Постанова

від 02.06.2021 по справі 363/3619/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 363/3619/18

провадження № 61-3670 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області про визнання рішення незаконним та його скасування, скасування державної реєстрації земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання права власності на майно.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2008 року в порядку спадкування за законом за ним визнано право власності на 1/2 частину будинку з надіваними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Інша 1/2 частина вказаного житлового будинку на підставі цього ж рішення суду належить ОСОБА_2 . Будинок розташовано на земельній ділянці, площею 0,2153 га, кадастровий номер 3221886001:03:253:1006, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 107525, виданого 17 березня 2004 року на підставі рішення виконкому Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25 грудня 2003 року № 205 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 2574.

Вважав, що рішення виконкому Новопетрівської сільської ради від 25 грудня 2003 року № 205, на підставі якого відповідачу видано державний акт на землю, є незаконним, оскільки успадкований сторонами житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований на спірній земельній ділянці, належав його бабусі -ОСОБА_3 , а спірна земельна ділянка була у її користуванні.

Крім того, відповідач вже реалізував своє право на безоплатну приватизацію землі ще до отримання у власність спірної земельної ділянки. Відтак, повторна безоплатна передача спірної земельної ділянки прямо суперечить частині четвертій статті 116 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України).

Вказував, що з моменту оформлення права власності на частину житлового будинку в нього виникло право на частину земельної ділянки, на якій будинок розташовано, відповідно до вимог статті 120 ЗК України.

В добровільному порядку вирішити спір ОСОБА_2 не бажав, тому він змушений був звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25 грудня 2003 року № 205; скасувати державну реєстрацію та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 107525, виданий 17 березня 2004 року на ім`я ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2153 га, кадастровий номер 3221886001:03:253:1006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент набуття у власність відповідачем спірної земельної ділянки у 2004 році у порядку приватизації права позивача не були порушені, оскільки жодних прав на спірну земельну ділянку на час її приватизації відповідачем позивач не мав. Сам лише факт успадкування позивачем у 2008 році 1/2 частини будинку АДРЕСА_2 , розташованого на спірній земельній ділянці, не може свідчити про незаконність набуття права власності відповідачем на спірну земельну ділянку. Позивачем не доведено порушення відповідачем вимог частини четвертої статті 116 ЗК України під час приватизації спірної земельної ділянки.

Також позивачем не доведено, що рішення виконкому Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25 грудня 2003 року № 205, на підставі якого видано оспорюваний державний акт на землю, винесено з порушенням вимог закону та прав позивача. Сама лише обставина, що таке рішення прийнято виконкомом, а не сільською радою, не є достатньою підставою для його скасування. Тому підстави для скасування державного акту на спірну земельну ділянку та рішення виконкому, на підставі якого його видано, відсутні.

При розгляді справи судом не встановлено підстав для припинення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку в розумінні вимог статті 140 ЗК України.

Відповідно до вимог статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України позивачу могло б належати право власності або користування лише частиною земельної ділянки розташованою безпосередньо під будинком, а також територією, необхідною для його обслуговування, тоді як такий порядок сторонами не визначався та у позові питання про це не порушувалось.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена у статях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема, із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). З огляду на спірні правовідносини суд дійшов висновку , що підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки і виникнення такого права за рішенням суду з одночасним скасуванням права власності відповідача на земельну ділянку, судом не встановлено.

Обраний позивачем спосіб захисту не ґрунтується на вимогах закону та може призвести до порушення права власності відповідача на земельну ділянку, на мирне володіння ним своїм майном (більше 15 років) та порушення принципу правової визначеності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, на підставі належних та допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд відхилив посилання позивача про порушення відповідачем вимог частини четвертої статті 116 ЗК України щодо повторної реалізації права на приватизацію земельної ділянки, зазначивши, що земельна ділянка, площею 0,155 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташована по АДРЕСА_3 , на яку відповідач отримав державний акт серії ІІ-КВ № 016919, зареєстрований Новопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області за № 1837 від 30 серпня 2002 року, надана останньому, як учаснику бойових дій згідно Закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року й ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15 та у постанові Вищого господарського суду України від 22 вересня 2015 року у справі№ 922/2257/14, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 363/3619/18 із Вишгородського районного суду Київської області.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що після відкриття спадщини на будинок по АДРЕСА_1 , належний за життя ОСОБА_3 , до її спадкоємців перейшло і право користування земельною ділянкою на якій він розташований, а передача всієї земельної ділянки у власність одного зі спадкоємців до прийняття спадщини на будинок порушує права інших спадкоємців, в даному випадку права позивача.

