Постанова

від 29.01.2020 по справі 346/5822/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 346/5822/16-ц

провадження № 61-17048св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне підприємство Коломийське лісове господарство , Державне агентство лісових ресурсів України,

треті особи: Обласне комунальне підприємство Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації , Виконавчий комітет Шепарівцівської сільської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2018 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Матківського Р. Й., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства Коломийське лісове господарство (далі - ДП КЛГ ), Державного агентства лісових ресурсів України, треті особи: Обласне комунальне підприємство Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації (далі - ОКП Коломийське МБТІ ), Виконавчий комітет Шепарівцівської сільської ради, про визнання незаконною відмови у проведенні приватизації, визнання права на приватизацію та зобов`язання провести приватизацію, посилаючись на те, що за результатами розгляду заяви його дружини ОСОБА_2 про надання житла 24 жовтня 1990 року президія профкому Коломийського лісокомбінату ухвалила рішення, яким просила адміністрацію підприємства надати сім`ї ОСОБА_1 для проживання приміщення в Шепарівцівському лісництві. На підставі вказаного рішення адміністрація Коломийського лісокомбінату виділила його сім`ї квартиру АДРЕСА_1 . У 2001 році між ДП КЛГ та ОСОБА_2 було укладено договір оренди спірного житла. ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружина померла, у зв`язку з чим з 2011 року він став наймачем житлового приміщення, в якому продовжує проживати разом з донькою ОСОБА_3 . У 2016 році він вирішив приватизувати квартиру, однак відповідачі відмовили йому в цьому, мотивуючи свої рішення тим, що спірне приміщення є нежитловим і не входить в перелік об`єктів приватизації. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконними відмови ДП КЛГ та Державного агентства лісових ресурсів України у проведенні приватизації квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ним право на приватизацію вказаного житла; зобов`язати відповідачів провести приватизацію спірної квартири.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2017 року у складі судді Потятинника Ю. Р. позов задоволено. Визнано незаконними відмови ДП КЛГ та Державного агентства лісових ресурсів України у проведенні приватизації ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 за вказаною адресою . Зобов`язано ДП КЛГ , Державне агентство лісових ресурсів України провести приватизацію на користь ОСОБА_1 спірної квартири. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в ОСОБА_1 виникло право на приватизацію квартири, яку він займав на законній підставі. Спірне приміщення є житловим, про що свідчать як договори найму житла, так і сам факт проживання сім`ї ОСОБА_1 у квартирі. Матеріали справи не містять підтверджень факту віднесення в установленому порядку квартири АДРЕСА_1 до службового житла, оскільки Виконавчим комітетом Шепарівцівської сільської ради не приймалося відповідне рішення .

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2018 року апеляційну скаргу ДП КЛГ задоволено. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження наявності в нього права на постійне користування спірною квартирою, то в суду першої інстанції були відсутні правові підстави для визнання за ним права на приватизацію житла.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2018 року, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2017 року залишити в силі .

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що в 1990 році його сім`я вселилася у спірну квартиру за спільним рішенням профспілкового комітету та адміністрації підприємства, а після смерті дружини він продовжив правомірно проживати в цьому житлі на підставі договору оренди. Таким чином, займане ним приміщення є об`єктом приватизації відповідно до закону, а дії відповідачів щодо відмови у проведенні такої приватизації є неправомірними. Крім цього, суд безпідставно пов`язав його право на приватизацію з фактом реєстрації у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , а не з правом на житло та фактом проживання у квартирі.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

18 травня 2018 року справа № 346/5822/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що в період з 1977 року по 1998 рік ОСОБА_2 (дружина позивача) перебула у трудових відносинах з Коломийським лісокомбінатом, правонаступником якого є ДП КЛГ .

Витягом з протоколу № 11 засідання президії профспілкового комітету Коломийського лісокомбінату від 24 жовтня 1990 року підтверджується, що вказаний профком вирішив просити адміністрацію лісокомбінату надати сім`ї ОСОБА_2 приміщення для проживання в Шепарівцівському лісництві.

На підставі вказаного рішення адміністрація Коломийського лісокомбінату виділила сім`ї ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що у книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис за № 484.

