Постанова

від 23.01.2020 по справі 910/5844/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2020 р. Справа№ 910/5844/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Ткаченка Б.О.

при секретарі судового засідання : Нікітенко А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: адвокат Архипчук Л.А.;

від відповідача: адвокат Галич О.М.,

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Жовтень" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 року (дата підписання повного тексту 08.10.2019 року)

у справі № 910/5844/19 (суддя: Котков О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Хаус Групп"

до Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Жовтень" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

про стягнення грошових коштів в сумі 1 831 219,41 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торг-Хаус Групп" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Жовтень" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - відповідач) про стягнення з відповідач на користь позивача заборгованості за договорами № 1, 2, 3, 4 від 02.01.2018 року в сумі 1 831 219,41 грн, з них: основного боргу - 1 310 834,11 грн, пені - 479 789,97 грн та 40 595,33 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договорами № 1, 2, 3, 4 від 02.01.2018 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив оплату вартості наданих йому позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Хаус Групп" своїм рішенням від 24.09.2019 року (повний текст складено 08.10.2019 року) та присудив до стягнення з Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Жовтень" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Хаус Групп" грошові кошти: основного боргу - 1 310 834,11 грн, пені - 455 393,93 грн, 3% річних - 38 243,42 грн, судовий збір - 27 067,07 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 61 094,39 грн. В іншій частині позову - відмовив.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство "Клінічний санаторій "Жовтень" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні клопотання скаржника про доручення доказів у справі, які мають суттєве значення для справи, а саме: копія запиту Державної фіскальної служби України від 25.07.2019 року №35363, копія запиту слідчого управління ГУ СБУ у місті Києві та Київської області від 26.06.2019 року за №51/12-5856, копія відповіді скаржника від 18.07.2019 року №193, копія ухвали Шевченківського суду міста Києва від 13.06.2019 року у справі №761/23522/19 з приводу здійснення фіктивного правопорушення внесеного до ЄДР за №32019000000000036, за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Також, скаржник зазначив, що Головним слідчим управлінням фінансових розслідувань ДФС України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом фіктивного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю Торг-Хаус Групп .

Крім того, скаржник вказав, що відповідно до додатку №2 графіку прибирання території від 02.01.2018 року договорів потрібно прибирати - територію та приміщення кожного дня. Але дана умова договорів не виконувалась та не виконується, про що свідчать акти наданих послуг, що надавались виконавцем кожного місяця та листів №№48, 49, 50, 51, від 25.03.2019 року, що були направлені замовником виконавцю.

Разом з цим, скаржник вказав, що його працівниками в період часу з 22.03.2019 року по 26.03.2019 року складалися акти огляду з фотофіксацією території скаржника щодо неякісного прибирання території санаторію.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2019 року справу № 910/5844/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Жовтень" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 року у справі № 910/5844/19 залишив без руху своєю ухвалою від 12.11.2019 року.

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують сплату судового збору, шляхом подання відповідної заяви.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Північний апеляційний господарський суд відкрив провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Жовтень" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 року у справі № 910/5844/19 та призначив розгляд справи на 17.12.2019 року своєю ухвалою від 26.11.2019 року.

17.12.2019 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду було оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Жовтень" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 року на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

03.01.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшло клопотання про витребування доказів.

Крім того, 03.01.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшла заява про приєднання до матеріалів справи доказів, яке було задоволено судом своєю ухвалою від 23.01.2020 року.

Північний апеляційний господарський суд залишив клопотання про витребування доказів без розгляду, а заяву про приєднання до матеріалів справи доказів - задовольнив, своєю ухвалою від 23.01.2020 року.

23.01.2020 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача 23.01.2020 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Жовтень" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

02.01.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торг-Хаус Групп" (виконавець) та Дочірнім підприємством "Клінічний санаторій "Жовтень" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (замовник) було укладено договори № 1, № 2, № 3, № 4 про передачу виконання бізнес-процесу прибирання території сторонніми організаціями (далі - договори), відповідно до умов кого замовник доручає, а виконавець приймає на себе проведення робіт по прибиранню території за адресою: м. Київ, Конча-Заспа, Столичне шосе, 27 км.

Відповідно до п. 5.2. договорів визначено, що щомісячна оплата здійснюється за безготівковим розрахунком шляхом перерахування замовником коштів на поточний рахунок виконавця на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури відповідно до визначеної в протоколі узгодження договірної ціни аутсорсингу бізнес-процесу збирання території.

