Постанова

від 18.06.2020 по справі 580/4168/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4168/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Бабич А.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Кобаля М.І., Оксененка О.М.;

за участю секретаря: Несін К.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Черкаського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року (розглянута за правилами спрощеного провадження (у письмовому провадженні), м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - 10 лютого 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2019 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Черкаський окружний адміністративний суд позов до Черкаського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - відповідач) про:

визнання протиправним наказу від 18.12.2019 №432 про відмову у наданні їй безоплатної вторинної правової допомоги;

зобов`язання відповідача видати наказ про надання їй безоплатної вторинної правової допомоги та призначити представника у дисциплінарному провадженні, яке здійснюється відповідно до наказу ДПП від 28.11.2019 №2246 Про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач безпідставно відмовив у наданні їй безоплатної вторинної правової допомоги, як внутрішньо-переміщеній особі, право на яку вона має згідно з законом.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним і скасовано наказ Черкаського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 18.12.2019 №432 про відмову в наданні ОСОБА_1 безоплатної вторинної правової допомоги.

Зобов`язано Черкаський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (18007, м. Черкаси, вул. Гоголя, буд.221; код ЄДРПОУ 39771050) видати наказ про надання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) безоплатної вторинної правової допомоги за її заявою від 17.12.2019.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що довідкою від 10.09.2018 №1866 підтверджується, що позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 28.11.2019 №2246 підтверджується, що з метою встановлення причин і обставин невиходу на службу з 14.09.2019 інспектора роти №1 батальйону управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції ОСОБА_1 призначене службове розслідування та визначено персональний склад дисциплінарної комісії.

17.12.2019 позивач подала відповідачу заяву про надання їй безоплатної вторинної правової допомоги з питання, що передбачає представництво в інших державних органах під час проведення службового розслідування в Управлінні патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції.

Щодо розгляду цієї заяви заступник директора відповідача - І.В. Мостова склала письмовий висновок від 18.12.2019 щодо відсутності правових підстав надання такої допомоги позивачу, мотивований тим, що питання не стосується забезпечення особи до правосуддя та відсутністю правових підстав оплати послуг адвокату у разі її здійснення.

18.12.2019 відповідач за підписом директора С.М. Скіця видав наказ №432, яким позивачу відмовив у наданні безоплатної вторинної правової допомоги у зв`язку з тим, що вимоги особи про захист або відновлення її прав є неправомірними (далі - спірне рішення).

Тому, позивач звернулась в суд зі вказаним позовом.

Надаючи правову цінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі ч.1 ст.59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України від 02 червня 2011 року №3460-VI Про безоплатну правову допомогу (далі - Закон №3460-VI) безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Пунктом 2-1 ч.1 ст.14 Закону №3460-VI визначено, що право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають внутрішньо переміщені особи - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.

Оскільки, як установлено, позивач є внутрішньо переміщеною особою, вона відповідно до вищевказаної норми має право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №3460-VI звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону, подаються особами, які досягли повноліття, до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги або до територіального органу юстиції за місцем фактичного проживання таких осіб незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Частиною 4 ст.18 Закону №3460-VI визначено, що разом із зверненням про надання безоплатної вторинної правової допомоги особа або законний представник особи повинні подати документи, що підтверджують належність особи або осіб, стосовно яких звертається законний представник, до однієї з вразливих категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону.

Колегія суддів звертає увагу на те, що як встановлено судом першої інстанції, що цих вимог позивач дотрималась, оскільки додала до заяви довідку, що підтверджує її статус внутрішньо переміщеної особи.

Суб`єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні відповідно до ч.1 ст.15 Закону №3460-VI є центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №3460-VI у разі звернення особи про надання одного з видів безоплатної вторинної правової допомоги Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов`язаний протягом десяти днів з дня надходження звернення прийняти рішення щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги.

На підставі ч.3 ст.19 Закону №3460-VI якщо особа належить до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги і письмово повідомляє про це особу або її законного представника, а також суд, орган державної влади , орган місцевого самоврядування, в яких здійснюватиметься представництво інтересів особи.

Якщо особа не має підстав для отримання безоплатної вторинної правової допомоги, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до ч.1 ст.19 Закону №3460-VI приймає рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги і надсилає копію цього рішення особі, яка звернулася про надання такої допомоги, з одночасним роз`ясненням порядку оскарження рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги.

Виключний перелік підстав для відмови в наданні безоплатної вторинної правової допомоги визначений ч.1 ст.20 Закону №3460-VI.

Так, на підставі цієї норми особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) особа не належить до жодної з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону;

2) особа подала неправдиві відомості або фальшиві документи з метою віднесення її до однієї категорій осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу;

3) вимоги особи про захист або відновлення її прав є неправомірними;

4) особі раніше надавалася безоплатна вторинна правова допомога з одного і того ж питання;

5) особа використала всі національні засоби правового захисту у справі, з якої звертається за наданням безоплатної вторинної правової допомоги.

Отже, наявність або відсутність можливості здійснити оплату адвокату його праці не є підставою для відмови особі в наданні вказаного виду допомоги.

Як зазначено в спірному рішенні, підставою відмови у наданні позивачу в наданні безоплатної вторинної правової допомоги є те, що вимоги особи про захист або відновлення її прав є неправомірними.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ч.2 ст.13 Закону №3460-VI безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб , що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах , органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.

