Постанова

від 05.02.2020 по справі 752/26982/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1775/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 лютого 2020 року м. Київ

Унікальний номер справи 752/26982/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Шахової О.В., суддів Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Боргова агенція Пристав ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю Боргова агенція Пристав , подану його представником Пасюковим Володимиром Вікторовичем,

на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 6 березня 2019 року, ухваленого в приміщенні суду під головуванням судді Шевченко Т.М., -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ БА Пристав про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з01 червня 2016 року по 19 березня 2018 року вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ Боргова Агенція Пристав . При звільненні їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата. Станом на грудень 2018 року відповідач мав перед нею заборгованість зі сплати заробітної плати у розмірі 49 370,07 грн.

Зважаючи на викладене, просила стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати в сумі 49 370,07 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у період з 19.03.2018 по 21.12.2018 в сумі 126 945,75 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у період з 21.12.2018 по день фактичного розрахунку, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у сумі 10 508,40 грн., на відшкодування моральної шкоди 148 920,00 грн. та витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 6 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ БА Пристав на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 49 370,07 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 126 945,75 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 32 887,50 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у сумі 10 508,40 грн., на відшкодування моральної шкоди 3000,00 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник ТОВ БА Пристав - Пасюков В.В. подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про залишення позовної заяви без розгляду.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що товариство було позбавлене можливості захистити свої права в судовому засіданні, оскільки належним чином не повідомлялося судом про час та місце розгляду справи та не приймало в ній участі.

Не дивлячись на це, під час перегляду заочного рішення суд безпідставно на порушення вимог закону не прийняв подані докази, які підтверджують факт неналежного їх повідомлення про день та час судового розгляду справи.

Також вказував, що матеріали справи не містять підтверджень направлення на адресу товариства ухвали про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви.

За таких обставин, суд повинен був переконатись щодо належного повідомлення відповідача та у випадку відсутності підтверджень належного його повідомлення відкласти розгляд справи на іншу дату, належним чином повідомивши його про це.

Підготовче засідання, призначене судом на 6.03.2019 не здійснювалося, про що свідчить відсутність судового рішення за наслідками проведення такого засідання відповідно до ст. 200 ЦПК України.

Довідка, складена секретарем судового засідання про відсутність явки учасників справи та не здійснення у зв`язку з цим фіксування судового процесу суперечить змісту рішення суду, оскільки в тексті рішення зазначено, що позивач підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідачем в апеляційній скарзі не наведено жодного доводу, який давав би підстави для скасування судового рішення.

Посилання на порушення судом порядку надіслання копії ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви є безпідставним. Вважає, що суд дотримався норм процесуального права при ухваленні вказаного судового рішення.

Також в апеляційній скарзі не наведено норм трудового права, які на його думку, застосовані судом неправильно.

Посилаючись на практику Верховного Суду, вважає, що судове рішення не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань.

В судовому засіданні представник відповідача Пасюков В.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила заочне рішення суду залишити без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх доведеності. Стосовно часткового задоволення стягнення моральної шкоди в розмірі 3 000 грн., суд першої інстанції виходив з засад розумності, виваженості та справедливості.

Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 196 ЦПК України, для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Відповідно до ст. 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання проводиться за правилами, встановленими главою 6 цього розділу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цим Кодексом. Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 223 цього Кодексу; ) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 197 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

Відповідно до ст. 196, ч. ч. 1, 2 ст. 200 ЦПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. У підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду; закриття провадження у справі; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У п.3 ч. 2 ст. 200 ЦПК України зазначено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Голосіївського районного суд м. Києва від 27 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та призначене підготовче засідання на 6 березня 2019 року (а.с. 43).

Разом із тим, судовий розгляд справи по суті розпочатий не був. Як вбачається з довідки від 6.03.2019, складеної та підписаної суддею Т.М. Шевченко та секретарем судового засідання В.В.Павлюк, фіксування судового процесу по вказаній справі за допомогою звуко-записуючого технічного засобу не здійснювалося на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи (т. 1 ас. 52).

В цей же день судом першої інстанції ухвалено заочне рішення по справі.

Частиною 1 ст. 197 ЦПК України передбачено, що підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. Явка учасників справи у підготовче засідання є їх правом, а не обов`язком.

За змістом ч. 1, 2 ст. 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив;4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки в матеріалах справи відсутні відомості щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, а також порушено порядок проведення підготовчого засідання, колегія суддів вважає, що товариство не було належно повідомлене про час та місце розгляду справи, та враховуючи положення ст. 280 ЦПК України, суд першої інстанції не мав правових підстав для ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що наказом ТОВ Боргова Агенція Пристав № 7 від 31.05.2016 ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора в відділ Дирекція. (а.с. 24)

Наказом ТОВ Боргова Агенція Пристав № 72 від 01.07.2016 ОСОБА_1 переведена на посаду заступника генерального директора. (а.с. 16)

Наказом ТОВ Боргова Агенція Пристав № 3 від 16.03.2018 ОСОБА_1 звільнена на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням (а.с. 17)

Встановлено, що при звільненні з ОСОБА_1 не був проведений розрахунок та не була виплачена заробітна плата у розмірі 64 370,07 грн.

Згідно розрахункового листа за березень 2018 року ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням було зараховано до виплат: 7 631,94 грн. заробітна плата за березень 2018 року, 14 975,07 грн. компенсації за 3 дні невикористаної відпустки та 47 251,43 грн. боргу за підприємством на день звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося сторонами, відповідач здійснив виплату в рахунок погашення заборгованості із заробітної плати у сумі 15 000,00 грн. Станом на грудень 2018 року заборгованість зі сплати заробітної плати становила 49 370,07 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 цієї статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року в справі № 6-144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 березня 2018 року по 21 грудня 2018 року, що складає 193 робочих дні.

З матеріалів справи вбачається, що середньоденний заробіток позивача складає 657,75 грн.

Тому, враховуючи положення статті 117 КЗпП України, позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки після звільнення у розмірі 126 945,75 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у період з 21 грудня 2018 року по 06 березня 2019 року (50 робочих днів), враховуючи розмір середньоденної заробітної плати, у розмірі 32 887,50 грн. (657,75 грн. х 50 днів)

Відповідно до ст. 34 Закону України Про оплату праці Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до пунктів 2,4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводяться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Сума компенсації обчислюються як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період виплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Відповідно до розрахункового листа, на день звільнення позивача ТОВ Боргова Агенція Пристав мав заборгованість з виплати заробітної плати за 6 місяців 2017 року, розмір заробітної плати протягом 2017 календарного року після утримання податків і обов`язкових платежів складав 10 800,00 грн.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 49 370,07 грн. заборгованості із заробітної плати, 126 945,75 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у період з 19.03.2018 по 21.12.2018, 32 887,50 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у період з 21.12.2018 по 06.03.2019 року, 10 508,40 грн. компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, то суд апеляційної інстанції приходить до висновку про її часткове задоволення, виходячи з наступного.

В позовній заяві, ОСОБА_1 просила відшкодувати їй завдану моральну шкоду в розмірі 148 920 грн.

Свої вимоги в цій частині обґрунтовувала тим, що відповідач не виплачував їй заробітну плату протягом шести місяців, вона змушена була продати свій автомобіль, її діти не змогли відвідувати позашкільні заняття в м. Києві. Також вона була позбавлена можливості оздоровити дітей у літні періоди 2017 року та 2018 року. Вказане призвело до душевних страждань.

Відповідно до ст.15 ЦК кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

У ч.2 ст.16 ЦК визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди тощо.

У ст.1 КЗпП передбачено, що на трудові відносини поширюються норми цього закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237 1 КЗпП, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (ст.237 1 КЗпП) містить перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237 1 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до ст.237 1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.237 1 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Встановивши факт порушення трудових прав позивача у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, невиплати заробітної плати в період роботи, та інших нарахувань, апеляційний суд вважає, що вказані обставини призвели до вимушених змін у її життєвих стосунках і такі дії відповідача є втручанням у право на майно.

Враховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення моральної шкоди частково в розмірі 5 000 грн.

Враховуючи викладене вище та відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності до ст.141 ЦПК України з ТОВ БА Пристав підлягають до стягнення на користь держави судові витрати в сумі 3 295, 66 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Боргова агенція Пристав , подану його представником Пасюковим Володимиром Вікторовичем, задовольнити частково.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 6 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Боргова Агенція Пристав про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Боргова Агенція Пристав (ЄДРПОУ 37079700, 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 17) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) заборгованість із заробітної плати в сумі 49 370 (сорок дев`ять тисяч триста сімдесят) грн. 07 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 126 945 (сто двадцять шість тисяч дев`ятсот сорок п`ять) грн.75 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 32 887 (тридцять дві тисячі вісімсот вісімдесят сім) грн. 50 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у сумі 10 508 (десять тисяч п`ятсот вісім) грн. 40 коп., на відшкодування моральної шкоди 5 000 (п`ять тисяч) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Боргова Агенція Пристав на користь держави 3 295,66 грн. судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 6 лютого 2020 року.

Суддя-доповідач

Судді: