Постанова

від 06.02.2020 по справі 640/18888/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18888/18 Головуючий у І інстанції - Кузьменко А.І.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест-Бай" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест-Бай" звернулось з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 серпня 2018 року № 0042571404 та податкове повідомлення-рішення від 13 серпня 2018 року № 0042551404.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки щодо змісту, форми, строків податкових накладних чи податкової звітності в частині реєстрації чи декларування вказаних в акті перевірки сум податкового кредиту контролюючим органом жодних зауважень не зазначено. Станом на момент здійснення спірних фінансово-господарських операцій, як і станом на момент формування податкової інформації про Товариство з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс", контрагент платника знаходиться за зареєстрованим місцезнаходженням. При цьому, на переконання Позивача, наявність певних відомостей у автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу не може бути підставою для притягнення сумлінного платника до відповідальності за відсутності факту правопорушення. Водночас, інформація про фіктивний характер діяльності контрагента постачальника, одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації та не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності розглядувані фінансово-господарські операції не відбулись.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року адміністративним позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Бай" задоволено.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 13 серпня 2018 року № 0042571404 та № 0042551404.

Не погоджуючись з постановленим рішенням, Головне управління ДФС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Головне управління ДФС у м. Києві посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Зокрема, Головне управління ДФС у м. Києві зазначає, що ТОВ Вест Бай документально оформлювало операції щодо придбання товарів в контрагента - постачальника ТОВ Сігма-Снабсервіс при відсутності фактичної можливості здійснення ним ідентифікованих операцій з урахуванням відсутності відповідних трудових та матеріально - технічних ресурсів. У видаткових накладних не вказано номер та дата довіреності отримувача директора Сальникова С.А. Також, до перевірки не надано довіреностей. У видаткових накладних вказано розрахунковий рахунок Постачальника, який на момент складання видаткової накладної ще не був відкритий. Крім видаткових накладних, виписаних ТОВ Сігма-Снабсервіс , до перевірки не надано товаросупроводжувальних документів. Позивачем ні до перевірки ні до суду першої інстанції не надано товарно-транспортної накладної та і взагалі не долучено жодного первинного документа на підтвердження реальності господарських операцій по фінансово - господарським операціям з ТОВ Сігма-Спабссрвіс .

Позивачем не подано відзив на апеляційну скаргу.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 17 липня 2018 року по 23 липня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі направлення від 17 липня 2018 року № 1158/26-15-14-04-04, виданого Головним управлінням Держаної фіскальної служби у місті Києві, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13 липня 2018 року №11143, проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Бай" (код 39002272) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс" (код 41464120) за грудень 2017 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 30 липня 2018 року № 738/26-15-14-04/39002272.

Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Бай" (код 39002272) вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 401334,00 грн., у тому числі: за грудень 2017 року на суму - 401 334,00 грн. та завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за грудень 2017 року на суму 8 918,00 грн.

Вказані висновки акту перевірки ґрунтуються на тому, що перевіркою не підтверджено факт продажу товарів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Бай", у зв`язку з чим податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Бай" не мають юридичної сили первинних документів. Фактично Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Бай" здійснено безпідставне документальне оформлення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс" за договором поставки від 22 листопада 2017 року № 22_11_17-2, порушено норму частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підпунктів 2.1 та 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704. На думку контролюючого органу, відсутній факт формування згідно з абзацом 2 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідного активу як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб`єктів господарювання або власного виробництва, тобто відсутня господарська операція як певна дія або подія у визначенні абзацу 5 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в основі якої має бути дійсний рух певного активу.

На підставі висновків акта перевірки, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві 13 серпня 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0042571404, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Бест Бай" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 501 668,00 грн., в т.ч. за податковим зобов`язанням у сумі 401 334,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 100 334,00 грн.

Також, 13 серпня 2018 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0042551404, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Бест Бай" зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість у розмірі 8 918,00 грн.

Незгода Позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом не заперечується наявність первинних документів по операціям між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс", надання їх під час перевірки, їх належне складання, проведення цих операцій в бухгалтерському обліку та оплату позивачем коштів за виконані роботи, належне оформлення та реєстрацію податкових накладних, які є підставою для формування податкового кредиту, в акті перевірки не зазначено про недостатність цих документів для підтвердження господарських операцій, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що Позивач підтвердив первинними документами здійснення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс", правомірність включення сум податку на додану вартість по операціям з цим контрагентом на підставі належним чином оформлених податкових накладних до податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті.

За приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений, зокрема, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 листопада 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Бай" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс" (постачальник) укладено договір поставки № 22_11_17-2, згідно умов якого постачальник зобов`язаний поставити та передати покупцю у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар.

Кількість, асортимент та вартість товару вказуються у додаткових угодах до договору, які є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору визначено, що якість та комплектність товару повинні відповідати технічним характеристикам зазначеним в додатковій угоді або іншими документами, визначеними сторонами.

Відповідно до пунктів 5.1-5.6 даного договору: товар поставляється в асортименті, за цінами та в кількості, що вказані у додаткових угодах. Товар поставляється на умовах, визначених у додаткових угодах до цього договору. Строк поставки товару зазначається у додаткових угодах до цього договору. Перехід ризиків на товар від постачальника покупцеві настає під час передачі товару. Право власності на товар переходить від постачальника покупцеві з часу підписання товаросупроводжувальних документів (видаткова накладна). Приймання товару за кількістю та якістю проводиться у пункті поставки уповноваженими представниками покупця згідно з товаросупровідними документами. Постачальник та покупець мають право застосувати під час приймання-передачі товару положення Інструкцій Держарбітражу СрСр № П-6 і П-7 про порядок приймання продукції за кількістю та якістю, за умови наявності додаткової домовленості сторін про таке застосування, оформленої в письмовій формі.

Згідно з пунктом 6.1 договору, розрахунки за цим договором проводяться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, наведений у розділі 12 цього договору, в порядку та терміни/строки, зазначені в Додаткових угодах.

Вимогами пункту 9.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками сторін в діє до 31 грудня 2018 року, а в частині зобов`язань за цим договором, які є невиконаними на зазначену дату - до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

При цьому, відповідно до умов додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2017 року до договору поставки № 22_11_17-2 від 22 листопада 2017 року постачальник зобов`язується поставити, змонтувати та передати у власність покупця, покупець оплатити та прийняти наступний товар: світлодіодні модулі та апаратний комплекс.

Загальна вартість товару за цією додатковою угодою до договору без ПДВ складає 2 051 259,33 грн., ПДВ - 410 251,87 грн.

Умови поставки товару: до 30 грудня 2017 року, але не пізніше 20 календарних днів з моменту першої частини оплати.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на виконання умов вказаного вище договору, складено видаткові накладні.

Так, за грудень 2017 року, як вказано в акті перевірки, Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс" зареєстровано податкові накладні на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Бай", які включені до складу податкового кредиту позивача у сумі 410 252,00 грн.

В частині висновків податкового органу, які ґрунтуються на даних податкової інформації з АІС "Податковий блок" та з Єдиного реєстру податкових накладних, суд першої інстанції правомірно зазначив, що визначальним критерієм для підтвердження права платника на податковий кредит та визначення фінансового результату для оподаткування податком на прибуток є встановлення факту руху активів або зміни зобов`язань платника, наявність ділової мети, а також відсутність факту узгодженості дій платника з недобросовісним контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями контрагента.

При цьому, оцінюючи дії платника податків необхідно виходити з принципів "індивідуальної відповідальності" платника, а також "належної обачності", встановлені рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Булвес АТ проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, а також у справі "Інтерсплав проти України" від 09 січня 2007 року.

Зокрема, в рішенні від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" вказано, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит та зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Варто також наголосити, що виходячи з принципу індивідуальності юридичної відповідальності, визначеного частиною 2 статті 61 Конституції України, платник податків не повинен нести відповідальність за несплату податків постачальниками, відсутність у постачальника первинних документів чи недостовірність відомостей контрагентів своїх постачальників.

Дефектність контрагента платника податків сама по собі не свідчить про поінформованість платника податків щодо протиправного характеру діяльності його контрагента або щодо дефектності самих господарських операцій. Отже, вона не є вичерпним доказом під час встановлення нереальності господарської операції чи відсутності в ній ділової мети, яка за змістом положень статті 14 Податкового кодексу України передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції на отримання позитивного економічного ефекту.

Тобто, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Щодо посилань Відповідача на наявність зареєстрованого кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017000000002137 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 205 та частиною 2 статті 209 Кримінального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 травня 2018 року вирішено клопотання слідчого слідчої групи третього слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України Терещенка С.М. про тимчасовий доступ до речей і документів.

Відповідно до статті 84 Кримінального процесуального кодексу України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно з приписами статті 104 вказаного Кодексу, у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.

При цьому, ні матеріали перевірки, ні матеріали справи не містять копії документа (протоколу, пояснень тощо), який би підтверджував інформацію щодо непричетності посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс" до господарської діяльності даного підприємства.

Крім того, матеріали перевірки не містять жодних відомостей стосовно дати внесення відповідних відомостей до реєстру, як і не містять дати відкриття кримінального провадження, що унеможливлює дослідження судом які необхідні дії вчинялись контролюючим органом.

Верховний Суд в постанові від 24 квітня 2018 року по справі № 2а/0370/205/12 дійшов висновку, що докази, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Проте, в даному випадку контролюючим органом не лише не надано вироку суду по контрагенту позивача, а навіть не надано відповідних документів, в яких би було відображено факт того, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс" заперечує свою причетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності на підприємстві, а відтак в цій частині суд першої інстанції правильно не прийняв доводи податкового органу як належно та документально підтверджені, з чим погоджується колегія суддів.

Також, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Враховуючи зазначене, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Суд першої інстанції обгрнутовано звертає увагу на ту обставину, що податковим органом не заперечується наявність первинних документів по операціям між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс", надання їх під час перевірки, їх належне складання, проведення цих операцій в бухгалтерському обліку та оплату позивачем коштів за виконані роботи, належне оформлення та реєстрацію податкових накладних, які є підставою для формування податкового кредиту, в акті перевірки не зазначено про недостатність цих документів для підтвердження господарських операцій, а тому суд першої інстанції правильно вважав, що Возивач підтвердив первинними документами здійснення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс", правомірність включення сум податку на додану вартість по операціям з цим контрагентом на підставі належним чином оформлених податкових накладних до податкового кредиту, з чим погоджується колегія суддів.

При цьому, належних та допустимих доказів, які б свідчили про нереальність господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс" Відповідачем суду першої інстанції не надано, висновки акту перевірки ґрунтуються тільки на припущеннях щодо нереальності спірних господарських операцій враховуючи відсутність даних про наявність у контрагента позивача управлінського та технічного персоналу, складських приміщень для зберігання матеріалів та техніки, тощо.

Разом з цим, нормами законодавства не заборонено залучати для здійснення господарських операцій третіх осіб, укладати договори оренди, або інші договори на використання обладнання, нерухомості, тощо.

Відповідачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів проведення податковими органами перевірок Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс", притягнення цього підприємства до відповідальності, винесення щодо цього підприємства податкових повідомлень-рішень, прийняття відносно посадових осіб вироків або ухвал про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами, які б безперечно підтверджували не виконання цим контрагентом робіт за замовленням Позивача.

Крім того, сам факт наявності господарських операцій з контрагентами, які порушують податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки даних про те, що Позивач був обізнаний про такі дії його контрагентів до суду першої інстанції не надано. У випадку, коли контрагенти не виконали свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме для цієї особи.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі "Булавес" АД проти Болгарії".

Одночасно з цим, будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних контролюючим органом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується відповідачем в акті перевірки.

Крім того, види діяльності згідно КВЕД та вимог статуту повністю узгоджується та відповідає характеру робіт, що були предметом договору поставки.

Зазначені обставини вказують на наявність у Позивача ділової мети відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб Позивача, а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між Позивачем та його контрагентом, недійсними.

Щодо посилання Відповідача стосовно того, що в договорі поставки, укладеному між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма-Снабсервіс" 22 листопада 2017 року, значиться номер рахунку, який згідно відомостей ІС "Податковий блок" був відкритий лише 11 січня 2018 року, що на думку Відповідача свідчить про їх підроблення, то суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.

Оформлення договірних відносин між суб`єктами господарювання регламентується Цивільним кодексом України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (статті 204 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В даному випадку, Відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між Позивачем та його контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків як і не було надано належних доказів, які свідчать про невідповідність первинних документів.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що вказана контролюючим органом інформація ґрунтується виключно на даних ІС "Податковий блок", доказів надіслання Відповідачем запиту до банківської установи та отримання від останньої відповідної інформації матеріали справи не містять.

Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення від 13 серпня 2018 року № 0042571404 та № 0042551404 прийнято не обґрунтовано, тобто без з урахуванням всіх обставин справи.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між Позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків такої діяльності.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки рішення суду першої інстанції.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління ДФС у м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко