Рішення

від 29.01.2020 по справі 917/2082/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2020 Справа № 917/2082/19

м. Полтава

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОТРЕЙД ЛТД", вул. Пушкіна, 177, кв. 7, м. Красноград, Красноградський район, Харківська область, 63304; адреса для листування: просп. Московський, б. 52, 4 пов., м. Харків, 61001

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод медичного обладнання та інструментів", вул. Патріарха Мстислава, буд. 72А, кв. 4, м. Полтава, 36011

про стягнення грошових коштів.

Суддя Господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Секретар судового засідання Лепій О.В.

Представники сторін:

від позивача: Сільченко Т.І. (адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2058 від 21.12.16, ордер № 000006 від 11.11.19);

від відповідача: Доценко О.В. (адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 740 від 25.03.10, ордер № 177097 від 24.12.19).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БІОТРЕЙД ЛТД" (далі - позивач/ ТОВ "БІОТРЕЙД ЛТД") звернулося з позовною заявою до Господарського суду Полтавської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод медичного обладнання та інструментів" (далі - відповідач/ ТОВ "Полтавський завод медичного обладнання та інструментів") 149368,33 грн., в тому числі 111000 грн. суми передоплати, 21433,02 грн. пені, 5355,37 грн. 3% річних, 11579,94 грн. інфляційних нарахувань. В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору постачання № 4-2018 від 21.02.2018.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 04.12.2019 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі, сторін повідомлено, що розгляд справи відбудеться 27.12.2019.

Ухвалою від 27.12.2019 суд за клопотанням відповідача відклав розгляд справи на 29.01.2020.

Відповідач відзиву на позов не надав. Натомість, 29.01.2020 від відповідача до суду надійшли заява про поновлення пропущеного процесуального строку на подання заяв свідків від 29.01.2020, а також заяви свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з додатками.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 80 ГПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Ухвалою від 04.12.2019 суд надав відповідачу строк на подання відзиву та відповідно доказів на його підтвердження - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали. Оскільки відповідачем копію ухвали від 04.12.2019 отримано 09.12.2019, строк на подання відповідачем доказів по справі закінчився 24.12.2019. Тобто, відповідачем пропущено строк на подання доказів, в тому числі і заяв свідків.

Згідно ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно до ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У заяві про поновлення пропущеного процесуального строку відповідач вказує, що час, який встановлений процесуальним законом для підготовлення та подання заяв свідків був витрачений на перемовини із відповідачем щодо укладення мирової угоди.

Суд зазначає, що вказані відповідачем обставини не є поважними причинами пропуску ним процесуального строку на подання доказів по справі. В зв`язку з цим, відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України подані відповідачем заяви свідків до розгляду судом не приймаються.

Крім цього, 29.01.2020 до суду надійшла заява відповідача про застосування судом позовної давності від 29.01.2020.

На вказану заяву суд зазначає, що заява відповідача про застосування судом строку позовної давності є заявою по суті справи, яку відповідач повинен був викласти у відзиві, або в окремому клопотанні (заяві), поданому у строк встановлений судом для подання відзиву на позов.

Вище встановлено, що строк для подання відзиву та доказів по справі відповідачем пропущено.

Відповідач у заяві про застосування судом позовної давності не зазначає причини пропуску процесуального строку на подання такої заяви, в зв`язку з цим, суд не вбачає підстав для поновлення відповідачу строку на подання вказаної заяви.

Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України заява відповідача про застосування судом позовної давності залишається судом без розгляду.

В судовому засіданні 29.01.2020 представник позивача підтримує позовні вимоги у повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечує.

Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

21.02.2018 між позивачем (покупець за договором) та відповідачем (продавець за договором) було укладено договір постачання № 4-2018 (далі - Договір, копія Договору - в матеріалах справи).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язався передати покупцю у власність, а покупець зобов`язався прийняти товар відповідно до технічних характеристик (додаток № 1 до Договору), та креслень (додаток № 2 до Договору) стерилізатор паровий (прохідний) СП-ГКД-100 з автоматичним управлінням і оплатити його згідно умов Договору. Всі матеріали виконання СП-ГКД-100 нержавіюча сталь (Aisi 304, Aisi 308). В комплектацію до СП-ГКД-100 входять касети (для стерилізації скляних флаконів) з нержавіючої сталі (Aisi 304) в кількості 12 (дванадцять) шт. та система загрузки - тримач для касет з нержавіючої сталі (Aisi 304) в кількості І (одна) шт. (п. п. 1.2, 1.3. Договору).

Відповідно до п. 2.4 Договору товар медичного призначення переходить у власність покупця з моменту підписання його представником накладних або акту приймання.

Поставка товару здійснюється на наступних умовах:

- поставка товару постачальником до складу покупця - базова умова;

- поставка товару зі складу постачальника - додаткова умова;

- поставка товару протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з моменту передплати (п. 2.5 Договору).

Відповідно п. 3.1. Договору, сторони погодили, що загальна сума Договору становить 136000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 22666,67 грн.

Оплата товару здійснюється на наступних умовах: 90000,00 грн. передоплата; 46000,00 грн. після підписання акту приймання (п. 3.2 Договору).

Позивач стверджує, що відповідно до умов виконання Договору, ним була проведена оплата за товар, що підтверджується платіжними дорученнями № 655 від 23.02.2018 на суму 90000,00 грн., № 656 від 23.02.2018 на суму 6000,00 грн., № 708 від 11.04.2018 на суму 15000,00 грн., та виписками з банківського рахунку позивача. Загальна сума передоплати позивачем відповідачу становить 111000,00 грн.

Проте, як зазначає позивач, відповідач умови Договору не виконав, товар передбачений Договором позивачу не поставив.

Зазначене, на думку позивача, підтверджується відсутністю будь-яких документів первинного бухгалтерського обліку, що підтвердили б перехід права власності на товар, чи опосередковано вказували б на списання з балансу підприємства відповідача та постановку на баланс підприємства позивача товару за Договором.

З огляду на те, що Відповідачем порушений порядок виконання господарської операції з виготовлення та передання у власність позивачу товару, передбаченого п. 2.5.1. Договору, позивач вимагає повернути суму попередньої оплати у повному обсязі.

Відповідно до п. 4.4. Договору у випадку порушення терміну поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення непоставленого товару з врахуванням індексу інфляції.

Враховуючи вказаний пункт Договору та вимоги ч. 2 ст. 625 і ч. 3 ст. 693 ЦК України позивач нарахував відповідачу 21433,02 грн. пені за період з 11.04.2018 по 11.10.2018., 11579,94 грн. інфляційних за період з 11.04.2018 по 18.11.2019, а також 5355,37 грн. 3% річних за період з 11.04.2018 по 18.11.2019.

Вказані суми пені, річних та інфляційних, а також суму здійсненої передоплати у розмірі 111000,00 грн. позивач просить суд стягнути з відповідача.

Відповідач відзиву на позов не надав.

Представник відповідача під час розгляду справи по суті позов заперечує, посилаючись на виконання відповідачем умов Договору. Зокрема, представник відповідача зазначає, що товар передбачений умовами Договору був виготовлений відпровідачем та доставлений за місцем знаходження виробничих потужностей позивача у м. Краснограді Харківської області у вересні 2018 року. Оскільки приміщення позивача не було підготовлене для монтажу обладнання, товар було залишено на об`єкті позивача. При цьому, представнику позивача було запропоновано підписати видаткову накладну про приймання товару, але останній відмовився від підписання. Як стверджує представник відповідача, на даний час товар знаходиться у позивача.

Представник позивача під час розгляду справи повідомив, що йому не відомо, чи знаходиться спірний товар у позивача.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами для виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли зобов`язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Судом встановлено, що позивач перерахував на рахунок позивача 111000,00 грн. у якості передоплати за товар, поставка якого передбачена умовами договору постачання № 4-2018 від 21.02.2018. Відповідно до п. 2.5 Договору відповідач повинен був поставити позивачу товар протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з моменту передплати у розмірі 90000,00 грн.

Оскільки передоплату у розмірі 90000,00 грн. позивачем здійснено 23.02.2018 (платіжне доручення № 655 від 23.02.2018), останній день строку для поставки товару відповідачем припадає на 09.04.2018.

Позивач просить суд стягнути з відповідача суму передоплати у розмірі 111000,00 грн., оскільки відповідачем не виконано зобов`язання з поставки товару.

Суд зазначає, що в матеріалах справи дійсно відсутні докази поставки відповідачем товару позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно п. 4.5 Договору покупець має право відмовитися від подальшої поставки товару, що не був поставлений у строки, передбачені даним Договором.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач звертався до відповідача з відмовою від подальшої поставки товару чи з вимогою про повернення суми передоплати.

Судом враховано також те, що відповідно до п. 6.1. Договору, вказаний Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами умов цього Договору. Тобто, на момент ухвалення даного рішення сторони мають право виконувати умови діючого Договору.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив про те, що вимога про повернення суми передоплати була направлена позивачем відповідачу після порушення провадження у даній справі. Проте жодних доказів направлення такої вимоги позивачем до суду не надано.

Враховуючи те, що до звернення позивача з позовом до суду позивач не звертався до відповідача з вимогою про повернення суми передоплати, а Договір є діючим, у відповідача не виникло зобов`язання з повернення сплачених позивачем коштів. Таким чином, позов про стягнення з відповідача суми передоплати позивачем заявлено передчасно.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення суми передоплати у розмірі 111000,00 грн. є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення інфляційних та річних суд зазначає наступне.

Позивач просить стягнути з відповідача 11579,94 грн. інфляційних за період з 11.04.2018 по 18.11.2019, а також 5355,37 грн. 3% річних за період з 11.04.2018 по 18.11.2019, які нараховані на суму передоплати 111000,00 грн., на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч. 3 ст. 693 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що умовами Договору не передбачено розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами. Позивачем не вказано, нормами якого закону чи іншого акту цивільного законодавства встановлено розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами у аналогічних правовідносинах.

Таким чином, нарахування позивачем відповідачу 3% річних за користування чужими грошовими коштами, є безпідставним.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, як встановлено судом вище, відповідач не прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення суми передоплати, нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України також є безпідставним.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 11579,94 грн. інфляційних та 5355,37 грн. 3% річних є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення 21433,02 грн. пені суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.4. Договору у випадку порушення терміну поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення непоставленого товару з врахуванням індексу інфляції.

Судом встановлено, що відповідач повинен був поставити позивачу товар по 09.04.2018 включно. В матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем позивачу товару. Отже, нарахування позивачем пені відповідно до п. 4.4. Договору є правомірним.

Позивач нараховує пеню на суму 122579,94 грн., в яку включено суму передоплати 111000,00 грн. та суму інфляційних, які нараховані позивачем за період з 11.04.2018 по 18.11.2019. При цьому пеню нараховано за період з 11.04.2018 по 18.11.2019.

Суд зазначає, що оскільки у разі прострочення зобов`язання з поставки товару нарахування пені зазвичай здійснюється на повну вартість непоставленого товару, яка у даному випадку складає 136000,00 грн., нарахування позивачем пені на суму 122579,94 грн. не суперечить нормам чинного законодавства та умовам Договору.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку не враховано вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки, як встановлено вище, останній день строку на поставку товару припав на 09.04.2018, то нарахування пені припиняється 09.10.2018.

Отже, позивач безпідставно нараховує пеню за період з 10.10.2018 по 11.10.2018.

З врахуванням викладеного, суд встановив, що стягненню підлягає пеня нарахована за період з 11.04.2018 (дата визначена позивачем) по 09.10.2018 на суму 21191,22 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім цього, позивач у позовній заяві зазначив, що він планує понести витрати на професійну правничу допомогу адвоката на суму, яка орієнтовно становитиме 50000,00 грн.

В судовому засіданні 29.01.2020 представник позивача повідомив суду, що докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

В зв`язку з цим питання щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу буде вирішено судом після надходження від позивача відповідної заяви.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод медичного обладнання та інструментів" (вул. Патріарха Мстислава, буд. 72А, кв. 4, м. Полтава, 36011; код ЄДРПОУ 41301870) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОТРЕЙД ЛТД" (вул. Пушкіна, 177, кв. 7, м. Красноград, Красноградський район, Харківська область, 63304; адреса для листування: просп. Московський, б. 52, 4 пов., м. Харків, 61001; код ЄДРПОУ 39757523) 21191 грн. 22 коп. пені, 317 грн. 87 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 03.02.2020.

Суддя О.С. Семчук