Рішення
від 05.02.2020 по справі 620/3877/19
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2020 року Чернігів Справа № 620/3877/19

Чернігівський окружний адміністративний суд:

під головуванням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А.,

представника позивача Туки С.М.,

відповідача Черевка А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ''Анатолія-Ліс'' до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ''Анатолія-Ліс'' (далі також -ТОВ ''Анатолія-Ліс'', позивач) до Управління Держпраці у Чернігівській області (далі також - Держпраці в Чернігівській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови від 05.12.2019 № 25-19-16/0646/170.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що на підтвердження обставин, викладених посадовою особою Держпраці в Чернігівській області в акті інспекційного відвідування від 22.10.2019 № 25-19-16/0646, відповідачем не надано жодних доказів щодо наявності між ОСОБА_1 та ТОВ ''Анатолія-Ліс'' трудових відносин. Дії позивача щодо надання вказаній фізичній особі певного об`єму робіт вказує лише на виконання умов цивільно-правового договору від 11.10.2019, укладеного між сторонами. У зв`язку з чим акт відвідування не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем порушень вимог законодавства про працю та документом, на підставі якого приймається постанова про накладення штрафу.

23.12.2019 ухвалою суду справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін.

27.12.2019 за клопотанням позивача, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представником відповідача в установлений судом строк подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки в ході проведення перевірки у позивача інспектором Управління Держпраці в Чернігівській області встановлено факт допуску до роботи громадянина ОСОБА_1 без укладення трудового договору, що слугувало підставою для прийняття спірної постанови.

23.01.2020 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що висновок відповідача про наявність в діях позивача порушення у формі допуску до роботи без укладення трудового договору є помилковим, оскільки законодавство України не містить заборон щодо укладення та виконання тих чи інших робіт на підставі цивільно-правових договорів. Тобто, це право роботодавця та особи, яка бажає працювати на умовах цивільно-правового договору.

У судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовну заяву в повному обсязі з підстав зазначених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав просив відмовити з підстав зазначених у відзиві.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ТОВ ''Анатолія-Ліс'' є юридичною особою та здійсню діяльність за адресою: Чернігівська область, Ріпкинський район, смт. Добрянка: вул. Центральна,195 вул. Привокзальна,7, код ЄДРПОУ 39076040, що підтверджується матеріалами справи.

11.10.2019 між ТОВ ''Анатолія-Ліс'' та фізичною особою ОСОБА_1 укладено цивільно-правовий договір (а.с.20), за умовами якого ТОВ ''Анатолія-Ліс'' (замовник) доручає, а ОСОБА_1 (виконавці) бере на себе зобов`язання виконувати послуги (роботи) відкидання та складання відходів деревообробки (горбилів) 125м3 (а.с.20).

За результатами аналізу інформації, викладеної у службовій записці начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно - правових актів Управління Держпраці у Чернігівській області В.Луцишина про прохання здійснити перевірку у ТОВ ''Анатолія-Ліс'', 17.10.2019 т.в.о начальника Управління Держпраці в Чернігівській області видано наказ №525 про проведення в період з 17.10.2019 по 30.10.2019 заходи контролю у формі інспекційного відвідування з питань додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин.

У період з 17.10.2019 по 22.10.2019 інспектором праці Управління Держпраці в Чернігівській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 проведено інспекційне відвідування у позивача, за результатами якого складено акт від 22.10.2019 № 25-19-16/0646 ( а.с. 12-15).

В ході інспекційного відвідування встановлено, що громадянина ОСОБА_1 допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Натомість між ОСОБА_1 та позивачем укладено цивільно-правовий договір, який має ознаки трудового договору. Так, у своєму поясненні від 17.10.2019 ОСОБА_1 повідомив, що працює різноробочим за встановленим підприємством графіком роботи: понеділок - п`ятниця з 08:00 по 17:00, вихідні дні - субота, неділя. Заробітну плату отримує двічі на місяць. При влаштуванні на роботу йому були чітко доведені норми виробітку, контроль за виконанням яких здійснює бригадир підприємства. Зазначив, що з 17.10.2019 працював в цеху підприємства та складав деревину (а.с.63).

12.11.2019 на зазначений акт інспекційного відвідування підприємством подано заперечення (а.с.16), за результатами розгляду якого Управлінням Держпраці позивачу направлено лист від 15.11.2019 № 02-04/016/318 ( а.с.18).

05.12.2019 на підставі акті від 22.10.2019 № 25-19-16/0646 Управлінням Держпраці та відповідно до Порядку здійснення контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 прийнята постанова № 25-19-16/0646/170, якою за порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України, на підставі абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України вирішено на ТОВ ''Анатолія-Ліс'' накласти штраф в розмірі 125190,00 грн. Зазначену постанову мотивовано тим, що працівника ОСОБА_1 фактично допущено до роботи без укладення трудового договору, оформлених наказами чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу, що є порушенням ч. 3 ст. 24 КЗпП України. (а.с. 19).

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає таке.

Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (надалі - Порядок №295).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Суд зважає на ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування Україні від 26.04.2017 №295 визнано нечинною.

Водночас, за змістом частини другою статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування Україні від 26.04.2017 №295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14.05.2019.

Тому, норми постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 №295 підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що були чинними на момент їх виникнення.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 16 січня 2020 року справа №2040/7558/18.

Отже, постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 підлягає застосуванню до 14.05.2019.

Як видно з матеріалів справи, інспекційне відвідування проведено відповідачем 22.10.2019 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295, яка на час перевірки втратила чинність, отже, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Недотримання порядку проведення перевірки тягне за собою скасування рішень.

Стосовно виявлених порушень законодавства про працю, які, на думку відповідача, допущені позивачем, суд враховує наступне.

Норми Цивільного кодексу України регламентують принципи свободи договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, юридична особа та фізична особа як сторони відповідних договорів вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Водночас положеннями ст. 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 29 КЗпП України визначено обов`язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце, зокрема до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: 1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2)ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Аналізуючи вищевказані норми, слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини, що виникли на підставі договору, від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація з дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, де власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, сам організовує і виконує свою роботу.

Як видно з матеріалів справи, між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 укладено цивільно-правові договори (а.с.20), за умовами якого ТОВ ''Анатолія-Ліс'' (замовник) доручає, а ОСОБА_1 (виконавець) бере на себе зобов`язання виконувати послуги (роботи) відкидання та складання відходів деревообробки (горбилів) 125м3 (а.с.20).

Зі змісту вказаного договору вбачається, що за дорученням замовника вказана особа зобов`язалась на власний розсуд та ризик виконати роботи в обсязі і на умовах передбачених договором, а замовник зобов`язується приймати та оплачувати такі роботи. Із договору чітко випливає, що ОСОБА_1 при виконанні договорів не підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника, а сам організовує процес виконання робіт.

Факт виконання відповідних робіт з боку ОСОБА_1 підтверджується актом здачі - прийняття наданих послуг від 11.11.2019, а факт оплати за виконані роботи - відповідним видатковим касовим ордером від 12.11.2019 (а.с.21-22).

У ст. 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Однак такі докази відсутні.

З огляду на предмет укладеного договору та поняття трудового договору, не встановлення факту щодо організації процесу трудової діяльності (внутрішнього розпорядку, оплата заробітної плати, забезпечення умов праці) аргументи відповідача, що характер відносин між позивачем та вказаними особами є трудовими не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи.

Отже, наведені інспектором в акті інспектування від 22.10.2019 № 25-19-16/0646 висновки, що правовідносини між позивачем та гр. ОСОБА_1 мають ознаки трудового договору, є помилковими. Посилання відповідача на письмові пояснення ОСОБА_1 , який стверджував, що працює різноробочим за встановленим підприємством графіком роботи: понеділок - п`ятниця з 08:00 по 17:00, вихідні дні - субота, неділя. Заробітну плату отримує двічі на місяць. При влаштуванні на роботу йому були чітко доведені норми виробітку, контроль за виконанням яких здійснює бригадир підприємства. Зазначив, що з 17.10.2019 працював в цеху підприємства та складав деревину (а.с.63), суд відхиляє, оскільки ці обставини жодними доказами не підтверджені.

Крім того, складення цивільно-правового договору не може бути розцінено, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, оскільки відповідна фізична особи не є працівниками в розумінні трудового законодавства (зокрема згідно ст.1 Закону України Про охорону праці ), що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення ч. 3 ст.24 КЗпП України.

З огляду на викладене, на переконання суду, доводи зазначені Держпраці у Чернігівській області у постанові від 05.12. 2019 № 25-19-16/0646, що працівник ОСОБА_1 фактично допущений до роботи без укладення трудового договору, чим порушено позивачем вимоги 3 ст. 24 КЗпП України, є безпідставними.

Враховуючи викладене в контексті даної спірної ситуації, не підтвердження відповідачем жодними доказами обставин, викладених у письмових поясненнях ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що постанова від 05.12.2019 № 25-19-16/0646/170 є протиправною і підлягає скасуванню.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що покладені в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про достатність аргументів позивача та доказів на обґрунтування своєї позиції, а відтак, позов слід задовольнити повністю.

Щодо питання про стягнення понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн., суд зазначає таке.

Як вбачається з платіжного доручення від 20.12.2019 № 447, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1921,00 грн, та відповідно до квитанції від 20.12.2019 № 71 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 6-7 ст. 134 КАС України).

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року в справі № 816/2096/17.

З матеріалів справи вбачається, що 11.11.2019 позивач уклав з адвокатом Радченко О.О. договір про надання правничої допомоги (а.с. 28-29).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано: акт прийому-передачі виконаних робіт від 20.12.2019 року, квитанцію від 20.12.2019 про сплату послуг на суму 10 000,00 грн.

У той же час умови договору від 11.11.2019 на підставі якого здійснено оплату за надані юридичні послуги, є неконкретизованими, участь адвоката Радченка О.О. у судових засіданнях протягом 2 годин, не підтверджена.

Тому зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Зазначене узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду викладеною щодо подібного питання у постанові від 26 вересня 2018 року по справі № 753/15683/15.

При визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи те, що позов задоволено повністю суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1921,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати постанову Управління Держпраці у Чернігівській області про накладення штрафу від 05.12.2019 № 25-19-16/0646/170.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління держпраці у Чернігівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ''Анатолія - Ліс'' судовий збір у сумі 1921,00 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн) 00 коп., сплачений відповідно до платіжного доручення від 20.12.2019 №447, та судові витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн (три тисячі грн) 00 коп., сплачені відповідно до квитанції від 20.12.2019 № 71.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ''Анатолія-Ліс'', вул. Інструментальна, 1, м. Чернігів, 14000 код ЄДРПОУ 39076040.

Відповідач: Управління Держпраці у Чернігівській області, вул. П`ятницька, буд.39, м.Чернігів,14000, код ЄДРПОУ 39779238.

Повний текст рішення виготовлено 10 лютого 2020 року.

Суддя І.І. Соломко

СудЧернігівський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення05.02.2020
Оприлюднено11.02.2020
Номер документу87471735
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —620/3877/19

Ухвала від 03.12.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шевцова Н.В.

Постанова від 28.10.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Глущенко Яна Борисівна

Постанова від 28.10.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Глущенко Яна Борисівна

Ухвала від 28.09.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Глущенко Яна Борисівна

Ухвала від 28.09.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Глущенко Яна Борисівна

Ухвала від 04.03.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Глущенко Яна Борисівна

Рішення від 05.02.2020

Адміністративне

Чернігівський окружний адміністративний суд

Соломко І.І.

Рішення від 05.02.2020

Адміністративне

Чернігівський окружний адміністративний суд

Соломко І.І.

Ухвала від 27.12.2019

Адміністративне

Чернігівський окружний адміністративний суд

Соломко І.І.

Ухвала від 23.12.2019

Адміністративне

Чернігівський окружний адміністративний суд

Соломко І.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні