в укладеному між позивачем та відповідачем договорі оренди земельної частки (паю). Тобто, під час укладання договору оренди земельної частки (паю) ОСОБА_3 виявила волю щодо укладення договору оренди земельної частки (паю) строком на 20 років та правових наслідків подальшої реалізації нею права на виділ земельної ділянки - переукладання договору оренди землі із орендарем відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і укладений договір оренди земельної частки (паю).

Виконуючи належним чином зобов`язання за договором оренди земельної частки (паю) (своєчасна сплата орендної плати, обробка земельної ділянки, дотримання цільового призначення землі, тощо), орендар набув право "правомірного очікування" щодо переукладення договору, і відмова в цьому порушує його права не тільки безпосередньо на користування земельною ділянкою протягом встановленого договором двадцятирічного строку, а й на завершення поточних робіт, які розпочато на земельній ділянці, на отримання запланованого прибутку.

Згідно п. 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженою наказом Держкомзему України від 17 січня 2000 року № 5, "у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства".

Законом України "Про оренду землі" визначено вичерпний перелік підстав для припинення договору оренди, серед яких відсутня така підстава для розірвання (припинення) договору як виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю).

Згідно висновку Верховного Суду у постанові від 19.03.2018 року у справі № 924/468/14 факт оформлення державного акта на право власності на землю дію раніше укладених власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладенню.

Посилаючись на те, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором, що умовами договору оренди земельної частки (паю) та чинним законодавством не передбачено такої підстави розірвання договору як виділ земельної ділянки в натурі (на місцевості), що абзацом 7 пункту 2.3 укладеного між сторонами договору оренди земельної частки (паю) встановлено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін; що договір оренди землі переукладається сторонами за цим Договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку, що ОСОБА_3 протиправно вчинила односторонню відмову від взятого на себе зобов`язання з переукладення договору оренди, чим порушила права та законні інтереси позивача, як належного орендаря та користувача земельної ділянки, позивач просив:

визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року, укладений між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_3 на договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки 1422481500:35:000:0124, площею 3,8887 га) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку (кадастровий номер 1422481500:35:000:0124, площею 3,8887 га) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (04.05.2018 р.) в запропонованій ним редакції договору, додатком до якого є акт приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди землі від 04 травня 2018 року (а.с. 2 - 6).

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року позовні вимоги ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" задоволено.

Визнано переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_3 на договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки 1422481500:35:000:0124, площею 3,8887 га) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:35:000:0124, площею 3,8887 га, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - з 04 травня 2018 року, зазначивши:

- в п. 1.1 договору предметом договору земельну ділянку розміром 3,8887 га, кадастровий номер 1422481500:35:000:0124, яка розміщена на території Білокузьминівської селищної ради Костянтинівського району Донецької області, в тому числі за складом угідь: рілля 3,8887 га; сіножатні - 0,0000 га; пасовища - 0,0000 га;

- виклавши абз. 1 п. 2.2 договору в такій редакції: "за користування зазначеною в договорі земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю щороку орендну плату (в розрахунку на одну земельну ділянку) в розмірі 4 823,53 грн. Починаючи з 01 січня 2019 року розмір орендної плати (в розрахунку на одну земельну ділянку), відповідно до умов чинного законодавства з урахуванням індексації орендної плати складає 7 815,00 грн.";

- виклавши абз.1 п. 2.3 договору в такій редакції: "договір укладено сторонами терміном на 20 років. Загальний строк оренди обчислюється з моменту реєстрації договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року, укладеного між орендарем та орендодавцем, а саме з 20 лютого 2014 року",

- виключивши абз. 6 п. 2.3 договору та п.п. 4 абз. 1 п. 3.1 договору;

- змінивши по всьому тексту договору слова "земельна частка (пай)" у відповідних відмінках на "земельна ділянка" у відповідних відмінках.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. (а.с. 134 - 136).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до Перехідних положень Закону України "Про оренду землі" громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Аналогічні за змістом положення містить і укладений між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_3 01 лютого 2014 року договір оренди земельної частки (паю), відповідно до п. 2.3 якого у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України.

Відповідно до п. 20 постанови Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі №924/468/14 після виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі та отримання ними державних актів на право власності на землю відповідні сертифікати на земельну частку (пай) є недійсними. У той же час факт оформлення державного акта на право власності на землю дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладанню. Отже, припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладання відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України "Про оренду землі " .

Отже, договір оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року, який укладено строком на 20 років, автоматично своєї дії у зв`язку з реєстрацією ОСОБА_3 04 травня 2018 року права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:35:000:0124 не припинив

В порушення п. 3.1 договору оренди земельної частки (паю) ОСОБА_3 не повідомила протягом п`яти робочих днів орендаря - ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" про виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) та про реєстрацію за нею 04 травня 2018 року права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:35:000:0124, натомість в односторонньому порядку в порушення п. 2.3 договору оренди земельної частки (паю) ухиляється від переукладання договору. Відповідачем це не спростовано.

Позовні вимоги ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" про визнання договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року переукладеним на договір оренди земельної ділянки є такими, що ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню.

Проте суд вважає недоцільним наводити в судовому рішенні повний зміст договору, викладений в позовній заяві, вважає, що слід обмежитись лише зазначенням в якості предмету договору - земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:35:000:0124 площею 3,8887 га; розміру орендної плати (в розрахунку на одну земельну ділянку) - 4823,53 грн., а починаючи з 01 січня 2019 року (в розрахунку на одну земельну ділянку) - відповідно до умов чинного законодавства з урахуванням індексації орендної плати в розмірі 7815,00 грн. та строку дії договору - 20 років, який обчислюється з моменту реєстрації договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року, укладеного між орендарем та орендодавцем, а саме з 20 лютого 2014 року (а.с. 134 -136).

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 в апеляційній скарзі посилаються на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка була сформована з моменту присвоєння їй кадастрового номера, її межі були винесені в натуру (на місцевість) та вона стала об`єктом цивільних прав 04 травня 2018 року, тобто через 4 роки після укладання Договору оренди паю та підписання Акту приймання - передачі паю, що така земельна ділянка ніколи не передавалася та не могла передаватися відповідачем у користування позивачу.

На підставі Договору оренди паю та Акту приймання - передачі паю відповідачем позивачу 20 лютого 2014 року передавався саме пай, площею 4,65 умовних кадастрових гектарів. В порушення п. 1 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за № 101/4322, в договорі оренди паю та акті приймання-передачі паю не зазначено яким саме є розмір земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом терміном на 20 років, в межах якої розміщений пай, що є предметом Договору оренди паю та Акту приймання - передачі паю, яким є номер лоту такої земельної ділянки та паю, їх місця розташування, якою є вартість паю. В договорі відсутнє посилання на кадастровий план, кадастрові та інші характеристики, що не дає можливості встановити фактичне місце розташування такого паю.

Відповідно до п. 2.3 Договору оренди паю, договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Отже, встановлений п. 2.3 Договору оренди паю двомісячний термін на переукладання сторонами Договору оренди паю сплинув 04 липня 2018 року.

Після виділення відповідачу земельної ділянки у натурі (на місцевості), площею 3,8887 га, присвоєння їй кадастрового номера 1422481500:35:000:0124 та реєстрації відповідачем 04 травня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на таку земельну ділянку, земельна ділянка стала об`єктом права, що змінило предмет зобов`язання за раніше укладеним між позивачем та відповідачем Договором оренди паю, внаслідок чого змінились і його суттєві умови.

Договір оренди паю та Договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом і сторонами, оскільки за Договором оренди паю предметом договору є пай, а сторонами - власник сертифіката на цей пай та його орендар, а за Договором оренди земельної ділянки предметом є конкретна земельна ділянка, а сторонами - власник земельної ділянки та орендар земельної ділянки.

