Постанова

від 05.02.2020 по справі 910/5151/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2020 р. Справа№ 910/5151/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Калатай Н.Ф.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги овариства з обмеженою відповідальністю "Інкос Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 26.09.2019 (повний текст складено - 30.09.2019)

у справі №910/5151/19 (суддя - Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер"

про стягнення 22 982,16 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкос Груп" (надалі - ТОВ "Інкос Груп", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер" (надалі - ТОВ "ІФ-10 Лайнер", відповідач) про стягнення 22 982, 16 грн, з яких: 13 020, 00 грн основного боргу, 1 005, 96 грн інфляційних втрат, 353, 00 грн 3% річних, 8 593, 20 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору доручення на надання послуг №7313 від 01.03.2018 в частині оплати наданих послуг, а саме, неоплатою рахунків-фактури №СФ-0000059 від 06.04.2018 та №СФ-0000081 від 14.05.2018.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що ним не визнаються позовні вимоги, оскільки за надані послуги по Договору доручення №7313 від 01.03.2018 останній розрахувався повністю, а послуги по рахунках-фактури №СФ-0000059, №СФ-0000081 не надавалися. Крім того, у зазначених рахунках-фактури не зазначено підстав їх виставлення, вказано лише - без замовлення, що не відповідає положенню ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 у справі №910/5151/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що матеріали справи не містять жодного доказу отримання відповідачем рахунку-фактури №СФ-0000059 від 06.04.2018 на суму 6 060, 00 грн та рахунку-фактури №СФ-0000081 від 14.05.2018 на суму 6 960, 00 грн, а тому є підставою для відмови в задоволенні позову.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Інкос Груп" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 у справі №910/5151/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем повністю доведено факт надання послуг відповідачу, а тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що строк оплати послуг не настав.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2019, апеляційну скаргу ТОВ "Інкос Груп" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2019 апеляційну скаргу ТОВ "Інкос Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 у справі №910/5151/19 - залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків.

02.12.2019 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Інкос Груп" надійшло клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, обґрунтоване перебуванням у відпустці представника позивача з 01.10.2019 по 29.10.2019 включно, що унеможливило своєчасне звернення з апеляційною скаргою у законодавчо встановлений для цього строк.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/5151/19 за апеляційною скаргою ТОВ"Інкос Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2019.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.

З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги ТОВ"Інкос Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 у цій справі вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Відповідач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України своїм правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу ТОВ"Інкос Груп" не подав.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла такого висновку.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 01.03.2018 між позивачем (Виконавець) та відповідачем (Замовник) було укладено Договір №7313 доручення на надання послуг (надалі - Договір), за умовами якого Замовник доручає, в Виконавець зобов`язується виконати від свого імені але в інтересах замовника послуги згідно з діючим законодавством України та цим договором (п. 1.1).

Відповідно до п. 1.3 Договору Виконавець приступає до виконання обов`язків по договору на підставі наданих Замовником усних та письмових розпоряджень після надання документів, необхідних для виконання доручення.

Приймання-передача документів між сторонами Договору здійснюється виключно на підставі письмового реєстру документів, підписаного представником Замовника та Виконавця. Такі реєстри є невід`ємною частиною договірних відносин між сторонами (п. 1.4 Договору).

Згідно з п. 3.4 Договору Замовник зобов`язаний вчасно (протягом трьох банківських днів з дати отримання) оплачувати виставленні рахунки Виконавця за надані послуги.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що замовник перераховує на розрахунковий рахунок Виконавця вартість наданих послуг згідно виставленому Виконавцем рахунку-фактури протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку Замовником.

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє 12 місяців. Якщо до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін письмово не висловить волевиявлення розірвати Договір, він вважається пролонгованим на наступні 12 місяців (п. 8.1 Договору).

Позивач стверджує, що відповідно до умов Договору, останній надав послуги відповідачу, що підтверджується товаросупровідними документами, а саме міжнародною товарно-транспортною накладною від 27.03.2018 та рахунком-фактурою відправника вантажу.

Так, позивачем 06.04.2018 та 14.05.2018 були виставленні відповідачу рахунки-фактури, які останній відмовляється оплачувати.

З урахуванням викладеного, позивач скориставшись своїм правом, звернувся до місцевого господарського суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості в судовому порядку.

Суд першої інстанції врахувавши п. 4.1 Договору дійшов висновку, що строк оплати послуг не настав, а відтак відмовив у задоволенні позову повністю.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Такі ж самі положення містяться й у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України за якими зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Стаття 3 Цивільного кодексу України визначає однією із засад цивільного законодавства свободу договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

Як зазначено вище, позивач вказує, що ним за Договором були надані відповідачу послуги, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною від 27.03.2018 на суму 13 020, 00 грн, та відповідно виставлено відповідачу два рахунки-фактури (від 06.04.2018 та від 14.05.2018), які відповідач не оплатив, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява N 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Причиною спору у справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення заявленої позивачем суми заборгованості за надання послуг за укладеним між сторонами договором.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 4.1 Договору сторонами визначений порядок оплати замовником коштів виконавцю за надання послуг. Так, замовник перераховує на розрахунковий рахунок Виконавця вартість наданих послуг згідно виставленому Виконавцем рахунку-фактури протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку Замовником.

Крім того, приймання-передача документів між сторонами Договору здійснюється виключно на підставі письмового реєстру документів, підписаного представником Замовника та Виконавця. Такі реєстри є невід`ємною частиною договірних відносин між сторонами (п. 1.4 Договору).

Підставою для оплати наданих відповідачу послуг позивач вказує рахунок-фактуру №СФ-0000059 від 06.04.2018 на суму 6060,00 грн та рахунок-фактуру №СФ-0000081 від 14.05.2018 на суму 6 960, 00 грн та

При цьому позивачем зазначено в письмових поясненнях від 10.05.2019 (том 1, аркуші справи 75-76), що вказані рахунки-фактури були передані відповідачу особисто представником позивача, тому доказів про надсилання рахунків відповідачу немає, так як письмовий реєстр документів сторонами не підписувався.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що матеріали справи не містять жодного доказу отримання відповідачем рахунку-фактури рахунку-фактури №СФ-0000059 від 06.04.2018 на суму 6 060, 00 грн та №СФ-0000081 від 14.05.2018 на суму 6 960, 00 грн, а тому враховуючи п. 4.1 Договору, строк оплати послуг не настав.

Суд першої інстанції правильно визначив, що оскільки вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є похідними від вимог про стягнення основного боргу, вони є такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 у справі №910/5151/19 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ "Інкос Груп" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (ТОВ "Інкос Груп").

Керуючись ст.ст. 129, 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 у справі №910/5151/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 у справі №910/5151/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкос Груп".

4. Матеріали справи №910/5151/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

Н.Ф. Калатай