Згідно п. 5.3. договорів, оплата робіт по даному договору здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту виставлення виконавцем рахунку-фактури замовнику.

Договори є чинними та недійсними не визнавалися.

Відповідно до протоколу погодження договірної ціни на аутсорсинг бізнес-процесу прибирання території (додаток № 1 від 02.01.2018 року до договору № 1) щомісячна вартість аутсорсингу бізнес-процесу прибирання території за договором щомісяця становить - 250 000,00 грн.

За умовами протоколу погодження договірної ціни на аутсорсинг бізнес-процесу прибирання приміщень (додаток № 1 від 02.01.2018 року до договору № 2) щомісячна вартість аутсорсингу бізнес-процесу прибирання приміщень за договором щомісяця становить - 149 000,00 грн.

В протоколі погодження договірної ціни на аутсорсинг бізнес-процесу прибирання приміщень (додаток № 1 від 02.01.2018 року до договору № 3) визначено, що щомісячна вартість аутсорсингу бізнес-процесу прибирання приміщень за договором щомісяця становить -115 000,00 грн.

Згідно з протоколом погодження договірної ціни на аутсорсинг бізнес-процесу прибирання приміщень (додаток № 1 від 02.01.2018 року до договору № 4) визначено, що щомісячна вартість аутсорсингу бізнес-процесу прибирання приміщень за договором щомісяця становить - 86 000,00 грн.

В додатках № 2 до договорів № 1, № 2, № 3, № 4 від 02.01.2018 року сторони погодили графіки прибирання території та приміщень, згідно яких прибирання території (до договору № 1), корпусу № 1, кінотеатру, спортзалу, бібліотеки та допоміжних приміщень, їдальні (до договору № 2), корпусу № 2, вестибюлю корпусу № 1, № 2 та допоміжних приміщень, гаражу (до договору № 3) та лікувального корпусу (до договору № 4) - щоденно.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору № 1 від 02.01.2018 року позивач надав, а відповідач прийняв обумовлені договором послуги на загальну суму 749 750,29 грн, що підтверджується актами надання послуг № 54 від 30.11.2018 року на суму 231144,23 грн, № 58 від 29.12.2018 року на суму 215045,60 грн, № 4 від 31.01.2019 року на суму 151 182,30 грн, № 10 від 28.02.2019 року на суму 152378,16 грн. Вказані акти підписані відповідачем без заперечень та скріплені печатками товариств.

Позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу на оплату рахунки-фактури № Е1-00054 від 30.11.2018 року на суму 231 144,23 грн, № Е1-00058 від 29.12.2018 року на суму 215045,60 грн, № Е1-00004 від 31.01.2019 року на суму 151182,30 грн, № Е1-00010 від 28.02.2019 року на суму 152 378,16 грн. Зазначені рахунки-фактури були отримані уповноваженою особою відповідача, що підтверджується підписом на цих рахунках-фактурах.

Відповідач в свою чергу за надані послуги розрахувався лише частково на суму 231144,23 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 381 від 22.04.2019 року, а відтак, за розрахунком позивача, відповідач має заборгованість за договором № 1 від 02.01.2018 року в розмірі 518606,06 грн.

На виконання умов договору № 2 від 02.01.2018 року позивач надав, а відповідач прийняв обумовлені договором послуги на загальну суму 245668,28 грн, що підтверджується актами надання послуг № 55 від 30.11.2018 року на суму 76222,07 грн, № 59 від 29.12.2018 року на суму 56 482,07 грн, № 5 від 31.01.2019 року на суму 56 482,07 грн, № 11 від 28.02.2019 року на суму 56 482,07 грн. Вказані акти підписані відповідачем без заперечень та скріплені печатками товариств.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу на оплату рахунки-фактури № Е1-00055 від 30.11.2018 року на суму 76222,07 грн, № Е1-00059 від 29.12.2018 року на суму 56482,07 грн, № Е1-00005 від 31.01.2019 року на суму 56482,07 грн, № Е1-00011 від 28.02.2019 року на суму 56 482,07 грн. Зазначені рахунки-фактури були отримані уповноваженою особою відповідача, що підтверджується підписом на цих рахунках-фактурах.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач за надані послуги розрахувався лише частково на суму 6900,07 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 380 від 22.04.2019 року, а відтак, за розрахунком позивача, відповідач має заборгованість за договором № 2 від 02.01.2018 року в розмірі 238768,21 грн.

На виконання умов договору № 3 від 02.01.2018 року позивач надав, а відповідач прийняв обумовлені договором послуги на загальну суму 368101,24 грн, що підтверджується актами надання послуг № 56 від 30.11.2018 року на суму 96 466,81 грн, № 60 від 29.12.2018 року на суму 93308,41 грн, № 6 від 31.01.2019 року на суму 84030,61 грн, № 12 від 28.02.2019 року на суму 94295,41 грн. Вказані акти підписані відповідачем без заперечень та скріплені печатками товариств.

Позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу на оплату рахунки-фактури № Е1-00056 від 30.11.2018 року на суму 96466,81 грн, № Е1-00060 від 29.12.2018 року на суму 93308,41 грн, № Е1-00006 від 31.01.2019 року на суму 84030,61 грн, № Е1-00012 від 28.02.2019 року на суму 94295,41 грн. Зазначені рахунки-фактури були отримані уповноваженою особою відповідача, що підтверджується підписом на цих рахунках-фактурах.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, надані позивачем послуги на суму 368101,24 грн за договором № 3 від 02.01.2018 року відповідачем не оплачені.

На виконання умов договору № 4 від 02.01.2018 року позивач надав, а відповідач прийняв обумовлені договором послуги на загальну суму 185358,60 грн, що підтверджується актами надання послуг № 57 від 30.11.2018 року на суму 53100,60 грн, № 61 від 29.12.2018 року на суму 48165,60 грн, № 7 від 31.01.2019 року на суму 37900,80 грн, № 13 від 28.02.2019 року на суму 46191,60 грн. Вказані акти підписані відповідачем без заперечень та скріплені печатками товариств.

Позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу на оплату рахунки-фактури № Е1-00057 від 30.11.2018 року на суму 53100,60 грн, № Е1-00061 від 29.12.2018 року на суму 48165,60 грн, № Е1-00007 від 31.01.2019 року на суму 37900,80 грн, № Е1-00013 від 28.02.2019 року на суму 46 191,60 грн. Зазначені рахунки-фактури були отримані уповноваженою особою відповідача, що підтверджується підписом на цих рахунках-фактурах.

Надані позивачем послуги на суму 185358,60 грн за договором № 3 від 02.01.2018 року відповідачем не оплачені.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані за спірними договорами послуги становить 1310 834,11 грн (518606,06 грн + 238768,21 грн + 368101,24 грн + 185358,60 грн).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 від 25.03.2019 року (вих. № 9.2.1) про сплату заборгованості за спірними договорами. Вказана претензія отримана відповідачем 27.03.2019 року, що підтверджується відбитком штампу відповідача в нижньому правому куті претензії.

Відповідач в свою чергу у відповіді на претензію вих. № 74 від 08.04.2019 року просив надати документи щодо погодженої сторонами кількості власних та залучених технічних працівників, а також надати документи, що підтверджують про забезпечення вищезазначених працівників відповідним обладнанням та необхідним інвентарем.

Листами № 9.2.7, № 9.2.8, № 9.2.9, № 9.2.10 від 08.04.2019 року позивач надіслав відповідачу додаткові угоди № 2 від 08.04.2019 року про розірвання договорів № 1, № 2, № 3, № 4 від 02.01.2018 року згідно п. 6.3. договорів та ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України. Вказані листи отримані уповноваженою особою відповідача 08.04.2019 року за вх. № 70, № 71, № 72, № 73, що підтверджується відбитком штампу відповідача в нижньому правому куті листів.

Відповідно до п. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, акти надання послуг № 54 від 30.11.2018 року, № 58 від 29.12.2018 року, № 4 від 31.01.2019 року, № 10 від 28.02.2019 року, № 55 від 30.11.2018 року, № 59 від 29.12.2018 року, № 5 від 31.01.2019 року, № 11 від 28.02.2019 року, № 56 від 30.11.2018 року, № 60 від 29.12.2018 року, № 6 від 31.01.2019 року, № 12 від 28.02.2019 року, № 57 від 30.11.2018 року, № 61 від 29.12.2018 року, № 7 від 31.01.2019 року, № 13 від 28.02.2019 року з боку відповідача були підписані без будь-яких зауважень та заперечень, станом на час розгляду справи доказів здійснення відповідачем оплати за надані позивачем спірні послуги в сумі 1 310 834,11 грн матеріали справи не містять, скаржником не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

Водночас, з доданих до апеляційної скарги актів огляду території позивача з фотофіксацією огляду території відповідача не вбачається неналежне виконання позивачем зобов`язань за спірними договорами. При цьому, колегія суддів відзначає, що надані акти огляду території відповідача підписані лише представниками останнього.

З огляду на викладене та враховуючи, що матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст. ст. 73, 76-79, Господарського процесуального кодексу України доказів неналежного виконання позивачем обов`язків за спірними договорами, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що позивачем умови спірних договорів не виконувались та не виконується.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Твердження скаржника, що Головним слідчим управлінням фінансових розслідувань ДФС України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдтного реєстру досудових розслідувань за №32019000000000036, зокрема за фактом фіктивного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю Торг-Хаус Груп , не спростовує висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Разом з цим, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні клопотання скаржника про долучення доказів у справі, які мають суттєве значення для справи, а саме: копії запиту Державної фіскальної служби України від 25.07.2019 року №35363, копії запиту слідчого управління ГУ СБУ у місті Києві та Київської області від 26.06.2019 року за №51/12-5856, копії відповіді скаржника від 18.07.2019 року №193, копії ухвали Шевченківського суду міста Києва від 13.06.2019 року у справі №761/23522/19 з приводу здійснення фіктивного правопорушення внесеного до ЄДР за №32019000000000036, за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів для правомірного винесення рішення, а вищевказані докази не підтверджують/спростовують заперечення відповідача щодо неналежності наданих послуг позивачем за спірними договорами.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у сумі 1 310 834,11 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 479 789,97 грн пені та 40 595,33 грн 3% річних, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, в п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відповідно до п. 7.2. договорів визначено, що у разі несвоєчасної або не в повному розмірі оплати передбаченої договором замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення за весь період прострочки.

Відповідно до роз`яснень, наданих господарським судам у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Колегія суддів , перевіривши наданий позивачем розрахунок пені враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 455 393,93 грн.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних та інфляційних втрат є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних (з урахуванням днів часткової оплати заборгованості), погоджується з висновком суду першої інстанції щодо його часткового задоволення в сумі 38243,42 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 62000,00 грн, колегія суддів відзначає наступне.

01.11.2018 року між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Рада партнерів" (адвокатське об`єднання) було укладено договір про надання правової допомоги № 1/11 (далі - договір), відповідно до умов якого, клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу у справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт, в свою чергу, зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з п. 3.1. договору, правову допомогу, що надається адвокатським об`єднанням, клієнт оплачує в розмірі та порядку, що зазначений у акті приймання-передачі, що є невід`ємною частиною даного договору.

В п. 3.2. договору визначено, що оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту підписання акту приймання-передачі та отримання клієнтом відповідного рахунку.

За умовами п. 3.3. договору, при розрахунку вартості правової допомоги, вказаної в п. 3.1. даного договору, враховується час, витрачений адвокатським об`єднанням. Сторони визначили вартість однієї години роботи в розмірі - 1000,00 грн.

Відповідно до п. 3.4. договору, за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін, де вказується обсяг наданої правової допомоги і її вартість та порядок оплати.

На підтвердження понесених позивачем витрат у даній справі позивач надав акт приймання-передачі наданих послуг від 02.05.2019 року із зазначенням переліку наданих адвокатом у даній справі послуг на суму 62 000,00 грн, платіжне доручення № 149 від 03.05.2019 року про оплату послуг адвоката згідно договору № 1/11 від 01.11.2018 року на суму 62 000,00 грн, ордер серії КС № 244382, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5635/10 від 28.04.2016 року (наявні в матеріалах справи).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

За приписами ч.4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 року №910/906/18.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідач не звертався до суду з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та не надав доказів неспівмірності витрат понесених відповідачем на професійну правничу допомогу.

З огляду на доведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Торг-Хаус Груп" понесення витрат на правничу допомогу для розгляду справи у суді першої інстанції та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог в розмірі 61 094,39 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Жовтень" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 року у справі №910/5844/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/5844/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

Б.О. Ткаченко

Дата складення повного тексту 05.02.2020 року.