З аналізу норм частини другої статті 793 ЦК України, частини першої статті 93 ЗК України, статей 1, 13 Закону України "Про оренду землі", статті 125 ЗК України, вбачається, що позивач уклав Договір оренди паю з відповідачем - власником сертифікату на право на пай, який був дійсними до моменту виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки на підставі такого сертифікату та отримання відповідачем права власності на земельну ділянку.

Відповідно до роз`яснень, які викладені у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", з часу реєстрації відповідачем свого права власності на земельну ділянку - з 04 травня 2018 року відповідач набув статус власника земельної ділянки, внаслідок чого змінився предмет оренди та статус сторін Договору оренди паю, тому такий Договір оренди паю слід вважати припиненими, а тому висновки суду першої інстанції про те, що Договір оренди паю у зв`язку з реєстрацією відповідачем 04 травня 2018 року права власності на земельну ділянку автоматично не припинив своєї дії, що такий договір підлягає переукладенню, є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення правових норм, на які посилається суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Висновки суду першої інстанції про те, що в порушення вимог земельного законодавства після набуття права власності на земельну ділянку відповідач не повідомив позивача про набуття такого права, також є не обґрунтованими, оскільки неповідомлення відповідачем позивача про набуття ним права власності на земельну ділянку не впливає на зміну юридичного статусу земельної ділянки та його наслідки.

З 04 грудня 2018 року власником земельної ділянки є третя особа ОСОБА_4 , а тому будь-які права на земельну ділянку у відповідача припинились саме з 04 грудня 2018 року, про що суду першої інстанції було відомо.

Відповідач, який не є власником земельної ділянки та на яку у нього немає ніяких прав, не може бути належним відповідачем за цим позовом, a тому рішення суду, за яким Договір оренди земельної ділянки переукладений на тих самих умовах, що і раніше укладений Договір оренди паю, починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку - з 04 травня 2018 року, враховуючи що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з 04 грудня 2018 року існує лише реєстрація права власності на земельну ділянку за третьою особою, є незаконним та порушує право приватної власності третьої особи на земельну ділянку.

Абзац 2 Перехідних положень Закону України "Про оренду землі" передбачає лише право, а не обов`язок переукладення договору оренди.

Зміст п. 2.3 Договору оренди паю щодо його переукладання у разі виділення земельної ділянки в натурі не може бути розцінений як примус для відповідача, як власника земельної ділянки, і передбачає лише право, а не обов`язок на переукладення такого договору оренди.

Наявність волевиявлення відповідача, як учасника правочину, на укладання нового Договору оренди земельної ділянки шляхом переукладання Договору оренди паю, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину.

Згідно статей 11, 6, 627, 628, 631, 632, 638, 639 - 654 ЦК України, статей 13 - 23 Закону України "Про оренду землі" укладення договору відбувається виключно за умови досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору.

Примусовий порядок укладення договорів за рішенням суду регулюється частиною другою статті 649 ЦК України, за якою розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Отже, необхідною підставою для укладення договору за рішенням суду є наявність розбіжностей, що виникли між сторонами при укладанні договору шляхом надання та отримання сторонами відповідних пропозицій щодо істотних умов договору, тобто наявності відповідного переддоговірного спору між сторонами.

Позивачем не дотримано позасудовий порядок укладення Договору оренди землі та Акту приймання-передачі від 04 травня 2018 року в редакції, запропонованої позивачем, які є предметом розгляду даної справи, оскільки позивачем не надано належних доказів про надсилання ним відповідачу та третій особі пропозиції щодо їх укладення та про отримання відповідачем та третьою особою такої пропозиції. Враховуючи, що спір між сторонами щодо укладення Договору оренди землі та Акту приймання-передачі від 04 травня 2018 року не виникав, позивач передчасно звернувся до суду з цим позовом, що є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Позивач просив суд визнати переукладеним Договір оренди паю, що укладений між позивачем та відповідачем 01 лютого 2014 року, на інший договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки 1422481500:35:000:0124, площею 3,8887 га) на тих самих умовах, що і раніше укладений Договір оренди паю, починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку (04 травня 2018 року) у запропонованій позивачем редакції такого договору оренди земельної ділянки та акту приймання-передачі земельної ділянки від 04 травня 2018 року.

Однак такий спосіб захисту не відповідає способам захисту, передбаченим частиною другою статті 16 ЦК України, частиною третьою статті 152 ЗК України та статтею 27 Закону України "Про оренду землі", що також є підставою для відмови у задоволенні позову, що судом першої інстанції не враховано (а.с. 140 - 146).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 02 грудня 2019 року за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 відкрито апеляційне провадження (а.с. 167 - 169).

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач - ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року залишити без змін.

Зазначає, що фактично всі наведені апелянтами доводи щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду зводяться до переоцінки всіх наявних у справі доказів, перекручування фактичних обставин справи і власного трактування норм діючого законодавства.

Твердження апелянтів про те, що після виділення відповідачу земельної ділянки в натурі (на місцевості) земельна ділянка стала об`єктом права, що змінило предмет зобов`язання за раніше укладеним між позивачем та відповідачем договором оренди паю, внаслідок чого змінилися і його суттєві умови, а тому договір оренди земельної частки (паю) слід вважати припиненим, є хибним та таким, що не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

На момент укладення сторонами договору оренди земельної частки (паю) та станом на теперішній час діють норми частини 2 Перехідних положень Закону України "Про оренду землі", якими встановлено імперативну норму щодо наслідків виділу в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю), а саме: такий договір переукладається відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Аналогічні вимоги встановлені і укладеним договором оренди земельної частки (паю) між ПрАТ "АПК- ІНВЕСТ" та відповідачем (пункт 2.3 договору. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, встановлених статтею 31 Закону України "Про оренду землі" та за згодою сторін. Чинне законодавство не передбачає автоматичного припинення договору оренди земельної частки (паю), зокрема після виділення земельної ділянки в натурі на місцевості та/чи відсутності бажання власника на переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки на місцевості (в натурі).

Доводи апеляційної скарги про залучення до участі у справі неналежного відповідача, право власності якого на земельну ділянку припинилося з 04 грудня 2018 року, є необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 148 1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України "Про оренду землі" перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Питання щодо правомірності переходу права власності на спірну земельну ділянку від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 позивачем в межах даної цивільної справи не ставилося та не оспорювалося, саме тому нового власника земельної ділянки ОСОБА_4 позивачем з метою об`єктивного розгляду справи та дотримання прав та інтересів сторін було залучено до участі у справі в якості третьої особи.

З урахуванням того, що договір оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року не припинив своєї дії, а до третьої особи позивачем не пред`явлено позовних вимог, доводи апелянтів щодо неналежного відповідача у справі є надуманими.

Щодо неврахування судом першої інстанції відсутності волевиявлення сторін на переукладення Договору, недосягнення згоди з істотних умов договору, порушення принципу свободи договору, не дотримання принципу непорушності права приватної власності позивач посилається на те, що під час укладання договору оренди земельної частки (паю) ОСОБА_3 вчинила волевиявлення щодо укладення договору оренди земельної частки (паю) строком на 20 років та правових наслідків подальшої реалізації нею права на виділ земельної ділянки - переукладання договору оренди землі із орендарем, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю).

Відсутність бажання на переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки на місцевості (в натурі) свідчить про односторонню відмову ОСОБА_5 від виконання договірних зобов`язань.

При розгляді даної справи суд має застосовувати доктрину "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності, про необхідність застосування якої в договірних відносинах наголошував Верховний суд, зокрема у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17.

За вказаних обставин, слід дійти висновку, що переукладення договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди земельної ділянки після її виділення в натурі на місцевості не є примусом для власника земельної ділянки, а цілковито відповідає його волі, висловленій під час укладення договору оренди земельної частки (паю), саме з такими умовами, зокрема щодо 20-річного терміну дії договірних відносин, щодо обов`язку про повідомлення орендаря про виділ земельної ділянки в натурі на місцевості, щодо обов`язку переукладення договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі, з якими погодилась ОСОБА_3 , проставляючи власноручний підпис на примірниках договору оренди земельної частки (паю). Дійсність цього договору ОСОБА_3 не заперечується. Отже, доводи апелянтів про примус щодо переукладення договору оренди є хибними.

В апеляційній скарзі апелянти посилаються на передчасне звернення позивача до суду, що позивачем не було дотримано процедури позасудового порядку укладення договору оренди землі та акта приймання-передачі земельної ділянки. Однак апелянтами не враховано, що положення статей 638, 640, 641- 645 ЦК України, які визначають загальний порядок укладення цивільних договорів, не мають відношення до процедури переукладення діючих цивільних договорів, зокрема і порядку переукладення договору оренди земельної частки (паю), укладеного між позивачем та відповідачем 01 лютого 2014 року, а стосуються виключно порядку укладення нових договорів.

Обраний ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" спосіб захисту не суперечить жодному закону та відповідає критерію "ефективного способу захисту" протилежне відповідачем не доведено.

Абзацом 12 частини другої статті 16 ЦК України передбачена можливість захисту цивільного права або інтересу іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Крім того, відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З урахуванням наведеного, позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме вимога щодо визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі з деталізацією окремих умов є належним та вірним способом захисту прав позивача та таким, що кореспондується з нормами чинного законодавства (а.с. 177 - 179).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року справа була призначена до розгляду у судовому засіданні на 22 січня 2020 року (а.с. 80 - 82).

В судове засідання апеляційного суду 22 січня 2020 року з`явився представник позивача - ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ".

Відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилися, надіслали клопотання про розгляд справи 22 січня 2020 року у їх відсутність (а.с. 207).

Апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 , явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача - ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" - адвокат Демченко І.С., яка діє на підставі довіреності юридичної особи від 26 грудня 2019 року № 117-Д (а.с. 210), проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

В судовому засіданні 22 січня 2020 року була оголошена перерва до 03 лютого 2020 року.

Представник позивача - ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" - адвокат Демченко І.С. у судовому засіданні 03 лютого 2020 року свою правову позицію підтримала.

Відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 у судове засідання 03 лютого 2020 року не з`явилися .

Третя особа ОСОБА_4 судову-повістку повідомлення про розгляд справи 03 лютого 2020 року отримала 23 січня 2020 року, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 219).

Судова-повістка повідомлення про розгляд справи 03 лютого 2020 року на ім`я відповідача ОСОБА_3 , яка була направлена на адресу, зазначеною нею у апеляційній скарзі: АДРЕСА_1 , повернута до апеляційного суду Укрпоштою з довідкою "адресат відсутній" (а.с. 218).

Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, є днем вручення судової повістки.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд визнав можливим продовжити розгляд справи у відсутність відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 , явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 лютого 2014 року між ПАТ "АПК-ІНВЕСТ" і відповідачем ОСОБА_3 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ДН № 0091920 укладено договір оренди земельної частки (паю), згідно якого в оренду була передана земельна частка (пай) (рілля) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, терміном на 20 років.

Відповідно до п. 2.3 договору у випадку виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством (а.с. 9 - 12).

Договір зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської селищної ради за № 139 20 лютого 2014 року (а.с. 9 - 12).

01 лютого 2014 року між ОСОБА_3 та ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" було підписано акт приймання-передачі земельної частки (паю) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом (а.с. 13).

Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 25 вересня 2018 року за ОСОБА_3 04 травня 2018 року було зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:35:000:0124, цільове призначення: 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,8887 га (а.с. 15).

Згідно Інформації Державного земельного кадастру кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28 березня 2019 року 04 грудня 2018 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:35:000:0124, цільове призначення: 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,8887 га, зареєстровано за ОСОБА_4 (а.с. 14).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 28 січня 2020 року 04 травня 2018 року було зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:35:000:0124, площа 3,8887 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса: Донецька область, Костянтинівський р-н, с/рада АДРЕСА_2 ; право власності припинено 04 грудня 2018 року. На підставі договору міни від 04 грудня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Донецької області Миросєді В.М., право власності 04 грудня 2018 року зареєстровано за ОСОБА_4 , на час отримання інформації належна їй частка складає 1/1; 03 вересня 2019 року зареєстровано право оренди на цю земельну ділянку на підставі договору оренди від 16 серпня 2019 року, укладеного між ОСОБА_4 та Фермерським господарством "Веліс" на строк до 03 вересня 2068 року (а.с. 220 - 223).

