Постанова

від 10.02.2020 по справі 916/1626/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1626/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Державного підприємства Спецагролізинг , м. Київ - Мельников Д.О. на підставі Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

від Товариства з додатковою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія , м. Біляївка Одеської області - Чижов В.А. за ордером від 06.12.2019 року Серія ОД № 427571;

від Міністерства аграрної політика та продовольства України, м. Київ - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія , м. Біляївка Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2019 року, суддя Степанова Л.ВД., м. Одеса, повний текст рішення складено 25.11.2019 року

у справі № 916/1626/19

за позовом Державного підприємства Спецагролізинг , м. Київ

до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія , м.Біляївка Одеської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ

про стягнення 2 454 711 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В червні 2019 року Державне підприємство Спецагролізинг , м. Київ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія , м. Біляївка Одеської області, в якій просило суд стягнути з відповідача на користь позивача збитки в розмірі 2 454 711 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з додатковою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія , м. Біляївка Одеської області умов укладеного між сторонами договору відповідального зберігання від 08.08.2014 року № 1, а саме: істотним погіршенням стану майна, переданого на зберігання, а саме зерноприбирального комбайну КЗС-812СХ із заводським номером - 261, в результаті якого позивачем було понесено збитки за одну одиницю майна на заявлену до стягнення суму.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.07.2019 року за вказаною позовною заявою було відкрито провадження у справі № 916/1626/19 та залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Міністерство аграрної політики та продовольства України, м. Київ.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.11.2019 року у справі №916/1626/19 (суддя Степанова Л.В.) позов Державного підприємства "Спецагролізинг" до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерства аграрної політики та продовольства України про стягнення 2 454 711 грн. задоволено в повному обсязі; стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія" на користь Державного підприємства "Спецагролізинг" 2454711 грн. збитків, 36 820,67 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог Державного підприємства "Спецагролізинг" до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія".

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з додатковою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія , м. Біляївка Одеської області з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2019 року у справі №916/1626/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Спецагролізинг" до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія" про стягнення 2 454 711 грн. відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що після ознайомлення з матеріалами справи, представником Товариства з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія" 13.11.2019 року був поданий відзив на позовну заяву, однак судом його не прийнято з підстав ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, а саме, пропуску строку подання відзиву. У судовому засіданні представником відповідача були пояснені причини та поважність не подання відзиву раніше, оскільки Договір про надання правової допомоги був укладений між адвокатом Чижовим В.А. та відповідачем на представництво у вказаній справі тільки 28.10.2019 pоку, а директор Товариства з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія" не маючи юридичної освіти не був у повній мірі обізнаний про наслідки пропуску строку для подання відзиву. За таких обставин, скаржник вважає причини пропуску строку для подання відзиву поважними, а без позиції відповідача та обґрунтувань заперечень, викладених у відзиві на позовну заяву, суд не зміг належним чином з`ясувати обставини справи та прийняти законне рішення.

Також, скаржник зауважує, що відповідачем було надано суду першої інстанції клопотання про продовження підготовчого провадження на підставі ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, яке судом було безпідставно відхилено, оскільки в даному випадку винятковість такого продовження обумовлена тим, що відповідачем в листопаді 2019 року із Єдиного державного реєстру судових рішень було встановлено, що Господарським судом м. Києва слухалась справа № 910/273/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДПЗКУ-МТС до Державного підприємства Спецагролізинг про зобов`язання останнього вчинити дії щодо приймання від позивача зерноприбиральних комбайнів КЗС-812СХ у кількості 120 штук, яка також переглядалась Київським апеляційним господарським судом. У вищевказаній справі встановлювались питання неналежного утримання техніки (зерноприбиральних комбайнів КЗС-812СХ) та виявлених пошкоджень зазначених у дефектних актах, в тому числі зерноприбирального комбайну КЗС-8І2СХ, який перебуває в м. Біляївка Одеської області, а саме на території ТДВ "Біляївська сільгоспхімія".

Щодо суті позовних вимог скаржник зазначив, що в матеріалах справи відсутній Акт технічного стану майна, яке було прийнято на зберігання Товариством з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія", тобто, причинно-слідчий зв`язок між технічним станом майна (комбайнів) на момент їх прийняття 08.08.2014 року та на момент складання актів обстеження техніки № 1 від 11.10.2018 року, № 2 від 10.10.2018 pоку, № 3 від 10.10.2018 року, № 4 від 11.10.2018 pоку, № 5 від 11.10.2018 року не встановлено.

