Постанова

від 28.01.2020 по справі 363/3619/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 363/3619/18 Головуючий у 1-й інст. - Чірков Г.Є.

Апеляційне провадження 22-ц/824/2268/2020 Доповідач - Рубан С.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є.

при секретарі Клець О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Чіркова Г.Є. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Новопетрівської сільської радиВишгородського району Київської області про визнання незаконним та скасування рішення Новопетрівської сільської ради №205 від 25 грудня 2003 року, скасування державної реєстрації земельної ділянки та Державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить

визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Новопетрівської сільської ради № 205 від 25.12.2003 року;

скасувати державну реєстрацію та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:03:253:1006, серії КВ № 107525 виданий 17.03.2004 року на ім`я ОСОБА_2 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,2153 га з кадастровим номером 3221886001:03:253:1006 за адресоюАДРЕСА_1 .

Посилається на те, що йому на праві власності належить Ѕ частина будинку за адресою АДРЕСА_1 , розташованого на спірній земельній ділянці, а тому позивач вважає, що в нього виникло право власності на Ѕ частину земельної ділянки під цим будинком, оскільки будинок і земельна ділянка є цілісним об`єктом.

Оскільки згідно рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04.06.2008 року за ним визнано право власності на Ѕ частину будинку в порядку спадкування за законом вважає, що в нього виникло право власності на Ѕ частину земельної ділянки під цим будинком, згідно вимог ст. 120 ЗК України , коли таке право у відповідача припинилося.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Посилається на те, що враховуючи імперативну норму ст.120 ЗК України (в будь - якій редакції починаючи з 2007 року), Ѕ частина земельної ділянки належить позивачу з моменту оформлення права власності на Ѕ частину житлового будинку, який розміщено на ній. Суд помилково вважає, що оскільки право власності на землю у відповідача виникло раніше у 2004 році, коли позивач не мав жодних прав стосовно спірної земельної ділянки, то вимоги позивача не підлягають задоволенню. Зазначає, що правило про набуття права на земельну ділянку в разі набуття права на будинок стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Суд залишив без уваги, що рішення про передачу земельної ділянки приймається виключно сесією сільської ради, а прийняття такого рішення виконкомом ради є незаконним. Відповідно проведені подальші дії щодо реєстрації права на підставі незаконного рішення є також незаконними. Спірна земельна ділянка до моменту передачі відповідачу була в користуванні ОСОБА_3 і на ній був розташований належний їй будинок. Тобто, до фактичного прийняття спадщини, як будинку, так і земельної ділянки виконком незаконно передав у власність всю земельну ділянку лише одному із спадкоємців. Відповідач в суді стверджував, що не отримував інших земельних ділянок в порядку безоплатної приватизації, проте рішенням Новопетрівської сільської ради ОСОБА_2 було передано земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,155 га в АДРЕСА_2 , Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІІ-КВ №016919 зареєстровано Новопетрівською сільською радою за №1837 від 30.08.2002 року. Вказаний факт вказує на незаконність дій як ОСОБА_2 , так і Новопетрівської сільської ради щодо приватизації у 2004 році спірної земельної ділянки.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі.

Відповідач та його представник заперечили проти задоволення апеляційної скарги. Посилаються на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для пред`явлення позовних вимог, оскільки про існування оспорюваного рішення Новопетрівської сільської ради від 25.12.2003 року №205 та державного акту серії КВ №107525 від 17.03.2004 року на ім`я ОСОБА_2 позивачу було відомо більше десяти років. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04.06.2008 року за ОСОБА_2 визнано у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 . Крім того, матері позивача ОСОБА_4 , яка представляла його інтереси в неодноразових судових засіданнях були достовірно відомі всі обставини стосовно будинку та землі, вона ніколи не пред`являла ніяких претензій ні до бабусі відповідача ОСОБА_3 , ні до матері відповідача ОСОБА_5 , які раніше користувалися спірною земельною ділянкою та передали відповідачу ОСОБА_2 своє право користування нею на підставі відповідних заяв. Щодо отримання відповідачем земельної ділянки в с. Нові Петрівці, то вона надана відповідачу як учаснику бойових дій.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку виникло у 2004 році, коли позивач на той час жодних прав стосовно спірної земельної ділянки не мав. Відповідачу 17.03.2004 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 107525 на підставі рішення виконкому Новопетрівської сільської ради. Сам лише факт успадкування позивачем в 2008 році Ѕ частину будинку в АДРЕСА_1 , розташованого на спірній земельній ділянці про незаконність набуття права власності відповідачем на неї в порядку приватизації не може свідчити.

На момент приватизації відповідачем спірної земельної ділянки в 2004 році права позивача внаслідок такої приватизації небули порушені і не могли бути порушені, оскільки в суді не доведено, що на той час у позивача виникло будь-яке право стосовно цієї земельної ділянки.

Позивачем не надано саме оскаржуване рішення виконкому Новопетрівської сільської ради № 205 від 25.12.2003 року.Відсутня у справі й технічна документація та інші документи, що в сукупності стали підставою передачі у власність відповідачу земельної ділянки з кадастровим номером 3221886001:03:253:1006, на запит суду Новопетрівська сільська рада та архівний відділ Вишгородської РДА вказані документи не надали.

Позивачем не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів того, що рішення виконкому Новопетрівської сільської ради винесено з порушенням вимог закону та з порушенням прав позивача. С ама лише обставина, що таке рішення прийнято виконкомом, а не сільською радою не є достатньою підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина на будинок за адресоюАДРЕСА_1 .

17 березня 2004 року ОСОБА_2 приватизував на себе земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:03:253:1006 в АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Новопетрівської сільської ради від 25 грудня 2003 року № 205 та отримав державний акт серія КВ № 107525 на право власності на земельну ділянку площею 0,2153 га в АДРЕСА_1 .

04 червня 2008 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області у справі № 1/2 - 2092/08 визнано у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 .

Цим же рішенням визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8 право власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 .

30.07.2008 року ОСОБА_1 на підставі вказаного рішення суду зареєстрував право власності на частину будинку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 130734861.

Відповідно до ч. 6 ст. 177 ЦПК України до заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребовування.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п. в ч. 1 ст. 81 ЗК України в редакції чинній на момент видачі державного акту відповідачу, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Згідно ч. ч. 1, 2 та п. а ч. 3 ст. 116 ЗК України в редакції чинній на момент видачі державного акту відповідачу, громадяни та юридичні особи набували права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ст.ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Відповідно до ст. 120 ЗК України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (набуття позивачем права власності на Ѕ частину будинку) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Відповідно до роз`яснень викладених у пп. ґ п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року , згідно зі статтею 377 ЦК (435-15), а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. № 997-V (997-16) - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Вимоги ст. 120 ЗК України в редакції Кодексу чинній на час розгляду справи , до спірних правовідносин не можутьбути застосовані .

Підстави припинення права власності на земельну ділянку визначені в ст. 140 ЗК України , до яких набуття співвласником будинку права власності на частину будинку не відноситься.

Таким чином, урозумінні вимог ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України , позивачу могло б належати право власності або користування лише частиною земельної ділянки розташованою безпосередньо під будинком, а також територією необхідною для його обслуговування, коли такий порядок сторонами не визначався, однаку позові питання про це не порушувалось.

Судом встановлено, що у відповідача ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку виникло у 2004 році, в той час коли позивач жодних прав стосовно цієї земельної ділянки не мав.

Відповідачу ОСОБА_2 17.03.2004 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 107525 на підставі рішення виконкому Новопетрівської сільської ради.

Всупереч вимог ч. 6 ст. 177 ЦПК України позивачем не надано до суду оскаржуване рішення виконкому Новопетрівської сільської ради № 205 від 25.12.2003 рокута в матеріалах справи вказане рішення відсутнє .

Відсутня у справі й технічна документація та інші документи, що в сукупності стали підставою передачі у власність відповідачу земельної ділянки з кадастровим номером 3221886001:03:253:1006, на запит суду першої інстанції Новопетрівська сільська рада та архівний відділ Вишгородської РДА вказані документи не надали .

Таким чином,позивачем не доведено та не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів того, що зазначене рішення виконкому Новопетрівської сільської ради винесено з порушенням вимог закону та з порушенням прав позивача.

С ама лише обставина, що таке рішення прийнято виконкомом, а не сільською радою достатньою підставою для скасуваннярішення не являється.

Згідно ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 30.12.2010 року, яка набрала законної сили і ніким не оскаржувалась, позовну заяву ОСОБА_4 ,яка діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 - позивача у даній справі,про визнання незаконним рішення виконкому Новопетрівської сільської ради № 205 від 25.12.2003 року, залишено без розгляду .

Сам лише факт успадкування позивачем в 2008 році Ѕ частини будинку в АДРЕСА_1 , розташованого на спірній земельній ділянці , про незаконність набуття права власності відповідачем на неї в порядку приватизації не свідчить .

На момент приватизації відповідачем спірної земельної ділянки в 2004 році, права позивача внаслідок такої приватизації не були порушені і не могли бути порушені, оскільки в суді не доведено, що на той час у позивача виникло будь-яке право стосовно цієї земельної ділянки.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:03:253:1006 без дотриманням вимог закону.

Належними доказами позивачем не доведено, що відповідач безоплатно приватизував спірну земельну ділянку повторно, тобто всупереч ч. 4 ст. 116 ЗК України .

Правова позиція стосовно цілісності об`єкту нерухомості і земельної ділянки в даному випадку не може бути покладена в основу скасування виниклого у відповідача в порядку приватизації права власності на земельну ділянку, коли у спадкодавця позивача право на земельну ділянку не виникло.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про відсутністьпідстав для скасування державного акту про визнання права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем та рішення, на підставі якого його видано.

Крім того, судом не встановлено підстав для припинення права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 в розумінні вимог ст. 140 ЗК України .

Відповідач відкрито, постійно протягом 15 років законно володіє спірною земельною ділянкою, починаючи з 2004 року, і позбавлення його цього права після спливу тривалого часу буде невиправданим втручанням в право мирно володіти своїм майном.

Можливість виникнення права власності за рішеннямсуду передбачено лише у випадках визначених ст.ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України ).

Враховуючиспірні правовідносини, суд дійшов правильного висновку про відсутністьпідстав для визнання за позивачем права власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки площею 0,2153 га і виникнення такого права за рішенням суду, з одночасним скасуванням права власності на неї за відповідачем.

Однак, з урахуванням встановлених обставин справи, позивач має право на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою (1/2 їх частина) та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, право власності на яке він вправі набути на підставі відповідного правочину з відповідачем, який не заперечив в суді такого права позивача.

Відповідно до ч.1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно ч.ч.2,3 ст.402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Обраний позивачем спосіб захисту призведе до порушення права власності відповідача на земельну ділянку, права мирно володіти своїм майном (більше 15 років), порушення принципу правової визначеності .

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1,2,3 Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Тобто, рішення суду має ґрунтуватися на доказах наданих стронами відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України, а не на припущеннях сторін.

Колегія суддів звертає увагу, що на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем не надано копію оскаржуваного рішення ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 30 грудня 2010 року позовну заяву ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, треті особи: ОСОБА_2 , Управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області, про визнання незаконним рішення Новопетрівської сільської ради від 25.12.2003 року №205 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2153 га - залишено без розгляду (а.с.46).

Як вбачається із мотивувальної частини ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 30 грудня 2010 року Відповідно до ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлюється інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свободи чи інтересів.

Як убачається з пояснень позивача та матеріалів справи, спадщину на Ѕ частину житлового будинку позивачка оформила в 2008 році та в 2008 році дізналася про рішення сільської ради 25.12.2003 року №205 щодо передачі ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Зважаючи на те, що позивач пропустив строки позовної давності для звернення до суду з даним позовом, клопотання про поновлення строків не заявляв, суд вважає, що позов слід залишити без розгляду.

Доводи скаржника про те, що спірна земельна ділянка на час приватизації ОСОБА_2 була у користуванні ОСОБА_3 і на ній був розташований належний їй будинок, тому рішення про передачу земельної ділянки відповідачу у 2004 році було протиправним, колегія суддів не приймає до уваги враховуючи право Новопетрівської сільської ради передати земельну ділянку для приватизації особі відповідно до свого рішення.

Твердження скаржника про те, що у 2004 році відповідач повторно реалізував своє право на приватизацію спірної земельної ділянки, оскільки рішенням Новопетрівської сільської ради ОСОБА_2 було передано земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,155 га в АДРЕСА_2 , Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІІ-КВ №016919 зареєстровано Новопетрівською сільською радою за №1837 від 30.08.2002 року, колегія суддів не приймає до уваги оскільки вказана земельна ділянка надана відповідачу як учаснику бойових дій згідно Закону.

В судовому засіданні в апеляційному суді відповідач ОСОБА_2 пояснив, що земельна ділянка площею 0,155 га надана йому як учаснику бойових дій. Крім того, відповідач вказав, що він та його брат ОСОБА_8 були спадкоємцями за заповітом бабусі ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_2 приватизував спірну земельну ділянку за усною домовленістю з його братом ОСОБА_8 у 2004 році. Брат ОСОБА_8 помер у 2007 році. ОСОБА_8 був одним із спадкоємців за заповітом та був батьком позивача у даній справі. До дня своєї смерті ніколи не оскаржував рішення щодо приватизації спірної земельної ділянки відповідачем.

Позивач даного факту не спростував доказами відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 лютого 2020 року.

Головуючий Рубан С.М.

Судді Заришняк Г.М.

Мараєва Н.Є.