Частиною другою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України , статтею 1 Закону України "Про оренду землі " право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі " договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з пунктом 17 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У справі встановлено, що позивач уклав договір оренди з відповідачем ОСОБА_3 , як з власником сертифікату на право на земельну частку (пай). Вказаний сертифікат вважався правовстановлюючим документом при реалізації нею права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства та був дійсним до моменту виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки та отримання ОСОБА_3 державного акту на право власності на землю, що відповідає пункту 17 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України .

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до розділу ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

У пункті 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5 , зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за № 101/4322, визначено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ " роз`яснено, що при розгляді спорів про переукладення договорів оренди землі суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5 , зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за № 101/4322, після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акту на право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. З часу отримання особою державного акту на право приватної власності на землю вона набуває статусу власника земельної ділянки, у зв`язку з чим змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) припиняється. Враховуючи вимоги статей 203 , 215 ЦК України про недійсність правочину, переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання власником земельної частки (паю) державного акту на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення на те сторін.

Виходячи з наведених норм та враховуючи те, що з часу отримання ОСОБА_3 державного акту на право приватної власності на землю вона набула статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року, укладений між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_3 , слід вважати припиненим, про що обґрунтовано зазначають в апеляційній скарзі відповідач та третя особа.

При цьому зміст пункту 2.3 укладеного між "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_3 договору оренди земельної частки (паю) щодо переукладання договору у разі виділення земельної ділянки в натурі не може бути розцінений як примус для власника земельної ділянки і передбачає право, а не обов`язок на переукладення договору оренди.

Такі висновки апеляційного суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 27 березня 2007 року в справі № 6-7167сво06.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним в постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що наявність волевиявлення відповідача, як учасника правочину, на укладання нового Договору оренди земельної ділянки шляхом переукладання Договору оренди паю, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину, є обґрунтованими.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" за відсутності волевиявлення відповідача ОСОБА_3 на переукладення договору оренди.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі" особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148 1 Земельного кодексу України.

Проте та обставина, що в порушення п. 3.1 договору оренди земельної частки (паю) ОСОБА_3 не повідомила протягом п`яти днів орендаря - ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" про виділення земельної ділянки в натурі на основі земельної частки (паю) та про реєстрацію за нею 04 травня 2018 року права власності на земельну ділянку, не впливає на висновки суду, оскільки неповідомлення орендаря про набуття орендодавцем права власності на земельну ділянку не впливає на зміну юридичного статусу земельної ділянки та його наслідки.

Посилання ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" у відзиві на апеляційну скаргу на те, що сам факт оформлення державного акту на право власності на землю автоматично не припиняє дію раніше укладеного їх власником договору оренди земельного паю, а такий договір підлягає переукладенню, є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення вищенаведених правових норм.

Посилання позивача на факт оплатного користування ним спірною земельною ділянкою після оформлення ОСОБА_3 державного акту на право власності на земельну ділянку свідчить лише про наявність позадоговірних стосунків між сторонами.

За таких обставин суд першої інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права, дійшов помилкового висновку про те, що наявні правові підстави для визнання договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_3 переукладеним на договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 1422481500:35:000:0124, площею 3,8887 га, на тих самих умовах, що і раніше, передбачених договором оренди земельної частки (паю). Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме, неправильне тлумачення закону - абзацу 2 розділу ІХ"Перехідні положення "Закону України "Про оренду землі", є обґрунтованими.

Такі висновки суду узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду, які викладені у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18 та від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18. Посилання ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" у відзиві на апеляційну скаргу на те, що у справі № 484/4135/18 мали місце зовсім інші фактичні обставини, а тому висновки Верховного Суду у справі № 484/4135/18 не підлягають застосуванню у цій справі, є необґрунтованими, оскільки і у справі № 484/4135/18 Верховний Суд зробив висновки, що з часу отримання позивачами свідоцтв на право приватної власності на землю вони набули статусу власників земельних ділянок, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договорів оренди, а тому договори оренди земельних часток (паїв) слід вважати припиненими.

Такого ж правового висновку дійшов і Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 по справі № 484/4067/18, зазначивши, що відповідач уклав договори оренди з власником сертифікатів на право на земельні частки (паї). Вказані сертифікати були дійсними до моменту виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок та отримання їх власником державних актів на право власності на землю. Обґрунтованим є висновок судів про те, що з часу отримання позивачем вказаних свідоцтв на право приватної власності на землю вона набула статусу власника земельних ділянок, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договорів оренди, а тому договори оренди земельних часток (паїв) слід вважати припиненими. Посилання в касаційній скарзі про те, що сам факт оформлення державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дію раніше укладених їх власником договору оренди земельних паїв, і такий договір підлягає переукладенню, є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення вищенаведених правових норм.

Апеляційний суд вважає обґрунтованими і доводи апеляційної скарги про те, що задоволення позовних вимог безпосередньо впливає на права нового власника земельної ділянки - ОСОБА_4 , до якої позовні вимоги щодо переукладення договору позивачем свідомо не заявлялися.

Визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року шляхом внесення змін у пункт 1.1 договору щодо предмета договору, у пункт 2.2 договору щодо розміру орендної плати, зміни абзацу першого п. 2.3 договору, виключення абзацу 6 п. 2.3 договору, зміни по всьому тексту договору слів "земельна ділянка (пай)" у відповідних відмінках на "земельна ділянка" у відповідних відмінках, фактично є зміною умов договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду землі" об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення (частина друга). Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (частина третя).

Проте цивільним законодавством не передбачено право суду у разі зміни договору у судовому порядку визнати, що умови договору застосовуються до відносин між сторонами договору, які виникли до його зміни (переукладення).

Крім того, згідно з частиною першою статті 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 ЗК України).

Відповідно до статей 18, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви уповноваженої особи про державну реєстрацію на підставі, в тому числі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, з системного аналізу зазначених норм права випливає, що зміназобов`язання у судовому порядку настає лише з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили, а тому позовні вимоги ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" про переукладення договору з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, яка на момент розгляду справи як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, вже має іншого власника (з 04 грудня 2018 року), не ґрунтуються на законі. Речове право на земельну ділянку, зокрема, право оренди, є похідним від права власності, а тому є обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, який на час розгляду справи вже не є власником земельної ділянки, не може переукладати раніше укладений договір оренди земельної частки (паю).

Європейський суд з прав людини вказує на те, що "пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині.

Отже, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За подання позову до суду першої інстанції позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. (а.с. 1).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача та третьої особи та відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати позивача по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, в розмірі 1 921,00 грн. йому не відшкодовуються.

За подання апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_3 та третьою особою ОСОБА_4 сплачено судовий збір кожною у розмірі 2 881,50 грн. (а.с. 147, а.с.148, а.с. 159, а.с. 160).

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача та третьої особи підлягають відшкодуванню судові витрати по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції , у розмірі по 2 881,50 грн. кожній.

Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані.

Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 задовольнити .

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове.

Відмовити Приватному акціонерному товариству "АПК-ІНВЕСТ" у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_3 , на договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки 1422481500:35:000:0124, площею 3,8887га) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:35:000:0124, площею 3,8887га, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (04 травня 2018 року).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "АПК-ІНВЕСТ" (код ЄДРПОУ 34626750, юридична адреса: 85325, Донецька область, Покровський район, село Рівне, вулиця Шопена, 1-а) на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору у зв`язку із переглядом справи судом апеляційної інстанції:

- на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) - 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну) гривню 50 коп.;

- на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) - 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну) гривню 50 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 лютого 2020 року.

Головуючий суддя: Л.І. Соломаха

Судді: О.Д. Канурна

Ю.М. Мальований