Скаржник зауважує, що відповідно до п. 2.2. Договору, якщо при прийманні зберігачем майна, що передається поклажодавцем на зберігання, в цьому майні виявляється пошкодження або недоліки. котрі можуть бути виявлені при поверхневому огляді, зберігач зобов`язаний скласти акт огляду за участі поклажодавця. Якщо зберігач своєчасно не повідомить про цей факт поклажодавця, він несе відповідальність за збитки, спричинені поклажедавцеві.

При цьому, відповідач технічно не користувався майном, аби виявити несправність чи недоліки комбайнів, про які йдеться в актах обстеження техніки, а при поверхневому огляді майно залишилось незмінним, а тому з цих підстав зберігач не керувався умовою п. 2.2. Договору і не складав жодних актів.

Також, відповідач звертає увагу суду, що з тексту Договору вбачається, що сторони домовились при його підписанні викласти перелік конкретних умов його виконання в окремих додатках, які є невід`ємною частиною цього Договору. Однак з доданих позивачем до позовної заяви додатків вбачається, що між сторонами був укладений лише Договір з одним додатком, а саме, переліком майна, прийнятого на зберігання. Позивачем додатки (ціна, акти технічного стану майна) до Договору не додані до позовної заяви в зв`язку з тим, що не виготовлялись та не підписувались сторонами.

Таким чином, на думку скаржника, Договір не містить конкретних вказівок на цілу низку умов, які б встановлювали допущення розукомплектування техніки з вини відповідача у тій мірі, яка встановлена висновком експерта та викладена у актах обстеження техніки. Тобто, посилатись на Договір без додатків просто неможливо, між сторонами не погоджено ціну майна, при прийнятті техніки не складені акти технічного стану майна. А акт № 1 приймання-передачі майна від 08.08.2014 року до Договору, який підписаний сторонами, не містить відомостей, посилання на які містять пункти 2.1.4. та 3.1.1. Договору.

З огляду на зазначені обставини, скаржник стверджує, що позивач умисно поставивши на зберігання відповідачу поверхневий кузов та колеса комбайну, намагається за рахунок останнього відновити техніку на загальну суму 2 454 711 грн.

До того ж, відповідач вважає, що позивачем належним чином не обґрунтовано розмір заявлених до стягнення збитків, оскільки в матеріалах справи наявний Договір поставки №1 від 22.12.2010 року, укладений між Державним підприємством "Спецагролізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю НВП БІЛОЦЕРКІВМАЗ , за яким згідно з специфікацією товару, позивач придбав нові (2010 р.в.) комбайни КЗС-812СХ у кількості 120 шт. за ціною одиниці 998 000 грн., на загальну суму 119 760 000 грн., що є значно нижчим, аніж вартість ремонту такого майна, визначена у наявному у матеріалах справи експертному висновку, з урахуванням того, що експертом досліджувалась техніка, яка перебувала в експлуатації вже 4 роки.

Крім того, відповідач стверджує, що акти обстеження техніки, наявні в матеріалах справи, були складені комісією, зокрема за участю інженера технічного центру ТОВ "Інтехагросервіс" офіційний дилер ВАТ "Госельмаш" в Україні, Ступаченка Василя Петровича . Відповідно до Договору про надання послуг № 92/09 від 20.09.2018 року укладеного між позивачем та ТОВ "Інтехагросервіс", останній зобов`язувався надати за винагороду комплекс послуг з дефектування зернозбиральних комбайнів КЗС-812СХ, що належать ДП "Спецагролізинг". При цьому, на сторінці офіційного сайту ТОВ "Інтехатросервіс" (https://intechagroscrvice.agrobiz.net/), реалізується новий зернозбиральний комбайн КЗС-812 за ціною 2 564 598,52 грн., тож чим керувалася комісія за участю інженера технічного центру ТОВ "Інтехагросервіс" при встановлені цін на запчастини для відновлення комбайнів, яким по 10 років, залишається незрозумілим з огляду на те, що новий комбайн такої ж моделі коштує лише на 4,48 % дорожче.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія , м. Біляївка Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2019 року у справі № 916/1626/19, справу призначено до судового розгляду.