Ураховуючи імперативну норму статті 120 ЗК України (у редакції, починаючи з 2007 року), право користування 1/2 частиною спірної земельної ділянки належить позивачу з моменту оформлення права власності на 1/2 частину житлового будинку, який розміщено на ній.

Судами не надано належної правової оцінки доказам по справі, зокрема, відповіді архівного відділу Вишгородської районної державної адміністрації, відповідно до якої оскаржуване рішення виконкому Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25 грудня 2003 року № 205 не містить інформації про передачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки. Більш того, засідання виконкому, на якому приймалось рішення № 205, відбулось 26 грудня 2003 року, а не 25 грудня 2003 року. Отже, інформація, надана архівним відділом, фактично спростовує існування самого рішення, на підставі якого відповідачу передано у власність спірну земельну ділянку.

Судами не враховано що спірна земельна ділянка була набута відповідачем у власність у порушення вимог статті 116 ЗК України.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на будинок, розташований по АДРЕСА_1 .

На підставі рішення виконкому Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25 грудня 2003 року № 205 в порядку приватизації на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт серії КВ № 107525 на право власності на земельну ділянку, площею 0,2153 га, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3221886001:03:253:1006.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2008 року у справі № 1/2-2092/08 визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 .

30 липня 2008 року на підставі вказаного рішення суду ОСОБА_1 зареєстрував право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_4 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 130734861.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 30 грудня 2010 року, яка набрала законної сили, позовну заяву ОСОБА_5 , яка діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , до Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області про визнання незаконним рішення виконкому Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25 грудня 2003 року № 205 залишено без розгляду з підстав пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з позовом.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснював, що він та його брат ОСОБА_4 були спадкоємцями за заповітом бабусі ОСОБА_3 . Він приватизував спірну земельну ділянку у 2004 році за усною домовленістю з братом ОСОБА_4 , який був батьком позивача та помер у 2007 році. До дня своєї смерті ОСОБА_4 не оскаржував рішення щодо приватизації відповідачем спірної земельної ділянки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною першою статті 1217 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Судами встановлено, що на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2008 року у справі № 1/2-2092/08 визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка, на якій розташовано вказаний житловий будинок, належала спадкодавцю ОСОБА_3 на праві користування.

У відповідності до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах встановлених договором. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до статті 120 ЗК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Статтею 116 ЗК України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено статтею 118 ЗК України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення виконкому Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25 грудня 2003 року № 205 у власність ОСОБА_2 в порядку приватизації надано земельну ділянку, кадастровий номер: 3221886001:03:253:1006, для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташована по АДРЕСА_1 .

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, не надав належної оцінки доводам позивача про те, що згідно відповіді архівного відділу Вишгородської районної державної адміністрації рішення виконкому Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25 грудня 2003 року № 205 не містить інформації про передачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, засідання виконкому, на якому приймалось рішення № 205, відбулось 26 грудня 2003 року, а не 25 грудня 2003 року, що фактично спростовує існування самого рішення, на підставі якого відповідачу передано у власність спірну земельну ділянку.

Судом апеляційної інстанції не досліджено підстави виникнення у ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, площею 0,2153 га, кадастровий номер 3221886001:03:253:1006, розташовану по АДРЕСА_1 , за умови розділу розташованого на ній будинку, який був успадкований сторонами за рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2008 року.

Апеляційний суд не перевірив доводи ОСОБА_1 , що після відкриття спадщини на будинок по АДРЕСА_1 , належний за життя ОСОБА_3 , до її спадкоємців перейшло і право користування земельною ділянкою, на якій він розташований. Отже, успадкувавши після смерті ОСОБА_6 частину будинку, розташованого по АДРЕСА_1 позивач, відповідно до вимог статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України набув право і на відповідну частку земельної ділянки, на якій розташований будинок.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем порушення його прав.

З урахуванням наведеного, постанова суду апеляційної інстанції не може бути визнана законною та обґрунтованою.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 77-81, 83-87, 228, 229, 235, 263-265 ЦПК України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, а тому не може ухвалити власне рішення, відтак, прохання касаційної скарги про ухвалення нового рішення не може бути задоволено.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки вказані недоліки, допущені апеляційним судом, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін, мотивувавши належним чином свої висновки, а також надати належну оцінку доводам ОСОБА_2 щодо пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович