Постанова

від 23.01.2020 по справі 309/3924/17

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 309/3924/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 січня 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Джуги С.Д. і Собослоя Г. Г.,

з участю секретаря Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк на рішення Хустського районного суду від 24 травня 2018 року (у складі судді Волощук О.Я.) за позовом публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ Укрсоцбанк (надалі - Банк) звернувся до суду з позовом у грудні 2017 р.

Просив стягнути з відповідача на свою користь 8 664,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті згідно з офіційним курсом НБУ станом на 08.12.2017 р. становить 234 969,48 грн., із яких:

- 6 835,41 доларів США (185 371,97 грн. - еквівалент у гривнях) - заборгованість по відсотках;

- 1 828,86 доларів США (49 597,52 грн. - еквівалент у гривнях) - пеня за несвоєчасне повернення відсотків;

-Вирішити питання розподілу судових витрат.

На обґрунтування указав, що 23.07.2008 р. між Банком і відповідачем було укладено кредитний договір №13/298, відповідно до умов якого відповідач зобов`язується у порядку та на умовах, що визначені цим договором, повертати кредит, виплачувати відсотки за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені цим договором і графіком погашення кредиту.

Позивач виконав належним чином свої зобов`язання згідно з умовами кредитного договору та надав позичальнику кредит у розмірі 20 000 доларів США.

У свою чергу позичальник належним чином не виконав зобов`язання, узяті на себе згідно з умовами кредитного договору, внаслідок чого в останнього станом на 08.12.217 р. утворилася заборгованість по відсотках у розмірі 6 835,41 долар США та 1 828,86 доларів США по пені за несвоєчасне повернення відсотків.

У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань стосовно умов повернення кредиту позивач управі вимагати стягнення із відповідача на свою користь заборгованість по кредиту, відсотках і пеню за невиконання умов договору.

Рішенням Хустського районного суду від 24 травня 2018 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Банк просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводить про порушення норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

-висновок суду першої про те, що оскільки іпотечне майно було реалізоване в добровільному порядку, то відповідач немає жодних зобов`язань перед Банком, не відповідає обставинам справи;

-у лютому 2014 р. було добровільно реалізовано предмет іпотеки, а гроші від цієї реалізації були спрямовані на погашення кредиту. Однак, так дії позичальника не призвели до виконання зобов`язань у повному обсязі, оскільки в подальшому між Банком і відповідачем було погоджено умови подальшого погашення залишку кредитних коштів і, відповідно, укладено договір від 14.02.2014 р. про внесення змін до кредитного договору №13/298 від 23 липня 2008 р.;

-позивач, діючи за новим порядком погашення боргу, отримавши кошти в розмірі 18 253,84 доларів США здійснив погашення саме тіла кредиту. Однак повністю заборгованість погашено не було (відсотки та пеню) у зв`язку з чим утворився борг, пред`явлений до стягнення із відповідача.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення - залишенню без змін, із таких мотивів.

Суд виходив із того, що відповідачем одним траншем у розмірі 84 000 доларів США було погашено суму заборгованості по кредитним договорам №4 від 11.07.2007 р. у розмірі 65 746,16 доларів США та №13/298 від 23.07.2008 р. у розмірі 18253, 84 доларів США. Відтак, позовні вимоги Банку є необґрунтованими та недоведеними.

При цьому встановив, що 23.07.2007 р. між Банком і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №13/298, відповідно до якого кредитор надав позичальнику грошові кошти в розмірі 20000 доларів США.

Умовами кредитного договору визначено графік погашення заборгованості за кредитом, періоди погашення та кінцевий термін користування кредитом - до 22.07.2022 р.

Згідно з наданим Банком розрахунком заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 08 грудня 2017 р. становить 8664,27 доларів США, з них: 6835,41 доларів США - заборгованість по відсотках, 1828,86 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

Відповідно до вимоги від 08.12.2017 р. №08.206-297/96-15760 Банк пред`явив вимогу до відповідача про повернення суми заборгованості кредиту в розмірі 8664,27 доларів США, з них 6835,41 доларів США - заборгованість по відсотках, 1828,86 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, і надав строк тривалістю 30 календарних днів для погашення заборгованості з дати отримання вимоги.

