Постанова

від 07.02.2020 по справі 452/1176/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 452/1176/18 Головуючий у 1 інстанції: Кравців В.І.

Провадження № 22-ц/811/3826/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія: 77

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2020 року м.Львів

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу Самбірська центральна районна лікарня про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

В травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до комунального закладу Самбірська центральна районна лікарня (далі КЗ Самбірської ЦРЛ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - виконувач обов`язків головного лікаря КЗ Самбірська ЦРЛ Скірин С.І., про визнання незаконним та скасування наказів від 11.01.2018 № 11 та від 18.03.2018 № 83-К, поновлення її, позивача, на посаді молодшої медичної сестри палатної психіатричного відділення Самбірської ЦРЛ та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У обґрунтування позову ОСОБА_1 покликалась на те, що з 29.12.2015 року вона працювала на посаді молодшої медичної сестри палатної психіатричного відділення с. Міжгайці ОСОБА_2 і згідно наказу від 18.04.2018 №83-к її звільнено із займаної посади у зв`язку з ліквідацією психіатричного відділення та 100% скороченням штату та чисельності працівників відповідно до пункту 1 ст. 40 КЗпП України.

Звільнення з роботи вважала незаконним, виходячи з наступного.

Підставою для винесення наказу від 18.04.2018 № 83-к про її звільнення зазначено рішення Самбірської міської ради від 23.12.2017 № 4 Про реструктуризацію та оптимізацію місцевої мережі медичних установ КЗ Самбірська ЦРЛ та наказу по КЗ Самбірська ЦРЛ від 11.01.2018 за № 11 Про ліквідацію психіатричного відділення та переведення наркологічного відділення як структурного підрозділу , попередження про звільнення, витяг з протоколу засідання профспілкового комітету КЗ Самбірська ЦРЛ від 21.03.2018 № 67.

Однак, за № 11 є наказ від 11.01.2018 зовсім іншого змісту: Про реструктуризацію та оптимізацію місцевої мережі КЗ Самбірська ЦРЛ, зокрема ліквідація психіатричного відділення та переведення наркологічного відділення .

Отже, або в обґрунтування її звільнення був покладений неіснуючий наказ, або текст наказу був змінений невідомо коли, що в свою чергу ставить під сумнів законність і підставність проведених дій щодо реорганізації та вивільнення.

Відповідач при видачі наказу № 11 від 11.01.2018 послався на ряд правових норм загального характеру, висновки комісії Департаменту охорони здоров`я Львівської ОДА від 13.01.2017 № 01-12-11/128/05/04 та рішення сесії Самбірської міської ради від 23.12.2017 № 4 Про реструктуризацію та оптимізацію місцевої мережі медичних установ КЗ Самбірська ЦРЛ .

Щодо підстав скорочення чисельності і штату працівників законодавець передбачає не загальний стан законодавства, а науково-обґрунтовані заходи щодо внесення змін в організацію виробництва і праці у лікарні, видачу наказу про внесення змін у структуру та штатний розпис. Однак, це відповідачем зроблено не було.

Копія такого наказу мала бути подана відповідачем до виборного органу первинної профспілкової організації не пізніше ніж за три місяці до дня звільнення працівників, що передбачено ст. 49-4 КЗпП України та ст. 22 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності .

Відповідач у порушення даних норм матеріального права повідомив профспілковий комітет КЗ Самбірська центральна районна лікарня лише 17.01.2018 після видачі наказу від 11.01.2018р. за № 11.

Відповідачем не було вчинено жодних дій, які б підтверджували проведення консультацій з профспілковим органом з розробленням заходів щодо запобігання звільнення чи зведення їх кількості до мінімуму або пом`якшенням несприятливих наслідків звільнення.

Також, наказ КЗ Самбірська ЦРЛ від 11.01.2018 № 11 був прийнятий в порушення п. 1.1 Статуту комунального закладу Самбірська центральна районна лікарня , у якому записано, що Самбірська ЦРЛ є комунальним підприємством, засновниками та власниками якого є Самбірська міська рада та Самбірська районна рада.

За таких обставин рішення щодо проведення реструктуризації Самбірської ЦРЛ мали б приймати дві місцеві ради, принаймні, мало б бути узгоджене спільне рішення з цього приводу, якого немає.

Крім того, Самбірська районна рада на запит профспілкової організації в листі від 20.02.2018 № 03/22-65/1 зазначила взагалі про свою протилежну позицію та вказала, що для розгляду питання щодо ліквідації психіатричного відділення або реорганізації Самбірської ЦРЛ правові підстави відсутні.

Тому вважала, що Самбірська міська рада при прийнятті спірного рішення порушила ст. 65 ГК України, в якій вказано, що управління підприємством здійснюється відповідно до установчих документів на основі поєднання прав власника (у нашому випадку двох власників) і участі в управління трудового колективу. Власник (власники) здійснюють свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ними органи відповідно до статуту.

Вказана норма кореспондується з п. 6.1 статуту Самбірської ЦРЛ, в якому зазначено, що управління лікарнею здійснюється власником або уповноваженим ним органом на основі поєднання централізованого керівництва та самоуправління трудового колективу в інтересах розвитку лікарні.

Згідно додатку № 2 до рішення № 61 V сесії ІV демократичного скликання Самбірської районної ради від 23.05.2003, в якому зазначено перелік установ охорони здоров`я, що приймаються до районної комунальної власності, зазначено у п. 5, що психоневрологічне відділення, яке розташоване у АДРЕСА_1 Міжгайці, вул. Сонячна, 25, є закладом охорони здоров`я районної власності.

Крім цього, профком КЗ Самбірська ЦРЛ не надав згоди на її, позивача, звільнення з наведених підстав, що стверджується витягом з протоколу від 21.03.2018 № 67.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2018 року відмовлено за недоведеністю позовних вимог у позові ОСОБА_1 до комунального закладу Самбірська центральна районна лікарня про визнання незаконним та скасування наказу комунального закладу Самбірська центральна районна лікарня від 18 березня 2018 року № 83-К про звільнення ОСОБА_1 з посади молодшої медичної сестри палатної психіатричного відділення с. Міжгайці комунального закладу Самбірська центральна районна лікарня , поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 12 листопада 2019 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу , в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Зазначає, що судом неправильно застосовуються норми Господарського кодексу України, якими регламентуються права та обов`язки підприємства в цілому, та зокрема судом застосовано положення ст. 64 ГК України, яка передбачає право підприємства самостійно визначати свою організаційну структуру та встановлювати чисельність та штат працівників. Саме цими правовими нормами суд пояснює свій висновок про те, що керівник закладу мав законне право затверджувати структуру підприємства та штатний розклад, оскільки, як вважав суд, на момент прийняття наказу N911 від 11.01.2018р. Про реструктуризацію та оптимізацію місцевої мережі КЗ Самбірської ЦРЛ , яким передбачалась ліквідація психіатричного відділення та переведення наркологічного відділення, момент ознайомлення працівників з письмовим попередженням від 13.02.2018р про їх можливе наступне вивільнення , а також на день винесення наказу про їх звільнення 18.04.2018р., за своєю організаційно-правовою формою відповідач, як юридична особа, був зазначений як комунальне підприємство. (арк.№6 абз.З рішення). Дане положення оспорюваного рішення спростовуються Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , який було сформовано станом на 01.08.2017р. на запит Самбірської міської ради, а також рішенням Самбірської районної ради від 07.09.2018р. за № 486 Про перетворення комунального закладу Самбірська центральна районна лікарня у комунальне некомерційне підприємство Самбірської міської ради та Самбірської районної ради Самбірська центральна районна лікарня . За таких обставин правової норми ГК України, які регламентують права та обов`язки лікарні, як підприємства можуть діяти лише після проведення державної реєстрації такого перетворення. І якщо в Статуті Комунального закладу Самбірська центральна районна лікарня було помилково зазначено, що організаційно-правова форма закладу охорони здоров`я є підприємство то таке положення не відповідало нормі матеріального права (положенням ГК України) і має діти норма права, а не помилкове положення Статуту. Таким чином, у даному випадку, саме Засновники (Власники) лікарні, а це обидві ради, як міська так і районна повинні були б прийняти рішення про затвердження нової структури лікарні та м нового штатного розпису в якому можливо було передбачити скорочення посади, яку я займала.

Зазначаючи в абз. 3 і 4 ст.8 оскаржуваного рішення про те, що п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів за №9 від 06.11.1992р. зобов`язує суди, які розглядають трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП України, з`ясувати чи мало місце скорочення чисельності або штату працівників, суд допустив протиріччя, які в подальшому вплинули на прийняття неправомірного рішення.

Стверджує, що суд обґрунтовуючи рішенні визнав, що зміни в штатному розписі, які б передували процесу вивільнення, не є обов`язковими для подальшого вивільнення. Зокрема суд зазначив, що зміни до штатного розпису КЗ Самбірська ЦРЛ були внесені лише 19.04.2018р., оскільки штатний розпис є підставою для фінансування відповідача, виплати заробітної плати працівникам і до моменту звільнення працівників до нього неможливо було вносити зміни. Отже суд сам визнав, що до 19.04.2018 р. штатний розпис лікарні не мінявся і підстав проводити скорочення не було.

Також звертає увагу апеляційного суду на той факт, що вона була звільнена згідно наказу № 83-к від 18.04.2018р. по п.1 ст.40 КЗпП України, що стверджується також записом №12 в трудовій книжці. А посада, яку вона займала, і це зафіксовано судом у оскаржуваному рішенні, була виведена зі штатного розпису лише 19.04.2018р., вже після її звільнення. І саме після її звільнення відповідачем було прийнято рішення про внесення змін до штатного розпису.

Судом також не було витребувано у відповідача довідок про середню заробітну плату, які були б підставою обрахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, можна зробити висновок що суд і не мав намірів розглядати справу у відповідності до норм матеріального права та обставин, якими відповідач обґрунтував звільнення позивача.

14 січня 2020 року представник Комунального закладу Самбірська центральна районна лікарня подала в суд відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29.11.2018 року залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження , з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності порушень процедури звільнення позивача з роботи та виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП України здійснено роботодавцем з дотриманням вимог трудового законодавства при вивільненні працівників та Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності . Крім того, у звязку з відсутністю підстав для поновлення на роботі, суд виходив з того, що задоволенню не підлягають і інші позовні вимоги, які є похідними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Право особи на працю є одним із фундаментальних прав людини, яке закріплене міжнародно-правовими актами і визнане усіма державами світу.

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. (ч.1 ст.21 КЗпП України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення за вказаної підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП).

За приписами положень частин першої - третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до ч.3 ст.64 ГК України власник або уповноважений ним орган самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до Статуту (ч.2 ст.64 ГК України).

Матеріалами справи та судом встановлено, що ОСОБА_1 29.12.2015 була зарахована по переводу на посаду ст. молодшої сестри медичної палатної психіатричного відділення с. Міжгайці КЗ Самбірська ЦРЛ та 18 квітня 2018 року згідно наказу № 83-к звільнена від займаної посади у зв`язку із ліквідацією психіатричного відділення та 100 % скороченням штату та чисельності працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України і підставою для видання цього наказу зазначені: рішення Самбірської міської ради від 23.12.2017 № 4 Про реструктуризацію та оптимізацію місцевої мережі медичних установ КЗ Самбірська ЦРЛ; наказу по КЗ Самбірська ЦРЛ від 11.01.2018 за № 11 Про ліквідацію психіатричного відділення та переведення наркологічного відділення як структурного підрозділу ; попередження про звільнення; акт про відмову від підпису під наказом по КЗ СЦРЛ від 11.01.2018 № 11; акт про відмову від підпису під попередженням про звільнення та витяг з протоколу засідання профспілкового комітету КЗ Самбірська ЦРЛ від 21.03.2018 № 67 (а. с. 4, 7-8).

Згідно рішення Самбірської міської ради Львівської області від 23 грудня 2017 року № 4 Про реструктуризацію та оптимізацію місцевої мережі медичних установ Комунального закладу Самбірської ЦРЛ , Самбірська міська рада вирішила: 1. Ліквідувати психіатричне відділення КЗ Самбірської центральної районної лікарні. 2. Перевести наркологічне відділення КЗ Самбірської центральної районної лікарні з майном та обладнанням з с. Міжгайці на територію м. Самбора до 1 квітня 2018 року. 3. В. о. головного лікаря КЗ Самбірської центральної районної лікарні Скірину С.І. забезпечити переведення наркологічного відділення в приміщення КЗ Самбірської центральної районної лікарні з штатним розписом 12 штатних одиниць (а. с. 9).

Як вбачається з наказу від 11 січня 2018 року № 11 Про реструктуризацію та оптимізацію місцевої мережі КЗ Самбірська ЦРЛ, зокрема ліквідація психіатричного відділення та переведення наркологічного відділення в. о. головного лікаря КЗ Самбірська центральна районна лікарня Скірин С.І. видав наказ, зокрема: про проведення ліквідації психіатричного відділення зі 100% скороченням штату та чисельності працівників до 18 квітня 2018 року, всього 19,5 штатних одиниць; проведення ліквідації психіатричного та наркологічного відділень зі 100% скороченням штату та чисельності працівників до 18 квітня 2018 року, всього 10,25 штатних одиниць; начальнику відділу кадрів до 17 січня 2018 року повідомити первинні профспілкові організації про скорочення посад, до 17.02.2018 року у письмовій формі повідомити працівників психіатричного відділення про ліквідацію відділення і працівників господарського двору про 100% скорочення штату та чисельності працівників, повідомити державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників та про внесення змін у штатний розпис КЗ Самбірська ЦРЛ з 18 квітня 2018 року (а. с. 11-12).