Отже, вказаною нормою не обмежено надання безоплатної вторинної правової допомоги виключно в судах. Тому відповідні доводи відповідача не є обґрунтованими.

Згідно з ч.1 ст.21 Закону №3460-VI після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначає адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом.

На підставі ч.3 ст.21 Закону №3460-VI повноваження адвоката як захисника у кримінальному провадженні, для участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення та представництва інтересів осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах , органах місцевого самоврядування, перед іншими особами підтверджуються дорученням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що право поліцейського на правничу допомогу та захист своїх прав під час розгляду скарг або під час проведення службових розслідувань передбачене п.10 ч.6 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.02.2018 №2337-VIII.

Підпунктом 3 п.8 Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 02.07.2012 № 967/5 (далі - Положення №967/5), визначено, що регіональні центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські) відповідно до покладених на них завдань укладають контракти/договори з адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, відповідно до Порядку і умов укладення контрактів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, та договорів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року №8.

Частинами 1-3 підп.18 п.13 Положення №967/5 визначено, що місцеві центри, відповідно до покладених на них завдань, відповідно до довіреності, виданої відповідним регіональним центром: видають доручення адвокатам, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, для надання безоплатної вторинної правової допомоги суб`єктам відповідного права, визначеним пунктами 1, 2, 8-12 частини першої статті 14 Закону, скасовують у разі необхідності такі доручення в установленому порядку; приймають рішення про заміну адвоката у випадках, передбачених Законом.

Пунктом 3 ч.1 ст.25 Закону №3460-VI визначено, що суб`єкт надання безоплатної вторинної правової допомоги має право представляти права і законні інтереси осіб, які потребують безоплатної вторинної правової допомоги, в судах, інших державних органах , органах місцевого самоврядування, перед іншими особами на підставі доручення Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

На підставі п.2 ч.1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту .

Іншими видами правової допомоги відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI є види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

На підставі п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах , перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Проаналізувавши викладені норми законодавства колегія суддів приходить до висновку, що діяльність адвоката, у т.ч. під час надання вторинної правової допомоги не обмежується виключно представництвом клієнта в суді, а прохання особи на надання їй професійної правничої допомоги під час проведення службового розслідування щодо неї не суперечить вимогам законодавства. Відповідно, заява про надання правової допомоги для представництва інтересів особи в державному органі не суперечить жодній нормі законодавства.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.01.2020 у справі №816/1462/17, що обов`язкова для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.54 ст.242 КАС України, відповідно до законодавства України відповідач наділений правом вирішувати питання щодо призначення адвоката для здійснення, зокрема, представництва інтересів суб`єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу в судах, інших органах державної влади , органах місцевого самоврядування, перед іншими особами та не має повноважень втручатися у діяльність адвоката, визначати порядок дій адвоката при виконанні ним доручення.

Отже, не обґрунтованими є доводи відповідача, що законом не передбачений окремий вид правової послуги, що полягає у здійсненні представництва у державних органах.

Щодо посилання відповідача щодо відсутності підстав для виплати адвокату винагороди за надану ним правову допомогу у разі представництва інтересів у державних органах, колегія суддів зазначає наступне.

Так, зазначене вище спростовується п.4 Порядку оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №465. Ним визначено, що виплата адвокатам винагороди за надану ними правову допомогу і відшкодування витрат, пов`язаних з наданням такої допомоги, здійснюються на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги та акта надання безоплатної вторинної правової допомоги з відповідними додатками, складеного за формою, затвердженою Мін`юстом.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів наявності визначених частиною 1 ст.20 Закону №3460-VI підстав для відмови у наданні позивачу безоплатної вторинної правової допомоги, а, отже, правомірності спірного рішення.

Наявність вказаної в спірному рішенні підстави не підтверджена фактичними обставинами та не відповідає вимогам закону.

З огляду на вказане позовна вимога визнати протиправним і скасувати наказ від 18.12.2019 №432 про відмову у наданні позивачу безоплатної вторинної правової допомоги є обгрунтованою і підлягає задоволенню.

Відповідно до пунктів 2, 4 ч.1 ст.5 КАС України способами захисту прав особи від протиправної бездіяльності є: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

На підставі частини 2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Отже, законодавець передбачив право суду змусити суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки.

Щодо посилання відповідача щодо дискреції під час вирішення питання надання особі правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Так, суд апеляційної інстанції вважає зазначені вище посилання не є обґрунтованими з огляду на таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді. Зокрема, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

Натомість, у спірних в цій справі правовідносинах відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом. Натомість на нього покладений обов`язок видати наказ з відповідного питання. Надання безоплаткої вторинної правової допомоги є його інституційним обов`язком. Дискреційне повноваження у відповідача виникає виключно під час обрання ним особи адвоката.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Водночас суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до ст.13 Європейської конвенції з прав людини кожен, чиї права, свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 у справі №1-12/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Зважаючи, що позивач має право на отримання вторинної безоплатної правової допомоги, як внутрішньо переміщена особа під час службового розслідування, суд для забезпечення виконання завдання адміністративного суду, вказаного у ст.2 КАС України, дійшов висновку, що належним і ефективним способом відновлення порушеного права позивача та повного судового захисту є зобов`язання відповідача видати наказ про надання позивачу безоплатної вторинної правової допомоги за її заявою від 17.12.2019.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Черкаського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: М.І. Кобаль,

О.М. Оксененко