Ухвала

від 31.01.2020 по справі 560/1680/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

31 січня 2020 року

м. Київ

справа № 560/1680/18

провадження № 61-1636ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 03 вересня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року і касаційну скаргу Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України на постанову Рівненського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної санітарно-епідеміологічної служби України, Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної шкоди

та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Державної санітарно-епідеміологічної служби України, Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України (далі - ДУ Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України ) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, компенсації матеріальної шкоди на оздоровлення і відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25 березня 2014 року

на підставі наказу Державної санітарно-епідеміологічної служби України № 16-о його було призначено на посаду директора ДУ Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України , а 26 березня 2014 року з ним укладено контракт № 32. Зазначив, що 22 липня 2015 року його було звільнено з займаної посади відповідно до наказу тимчасово виконуючого обов`язки голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України № 71-о на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України та пунктів 6.2.5.2 і 6.2.5.11 трудового контракту з достроковим припиненням дії останнього. У подальшому на підставі судових рішень його було поновлено на посаді, однак 11 січня 2016 року знову звільнено. Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року визнано незаконним і скасовано останній наказ про звільнення, поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДУ "Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України", стягнуто з ДУ "Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України" середній заробіток за час вимушеного прогулу за час із 23 липня 2015 року по 11 січня 2016 року у розмірі 45 009, 92 гривні та з 12 січня 2016 року по 27 лютого 2017 року у розмірі 112 524, 80 гривень. Хоча зазначене рішення в частині поновлення на посаді набрало законної сили з моменту проголошення, проте роботодавцем виконане не було.

З огляду на наведені обставини позивач просив стягнути на його користь із Державної санітарно-епідеміологічної служби України 100 000 гривень моральної шкоди, завданої протиправним невиконанням рішення Дубровицького районного суду від 10 березня 2017 року, а з ДУ "Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України" - середній заробіток за час затримки виконання зазначеного рішення суду.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 03 вересня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто із Державної санітарно-епідеміологічної служби України на користь ОСОБА_1 100 000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої протиправним невиконанням рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року, яке набрало законної сили,

в частині поновлення позивача на посаді директора ДУ "Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України".

Стягнуто із ДУ "Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України" на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання вказаного рішення за період з 11 березня 2017 року по 02 вересня 2019 року у розмірі 287 208, 18 грн.

Стягнуто солідарно з обох відповідачів на користь ОСОБА_1 .

4 634, 07 грн судового збору та 20 000 грн витрат на правову допомогу.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ДУ "Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України" задоволено частково.

Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 03 вересня 2019 року в частині розподілу судових витрат, а саме солідарного стягнення судових витрат з Державної санітарно-епідеміологічної служби України

та ДУ "Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України"і повернення з Державного бюджету України надлишково сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 скасовано.

Стягнуто з Державної санітарно-епідеміологічної служби України на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ДУ "Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України" на користь ОСОБА_1 . 5 418, 83 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з Державної санітарно-епідеміологічної служби України на користь ОСОБА_1 704, 80 грн судового збору.

Стягнуто з ДУ "Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України" на користь ОСОБА_1 . 2 872, 08 грн судового збору.

Зобов`язано Управління Державної казначейської служби у Дубровицькому районі Рівненської області повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 551, 20 грн.

Зобов`язано Управління Державної казначейської служби у м. Рівне Рівненської області повернути ДУ "Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України" надмірно сплачений судовий збір у розмірі 2 642, 99 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 03 вересня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з визначенням суми, яка підлягає стягненню, у розмірі 341 734, 28 грн, а також скасувати рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2015-2019 роки у загальній сумі 25 602, 07 грн й прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог у цій частині.

Також надійшла касаційна скарга ДУ "Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України", в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної та змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, вказуючи на те, що сума, яка підлягає до стягнення, становить 150 566, 83 грн.

Доводи касаційних скарг фактично зводяться до незгоди з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині розрахунку суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення працівника на роботі. Кожна із сторін наводить свої розрахунки, посилаючись на необґрунтованість судових рішень. ОСОБА_1 також вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення.

Перевіривши доводи касаційних скарг, постійна колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення

про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Судами встановлено, що рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року у справі № 560/80/16-ц ОСОБА_1 поновлено на попередньо займаній посаді керівника та ДУ "Рівненський обласний центр Держсанепідемслужби України", яке в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання і набрало законної сили з дня його проголошення. Вказане рішення роботодавцем добровільно виконане не було.

Судом першої інстанції встановлено, що у жовтні 2017 року позивач отримав компенсацію у розмірі 11 168, 80 грн за невикористані дні щорічної відпустки, що підтверджено відповідною довідкою № 08-06/1320

від 09 червня 2019 року.

У відповідності до пунктів 2, 4 Порядку розрахунку середньої заробітної плати, що затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, розрахунок середньої заробітної плати проводиться, виходячи із середньоденного заробітку за два останні місяці, які передували звільненню працівника із займаної посади. Якщо працівник не мав заробітку не з його вини, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Суди встановили, що розрахунок середньоденної заробітної плати позивача повинен проводитися відповідно до встановлених посадових окладів у листопаді і грудні 2015 року. Доводи ОСОБА_1 про доцільність обчислення середнього заробітку із урахуванням заробітної плати у травні-червні 2015 року, а не у листопаді-грудні 2015 року визнані судами безпідставними, оскільки ОСОБА_1 було звільнено у січні 2016 року. При цьому суди дійшли висновку, що підвищення посадових окладів керівникам та їх заступникам, які мають вищу кваліфікаційну категорію, здійснюється на 44, 9% тарифної ставки працівника І тарифного розряду (пункт 2.4.1 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров`я України № 308/519 від 05 жовтня 2005 року).

Колегія суддів вважає, що доводи касаційних скарг не дають підстав для сумнівів у правильності застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального права при проведенні розрахунку суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, яка підлягає стягненню на користь позивача, а значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів, встановлення нових обставин, що згідно частини першої статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо неправильності судових рішень у частині відмови у стягненні на його користь матеріальної допомоги на оздоровлення за 2015-2019 роки не свідчать про порушення судами норм матеріального або процесуального права, оскільки суди встановили, що у жовтні 2017 року позивач отримав компенсацію у розмірі 11 168, 80 гривень за невикористані дні щорічної відпустки, що підтверджено відповідною довідкою.

У відповідності до статтей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного впровадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити

у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів.

Згідно з частиною п`ятою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 03 вересня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року і касаційною скаргою Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України на постанову Рівненського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної санітарно-епідеміологічної служби України, Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити особам, які подали касаційні скарги.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович