Рішення

від 10.02.2020 по справі 580/4168/19

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року справа № 580/4168/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово в складі головуючого судді - Бабич А.М., розглянувши правилами спрощеного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

24.12.2019 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) подала у Черкаський окружний адміністративний суд позов до Черкаського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (18007, м. Черкаси, вул. Гоголя, буд.221; код ЄДРПОУ 39771050) (далі - відповідач) про:

визнання протиправним наказу від 18.12.2019 №432 про відмову у наданні їй безоплатної вторинної правової допомоги;

зобов`язання відповідача видати наказ про надання їй безоплатної вторинної правової допомоги та призначити представника у дисциплінарному провадженні, яке здійснюється відповідно до наказу ДПП від 28.11.2019 №2246 "Про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач безпідставно відмовив у наданні їй безоплатної вторинної правової допомоги, як внутрішньо-переміщеній особі, право на яку вона має згідно з законом.

Ухвалою суду від 27.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк, тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву, повідомлено про строки для надання клопотань про розгляд справи з викликом у судове засідання. Згідно з даними рекомендованих повідомлень вказану ухвалу відповідач отримав 02.01.2020, а позивач - 06.01.2020.

16.01.2020 відповідач надав суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначив, що його завданням є забезпечення доступу осіб до безоплатної вторинної правової допомоги, яке полягає у створенні рівних можливостей для доступу до правосуддя. Законом не передбачений окремий вид правової послуги щодо здійснення представництва у державних органах. Також вказує, що у відповідача відсутні підстави для виплати адвокату винагороди за надання правової допомоги в разі представництва інтересів у державних органах.Відповідач стверджує, що чинне законодавство визначає право працівників місцевих центрів надавати безоплатну вторинну правову допомогу лише в судах у визначеній категорії справ. Оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з необхідністю представництва позивача під час проведення службового розслідування в державному органі, де вона несла службу, порушене нею питання в заяві не пов`язане із забезпеченням її доступу до правосуддя та перебуває за межами процесуального законодавства. Також відповідач наголошує, що питання надання громадянам правової допомоги є його дискреційним повноваженням.

Ухвалою від 17.01.2020 суд, задовольнивши клопотання відповідача, призначив судове засідання у спрощеному провадженні для розгляду справи.

03.02.2020 позивач надала суду додаткове пояснення до позовної заяви, в якому зазначила, що на підставі ч.1 ст.59 Конституції України має право на отримання правової допомоги незалежно від характеру правовідносин з державними органами без неправомірних обмежень отримувати юридичну допомогу в обсязі і формах, яких особа потребує. Того ж дня надала суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши пояснення представника відповідача, зважаючи, що не всі учасники справи прибули у судове засідання, з огляду на відсутність потреби витребування доказів, виклику свідків та призначення експертизи, суд ухвалою від 03.02.2020, внесеною до протоколу судового засідання, вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, з огляду на таке.

Довідкою від 10.09.2018 №1866 підтверджується, що позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 28.11.2019 №2246 підтверджується, що з метою встановлення причин і обставин невиходу на службу з 14.09.2019 інспектора роти №1 батальйону управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції ОСОБА_1 призначене службове розслідування та визначено персональний склад дисциплінарної комісії.

17.12.2019 позивач подала відповідачу заяву про надання їй безоплатної вторинної правової допомоги з питання, що передбачає представництво в інших державних органах під час проведення службового розслідування в Управлінні патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції.

Щодо розгляду цієї заяви заступник директора відповідача - І.В. Мостова склала письмовий висновок від 18.12.2019 щодо відсутності правових підстав надання такої допомоги позивачу, мотивований тим, що питання не стосується забезпечення особи до правосуддя та відсутністю правових підстав оплати послуг адвокату у разі її здійснення.

18.12.2019 відповідач за підписом директора С.М. Скіця видав наказ №432, яким позивачу відмовив у наданні безоплатної вторинної правової допомоги у зв`язку з тим, що вимоги особи про захист або відновлення її прав є неправомірними (далі - спірне рішення).

Тому позивач звернулась в суд зі вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд врахував таке.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі ч.1 ст.59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України від 02 червня 2011 року №3460-VI "Про безоплатну правову допомогу" (далі - Закон №3460-VI) безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Пунктом 2-1 ч.1 ст.14 Закону №3460-VI визначено, що право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають внутрішньо переміщені особи - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.

Оскільки, як установлено судом, позивач є внутрішньо переміщеною особою, вона відповідно до вищевказаної норми має право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №3460-VI звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону, подаються особами, які досягли повноліття, до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги або до територіального органу юстиції за місцем фактичного проживання таких осіб незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Частиною 4 ст.18 Закону №3460-VI визначено, що разом із зверненням про надання безоплатної вторинної правової допомоги особа або законний представник особи повинні подати документи, що підтверджують належність особи або осіб, стосовно яких звертається законний представник, до однієї з вразливих категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону.

Суд встановив, що цих вимог позивач дотрималась, оскільки додала до заяви довідку, що підтверджує її статус внутрішньо переміщеної особи.

Суб`єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні відповідно до ч.1 ст.15 Закону №3460-VI є центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №3460-VI у разі звернення особи про надання одного з видів безоплатної вторинної правової допомоги Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов`язаний протягом десяти днів з дня надходження звернення прийняти рішення щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги.

На підставі ч.3 ст.19 Закону №3460-VI якщо особа належить до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги і письмово повідомляє про це особу або її законного представника, а також суд, орган державної влади , орган місцевого самоврядування, в яких здійснюватиметься представництво інтересів особи.

Якщо особа не має підстав для отримання безоплатної вторинної правової допомоги, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до ч.1 ст.19 Закону №3460-VI приймає рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги і надсилає копію цього рішення особі, яка звернулася про надання такої допомоги, з одночасним роз`ясненням порядку оскарження рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги.

Виключний перелік підстав для відмови в наданні безоплатної вторинної правової допомоги визначений ч.1 ст.20 Закону №3460-VI.

Так, на підставі цієї норми особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) особа не належить до жодної з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону;

2) особа подала неправдиві відомості або фальшиві документи з метою віднесення її до однієї категорій осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу;

3) вимоги особи про захист або відновлення її прав є неправомірними;

4) особі раніше надавалася безоплатна вторинна правова допомога з одного і того ж питання;

5) особа використала всі національні засоби правового захисту у справі, з якої звертається за наданням безоплатної вторинної правової допомоги.

Отже, наявність або відсутність можливості здійснити оплату адвокату його праці не є підставою для відмови особі в наданні вказаного виду допомоги.

Як зазначено в спірному рішенні, підставою відмови у наданні позивачу в наданні безоплатної вторинної правової допомоги є те, що вимоги особи про захист або відновлення її прав є неправомірними.

Суд врахував, що відповідно до ч.2 ст.13 Закону №3460-VI безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб , що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах , органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.

Отже, вказаною нормою не обмежено надання безоплатної вторинної правової допомоги виключно в судах. Тому відповідні доводи відповідача не є обґрунтованими.

Згідно з ч.1 ст.21 Закону №3460-VI після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначає адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом.

На підставі ч.3 ст.21 Закону №3460-VI повноваження адвоката як захисника у кримінальному провадженні, для участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення та представництва інтересів осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах , органах місцевого самоврядування, перед іншими особами підтверджуються дорученням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Крім того, суд врахував, що право поліцейського на правничу допомогу та захист своїх прав під час розгляду скарг або під час проведення службових розслідувань передбачене п.10 ч.6 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.02.2018 №2337-VIII.

Підпунктом 3 п.8 Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 02.07.2012 № 967/5 (далі - Положення №967/5), визначено, що регіональні центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські) відповідно до покладених на них завдань укладають контракти/договори з адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, відповідно до Порядку і умов укладення контрактів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, та договорів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року №8.

Частинами 1-3 підп.18 п.13 Положення №967/5 визначено, що місцеві центри, відповідно до покладених на них завдань, відповідно до довіреності, виданої відповідним регіональним центром: видають доручення адвокатам, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, для надання безоплатної вторинної правової допомоги суб`єктам відповідного права, визначеним пунктами 1, 2, 8-12 частини першої статті 14 Закону, скасовують у разі необхідності такі доручення в установленому порядку; приймають рішення про заміну адвоката у випадках, передбачених Законом.

Пунктом 3 ч.1 ст.25 Закону №3460-VI визначено, що суб`єкт надання безоплатної вторинної правової допомоги має право представляти права і законні інтереси осіб, які потребують безоплатної вторинної правової допомоги, в судах, інших державних органах , органах місцевого самоврядування, перед іншими особами на підставі доручення Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

На підставі п.2 ч.1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту .

Іншими видами правової допомоги відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI є види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

На підставі п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах , перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Проаналізувавши викладені норми законодавства суд дійшов висновку, що діяльність адвоката, у т.ч. під час надання вторинної правової допомоги не обмежується виключно представництвом клієнта в суді, а прохання особи на надання їй професійної правничої допомоги під час проведення службового розслідування щодо неї не суперечить вимогам законодавства. Відповідно, заява про надання правової допомоги для представництва інтересів особи в державному органі не суперечить жодній нормі законавства.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.01.2020 у справі №816/1462/17, що обов`язкова для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.54 ст.242 КАС України, відповідно до законодавства України відповідач наділений правом вирішувати питання щодо призначення адвоката для здійснення, зокрема, представництва інтересів суб`єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу в судах, інших органах державної влади , органах місцевого самоврядування, перед іншими особами та не має повноважень втручатися у діяльність адвоката, визначати порядок дій адвоката при виконанні ним доручення.

Отже, не обґрунтованими є доводи відповідача, що законом не передбачений окремий вид правової послуги, що полягає у здійсненні представництва у державних органах.

Крім того доводи відповідача щодо відсутності підстав для виплати адвокату винагороди за надану ним правову допомогу у разі представництва інтересів у державних органах спростовуються п.4 Порядку оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №465. Ним визначено, що виплата адвокатам винагороди за надану ними правову допомогу і відшкодування витрат, пов`язаних з наданням такої допомоги, здійснюються на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги та акта надання безоплатної вторинної правової допомоги з відповідними додатками, складеного за формою, затвердженою Мін`юстом.

Тому суд дійшов висновку, що відповідач не довів наявності визначених частиною 1 ст.20 Закону №3460-VI підстав для відмови у наданні позивачу безоплатної вторинної правової допомоги, а, отже, правомірності спірного рішення.

Наявність вказаної в спірному рішенні підстави не підтверджена фактичними обставинами та не відповідає вимогам закону.

З огляду на вказане позовна вимога визнати протиправним і скасувати наказ від 18.12.2019 №432 про відмову у наданні позивачу безоплатної вторинної правової допомоги є обгрунтованою і підлягає задоволенню.

Відповідно до пунктів 2, 4 ч.1 ст.5 КАС України способами захисту прав особи від протиправної бездіяльності є: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

На підставі частини 2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Отже, законодавець передбачив право суду змусити суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки.

Твердження відповідача щодо дискреції під час вирішення питання надання особі правничої допомоги не є обгрунтованими з огляду на таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді. Зокрема, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Натомість, у спірних в цій справі правовідносинах відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом. Натомість на нього покладений обов`язок видати наказ з відповідного питання. Надання безоплаткої вторинної правової допомоги є його інституційним обов`язком. Дискреційне повноваження у відповідача виникає виключно під час обрання ним особи адвоката.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Водночас суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Суд наголошує, що відповідно до ст.13 Європейської конвенції з прав людини кожен, чиї права, свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 у справі №1-12/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Зважаючи, що позивач має право на отримання вторинної безоплатної правової допомоги, як внутрішньо переміщена особа під час службового розслідування, суд для забезпечення виконання завдання адміністративного суду, вказаного у ст.2 КАС України, дійшов висновку, що належним і ефективним способом відновлення порушеного права позивача та повного судового захисту є зобов`язання відповідача видати наказ про надання позивачу безоплатної вторинної правової допомоги за її заявою від 17.12.2019.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Дотримуючись вказаних вимог суд дійшов висновку, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору, підтверджені квитанцією від 24.12.2019 №28 в сумі 768,40грн., підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2, 6-14, 132-143, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати наказ Черкаського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 18.12.2019 №432 про відмову в наданні ОСОБА_1 безоплатної вторинної правової допомоги.

Зобов`язати Черкаський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (18007, м. Черкаси, вул. Гоголя, буд.221; код ЄДРПОУ 39771050) видати наказ про надання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) безоплатної вторинної правової допомоги за її заявою від 17.12.2019.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Черкаського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (18007, м. Черкаси, вул. Гоголя, буд.221; код ЄДРПОУ 39771050) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом 30 днів з складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 10.02.2020.