Ухвала

від 05.02.2020 по справі 187/1621/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 187/1621/18

провадження № 51-592 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2019року щодо ОСОБА_5 .

Вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2019 року

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Світловодська Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше

не судимого в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі КК),

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу у розмірі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень,

на користь держави з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винним в тому, що він 10 квітня 2019 року приблизно о 07 год. 35 хв. керуючи технічно справним автомобілем «Мерседес-Бенц Спринтер», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Алан», по автодорозі через с. Лобойківка Петриківського району Дніпропетровської області у напрямку смт Петриківка, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, грубо порушуючи правила дорожнього руху, при виявленні небезпеки для руху у вигляді автомобіля «ВАЗ 2107», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_6 , в салоні якого на передньому пасажирському сидінні знаходився ОСОБА_7 , що стояв на проїжджій частині у попутному напрямку перед напівпричепом «Трейлер», реєстраційний номер НОМЕР_3 , автомобіля «Сканія», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_8 , не зупинив автомобіль та допустив наїзд передньою його частиною на задню частину стоячого автомобіля «ВАЗ 2107», який по інерції посунуло вперед, внаслідок чого цей автомобіль передньою частиною здійснив наїзд на задню частину стоячого перед ним напівпричепа. Своїми діями ОСОБА_5 порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.1 (а, б, г), 2.3 (б) та 12.3 Правил дорожнього руху України. В результаті дорожньо-транспортної пригоди водію ОСОБА_6 та пасажиру ОСОБА_7 були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2019року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи правильності встановлення судом фактичних обставин справи, доведеності вини та юридичної оцінки дій

ОСОБА_5 , порушує питання про зміну судових рішень на підставах невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, яке є явно несправедливим через суворість. Просить призначити ОСОБА_5 покарання у виді штрафу, яке є співрозмірним його особі та діям,

а також просить виключити із вироку призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Стверджує, що суди належним чином не врахували наявність у засудженого сім`ї та малолітнього сина, відсутність скарг за місцем проживання, не перебування на обліку у лікарів нарколога та психіатра, його відношення до вчиненого, наявність обставин,

які пом`якшують покарання щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування збитків, відсутність тяжких наслідків, а також те, що до кримінальної та адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не притягувався. Зазначає, що призначене ОСОБА_5 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами призвело

до втрати ним місця роботи на посаді професійного водія, яке було єдиним джерелом його доходу та засобом для існування.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги захисника, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити на таких підставах.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються та не заперечуються.

Захисник порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог,

які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосуваннясвободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність

в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Водночас, призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд відповідно до вимог статей 50, 65 КК врахував тяжкість злочину за його видом (категорією), який згідно зі ст. 12 КК

є злочином середньої тяжкості, обставини, які пом`якшують покарання (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування завданого збитку), відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також те,

що ОСОБА_5 у силу ст. 89 КК раніше не судимий, не працює, позитивно характеризується за місцем колишньої роботи, одружений, має на утриманні малолітнього сина, відшкодував майнову шкоду потерпілому ОСОБА_7 .

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження щодо

ОСОБА_5 у порядку апеляційної процедури, належним чином проаналізував доводи апеляційної скарги захисника, дав на них мотивовану відповідь й обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду стосовно виду та розміру основного

й додаткового покарання, призначеного засудженому, та не знайшов підстав для його зменшення й виключення додаткового покарання, залишивши апеляційну скаргу захисника, яка за змістом аналогічна його касаційній скарзі, без задоволення.

Підстав для сумніву у правильності висновків суду апеляційної інстанції немає.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_5 основне

й додаткове покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню, достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів

і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Таким чином, доводи захисника про призначення ОСОБА_5 явно несправедливого покарання через його суворість, а також неналежне врахування судами обставин справи, є необґрунтованими.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були

б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі не наведено.

З огляду на викладене, суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги захисника з мотивів, наведених у ній, немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою слід відмовити.

Беручи до уваги наведене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2019року щодо ОСОБА_5 .

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3