Згідно подання в.о. головного лікаря КЗ Самбірська ЦРЛ видно, що 17.01.2018 року він звернувся до профспілкового комітету КЗ Самбірська ЦРЛ з повідомленням про те, що прийнято рішення про ліквідацію психіатричного відділення та господарського двору психіатричного і наркологічного відділень закладу зі 100 % скороченням штату та чисельності працівників з 18.04.2018, просив розглянути вказане подання та дати згоду на проведення ліквідації психіатричного відділення та переведення наркологічного відділення (а. с. 13)

Як вбачається з попередження про наступне вивільнення від 13.02.2018 та актів від 13.02.2018 відомо, що ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом від 11 січня 2018 року № 11 Про реструктуризацію та оптимізацію місцевої мережі КЗ Самбірська ЦРЛ, зокрема ліквідація психіатричного відділення та переведення наркологічного відділення , однак відмовилася від підпису про ознайомлення з даним наказом, а також 13.02.2018 вона була ознайомлена з попередження про наступне вивільнення після закінчення двомісячного терміну з дня отримання попередження і їй було запропоновано примірник цього попередження, проте від підпису про ознайомлення із вказаним попередженням та від його отримання відмовилася (а. с. 46, 47, 48).

Згідно наказу в.о. головного лікаря КЗ Самбірська ЦРЛ від 18 квітня 2018 року Про зміни в штатному розписі та витягів із штатного розпису були внесені зміни в штатний розпис відповідача та вирішено виключити та скоротити з штатного розпису психіатричного відділення, зокрема: 1,0 ст. завідувача відділенням, лікаря-психіатра, 1,0 ст. старшої сестри медичної, 6,75 сестри медичної палатної, 0,75 ст. лаборанта, 0,75 ст. сестри медичної з фізіотерапії, 8,25 ст. молодшої медичної сестри палатної, 1,0 ст. сестри-господині ( а.с. 77).

Положеннями статті 43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника ), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Із подання в. о. головного лікаря КЗ Самбірська ЦРЛ від 07.03.2018 та протоколу засідання профспілкового комітету КЗ Самбірська ЦРЛ від 21.03.2018 № 67 вбачається, що в. о. головного лікаря звернувся до вказаного профспілкового комітету з поданням про дачу згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників, профспілковий комітет розглянув це подання і вирішив відмовити у дачі згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи із зазначеної підстави, обґрунтовуючи своє рішення тим, що оскільки при виданні наказу від 11.01.2018 № 11 не було враховано позицію Самбірської районної ради Львівської області, як одного із співзасновників, про те, що для розгляду питання щодо ліквідації психіатричного відділення або реорганізації КЗ Самбірська ЦРЛ відсутні правові підстави, а також правова позиція Верховного Суду України про те, що реорганізація внутрішньої структури юридичної особи не є підставою для проведення 100 % скорочення чисельності та штату працівників та звільнення їх відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 15-16, 43).

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 р. № 9 роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Висновок про правильне застосування зазначених норм матеріального права викладено, зокрема у постановах Верховного Суду України від 24 вересня та від 22 жовтня 2014 року.

Відповідно до цього висновку за змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Разом з тим, оскільки у зазначеному висновку не досліджувалося питання значення терміну "обґрунтованості" або "необґрунтованості" рішення профспілкового комітету, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ч.7 ст.43 КЗпП України і ч.6 ст.39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та з урахуванням вище зазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова обґрунтований , яке означає бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами .

Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок профспілкового органу є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 01 липня 2015 року у справі №6-703цс15, який, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Аналізуючи висновок про відмову профспілкового комітету у наданні згоди на звільнення позивача, суд виходив з того, що він не достатньо аргументований та не містить належного посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення ОСОБА_1 або посилання на неврахування відповідачем фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Отже, як вбачається із матеріалів справи відповідачем в повному обсязі було виконано вимоги ч.ч. 1, 3 ст. 49 - 2 КЗпП України , а саме: позивач завчасно отримала попередження про майбутнє звільнення та їй пропонувалась робота молодшої медичної сестри операційного відділення Самбірської центральної районної лікарні від якої позивач відмовилась, що свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги про порушення роботодавцем вищевказаних правових норм.

Враховуючи наведене, порядок, встановлений при звільненні за п.1 ст.40 КЗпП України, порушено відповідачем не було, а тому позивач звільнений на законних підставах, а доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним, а тому додаткового правового обґрунтування не потребують.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін , якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд , -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 07.02.2020 року.

Головуючий: О.М.Ванівський

Судді: О.Я.Мельничук

Н.П. Крайник