Постанова

від 28.10.2020 по справі 620/3877/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3877/19 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Суркової Д.О.,

за участю представників сторін:

від позивача - адвокат Радченко О.О.,

від відповідача - Черевкак А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Анатолія-Ліс до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови, за апеляційною скаргою Управління Держпраці у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Анатолія-Ліс (далі - позивач, ТОВ Анатолія-Ліс ) звернулось у суд з позовом до Управління Держпраці у Чернігівській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафа від 05 грудня 2019 року за допуск у розмірі 125190,00 грн. за порушення частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

Позов обґрунтовано тим, що під час проведення перевірки контролюючим органом не встановлено факта допуску працівника до роботи у період з січня по 10 жовтня 2019 року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що перевірка позивача проведена із дотриманням процедури, визначеної Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю. Також судом безпідставно не взяті до уваги належні та допустимі докази порушення позивачем частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

У відзиви на апеляційну скаргу позивач стверджує, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факта допуску ОСОБА_1 до роботи з січня по 10 жовтня 2019 року. Отже, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - змінити, з таких підстав.

Судом установлено, що 17 жовтня 2019 року т.в.о начальника Управління Держпраці в Чернігівській області видано наказ №525 про проведення в період з 17 жовтня 2019 року по 30 жовтня 2019 року заходів контролю у формі інспекційного відвідування ТОВ Анатолія-Ліс з питань додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин.

У період з 17 по 22 жовтня 2019 року проведено інспекційне відвідування, за наслідками якого 22 жовтня 2019 року складено акт.

В ході інспекційного відвідування встановлено, що громадянина ОСОБА_1 допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням, та повідомлення центрального органа виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеска на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Натомість між ОСОБА_1 та позивачем укладено цивільно-правовий договір, який має ознаки трудового договору. Так, у своєму поясненні від 17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 повідомив, що працює різноробочим за встановленим підприємством графіком роботи: понеділок - п`ятниця з 08:00 по 17:00, вихідні дні - субота, неділя. Заробітну плату отримує двічі на місяць. При влаштуванні на роботу йому були чітко доведені норми виробітку, контроль за виконанням яких здійснює бригадир підприємства. Зазначив, що з 17 жовтня 2019 року працював в цеху підприємства та складав деревину.

05 грудня 2019 року на підставі акта відповідачем прийнято постанову, якою за порушення частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, на підставі абзаца 2 частини 2 статті 265 цього Кодексу на ТОВ Анатолія-Ліс накладено штраф у розмірі 125190,00 грн.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся з відповіданим позовом до суду.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на предмет укладеного цивільно-правового договора та поняття трудового договора, не встановлення факта щодо організації процесу трудової діяльності (внутрішнього розпорядку, оплати заробітної плати, забезпечення умов праці), аргументи відповідача, що відносини між позивачем та ОСОБА_1 є трудовими, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи. Окрім того, складення цивільно-правового договора не може бути розцінено як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договора, оскільки відповідна фізична особа не є працівником в розумінні трудового законодавства, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між ТОВ Анаттолія-Ліс та ОСОБА_1 , а саме за правилами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) або Цивільного кодексу України (ЦК України).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №823)

Згідно з пунктом 2 Порядка №823 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюються інспекторами праці виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, дотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад) у формі, визначеній абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункта 16 Порядка №823 за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.

Згідно з пунктом 17 Порядка №823 акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. Другий примірник акта залишається в інспектора праці.

Пунктами 24 Порядка №823 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування.

Саме відповідно до наведених положень посадовими особами відповідача проведено інспекційне відвідування, оформлено акт та прийнято рішення про притягнення позивача до відповідальності за виявлене порушення.

За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Визначення трудового договора міститься у частині 1 статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договора громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договора, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органа, та повідомлення центрального органа виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеска на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договора наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряда одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір уважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договора даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договора, виборі контрагента і визначенні умов договора з врахуванням законодавства, звичаїв ділового оборота, вимог розумності та справедливості.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм убачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18, у справі №1840/2507/18, у справі №824/896/18-а та від 03 березня 2020 року у справі №1540/3913/18.

Враховуючи зазначене вище правове регулювання трудових та цивільно-правових відносин, колегія суддів приходить до висновку, що правовідносин, які мали місце між ТОВ Анатолія-Ліс та ОСОБА_1 з 11 жовтня 2019 року мають ознаки цивільно-правових і повинні врегульовуватися за правилами ЦК України.

На підтвердження викладено свідчить те, що договір, укладений між позивачем та ОСОБА_1 містить всі істотні умови, передбачає виконання певного об`єма робіт - відкидання та складання 125 м 3 відходів деревообробки (горбилів), проведення розрахунку на підставі акта виконаних робіт, виходячи з 38,00 грн. за 1 м 3 .

Також, колегія суддів зауважує, що відповідач не заперечує існування між позивачем та зазначеною особою у період з 11 жовтня 2019 року по 11 листопада 2019 року саме цивільно-правових відносин.

Як наголошує відповідач в апеляційній скарзі, підставою для накладення штрафа стало виявлення факта допуску ОСОБА_1 у період з січня по 10 жовтня 2019 року до роботи.

На підтвердження цього факта відповідач посилається на пояснення останнього, надані під час здійснення інспекційного відвідування.

Відповідно до положень статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до положень Порядка №823 під час інспекційного відвідування інспектори праці мають право отримувати усні та письмові пояснення керівника та/або працівників об`єкта відвідування.

До того ж, Порядком №823 закріплено право інспектора фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- та відеотехніки.

Як убачається із матеріалів справи, за результатами проведення контрольного заходу відповідачем отримано пояснення ОСОБА_1 про його роботу у позивача з січня 2019 року. Натомість, пояснень від керівника позивача інспектором не отримано. Тим часом, у зауваженнях на акт перевірки позивач спростовує надані ОСОБА_1 пояснення.

Будь-яких інших об`єктивних доказів на підтвердження факта допуску ОСОБА_1 до роботи з січня 2019 року відповідачем не надано. Перебування зазначеної особи на території позивача у період інспектування обумовлене договірними відносинами, що також визнає відповідач.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено належними доказами факт допуску ОСОБА_1 до роботи з січня по 10 жовтня 2019 року.

Колегія суддів також звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті б Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Л.Т. Черпіцька

(Повний текст постанови складений 29 жовтня 2020 року.)