Згідно з договорами найму житлового приміщення в будинку Коломийського держлісгоспу за 2001-2017 роки, укладеними між ДП КЛГ та ОСОБА_2 , а після її смерті, тобто починаючи з 2011 року, - з ОСОБА_1 , сім`ї позивача було надано для проживання спірну квартиру як житлове приміщення. В договорах зазначено обов`язки наймодавця та наймача, зокрема: використовувати житлове приміщення за призначенням, вносити плату за його користування на рахунок Коломийського держлісгоспу.

Повідомленням та довідкою Шепарівцівської сільської ради від 02 липня 2016 року № 576 підтверджується, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; у спірній квартирі він проживає разом з донькою ОСОБА_3 без реєстрації. Функції органу приватизації державного житлового фонду села Шепарівці покладено на ОКП Коломийське МБТІ на підставі рішень сільської ради від 18 червня 2013 року № 32 і № 33.

Згідно з довідкою Публічного акціонерного товариства Ощадбанк ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_3 перебувають у списках на приватизацію житла, майновий сертифікат отримали, житлові чеки не використали.

На заяву ОСОБА_1 щодо оформлення у приватну власність спірної квартири ОКП Коломийське МБТІ надало відповідь від 18 серпня 2016 року № 134 про те, що для проведення роботи з приватизації державного житлового фонду необхідне рішення органу місцевого самоврядування, підприємства, організації чи установи, у власності яких знаходиться майно, про доручення ОКП Коломийське МБТІ виконувати функції органу приватизації із зазначенням адреси та технічних характеристик об`єкта.

Згідно з відповідями ДП КЛГ від 04 жовтня 2016 року № 09-06/571 та Державного агентства лісових ресурсів України від 26 жовтня 2016 року № 05-39/5845-16, наданими на заяви позивача щодо отримання дозволу на приватизацію житла, приміщення будинку по АДРЕСА_3 , яке перебуває на балансі ДП КЛГ , є нежитловим, оскільки в ньому знаходиться контора Шепарівцівського лісництва, тобто не входить в перелік об`єктів приватизації.

В адресованому ОКП Коломийське МБТІ листі від 01 березня 2010 року № 148 ДП КЛГ повідомило, що у приміщенні контори Шепарівцівського лісництва розміщені кімнати, які не використовуються як виробничі приміщення, оскільки підприємство їх надає працівникам для проживання шляхом укладення договорів найму житла відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37 Про службові жилі приміщення .

Допитана в місцевому суді як свідок ОСОБА_4 пояснила, що дружина позивача - ОСОБА_2 працювала з нею в Коломийському лісокомбінаті. З 1990 року сім`я ОСОБА_1 проживала в будинку контори лісництва по АДРЕСА_3 . У вказаному приміщенні мешкають ще дві сім`ї. На той час лісничий ОСОБА_5 заселяв людей на підставі резолюції директора ОСОБА_6 , який був її чоловіком.

Відповідно до частини першої статті 4 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) жилі будинки і жилі приміщення в будівлях, що належать державі, є державним житловим фондом.

Частиною першою статті 5 ЖК Української РСР передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

За змістом частини першої статті 1 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII Про приватизацію державного житлового фонду (далі - Закон № 2482-XII ) суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 2482-XII до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Частинами четвертою, п`ятою статті 5 Закону № 2482-XII передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Згідно зі статтею 8 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина третя статті 9 ЖК Української РСР ).

Згідно зі статтею 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім`ї порівняно з умовами, передбаченими законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства Української РСР, є недійсними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що починаючи з 2001 року ДП КЛГ укладало з ОСОБА_2 , а після її смерті, тобто починаючи з 2011 року, - з ОСОБА_1 короткострокові договори оренди спірної квартири (строком на один рік), а також те, що позивачу не видавався ордер на це житло та не укладався договір найму на підставі такого ордера, його постійне місце проживання зареєстроване за іншою адресою ( АДРЕСА_4 ), суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не має права на приватизацію приміщення, яке він тимчасово займає.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінкузгідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про те, що після смерті дружини він продовжив правомірно проживати у спірному житлі на підставі договору оренди, не заслуговують на увагу, оскільки позивач не підтвердив наявності в нього права на постійне користування квартирою, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання за ним права на її приватизацію.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно пов`язав право на приватизацію з фактом реєстрації у квартирі, є неспроможними, оскільки не спростовують висновків суду щодо ненабуття позивачем права постійного користування спірним житлом.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов