Рішення

від 04.02.2020 по справі 826/23479/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 лютого 2020 року № 826/23479/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді-доповідача Келеберди В.І., суддів Качура І.А., Шулежка В.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальнстю Лугтеплосервіс

до Національного банку України,

Фонду гарантування вкладів фізичних,

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:

публічне акціонерне товариство Український комунальний банк

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

товариство з обмеженою відповідальністю Лугтеплосервіс (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Національного банку України (далі - Відповідач 1) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Відповідач 2) та просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Правління Національного банку України від 14 вересня 2015 року № 604 Про ліквідацію та відкликання банківської ліцензії публічного акціонерного товариства Український комунальний банк ;

- визнання незаконними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ініціювання процесу ліквідації публічного акціонерного товариства Український комунальний банк .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є власником цінних паперів, емітованих ПАТ Укрпромбанк , а саме, простих іменних акцій без документарної форми існування, і внаслідок прийняття відповідачем 1 рішення про ліквідацію та відкликання банківської ліцензії ПАТ Укрпромбанк , повністю втратив можливість здійснювати управління господарською діяльністю Банку, використовувати немайнові корпоративні права, що випливають з права власності на цінні папери, та продати цінні папери за справедливою ціною.

Ухвалою суду від 19 жовтня 2015 року відкрито провадження у адміністративній справі № 826/23479/15 та призначено справу до судового розгляду на 11 листопада 2015 року.

Водночас до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено публічне акціонерне товариство Український комунальний банк .

10 листопада 2015 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача про перенесення судового засідання у зв`язку з неможливістю забезпечити явку представника в судове засідання.

11 листопада 2015 року представником відповідача 1 подано письмові заперечення проти позову, які обґрунтовано тим, що Національний банк України при прийнятті відповідної постанови діяв на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством і жодних порушень ним допущено не було, що є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідачем 2 також подано письмові заперечення проти позову, які долучено до матеріалів справи та з яких вбачається, що у позивача відсутнє право на звернення до суду з зазначеним позовом, оскільки його корпоративні права акціонера неплатоспроможного банку не дають йому повноважень на звернення до суду з відповідним позовом. Окрім того, відповідач 2 діяв відповідно до норм чинного законодавства. Жодних порушень чинного законодавства ним допущено не було, що є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

11 листопада 2015 року судом визнано неповажною неявку представника позивача та судове засідання відкладено на 25 листопада 2015 року.

25 листопада 2015 року судом відкладено розгляд справи на 09 грудня 2015 року зважаючи на неявку представника позивача та відсутність повідомлення про вручення судової повістки.

09 грудня 2015 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача про об`єднання в одне провадження справ № 826/23479/15 за позовом ТОВ Лугтеплосервіс до Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним і скасування постанови Правління Національного банку України від 14 вересня 2015 року № 604 про ліквідацію та відкликання банківської ліцензії та визнання незаконними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ініціювання процесу ліквідації банку та № 826/22527/15 за позовом ТОВ Лугтеплосервіс до Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним і скасування постанови Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року № 309/БТ про віднесення публічного акціонерного товариства Український комунальний банк до категорії неплатоспроможних, про визнання протиправним і скасування рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 травня 2015 року № 96 Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві Український комунальний банк , оскільки позовні вимоги заявлено позивачем до одних і тих самих відповідачів і випливають з ідентичних правовідносин.

09 грудня 2015 року у відповідному судовому засіданні третьої особою подано заперечення проти позовних вимог, які обґрунтовано тим, що і Фондом і Національним банком України жодних порушень чинного законодавства при прийнятті оскаржуваних дій та рішень не було допущено.

Ухвалою суду від 09 грудня 2015 року відмовлено у задоволенні клопотання представника товариства з обмеженою відповідальністю Лугтеплосервіс про об`єднання адміністративних справ.

Водночас вказаною ухвалою суду зупинено провадження у справі № 826/23479/15 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/22527/15.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, з дня набрання чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 15 грудня 2017 року, адміністративне судочинство здійснюється за правилами цієї редакції Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 10.09.2019 року поновлено провадження у справі № 826/23479/15, розпочато повторний розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалами суду від 04.02.2020 року відмовлено представникам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України у задоволенні клопотань про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Обставини, встановлені судом.

Постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року №309/БТ Про віднесення публічного акціонерного товариства Український комунальний банк до категорії неплатоспроможних , публічне акціонерне товариство Український комунальний банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року №309/БТ виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №96 Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ Український комунальний банк , яким з 13 лютого 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ Український комунальний банк з ринку шляхом застосування в ньому тимчасової адміністрації.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ Український комунальний банк запроваджено строком на три місяці з 13 травня 2015 року по 12 серпня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрації ПАТ Укркомунбанк Матвієнка А.А.

10 серпня 2015 року Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №149 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації та повноважень Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Український комунальний банк до 12 вересня 2015 року включно.

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 14 вересня 2015 року №604 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Український комунальний банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 вересня 2015 року №169 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Український комунальний банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Український комунальний банк" строком на 2 роки з 14 вересня 2015 року по 13 вересня 2017 року (включно).

Позивач вважає оскаржувану постанову а також дії відповідача 2 протиправними та такими, що порушують права та законні інтереси позивача, як власника частки у статутному капіталі ПАТ "Український комунальний банк".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України, статті 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 у справі №826/4406/16, від 26 червня 2018 у справі №802/1064/17-а, від 03 липня 2018 у справі №826/16634/16.

Поряд з цим, слід відмітити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відповідно до статті 1 Закону України Про Національний банк України 20 травня 1999 року № 679-XIV банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про Національний банк України Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Місцезнаходження Ради Національного банку України (далі - Рада Національного банку), Правління Національного банку України (далі - Правління Національного банку) та центрального апарату Національного банку - місто Київ.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.

Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті.

Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті (стаття 6 Закону України Про Національний банк України ).

Статтею 7 Закону України Про Національний банк України передбачено, що Національний банк виконує такі функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує готівковий грошовий обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює та забезпечує безперервне, надійне та ефективне функціонування, розвиток створених ним платіжних та облікових систем, контролює створення платіжних інструментів, систем автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі;

9) здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, створює та веде Кредитний реєстр Національного банку України;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

10-1) здійснює попередню кваліфікацію осіб, які можуть брати участь у виведенні неплатоспроможних банків з ринку, та складає перелік таких осіб;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний нагляд за банками, а також небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв`язку, які отримали ліцензію на здійснення валютних операцій;

15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16) аналізує та прогнозує динаміку макроекономічних, грошово-кредитних, валютних та фінансових показників, у тому числі складає платіжний баланс;

17) організовує та здійснює інкасацію коштів та перевезення валютних цінностей, у визначеному Національним банком порядку видає юридичним особам ліцензії на надання банкам послуг з інкасації, зупиняє, поновлює та відкликає їх;

18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

22-1) здійснює відповідно до компетенції повноваження у сфері депозитарного обліку;

23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом;

25) визначає порядок здійснення в Україні маршрутизації, клірингу та взаєморозрахунків між учасниками платіжної системи за операціями, які здійснені в межах України із застосуванням платіжних карток, емітованих банками-резидентами;

26) створює засвідчувальний центр для забезпечення внесення відомостей про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, які мають намір надавати електронні довірчі послуги у банківській системі України та при здійсненні переказу коштів, до Довірчого списку згідно з вимогами Закону України "Про електронні довірчі послуги";

26-1) здійснює державне регулювання з питань електронної ідентифікації у банківській системі України, для чого встановлює:

вимоги, яким повинні відповідати кваліфіковані надавачі електронних довірчих послуг, що надають кваліфіковані електронні довірчі послуги у банківській системі України та при здійсненні переказу коштів, у тому числі вимоги до їх програмно-технічних комплексів;

порядок надання та використання електронних довірчих послуг у банківській системі України та при здійсненні переказу коштів;

порядок надання послуги постачання передачі сигналів точного часу засвідчувальним центром кваліфікованим надавачам електронних довірчих послуг у банківській системі України та при здійсненні переказу коштів;

27) видає ліцензії небанківським фінансовим установам, які мають намір стати учасниками платіжних систем, на переказ коштів без відкриття рахунків та відкликає їх відповідно до законодавства;

28) веде реєстр платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів послуг платіжної інфраструктури;

29) здійснює нагляд (оверсайт) платіжних систем та систем розрахунків;

30) здійснює державне регулювання та нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення за небанківськими фінансовими установами-резидентами, які є платіжними організаціями та/або членами/учасниками платіжних систем у частині надання ними фінансової послуги щодо переказу коштів на підставі відповідних ліцензій, зокрема Національного банку України (крім операторів поштового зв`язку в частині здійснення ними переказу коштів);

31) здійснює аналіз стану фінансової системи щодо фінансової стабільності.

32) визначає порядок, вимоги та заходи із забезпечення кіберзахисту та інформаційної безпеки у банківській системі України та для суб`єктів переказу коштів, здійснює контроль за їх виконанням; утворює центр кіберзахисту Національного банку України, забезпечує функціонування системи кіберзахисту у банківській системі України;

33) забезпечує формування та ведення переліку об`єктів критичної інфраструктури, а також реєстру об`єктів критичної інформаційної інфраструктури у банківській системі України, визначає критерії та порядок віднесення об`єктів у банківській системі України до об`єктів критичної інфраструктури та об`єктів критичної інформаційної інфраструктури, забезпечує проведення оцінювання стану кіберзахисту та аудиту інформаційної безпеки у банківській системі України.

Відповідно до статті 55 Закону України Про Національний банку України головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті, крім випадку, передбаченого статтею 33 цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 110 Цивільного кодексу України особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

Статтею 1 Закону України Про банки і банківську діяльність встановлено що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Відповідно до статті 3 Закону України Про банки і банківську діяльність цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.

Положення цього Закону та нормативно-правові акти Національного банку України застосовуються як до банків, так і до філій іноземних банків.

Положення цього Закону застосовуються до представництв іноземних банків, що діють на території України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами (угодами), згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також до філій українських банків за кордоном та до пов`язаних з банком осіб, визначених статтею 52 цього Закону.

Відповідні положення цього Закону поширюються також на окремі зобов`язання і відповідальність інших осіб, діяльність яких пов`язана з функціонуванням банків.

Відносини, що виникають під час застосування процедури тимчасової адміністрації та ліквідації емітента іпотечних облігацій, цей Закон регулює в частині, що не суперечить Закону України "Про іпотечні облігації".

Статтею 73 Закону України Про банки і банківську діяльність передбачено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного та відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

Умови віднесення Національним банком України банківської установи до категорії проблемних встановлено статтею 75 Закону України Про банки і банківську діяльність .

Відповідно до статті 76 Закону України Про банки і банківську діяльність Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом п`яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних;

5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов`язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов`язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов`язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами;

6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку.

Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Національний банк України не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності та інформації до Кредитного реєстру в установленому Національним банком України порядку.

Банківський нагляд за перехідним банком, створеним відповідно до частини вісімнадцятої статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", здійснюється Національним банком України у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.

Національний банк України поновлює банківський нагляд за банком у день отримання рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про припинення повноважень куратора Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у зв`язку з приведенням діяльності банку у відповідність із вимогами банківського законодавства України щодо дотримання нормативів капіталу та ліквідності.

Підстави відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку визначено статтею 77 Закону України Про банки і банківську діяльність відповідно до якої, Банк може бути ліквідований:

1) за рішенням власників банку;

2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо:

1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію;

2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії;

3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

Порядок відкликання банківської ліцензії у банку, що ліквідується за ініціативою власників, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.

Постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року № 346 затверджено Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства (далі - Положення).

Відповідно до пунктів 1,2 глави 1 розділу ІІІ Положення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку приймає Правління Національного банку України.

Окрім того, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон).

Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Система гарантування вкладів фізичних осіб - сукупність відносин, що регулюються цим Законом, суб`єктами яких є Фонд, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, банки та вкладники (пункт 15 статті 2 Закону).

Пунктом 17 статті 2 Закону передбачено, що уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Частиною сьомою статті 3 Закону визначено, що органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою цієї статті, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 12 Закону виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами, зокрема: приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами відповідно до цього Закону та затверджує реєстри відшкодувань вкладникам у порядку та у черговості, що встановлені нормативно-правовими актами Фонду;

Згідно з частиною першою статті 34 Закону Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до статті 44 Закону Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку:

1) відповідно до плану врегулювання;

2) у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання;

3) в інших випадках, передбачених цим Законом.

Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п`яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення.

Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Ліквідація банку має бути завершена не пізніше двох років з дня початку процедури ліквідації банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року.

Частиною другою статті 46 Закону передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав;

4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов`язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов`язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що:

за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов`язаними з банком особами.

Окружним адміністративним судом міста Києва під час розгляду справи 826/22527/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Лугтеплосервіс до Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Український комунальний банк" про визнання протиправною та скасування постанову Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року №309/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український комунальний банк" до категорії неплатоспроможних" та визнання протиправним і скасування рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 травня 2015 року №96 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Український комунальний банк" встановлено, що з метою запобігання загрози життю і здоров`ю працівників та клієнтів банків, забезпечення стабільності банківської системи, керуючись статтями 3, 27, 99 Конституції України, статтями 7, 15 Закону України Про Національний банк України , статтею 66 Закону України Про банки і банківську діяльність , Законом України Про боротьбу з тероризмом , розділом I Інструкції щодо організації роботи банківської системи в надзвичайному режимі, затвердженої Постановою Правління Національно банку України від 22 квітня 2014 року, №435, Указом Президента України від 14 квітня 2014 року, №405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України , Правління Національного банку України своєю Постановою від 06 серпня 2014 року №466 Про призупинення здійснення фінансових операцій постановило банкам України призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

У зв`язку із зазначеним ПАТ Український комунальний банк прийняв рішення про тимчасове призупинення діяльності, з 01 серпня 2014 року до нормалізації ситуації в регіоні, та звернувся до Національного банку України із клопотанням від 31 липня 2014 року №12-127 про блокування роботи банку в системі електронних платежів.

31 серпня 2014 року Національний банк України заблокував початкові платежі через систему електронних платежів Національного банку України на адресу ПАТ Український комунальний банк та від ПАТ Український комунальний банк на адресу інших учасників системи електронних платежів.

У зв`язку із закінченням дії програмних та апаратних ключів захисту інформації для системи електронних платежів ПАТ Український комунальний банк з 17 жовтня 2014 року тимчасово був виключений з довідника учасників системи електронних платежів.

Останній баланс за формою ІД Баланс ПАТ Український комунальний банк надіслано до Національного банку України 31 липня 2014 року, а починаючи з 01 серпня 2014 року ПАТ Український комунальний банк призупинив діяльність і не подавав статистичну звітність до Національного банку України.

Так, з моменту призупинення діяльності акціонери та керівництво ПАТ Український комунальний банк не вживались належних заходів для приведення діяльності банку у відповідність до вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, зокрема щодо організації роботи в приміщеннях відділень ПАТ Український комунальний банк у місті Києві, здійснення державної реєстрації на території, підконтрольній українській владі, з метою виконання своїх зобов`язань перед кредиторами і вкладниками та проведення роботи з позичальниками щодо погашення кредитної заборгованості.

За даними статистичної звітності за формою №611 Звіт про дотримання економічних нормативів та лімітів відкритої валютної позиції станом на 01 серпня 2014 року ПАТ Український комунальний банк допустив порушення економічних нормативів (нормативу миттєвої ліквідності (Н4) та нормативу поточної ліквідності (Н5). Так, значення нормативу миттєвої ліквідності в липні 2014 року не перевищувало 5,84% за нормативного значення не менше ніж 20%, а значення нормативу поточної ліквідності (Н5) станом на 11 липня 2014 року та 21 липня 2014 року становили 39,75% та 38,68% відповідно за нормативного значення не менше ніж 40%.

Крім того, що ПАТ Український комунальний банк не дотримувався вимог Положення про порядок формування та зберігання обов`язкових резервів для банків України та філій іноземних банків в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 16 березня 2006 року №91, щодо зберігання на кореспондентському рахунку в Національному банку України середньоарифметичної суми залишків коштів у розмірі, який дорівнює або більший, ніж фактична середньоарифметична сума обов`язкових резервів за звітний період (відхилення протягом липня 2014 року "-"1,9 млн. грн.).

Таким чином, згадані порушення стали підставою для прийняття Національним банком України постанови №512/БТ Про віднесення ПАТ Український комунальний банк до категорії проблемних , які в свою чергу, не були усунені останнім станом на 27 квітня 2015 року, що в подальшому слугувало підставою прийняття постанови від 12 травня 2015 року №309/БТ Про віднесення ПАТ Український комунальний банк до категорії неплатоспроможних .

Крім того, ПАТ Український комунальний банк має заборгованість перед Національним банком України за двома кредитами рефінансування в сумі 52,7 млн. грн., в тому числі прострочену заборгованість у сумі 33,4 млн. грн.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28 березня 2014 року №177/БТ ПАТ Український комунальний банк надано кредит для збереження ліквідності згідно вимог Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 2014 року №91, у сумі 17,0 млн. грн. строком до 26 березня 2015 року, однак, станом на 27 квітня 2015 року залишок заборгованості за кредитом становив 15,0 млн. грн. (заборгованість прострочена), за простроченими нарахованими процентами - 2,2 млн. грн.

Згідно з постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2014 року №274/БТ відповідно до вимог Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 липня 2010 року №327, ПАТ Український комунальний банк надано стабілізаційний кредит у сумі 34,0 млн. грн. строком до 13 травня 2016 року, однак, станом на 26 квітня 2015 року залишок заборгованості за кредитом становив 32,1 млн. грн., (у тому числі прострочена заборгованість становила 12,8 млн. грн.), за простроченими нарахованими процентами - 3,4 млн. грн.

У заставу за кредитом для збереження ліквідності надано майнові права за кредитними договорами, укладеними ПАТ Український комунальний банк з позичальниками, за стабілізаційним кредитом - іпотеку (власні приміщення ПАТ Український комунальний банк ).

Останнє погашення заборгованості за стабілізаційним кредитом, кредитом для збереження ліквідності та за нарахованими відсотками ПАТ Український комунальний банк здійснив у червні 2014 року, проте, з липня 2014 року за ПАТ Український комунальний банк обліковується прострочена заборгованість за вищезазначеними кредитами та процентами.

Починаючи з 01 березня 2015 року ПАТ Український комунальний банк не виконав 10 і більше відсотків своїх зобов`язань перед Національним банком України, у зв`язку з чим, станом на 27 квітня 2015 року невиконані зобов`язання ПАТ Український комунальний банк перед Національним банком України становили 12,5% від зобов`язань цього банку, обсяг яких за даними останнього балансу банку станом на 01 серпня 2014 року становив 266,8 млн. грн.

Із урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що враховуючи наявний обов`язок Національного банку України прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України, з урахування наявності права приймати такі рішення на підставі Закону України Про Національний банк України , що постанову прийнято на підставі, у спосіб та межах компетенції визначеною законом.

Судом також встановлено те, що також позовні вимоги щодо скасування рішення виконавчої дирекції Фонду від 12 травня 2015 року №96 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Український комунальний банк" є необгрунтованими, оскільки прийняття такого рішення на підставі постанови Правління НБУ від 12 травня 2015 року №309/БТ "Про віднесення ПАТ "Український комунальний банк" до категорії неплатоспроможних", в силу вимог статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є обов`язком Фонду.

Вказані обставини стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як свідчать обставини справи, припинення роботи банку у системі електронних платежів відбулося до прийняття Правлінням НБУ постанови від 06 серпня 2014 року №466 Про призупинення здійснення фінансових операцій , за власною ініціативою банку та не є підставою для припинення банківської діяльності банку в цілому. При цьому, чинне законодавств не встановлює механізму щодо можливості призупинення діяльності банку в цілому. Обмеження, встановлені вказаною постановою стосуються здійснення фінансових операцій усіма банками та лише у обмеженій кількості населених пунктів та не звільняють банки від обов`язку вживати заходи з метою зобов`язань перед кредиторами і вкладниками. В даному випадку акціонери та керівники банківської установи не вживали заходів, направлених на відновлення діяльності банку з метою виконання своїх зобов`язань перед кредиторами та вкладниками.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2014 року №992/11/14-14 роз`яснено, що у разі виконання Фондом вимог статті 34 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб щодо запровадження тимчасової адміністрації, початок процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку свідчить про те, що таке рішення є виконаним і передбачені ним правові наслідки є такими, що вже настали, а відвернути їх настання не є можливим.

Як встановлено судом, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було направлено до Національного банку України пропозицію від 09 вересня 2015 року

№ 22-31478/15 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Укркомунбанк у зв`язку з закінченням строку тимчасової адміністрації банку, яка діяла на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 травня 2015 року № 96.

За результатами розгляду на засіданні Правління НБУ вказаної пропозиції Фонду Національним банком України 14 вересня 2015 року прийнято постанову № 604 Про відкликання банківської ліценції та ліквідацію ПАТ Українськитй комунальний банк .

Частина третя статті 3 КАС України покладає на суд обов`язок перевірити у кожній справі щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, чи прийняті рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначена норма кореспондується з частиною другою статті 19 Конституції України.

На підставі означає, що суб`єкт владних повноважень, зокрема, зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

У межах повноважень означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

У спосіб означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.

У даному випадку, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем 1 з урахуванням зазначених вище критеріїв.

З наведеного випливає, що Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про початок процедури ліквідації та відкликання банківської ліцензії, з урахуванням повноважень приймати такі рішення на підставі Закону України Про Національний банк України .

Крім того, слід звернути увагу на те, що у липні 2015 року було законодавчо закріплено норму щодо необхідності прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банків, зареєстрованих на території проведення антитерористичної операції, що не провадять свою діяльність та припинили участь у системі електронних платежів Національного банку України (пункт 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 16 липня 2015 року №629-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку ).

Суд не приймає до уваги посилання позивача стосовно відсутності порушень у діяльності ПАТ Укркомунбанк , незаконність застосування заходу впливу, та незаконність дій відповідача 2, які проявились у невведені тимчасової адміністрації та незаконність ініціювання процесу ліквідації банку, оскільки вказані обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

З аналізу встановлених обставин справи на відповідність наведеним нормам законодавства, із урахуванням викладеного, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Процедура ліквідації банку запроваджена відповідно до вимог Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За таких обставин, оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-262 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Лугтеплосервіс (91031, Луганська область, місто Луганськ, вулиця Оборонная, 20Г, код ЄДРПОУ: 38551307, адреса для листування: 04128, місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, 5В, квартира 7) до Національного банку України (06101, місто Київ, вулиця Інститутська, 9, код ЄДРПОУ: 00032106) та Фонду гарантування вкладів фізичних (01032, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, 33Б, код ЄДРПОУ: 21708016) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: публічне акціонерне товариство Український комунальний банк (91055, місто Луганськ, вулиця Шевченка 18А, код ЄДРПОУ: 24191588) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя-доповідач В.І. Келеберда

Судді І.А. Качур

В.П. Шулежко