Рішення

від 10.02.2020 по справі 910/16802/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.02.2020Справа № 910/16802/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Радужний-99"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "НТБ"

про стягнення 92810,76 грн.

Без виклику учасників судового процесу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Радужний-99" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "НТБ" про стягнення 92810,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору поставки в частині поставки оплаченого Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Радужний -99" товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/16802/19 від 03.12.2019 позовну заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Радужний-99" залишено без руху.

09.12.2019 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 03.12.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2019 відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.12.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана представником відповідача 09.01.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103052364896.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ

Як зазначає позивач, між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку Радужний-99 (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім НТБ (далі - відповідач, продавець) була досягнута домовленість про купівлю-продаж лічильників NP-07 1F.1SM-U, 5(80)А, 1-ф, багато тарифний у кількості 39 шт. загальною вартістю 88 482,42

19.04.2019 відповідачем виставлено позивачу на оплату рахунок № 107 від 19.04.2019 на суму 88 482,42 грн., який оплачений ОСББ Радужний-99 згідно квитанції № 0.0.1336106581.1 від 24.04.2019.

Однак, як зазначає позивач, відповідачем товар позивачу не поставлено, кошти за товар не повернуто, в зв`язку з чим, позивач звернувся до відповідача із Листом вих. № 3 від 18.10.2019, згідно якого просив повернути перераховані кошти у розмірі 88 482,42 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення, в зв`язку з чим, позивач вимушений був звернутись до суду з позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З аналізу наведених норм вбачається, що укладення договору у спрощений спосіб, може мати місце за умови, зокрема виставлення позивачу рахунку на оплату, та оплату означеного рахунку саме позивачем, що б свідчило про прийняття позивачем такої пропозиції, шляхом здійснення конклюдентних дій з оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2019 відповідачем виставлено позивачу на оплату рахунок № 107 від 19.04.2019 на суму 88 482,42 грн., з якого вбачається, що відповідачем висловлено ОСББ Радужний-99 пропозицію з купівлі лічильників NP-07 1F.1SM-U, 5(80)А, 1-ф, багатотарифний у кількості 39 шт., яка позивачем прийнята з огляду на оплату означеного рахунку згідно квитанції № 0.0.1336106581.1 від 24.04.2019 на суму 88 482,42 грн.

Таким чином, оскільки відповідачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру на оплату, а позивачем оплачено такий рахунок-фактуру, суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Проте, доказів на підтвердження здійснення відповідачем поставки позивачу, як і доказів узгодження строків поставки, матеріали справи не містять.

В той же час, як зазначено у ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Однак, як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, товар обумовлений укладеним сторонами Договором у спрощений спосіб переданий позивачу не був, що відповідачем не спростовано, у зв`язку з чим, позивач звернувся до відповідача із Листом вих. № 3 від 18.10.2019, згідно якого просив повернути перераховані кошти у розмірі 88 482,42 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, у відповідача виникло грошове зобов`язання по поверненню позивачу передоплати у розмірі 88 482,42 грн., а строк його виконання настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 88 482,42 грн. згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказаний обов`язок не спростований, доказів поставки товару або повернення попередньої оплати за Договором, укладеним у спрощений спосіб, не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором укладеним у спрощений спосіб, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем покупцю передоплати у розмірі 88 482,42 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1 585,41 грн. та інфляційних втрат 1 858,11 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то застосування позивачем частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми трьох процентів річних та інфляційних втрат є помилковим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17 та постанові Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/9288/18.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення 884,82 грн. - комісії банка за перерахування коштів відповідачу за основним господарським зобов`язанням, які позивачем визначені як збитки на підставі ст. 224 ГК України.

Згідно із частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Однак, у даному випадку позивачем не доведено наявності складу всіх елементів цивільного правопорушення, оскільки кошти у розмірі 884,82 грн., сплачені як комісія за перерахування платежу на користь відповідача у розмірі 88 482,42 грн., згідно квитанції № 0.0.1336106581.2 від 24.04.2019 були понесені позивачем до порушення відповідачем свого зобов`язання з поставки товару, та такі витрати були би понесені позивачем і за умови належного виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару, а відтак не знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку між протиправною поведінкою відповідача, яка полягає у не поставці товару та здійсненою позивачем сплатою комісії за перерахування коштів на користь відповідача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані з наданням правової допомоги у розмірі 20 000 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи та доказів узгодження таких витрат між адвокатом та клієнтом.

Однак, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн., позивачем не надано жодного доказу, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів як прийняття позивачем послуг від адвоката таких послуг (Договору, Актів приймання-передачі наданих послуг), так і доказів понесення позивачем реальних витрат, у зв`язку з чим, суд залишає без задоволення вимогу позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім НТБ (04205, проспект Оболонський, буд. 16, кв. 282; ідентифікаційний код: 39217701) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Радужний-99 (08140, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Шевченка, будинок 124, квартира 44; ідентифікаційний код: 40079804) попередню оплату в розмірі 88 482 (вісімдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят дві) грн. 42 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 831 (одна тисяча вісімсот тридцять одна) грн. 41 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.М. Спичак