Постанова

від 23.01.2020 по справі 357/7584/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/7584/18 Головуючий 1 інстанція - Дубановська І.Д.

Провадження № 22-ц/824/2113/2020 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 січня 2020 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді: Суханової Є.М.,

суддів: Таргоній Д.О., Олійника В.І.

за участю секретаря: Климчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням ,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

У подальшому відповідач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

Зазначає, що за спільні кошти сім`ї ними був придбаний спірний будинок та земельна ділянка, які відповідач зареєстрував на себе.

Зазначала, що поділ спірної квартири є неможливим, тому існує необхідність у встановленні запропонованого нею порядку користування спірним будинком, який відповідає рівню середньої забезпеченості громадян житлом по області і не звужує прав сторін.

Просила здійснити поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності нажитого нею та відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) за час шлюбу, визнавши за нею: право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та залишивши у власності відповідача (позивача за зустрічним позовом) іншу її частину; право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1200 га., яка розташована на території Узинської міської ради СГТ ЛІРА Білоцерківського району Київської області, цільове призначення якої ведення садівництва, кадастровий № 3220410500:01:005:0081 та залишивши у власності відповідача (позивача за зустрічним позовом) іншу її частину; встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши їй у користування ізольовану (непрохідну) кімнату площею 17,3 кв.м. з балконом, а відповідачу (позивачу за зустрічним позовом) виділити в користування ізольовану непрохідну кімнату площею 10,1 кв.м., підсобні приміщення, коридор площею 7,6 кв.м., ванну площею 2,2 кв.м., туалет площею 1,1 кв.м., кухню площею 6,0 кв.м. залишити у спільному користуванні та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

У лютому 2019 року прийнято до провадження зустрічний позов, в якому відповідач обґрунтував свої вимоги тим, що вони не можуть досягнути згоди щодо користування спільною квартирою, тому це має зробити суд, з урахуванням варіанту, який склався в процесі їхнього спільного проживання.

Відповідач просив: встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши йому житлову кімнату площею 17,3 кв.м., а позивачу (відповідачу за зустрічним позовом) виділити житлову кімнату площею 10,1 кв.м., підсобні приміщення, коридор площею 7,6 кв.м., ванну площею 2,2 кв.м., туалет площею 1,1 кв.м., кухню площею 6,0 кв.м. залишити у спільному користуванні та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2019 року первісні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - задоволено, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням залишено без розгляду.

Здійснено поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . 09161 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1200 га., яка розташована на території Узинської міської ради СГТ ЛІРА Білоцерківського району Київської області, цільове призначення якої ведення садівництва, кадастровий № 3220410500:01:005:0081, іншу її частину залишити за ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 09161.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1200 га., яка розташована на території Узинської міської ради СГТ ЛІРА Білоцерківського району Київської області, цільове призначення якої ведення садівництва, кадастровий № 3220410500:01:005:0081.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 судовий збір в розмір 1 451,47 грн. та витрати на правничу допомогу - 2 500 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним та всебічним дослідженням всіх обставин справи та невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанціїне надав належної оцінки доказам, наявних в матеріалах справи, та тому, що жила квартира та земельна ділянка придбані ним особисто без участі позивача по справі, та всі правовстановлюючі документи на дане майно оформлені на нього.

Крім того, вважає, що суд першої інстанції розглядаючи справу в частині визнання квартири спільною сумісною власністю, вийшов за межі заявлених позовних вимог, чим допустив порушення норм процесуального права.

Просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2019 рокута ухвалити нове рішення, яким відмовити в його задоволенні у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі із 09.12.1998 року, який розірваний згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.07.2017 року. (а.с.11-12).

Також встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.06.2009 року відповідачем придбана квартира АДРЕСА_3 .

За пунктом 11 зазначеного договору він засвідчив, що отримав згоду іншого з подружжя на його укладення у встановленому законом порядку.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.05.2012 року відповідачем придбана земельна ділянка - площею 0,1200 га, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, кадастровий номер - 3220410500:01:005:0081.

За пунктом 5.7 зазначеного договору він засвідчив, що йому роз`яснено ст.ст. 59, 60-74 СК України.

Згідно заяви від 12.04.2019 року відповідач (позивач за зустрічним позовом) просив зустрічний позов залишити без розгляду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою доведений позов належними та обґрунтованими доказами.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Зі змісту ст. 4 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорювальних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої передбачено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом статті 70 СК України, статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України(частини 1, 2, 4 статті 71 СК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

З матеріалів справи вбачається, що за час шлюбу позивач та відповідач набули квартиру АДРЕСА_3 , та земельну ділянку - площею 0,1200 га, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, кадастровий номер - 3220410500:01:005:0081 , яка розташована на території Узинської міської ради СГТ ЛІРА Білоцерківського району Київської області.

Зокрема встановлено, що спільне майно, а саме квартира та земельна ділянка придбані подружжям за спільні кошти шляхом укладення договорів купівлі-продажу.

Крім того, як вбачається з пунктом 11 договору купівлі-продажу квартири від 17.06.2009 року відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) засвідчено, що він отримав згоду іншого з подружжя на його укладення у встановленому законом порядку.

За пунктом 5.7 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.05.2012 року відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) засвідчено, що йому роз`яснено ст.ст. 59, 60-74 СК України.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спільне майно подружжя відповідно до положень ст.69 СК України підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 80 ЦПК України визначає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частинами 1,2 ст.83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Як передбачено ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів не бере до уваги, так як спірна квартира та земельна ділянка набуті відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) під час шлюбу.

А тому, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно .

Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, тому апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2019 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Є.М. Суханова

Судді: Д.О. Таргоній

В.І. Олійник