Відповідачем було надано відповідь на запит про добровільну реалізацію предмету іпотеки за № 08.206-298/500 від 13.02.2014 р. за програмою Добровільна реалізація 100+ , з якої убачається, що відповідачем 13.02.2014 р. одним траншем внесено грошові кошти в розмірі 84000 доларів США, які були переведені для погашення залишку заборгованості по кредитному договору №4 від 11.07.2007 р. - 65746,16 доларів США, та кредитному договору №13/298 від 23.07.2008 р. - 18253, 84 доларів США.

Відповідачу було видано довідку про відсутність заборгованості перед Банком. Після цього він звернувся до державного реєстратора реєстраційної служби Хустського районного управління юстиції Закарпатської області з вимогою зняти обтяження на майно - квартиру, яка знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану за цією ж адресою, із метою продажу майна. 14.02.2014 р. державним реєстратором обтяження у виді заборони на майно припинено, про що видано відповідні витяги з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження.

19.02.2014 р. відповідач продав належне йому майно за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними договорами купівлі-продажу, де вказано, що відчужуване майно під забороною (арештом), в іпотеці (заставі), податковій заставі не перебуває.

Разом із тим, із виписки Банку по особовому рахунку відповідача за період із 04.01.2012 р. по 17.05.2017 р., наданого відповідачем, убачається, що в останнього відсутня заборгованість по кредитному договору №13/298 від 23.07.2008 р. у зв`язку з достроковим погашенням заборгованості за кредитом.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 р. у справі № 444/9519/12, від 4 липня 2018 р. у справі № 310/11534/13, від 31 жовтня 2018 р. у справі № 202/4494/16, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Указане узгоджується із правовою позицією висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 р. №127/15672/16.

Як видно з матеріалів справи, предмет іпотеки, а саме: нежиле приміщення магазину промислових товарів загальною площею 45,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 2110800000:01:003:0024, були добровільно реалізовані для погашення кредитної заборгованості, яка утворилася за кредитним договором №13/298 від 23.07.2008 р. (а.с.60-62).

Із виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період із 04.01.2012 р. по 17.05.2017 р. видно, що 14.02.2014 р. ОСОБА_1 було достроково погашено заборгованість за кредитним договором (а.с.64).

Тобто, дострокове погашення кредитної заборгованості призвело до зміни строку виконання основного зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що дострокове погашення боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав у повному обсязі, про що в матеріалах справи є відповідні докази (а.с.127), не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі N 916/190/18 (провадження N 12-302гс18).

Однак, Банк звернувся до суду з позовом про стягнення із відповідача заборгованості по відсотках і пені за несвоєчасне повернення відсотків, що є неправильним, оскільки в спірних правовідносинах мало місце дострокове стягнення кредитної заборгованості, що зумовило зміну строку основного зобов`язання, відтак Банк має право на стягнення сум передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, проте такої вимоги позивач не заявляв.

Принагідно колегія суддів зауважує, що Банк у апеляційній скарзі посилається на те, що в лютому 2014 р. було добровільно реалізовано предмет іпотеки, а гроші від цієї реалізації були спрямовані на погашення кредиту. Однак, ці дії позичальника не призвели до виконання зобов`язань у повному обсязі, оскільки в подальшому між Банком і відповідачем було погоджено умови подальшого погашення залишку кредитних коштів і, відповідно, укладено договір від 14.02.2014 р. про внесення змін до кредитного договору №13/298 від 23 липня 2008 р., однак указаний довід не був підставою позову. Банк у позовній заяві посилався саме на основний кредитний договір як на підставу позову.

Так, за приписами ст. 367 ч.1. ч.6 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не відображають суті спірних правовідносин.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 133, 137, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк залишити без задоволення.

2.Рішення Хустського районного суду від 24 травня 2018 року залишити без змін.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

4.Повне судове рішення складено 06 лютого 2020 р.

Судді: