Постанова

від 03.02.2020 по справі 826/4723/13-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/4723/13-а Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого - судді Бараненка І.І., суддів: Бабенка К.А., Василенка Я.М., за участю секретаря Такаджі Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Євроспа на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2013 року в адміністративній справі № 826/4723/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Євроспа до Головного управління ДПС у м. Києві за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Євроспа про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Євроспа (надалі - ТОВ Євроспа /позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (надалі - ДПІ у Дніпровському районі м. Києва/відповідач) з вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- від 15.11.2012 № 0001972220 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 1 094 655,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 211 012,00 грн.;

- від 15.11.2012 № 0001982220 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 893 760,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 358 567,00 грн.;

- від 19.02.2013 № 0001432220 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 1 094 655,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 211 011,00 грн.;

- від 19.02.2013 № 0001442220 про нарахування штрафних санкцій у розмірі 207 428,00 грн.;

- від 19.02.2013 № 0001452220 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 893 759,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 355 696,00 грн.

Справа розглядалася неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, визнати протиправними та скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

На обґрунтування своїх доводів позивач зазначає, що реальність і товарність спірних господарських операцій ТОВ Євроспа з ПП Матрікс , ТОВ Ентхілл , ТОВ Ріп , ТОВ Логрус , ТОВ АРТ-Центр Калаф , ТОВ СРМП Зодчий підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, оформленими відповідно до вимог чинного законодавства України, а тому позивач правомірно сформував дані податкового обліку платника податків.

При цьому, позивач стверджує, що висновок спеціаліста від 27.06.2012 № 298, яким встановлено, що підписи, які виконані від імені директора ТОВ Ентхілл , в області відбитків печатки, зображення яких наявне на копії заяви директора ТОВ Ентхілл , копії наказу № 19/12-11 від 19.12.2011 про призначення, копії довіреності від 19.12.2011 року та копії протоколу № 29/03-12 загальних зборів учасників TOB Ентхілл від 29.03.2012 року виконані іншою особою, не є належним доказом у справі, оскільки ці документи не є первинними документами та не стосуються обставин даної справи.

Крім того, позивач зазначає, що висновки податкового органу та суду першої інстанції щодо безтоварності господарських операцій позивача з ТОВ Логрус , ТОВ СРМП Зодчий ґрунтувались виключно на даних актів про неможливість проведення перевірки цих підприємств, а тому не можуть свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей для здійснення господарської діяльності. Водночас, позивач наголошує, що акт перевірки відносно ТОВ Арт-Центр Калаф від 02.06.2011 року № 617/23-06/33545388, судом першої інстанції не досліджувався, відтак висновок про відсутність у позивача господарських операцій з цим контрагентом є безпідставним.

Також позивач вказує на те, що відповідач намагається двічі притягнути його до відповідальності за одне й те саме порушення, оскільки відповідач двічі донарахував йому однакові суми податків та штрафних санкцій, про що склав п`ять оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Окрім цього, позивач посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно застосовано приписи Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, оскільки його дія поширюється виключно на підприємства, їх об`єднання та госпрозрахункові організації (крім банків) незалежно від форм власності, установи та організації, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, в той час, як діяльність позивача з коштів бюджету не фінансується.

Заслухавши суддю-доповідача та, перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву на неї наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ Євроспа зареєстроване у Дніпровській районній у м. Києві державній адміністрації відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 1067102000 від 31.01.2006. Код суб`єкта господарювання за ЄДРПОУ - 33740425.

ТОВ Євроспа взято на податковий облік в податкових органах за № 106710200000 від 31.01.2006, перебуває на обліку в ДПІ Дніпровського району м. Києва ДПС.

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 04.01.2007 року № 100010816, виданого ДПІ Дніпровського р-ну м. Києва, ТОВ Євроспа зареєстроване платником ПДВ з 04.01.2007.

Судом встановлено, що згідно з нормами пп.20.1.4. п. 20.1. ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 № 2755-VI (надалі - ПК України), на підставі наказу ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 19.10.12 № 1631 і направлення на перевірку від 19.10.12 № 2025, проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ Євроспа з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати податків і зборів по взаємовідносинах з ТОВ Ентхілл (код ЄДРПОУ 37331552) за період з 01.01.12 по 31.03.12 та з 01.05.12 по 30.06.12, з ТОВ СРМП Зодчий (код ЄДРПОУ 37012430) за період з 01.07.10 по 31.07.10, з ТОВ Логрус (код ЄДРПОУ 21578482) за період з 01.01.12 по 31.01.12, з ПП Матрікс (код ЄДРПОУ 31989368) за період з 01.02.12 по 31.05.12, з ТОВ Арт - Центр Калаф (код ЄДРПОУ 33545388) за період з 01.02.11 по 28.02.11 та з ТОВ Ріп (код ЄДРПОУ 32163147) за період з 01.03.11 по 31.07.11., за результатами якої складений Акт від 01.11.2012р. №3955/22-222-33740425 (надалі - Акт перевірки).

Перевіркою було встановлено порушення ТОВ Євроспа п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ Євроспа з ТОВ Ентхілл (код ЄДРПОУ 37331552) за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року та з 01.05.2012 року по 30.06.2012 року, з ТОВ СРМП Зодчий (код ЄДРПОУ 37012430) за період з 01.07.2010 року по 31.07.2010 року, з ТОВ Логрус (код ЄДРПОУ 21578482) за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року, з ПП Матрікс (код ЄДРПОУ 31989368) за період з 01.02.2012 року по 31.05.2012 року, з ТОВ Арт - Центр Калаф (код ЄДРПОУ 33545388) за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року та з ТОВ Ріп (код ЄДРПОУ 32163147) за період з 01.03.2011 року по 31.07.2011 року; п.п.139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1044697,00 грн., у тому числі за ІІ квартал 2011 року на суму 24495,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року на суму 190490,00, за І квартал 2012 року на суму 477944,0 грн., за ІІ квартал 2012 року - 351768,00 грн.; п. 5.1 ст.5, пп. 5.2.1 п. 5.2 п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 49958,00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2010 року на суму 14333,00 грн., за І квартал 2011 року на суму 35625,00 грн.; п. 198.2, 198.3, 198,6 статті 198, п. 201.4, ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 882292,00 грн., у тому числі за лютий 2011 року на суму 20500,00 грн., березень 2011 року на суму 40466,00 грн., квітень 2011 року на суму 2000,00 грн., травень 2011 року на суму 10400,00 грн., червень 2011 року на суму 95267,00 грн., липень 2011 року на суму 73217,00 грн., січень 2012 року на суму 145505,00 грн., лютий 2012 року на суму 203688,00 грн., березень 2012 року на суму 117200,00 грн., квітень 2012 року на суму 24833,00 грн., травень 2012 року на суму 141217,00 грн.; пп. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 11467,00 грн., у тому числі за липень 2010 року на суму 11467,00 грн.

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що первинні документи, виписані ТОВ СРМП Зодчий , ТОВ Логрус , ПП Матрікс , ТОВ Арт-Центр Калаф , ТОВ РІП та ТОВ Ентхілл в адресу ТОВ Євроспа не мають відношення до господарської діяльності позивача, не підтверджують факт здійснення господарських операцій, а тому не могли бути підставою для формування поивачем своїх валових витрат та податкового кредиту.

Податковий орган стверджує, що операції між позивачем та зазначеними контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Взаємовідносини між ТОВ Євроспа та зазначеними контрагентами, на переконання податкового органу, не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, відповідно до ст. 203, ст.215, ст. 216, ст. 236 Цивільного кодексу України, є нікчемними, тобто недійсними з моменту їх вчинення.

Не погоджуючись із висновками, викладеними в акті перевірки, позивач звернувся до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва із запереченнями до акту № 438/11 від 09.11.2012 року.

Рішенням ДПІ у Дніпровському районі м. Києва № 13932/10/22-211 від 13.11.2012 про результати розгляду заперечень до акту перевірки висновки акту залишено без змін.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 15.11.2012 № 0001972220, яким збільшив суми грошового зобов`язання позивача з податку на прибуток в розмірі 1 094 655,00 грн. та нарахував штрафних санкцій у розмірі 211 012,00 грн., та від 15.11.2012 № 0001982220, яким збільшив позивачу суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 893 760,00 грн. та нарахував штрафних санкцій у розмірі 358 567,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач в порядку адміністративного оскарження звернувся зі скаргою від 27.11.2012 року до Державної податкової служби у м. Києві.

Рішенням ДПС у м. Києві від 17.12.2012 № 8634/10/12-114 продовжено строк розгляду скарги ТОВ ЄВРОСПА до 02.02.2013 року включно.

Рішенням ДПС у м. Києві від 21 № 1147/10/12-1-03 від 04.02.2013 про результати розгляду первинної скарги, частково задоволено первинну скаргу позивача, скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001982220 від 15.11.2012 в частині застосування штрафних санкцій на суму 2 871,00 грн. та донараховано штрафних санкцій на суму 207 428,00 грн., а податкове повідомлення-рішення № 0001972220 від 15.11.2012, яким позивачу донараховано податкове зобов`язання по сплаті податку на прибуток підприємств у сумі 1 094 655,00 грн., а також штрафних санкцій у сумі 211 012,00 грн. залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаним рішенням про результати розгляду первинної скарги, ТОВ Євроспа подало до ДПС України повторну скаргу від 11.02.2013.

Рішенням про розгляд скарги № 3159/6/10-2115 від 28.02.2013 ДПС України залишила без змін податкові повідомлення-рішення 15.11.2012 № 0001972220, № 0001982220 з урахуванням рішення ДПС у м. Києві, прийнятого за результатом розгляду первинної скарги, а скаргу ТОВ Євроспа - без задоволення.

Також за результатом розгляду скарг позивача податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 19.02.2013 № 0001432220 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 1 094 655,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 211 011,00 грн.; від 19.02.2013 № 0001442220 про нарахування штрафних санкцій у розмірі 207 428,00 грн.; від 19.02.2013 № 0001452220 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 893 759,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 355 696,00 грн.

Вважаючи зазначені вище податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи первинного обліку не є достатніми доказами реального здійснення спірних господарських операцій з зазначеними контрагентами позивача, оскільки фінансово-господарська діяльність цих підприємств здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття ними належним чином цивільної право та дієздатності, а отже фінансово-господарські операції між позивачем та цими контрагентами є фіктивними правочинами, які вчинялись без наміру створення правових наслідків, що обумовлювались цими правочинами.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, висновок суду першої інстанції щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності контрагентами позивача ґрунтується на висновках актів перевірки цих підприємств щодо відсутності у них необхідних умов для здійснення господарських операцій, в тому числі основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, а також поясненнях посадових осіб ТОВ Ентхілл ОСОБА_1 та ТОВ РІП ОСОБА_2 щодо непричетності до фінансово-господарської діяльності цих підприємств.

В повній мірі із зазначеним висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні №996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ), господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні факт здійснення господарських операцій фіксується первинними документами. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч. 2 ст. 3 вказаного закону бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність.

Положеннями ч. 2 ст. 9 цього закону визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальну зміну майнового стану суб`єкта господарювання, яка фіксується шляхом складення контрагентами первинних документів.

Вимога щодо реальної зміни майнового стану суб`єкта господарювання кореспондує з положеннями розділів ІІІ, V Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (надалі - Податковий кодекс України), якими встановлено порядок формування платниками податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.1994 № 334/94-ВР (надалі - Закон України Про оподаткування прибутку підприємств ) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власті господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону визначено, що не належать де складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В свою чергу, відповідно до п.п. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 цієї статті Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 розділу V Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, аналіз підпунктів 138.2, підпункту139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов`язково підтверджений податковою накладною.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту/витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 02.04.2019 у справі №2а-3925/12/2170.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та зазначеними вище контрагентами існували фінансово-господарські взаємовідносини щодо виконання будівельно-оздоблювальних робіт, а також поставки товарів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів.

Однак, суд першої інстанції не взяв до уваги первинні документи по спірним господарським операціям, натомість в обґрунтування свого рішення поклав документи, що не можуть вважатися належними та допустимими доказами відсутності факту реального здійснення господарської діяльності контрагентами позивача.

Так, щодо господарських взаємовідносин позивача з ПП Матрікс колегія суддів вважає неспроможними посилання суду першої інстанції на висновки ГВПМ у Дніпровському районі м. Києва за лютий-квітень 2012 року від 15.06.2012 року № 03/06-12/33 та від 20.06.2012 № 04/06-12/43 щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ПП Матрікс , а також на лист Слідчого управління ГУМВС України у м. Києві від 08.10.2012 № 12/2-14460/16, яким було повідомлено, що за фактом фіктивного підприємництва ПП Матрікс порушена кримінальна справа № 05-25371 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, оскільки зазначені документи не містяться в матеріалах судової справи, а тому не вивчались судом першої інстанції.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на вищезгаданий лист щодо наявності кримінального провадження, оскільки з матеріалів справи не вбачається наявність вироку в зазначеній кримінальній справі, що набрав законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Положеннями ч. 6 ст. 78 КАС України встановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, факт відкриття щодо посадових осіб ПП Матрікс кримінального провадження за ознакою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального Кодексу України, сам по собі не є достатнім свідченням фіктивності контрагента позивача, а тому відповідних висновків суд першої інстанції дійшов передчасно.

Зважаючи на те, що реальність господарських операцій позивача з ПП Матрікс за договором постачання № 08/12 від 01.02.2012, підтверджено належними первинними документами: актами здачі-приймання виконаних робіт, видатковими та податковими накладними, банківськими виписками, копії яких долучені до матеріалів справи, а придбані товари та виконані роботи використано позивачем в межах своєї господарської діяльності, колегія суддів дійшла висновку про правомірність віднесення до валових витрат позивача при визначенні об`єкту оподаткування з податку на прибуток по взаємвідносинах з ТОВ Матрікс суми 564 297,00 грн., а також правомірність нарахування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 142 909,30 грн.

Також колегія суддів не погоджується з посиланнями суду першої інстанції на висновок спеціаліста від 27.06.2012р. № 298, яким встановлено, що підписи, які виконані від імені ОСОБА_1 (директора ТОВ Ентхілл ), в області відбитків печатки, зображення яких наявне на копії заяви директора ТОВ Ентхілл ОСОБА_1., копії наказу №19/12-11 від 19.12.2011р. про призначення, копії довіреності від 19.12.2011р. та копії протоколу №29/03-12 загальних зборів учасників ТОВ „Ентхілл" від 29.03.2012р. виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою, позаяк ці документи не відносяться до первинних докуметів по спірним господарським операціях, а тому не мають доказового значення у справі.

Стосовно пояснень ОСОБА_1 , відповідно до яких він заперечив факт підписання фінансово-господарських документів ТОВ Ентхілл , колегія суддів зауважує, що ці пояснення не можуть братися до уваги судом з огляду на те, що вони відбирались в рамках розслідування кримінального провадження, завершення якого обвинувальним вироком суду на час прийняття оскаржуваного рішення належними та допустимими доказами не підтверджено.

Крім цього, пояснення ОСОБА_1 , як самостійний процесуальний документ, не містяться в матеріалах судової справи, а тому посилання на них є безпідставним.

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що 10.01.2012 року між TOB Євроспа та TOB Ентхіл був укладений договір № ДГ-02/12, відповідно до умов якого TOB Ентхіл зобов`язувалося виконувати будівельно-оздоблювальні роботи, а TOB Євроспа приймати та оплачувати їх. Підтвердженням факту виконання робіт є акти здачі-приймання виконаних робіт. Загалом за вказаний в акті перевірки період за договором було виконано робіт на суму 3 763 961,50 грн. Розрахунки між сторонами проводилися шляхом перерахування коштів по безготівковому розрахунку.

В межах зазначених господарських операцій TOB Євроспа отримувало від контрагента податкові накладні, на підставі яких сформовало податковий кредит з податку на додану вартість.

На підтвердження можливості виконання ТОВ Ентхілл робіт за договором позивачем було отримано від TOB Ентхілл свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи А01 № 344853, Довідка з ЄДРПОУ АА № 398068, свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ № 100308597, ліцензія Державної архітектурно - будівельної інспекції АВ № 557684 (строк дії з 09 листопада 2010 року по 09 листопада 2013 року з додатком - переліком робіт), що свідчить про те, що позивачем було проявлено розумну обачність під час вибору контрагенту.

Зазначена обставина спростовує доводи відповідача про фіктивність вказаного підприємства, однак суд першої інстанції в оскаржуваній постанові належної оцінки цій обставині не надав.

Також колегією суддів відкидається посилання суду першої інстанції на акт перевірки TOB Ентхілл від 06.07.2012 № 400/23-60/37331553 за період з 19.12.2011 по 06.07.2012 року, позаяк його складено у зв`язку з неможливістю проведення зустрічної перевірки TOB Ентхілл .

Колегія суддів вважає, що зазначені в зазначеному акті обставини не спростовують наданих позивачем доказів, оскільки правильність ведення податкового обліку має підтверджуватися відповідними засобами доказування, якими в даному випадку є податкові накладні.

За таких умов, колегія суддів погоджується із доводами позивача, що первинні документи, складені під час господарських операцій з ТОВ Ентхілл , оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, а тому підтверджують правомірність віднесення ТОВ Євроспа 3136634,59 грн. до складу своїх валових витрат та 439518,60 грн. - до складу податкового кредиту.

Крім того, з оскаржуваного судового рішення вбачається, що при дослідженні відносин між позивачем та TOB Логрус , TOB Арт-Центр Калаф та ТОВ СРМП Зодчий висновки суду першої інстанції про відсутність господарських операцій та штучне формування податкового кредиту базуватись виключно на даних актів перевірок відносно цих контрагентів.

При цьому, судом першої інстанції не було враховано, що акти відносно TOB Логрус від 18.05.2012 № 436/22-40/21578482 та відносно TOB СРМП Зодчий від 06.02.2012 № 152/23-410/37012430 складені щодо неможливості проведення перевірок цих підприємств.

З огляду на те, що перевірка цих підприємств податковими органами не проводилась, колегія суддів критично ставиться до зазначених в цих актах висновках щодо відсутності у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей для здійснення господарської діяльності, в тому числі по взаємовідностнах з позивачем.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що акт перевірки відносно TOB СРМП Зодчий від 06.02.2012 року, а також акт перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС відносно TOB Арт-Центр Калаф від 02.06.2011№ 617/23-06/33545388 судом першої інстанції не досліджувались, оскільки не містяться в матеріалах судової справи, а тому посилання на них в оскаржуваному судовому рішенні є безпідставним.

Крім цього, сама по собі податкова інформація, в тому числі отримана в результаті здійснення заходів податкового контролю у вигляді податкових перевірок контрагентів позивача, не може бути єдиною підставою для висновку про фіктивність господарських операцій позивача.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, колегія суддів вважає, що негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України", вказав на те, що " коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсними в судовому порядку договорів, укладених між позивачем та його конрагентами, факт фіктивності цих договорів не є належним чином встановленим, а тому колегія суддів відхиляє посилання на цю обставину як на необґрунтовану.

Водночас, колегією суддів встановлено, що господарські операції між TOB Євроспа та TOB Логрус підтверджуються належним чином складеними документами, а тому суд приходить до висновку про те, що TOB Євроспа мало право на віднесення суми 250076,00 грн. до складу витрат підприємства, а суми 50 015,20 грн. - до складу податкового кредиту.

Віднесення позивачем суми 142500,00 грн. до складу витрат підприємства та 28500,00 грн. до складу податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ Арт-Центр Калаф , а також віднесення суми 57333,00 грн. до складу витрат підприємства та 11467,00 грн. до складу податкового кредиту по взаємовідносинам ТОВ СРМП Зодчий , колегія суддів також вважає обґрунтованим, оскільки відповідні господарській операції підтверджуються необхідною первинною документацією, товарність цих операцій не спростована відповідачем належними та допустимими доказами.

При цьому, колегія суддів бере до уваги, що наявними в матеріалах справи документами, зокрема копіями договорів, актів виконаних робіт та інших первинних документів, підтверджується реальна зміна майнового стану позивача та використання ним придбаних у зазначених контрагентів робіт та товарів в межах своєї господарської діяльності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 березня 2019 року у справі № 826/2482/14, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено відсутність фактичного виконання ПП Матрикс , ТОВ Ентхілл , ТОВ Логрус , TOB Арт-Центр Калаф та ТОВ СРМП Зодчий своїх зобов`язань за укладеними з позивачем договорами, а тому твердження про безтоварність господарських операцій з цими підприємствами не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Разом з тим, слід погодитися з висновком суду першої інстанції щодо відсутності факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ РІП і безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по цим операціям, з огляду на встановлену вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 12.10.2012 фіктивність зазначеного підприємства. Так, згідно з указаним вироком засновника та директора ТОВ РІП ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 205, ч. 3 ст. 358 КК України.

Як вбачається з матеріалів справи, первинні документи по господарським операціям з даним контрагентом підписані саме ОСОБА_2 , який заперечує факт своєї причетності до їх підписання.

Положеннями ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України визначено, що фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Зі змісту наведеної норми кримінального закону вбачається, що злочинна діяльність особи не обмежується операціями з окремими суб`єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Верховним Судом неодноразово, з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року у справі № 21-4781а15; від 22 березня 2016 року у справі № 21-170а16; від 22 березня 2016 року у справі № 21-2927а15; від 29 березня 2016 року у справі № 21-5315а15; від 12 квітня 2016 року у справі № 21-3270а15; від 12 квітня 2016 року у справі № 21-3635а15; від 19 квітня 2016 року у справі № 21-4985а15; від 26 квітня 2016 року у справі № 21-4976а15; від 24 травня 2016 року у справі № 21-5332; від 14 червня 2016 року у справі № 21-1318а16.

Враховуючи встановлені обставини фіктивності підприємницької діяльності ТОВ Ріп , колегія суддів приходить до висновку, що первинні документи зі сторони цього підприємства були підписані невстановленою особою, яку не можна ідентифікувати, що не узгоджується із вимогами, встановленими ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Водночас, підписання первинних документів невстановленою особою свідчить про відсутність реального характеру цих господарських операцій та не може створювати відповідні податкові наслідки для платника податків шляхом зменшення доходу на ці витрати та формування податкового кредиту з податку на додану вартість за такими операціями.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеною обставину, що усі операції купівлі-продажу з ТОВ РІП не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже віднесення ТОВ Євроспа 934717,00 грн. до складу витрат підприємства та 221350,00 грн. - до складу податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ РІП здійснено неправомірно та безпідставно відображено позивачем в своїй податковій звітності.

З наданого відповідачем розрахунку податкових зобов`язань позивача з ПДВ, податку на прибуток підприємств, а також штрафних санкцій по господарським операціям з кожним контрагентом (ТОВ Ентхілл , ТОВ СРМП Зодчий , ТОВ Логрус , ПП Матрікс , ТОВ АОТ-Центр Калаф , ТОВ РІП ), вбачається, що відповідач обґрунтовано донарахував позивачу зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 214985,00 грн. та з податку на додану вартість в розмірі 257959 грн., в тому числі за штрафними санкціями в розмірі - 36609,00 грн., за операціями з ТОВ РІП .

З приводу складення відповідачем додаткових трьох податкових повідомлень-рішень №. № 0001432220, 0001442220 та 0001452220 від 19.02.2013, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що цими рішеннями відповідач по суті двічі донарахував позивачу однакові суми податків та штрафних санкцій, тобто двічі притягнув його до відповідальності за одне й теж саме порушення, що є порушенням приписів ст. 61 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Так, податкове повідомлення-рішення № 0001432220 від 19.02.2013 року складене за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 1305666,00 грн. дублює ППР № 0001972220 від 15.11.2012 року, яке не було скасовано під час процедури адміністративного оскарження. Податкове повідомлення-рішення № 0001982220 від 15.11.2012 року за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1252327,00 грн. було скасовано ДПС у м. Києві лише в частині застосування штрафних санкцій на суму 2871,00 грн., а в іншій частині було залишене без змін. Натомість, повідомлення-рішення № 0001452220 від 19.02.2013 року було складене також за платежем податок на додану вартість , і на ту ж саму суму, за виключенням 2871,00 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач протиправно збільшив позивачу грошове зобов`язання по податку на прибуток на суму 879670 грн. за основним платежем та за штрафними санкціями на суму 211012,00 грн., а також по податку на додану вартість на суму 672410,00 грн. за основним платежем та за штрафними санкціями на суму 319087,00 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Євроспа задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2013 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Євроспа задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, видані Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби:

- від 15.11.2012 № 0001972220 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 1094655,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 211012,00 грн.;

- від 15.11.2012 № 0001982220 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 893760,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 358567,00 грн.;

- від 19.02.2013 № 0001442220 про нарахування штрафних санкцій у розмірі 207428,00 грн.;

- від 19.02.2013 № 0001432220 в частині збільшення грошового зобов`язання по податку на прибуток підприємств за основним платежем на суму 879 670,00 грн., за штрафними санкціями на суму 211012,00 грн.

- від 19.02.2013 № 0001452220 в частині збільшення грошового зобов`язання по податку на додану вартість за основним платежем на суму 672410 грн., за штрафними санкціями на суму 319087,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Дана постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку і строки, визначені статтями 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступну та резолютивну частини постанови оголошено 03 лютого 2020 року

Повний текст постанови складено 04 лютого 2020 року.

Головуючий - суддя І.І. Бараненко

Судді: К.А. Бабенко

Я.М. Василенко