Разом з апеляційною скаргою скаржником було подано до суду два клопотання про витребування доказів, в яких скаржник просив суд:

- витребувати у Господарського суду м. Києва матеріали господарської справи №910/273/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДПЗКУ-МТС до Державного підприємства "Спецагролізинг" про зобов`язання вчинити певні дії, яка знаходиться в архіві суду (вх. № 4747/19Д1).

Клопотання мотивовано тим, що вже після закриття підготовчого провадження у справі із Єдиного державного реєстру судових рішень відповідачем було встановлено, що Господарським судом м. Києва слухалась справа № 910/273/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДПЗКУ-МТС до Державного підприємства Спецагролізинг про зобов`язання останнього вчинити дії щодо приймання від позивача зерноприбиральних комбайнів КЗС-812СХ у кількості 120 штук. Наявні в матеріалах судової справи № 910/273/14, яка розглядалась Господарським судом м. Києва докази мають суттєве значення для розгляду справи № 916/1626/19 за позовом Державного підприємства "Спецагролізинг" до Товариства з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія". Відповідач не має належних повноважень для ознайомлення чи можливості самостійного отримання навіть копій матеріалів судової справи № 910/273/14, оскільки не учасником даної справи;

- витребувати у Державного підприємства "Спецагролізинг" оригінал Договору відповідального зберігання від 08.08.2014 року № 1, укладеного з Товариством з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія" (вх. № 4747/19Д2).

Клопотання мотивовано тим, що вищевказаний договір викликає певні сумніви щодо його дійсності, оскільки Державне підприємство "Спецагролізинг" з 2014 року не змінювало ані назву підприємства, ані організаційно-правову форму юридичної особи, однак візуально виявлено, що Договір відповідального зберігання № 1 від 08.08.2014 року скріплений печаткою із одним відбитком зображення, а копію Позивач вже завіряє з іншим відбитком зображення. При цьому, відповідач не має власного примірника Договору відповідального зберігання № 1 від 08.08.2014 року у зв`язку із його втратою, тому, яка з тих печаток Державного підприємства "Спецагролізинг" є діючою, залишається невідомим та підлягає встановленню.

19.12.2019 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства "Спецагролізинг" надійшли письмові пояснення щодо заявлених скаржником клопотань про витребування доказів, в яких позивач просив суд вирішити справу за наявними матеріалами без врахування відзиву на позов через порушення відповідачем строків подання відзиву на позов та доказів своєчасного його надіслання іншим учасникам судового розгляду, клопотання відповідача про витребування доказів залишити без задоволення через пропуск відповідачем встановленого строку і порядку його подання та з метою дотримання принципу змагальності судового розгляду, клопотання відповідача про забезпечення доказів залишити без задоволення через пропуск відповідачем встановленого строку і порядку його подання та з метою дотримання принципу змагальності судового розгляду. Судовою колегією письмові пояснення були долучені до матеріалів справи.

В поясненнях позивач зазначає, що зважаючи на очевидне та безпідставне невиконання відповідачем обов`язків щодо строку подання відзиву на позов під час розгляду справи в суді першої інстанції, клопотання відповідача про витребування доказів від 12.11.2019 року суд першої інстанції зобов`язаний був залишити без задоволення в силу імперативного припису норми процесуального права, а тому, суд першої інстанції правомірно відмовив відповідачу в задоволенні зазначеного клопотання. Крім того, відповідач не надав докази надіслання клопотання про витребування доказів іншим учасникам судового розгляду в порядку, передбаченому законом. Отже, з огляду на безумовне дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд не має процесуальних підстав для задоволення клопотань відповідача, поданих суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд розглядає справу за наявними в справі доказами, зібраними під час підготовчого засідання судом першої інстанції. Крім того, відповідач не надав апеляційному суду клопотання про поновлення строків і не навів поважних причин неналежної реалізації своїх процесуальних прав під час розгляду справи, не навів інших обставин, які перебувають поза межами його вольового впливу і перешкодили своєчасно подати суду докази або клопотання про їх витребування, забезпечення тощо.

Також позивач зазначив, що предметом судового розгляду у справі № 910/273/14 є події, які передували даті укладання спірного договору. Зі змісту судових рішень у справі №910/273/14 вбачається, що останній письмовий доказ, який згадується під час дослідження обставин справи, датований 06.06.2014 року, тобто складений щонайменше за два місяці до моменту укладання спірного договору.

З поданих суду першої інстанції доказів у справі № 916/1626/19 вбачається, що у Товариства з додатковою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія відсутні претензії та зауваження щодо комплектності, неушкодженості та працездатності майна, що передане на зберігання на підставі спірного договору зберігання. Складений на виконання спірного договору сторонами двосторонній акт з відміткою Зберігач не має жодних претензій до Поклажодавця стосовно якісних та кількісних характеристик майна, що передається на відповідальне зберігання не містить жодних заперечень або будь-яких зауважень ТДВ Біляївська сільгоспхімія з приводу якісних та кількісних характеристик майна, що передане на зберігання.

Товариство з додатковою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія не надало доказів на спростування фактів та обставин, які вбачаються з поданих Державним підприємтвом Спецагролізинг доказів, в підготовчому засіданні Товариство з додатковою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія не виявило незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Заперечення, не подані відповідачем в передбачений законом строк та в передбаченому законом порядку, не можуть братись до уваги як судом першої інстанції, так і під час перегляду справи в апеляційному порядку.

До того ж, позивач зауважує, що жодна з обставин у справі № 910/273/14 не має преюдиційного значення для справи № 916/1626/19 і не перебуває у причино-наслідковому зв`язку з обставинами, які входять до предмету доказування у справі № 916/1626/19. Відтак відсутні процесуальні підстави для задоволення клопотань відповідача на стадії апеляційного розгляду.

Також від позивача до Південно-західного апеляційного господарського суду 24.12.2019 року електронною поштою та 03.01.2020 року поштою надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2019 року у справі № 916/1626/19 залишити без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

У відзиві позивач зазначає, що оскільки під час укладання договору відповідач ознайомився з усіма умовами договору та порядку його виконання (згода щодо усіх істотних умов), саме відповідач зобов`язаний був буквально виконувати умови такого договору, а тому саме на відповідача покладається обов`язок доведення обставин, що входять до предмету доказування у справі. Отже, відповідач, а не суд, повинен на виконання принципу змагальності довести обставини, на які він посилається в заперечення позовних вимог. Проте доказів на підтвердження своїх заперечень в межах предмету позову відповідач не надав.

Державне підприємство Спецагролізинг на вимогу суду подало докази правомірності набуття права власності на зернозбиральний комбайн, який був переданий відповідачу на зберігання. Вартісні показники цього договору не мають доказового значення для справи, оскільки, з одного боку, нерелевантні з огляду на зміну фінансових умов в Україні (зокрема, девальвація національної валюти з часу укладання договору до дату розгляду справи судом); з іншого боку, збитки відшкодовуються на цінами, що діють на час такого відшкодування. Крім того, зі змісту договору вбачається, що предметом закупівлі є велика кількість однорідних предметів у одного постачальника, відтак покупець вправі розраховувати на цінові преференції та знижки. Натомість збитки, завдані позивачу по справі, потребують ремонту однієї одиниці та закупівлі запчастин вроздріб у різних постачальників, тобто за порівняно вищими, аніж оптовими, цінами.

Міністерство аграрної політики та продовольства України, м. Київ своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалось, відзив на апеляційну скаргу, в строк визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надало, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні 20.01.2020 року, яке проводилось в режимі відеоконференції, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія , м.Біляївка Одеської області вх. № 4747/19Д1 та вх. № 4747/19Д2 про витребування доказів у справі № 916/1626/19 задоволенено частково; рекомендовано Державному підприємству Спецагролізинг , м. Київ надати суду апеляційної інстанції для огляду оригінал Договору відповідального зберігання від 08.08.2014 року № 1, укладеного з Товариством з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія" з додатками до нього; рекомендовано Державному підприємству Спецагролізинг , м. Київ надати суду апеляційної інстанції листування та акти приймання-передачі щодо одиниці техніки (зерноприбиральний комбайн КЗС-812СХ), відносно якого заявлені позовні вимоги в даній справі, з письмовими поясненнями щодо доводів відповідача в частині невідповідності печатки підприємства на договорі та нібито передачі сільгосптехніки, обумовленої спірним договором, в неналежному стані, а також виявлених пошкоджень, зазначених у дефектних актах, в тому числі зерноприбирального комбайну КЗС-8І2СХ, який перебуває в м. Біляївка Одеської області, а саме на території Товариства з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія", як зазначено в судових рішеннях по справі № 910/273/14; встановлено Державному підприємству Спецагролізинг , м. Київ строк для надання вищевказаних доказів до 03.02.2020 року.

На виконання ухвали від Державного підприємства Спецагролізинг , м. Київ будь-яких клопотань чи заяв не надходило.

Проте, 10.02.2020 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства Спецагролізинг , м. Київ надійшли пояснення у справі, в яких, окрім раніше викладеного, позивач зазначив, що факт укладання спірного договору зберігання та всі без виключення його умови визнаються відповідачем, оскільки Товариство з додатковою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення заборгованості у справі № 916/3824/19, в обґрунтування якого Товариство з додатковою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія посилається на неналежне виконання позивачем вимог договору відповідального зберігання №1 від 08.08.2014 року. Зі змісту позовної заяви вбачається, що у Товариства з додатковою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія немає заперечень щодо юридичної сили договору, прав та обов`язків зберігача, які виникли у зв`язку з укладанням

договору зберігання. Товариство з додатковою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія визнає також факт отримання майна на зберігання саме на підставі договору зберігання. Одночасно не може бути підставою для звільнення зберігача від відповідальності за неналежне виконання своїх обов`язків втрата примірника договору.

На підтвердження вказаних обставин, позивачем до суду було надано копію позовної заяви з додатками у справі № 916/3824/19.

Судовою колегією письмові пояснення з додатками були долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 10.02.2020 року, яке проводилось в режимі відеоконференції, представники сторін підтримали своїх доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Представник відповідача в судовому засіданні подав клопотання про витребування доказів, в якому просив суд надати доручення представнику Товариства з додатковою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія Чижову Віталію Андрійовичу на ознайомлення з матеріалами господарської справи № 910/273/14 за її місцезнаходженням та зняти відповідні копії документів, відносно яких заявлено позовні вимоги, або витребувати у Господарському суду м. Києва матеріали вказаної справи №910/273/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДПЗКУ-МТС до Державного підприємства Спецагролізинг , про зобов`язання вчинити дії, яка знаходиться в архіві суд. Зазначене клопотання судовою колегією було залишено без розгляду з огляду на порушення заявником строків на його подання.

Представник Міністерства аграрної політика та продовольства України, м. Київ в судове засідання не з`явився, будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції не надав, про дату, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи поштове повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка сторін ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Міністерства аграрної політика та продовольства України, м. Київ.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія , м. Біляївка Одеської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2019 року у справі №916/1626/19 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

08.08.2014 року між Державним підприємством "Спецагролізинг" (позивач, Поклажодавець) та Товариством з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія" (відповідач, Зберігач) було укладено договір відповідального зберігання № 1 (Договір) відповідно до умов якого Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання техніку у кількості, визначеною актами приймання - передачі у додатках до договору, які є невід`ємними частинами договору (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2. Договору майно буде знаходитися на зберіганні за адресою: Одеська область, Біляївський район, м. Біляївка, автодорога Кар`єр пісчаний (Біляївка роздільна) 3 км. буд. 2.

Умовами п. 2.1.2. - 2.1.4. п. 2.1. Договору сторони погодили, що Зберігач зобов`язаний зберігати майно з дотриманням всіх необхідних умов (протипожежна безпека, забезпечення цілісності майна та інше), які забезпечують збереження майна Поклажодавця; нести відповідальність в обсязі вартості переданого Зберігачеві на зберігання майна за втрату (нестачу) або пошкодження майна Поклажодавця у відповідності з цим договором та законодавством з моменту одержання цього майна та до моменту його повернення Поклажодавцю; повернути майно Поклажодавцеві за першою вимогою останнього у такому технічному стані, у якому було прийняте на зберігання та зафіксованого в акті технічного стану майна, передбаченого п.1.2. договору.

Згідно з п. 2.2. Договору, якщо при прийманні Зберігачем майна, що передається Поклажодавцем на зберігання, в цьому майні виявляється пошкодження або недоліки, котрі можуть бути виявлені при поверхневому огляді, Зберігач зобов`язаний скласти акт огляду за участі Поклажодавця. Якщо Зберігач своєчасно не повідомить про цей факт Поклажодавця, він несе відповідальність за збитки, спричинені Поклажодавцеві.

Відповідно до п. 4.2. Договору Зберігач несе відповідальність за збереження Майна і цілісність майна з моменту передавання Майна на зберігання за актом приймання-передачі і до моменту його повернення Поклажодавцеві. У випадку нестачі або пошкодження Майна, яке передано на зберігання, або його частини, Зберігач повинен за свій рахунок відшкодувати збитки, які завдано Зберігачем у зв`язку з неналежним виконання умов Договору, в повному обсязі.

Цей Договір набуває чинності з дати підписання акту приймання-передачі Майна, і діє до 31.12.2014 року (п. 6.1. Договору).

На виконання умов договору, 08.08.2014 року за Актом приймання-передачі № 1 (а.с. 20-21) Державне підприємство "Спецагролізинг" передало, а Товариство з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія" прийняло на зберігання 33 комбайни з жаткою та транспортним візком КЗС-812СХ 2010 року випуску (за переліком, що міститься в Акті), в т.ч. комбайна із заводським номером 261, при цьому у вказаному акті зазначено, що Зберігач не має жодних претензій до Поклажодавця стосовно якісних та кількісних характеристик Майна, що передається на відповідальне зберігання.

Акт підписано та скріплено печатками сторін.

В подальшому, а саме 31.12.2014 року та 23.12.2015 року між сторонами було укладено дві Додаткові угоди № 1 та № 2 до Договору відповідального зберігання від 08.08.2014 року № 1, якими сторони окрім іншого продовжили дію Договору до 23.12.2016 року.

Доказів на підтвердження подальшої пролонгації Договору матеріали справи не містять, проте факт продовження правовідносин щодо зберігання майна за вищевказаним Договором сторонами не заперечується.

За твердженням позивача, протягом строку дії договору відповідач жодного разу не звертався до позивача з приводу недоліків майна, що ним зберігалось на підставі укладеного договору, не повідомляв про надзвичайні події або протиправні дії третіх осіб щодо майна.

20.09.2018 року між Державним підприємством "Спецагролізинг" (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інтехагросервіс (Виконавець) було укладено договір про надання послуг № 92/09, відповідно до умов якого виконавець, діючи в інтересах Хамовника, зобов`язався надавати за винагороду комплекс послуг з дефектування зерноприбиральних комбайнів КЗС-812СХ, що належать Замовнику, на умовах і в терміни, передбачені цим Договором (п. 1.1. Договору).

Відповідно до Додатку № 1 до вказаного Договору Специфікація робіт дефектуванню за вказаним Договором підлягає, зокрема, зерноприбиральний комбайн КЗС-812СХ із заводським номером - 261, що знаходиться за адресою: смт. Біляївка, Біляївського району, Одеської області.

Відповідно до Акту обстеження техніки № 1 від 11.10.2018 року (а.с. 24-25), за результатами огляду зерноприбирального комбайну КЗС-812СХ із заводським номером - 261 виявлено некомплектність комбайну та визначено, що вартість відновлювальних робіт в умовах відкритого майданчика для зберігання техніки з урахуванням вантажопідйомних та витратних матеріалів буде коштувати в межах 736 000 грн.

За твердженням позивача, представники відповідача відмовились від складання та підписання акта за наслідками перевірки стану зберігання майна після виявлення ознак розукомплектуваного майна, відсутності комплектуючих майна.

Також матеріали справи містять висновок експерта Харківського НДІ судових експертиз ім. Бокаріуса від 02.07.2019 року, з якого вбачається, що вартість відновлювального ремонту комбайна зернозбирального КЗС-812СХ, 2010 року випуску, заводський номер 261, що належить ДП Спецагролізинг і зберігається ТДВ Біляївська сільгоспхімія складає 2454711,00 грн.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача збитки в розмірі 2 454 711 грн.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну (ст. 942 Цивільного кодексу України).

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності (ст. 950 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ст . 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов`язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (ст . 614 та 1166 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до ч . 1, 2 ст . 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Тобто, чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов`язання.

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. А відтак, доводячи склад цивільного правопорушення у діях відповідача, відповідач мав довести, що його поведінка була неправомірною та протиправною. Протиправною поведінкою є різновид правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням. Протиправною поведінка вважається тоді, коли суб`єкт права свідомо порушує норму права.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачаться, що об`єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов`язання, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов`язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Таким чином, аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у виді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки з заподіяними збитками. В свою черг, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Так, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідального зберігання від 08.08.2014 року № 1, 08.08.2014 року за Актом приймання-передачі № 1 (а.с. 20-21) Державне підприємство "Спецагролізинг" передало, а Товариство з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія" прийняло на зберігання 33 комбайни з жаткою та транспортним візком КЗС-812СХ 2010 року випуску (за переліком, що міститься в Акті), в т.ч. комбайн із заводським номером 261, стягнення збитків за некомплектність якого є предметом розгляду даної справи.

У вказаному акті зазначено, що зберігач не має жодних претензій до поклажодавця стосовно якісних та кількісних характеристик Майна, що передається на відповідальне зберігання. При цьому, Акт підписано та скріплено печатками сторін без будь -яких зауважень та застережень.

Тобто, підписавши цей акт без заперечень та зауважень, без складання додаткових документів щодо кількісних та якісних ознак прийнятого на відповідальне зберігання майна, Товариство з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія" прийняло на себе зобов`язання з відповідального зберігання 33 комбайнів з жаткою та транспортним візком КЗС-812СХ 2010 року випуску (за переліком, що міститься в Акті), в т.ч. комбайн із заводським номером 261, та з цього моменту, у відповідності до приписів п. 2.1.3. зберігач зобов`язався нести відповідальність в обсязі вартості переданого зберігачеві на зберігання майна за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця у відповідності з цим договором та законодавством до моменту його повернення поклажодавцю .

З викладених обставин судова колегія доходить висновку, що відповідач техніку, яка була передана йому на відповідальне зберігання, прийняв у належному технічному стані, при цьому доказів протилежного відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, в жовтні 2018 року, під час обстеження техніки, яка була передана на відповідальне зберігання, а саме. за результатами огляду зерноприбирального комбайну КЗС-812СХ із заводським номером - 261, виявлено некомплектність вказаного комбайну та визначено, що вартість відновлювальних робіт в умовах відкритого майданчика для зберігання техніки з урахуванням вантажопідйомних та витратних матеріалів буде коштувати в межах 736 000 грн.

Обставини пошкодження та некомплектності вищевказаного комбайну також підтверджуються висновком експерта Харківського НДІ судових експертиз ім. Бокаріуса від 02.07.2019 року, який міститься в матеріалах справи, яким також встановлено, що вартість відновлювального ремонту зернозбирального комбайна КЗС-812СХ, 2010 року випуску, заводський номер 261, що належить ДП Спецагролізинг і зберігається ТДВ Біляївська сільгоспхімія складає 2454711,00 грн.

Зазначені обставини та наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що з боку відповідача мало місце невиконання визначеного п. 2.1.2 Договору обов`язку належного зберігання майна з дотриманням всіх необхідних умов (протипожежна безпека, забезпечення цілісності майна та інше), які забезпечують збереження майна Поклажодавця, що свідчить про протиправність поведінки відповідача, внаслідок якої позивачу було завдано відповідні збитки.

Щодо посилання скаржника на те, що позивачем у справі навмисно було передано йому за Договором відповідального зберігання від 08.08.2014 року № 1 техніку у неналежному технічному стані, та що зазначені обставини досліджувались під час розгляду справи № 910/273/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДПЗКУ-МТС до Державного підприємства Спецагролізинг про зобов`язання останнього вчинити дії щодо приймання від позивача зерноприбиральних комбайнів КЗС-812СХ у кількості 120 штук, судова колегія зазначає наступне.

По перше, умовами укладеного між сторонами Договору, а саме п. 2.2. Договору, визначено, що якщо при прийманні зберігачем майна, що передається поклажодавцем на зберігання, в цьому майні виявляється пошкодження або недоліки, котрі можуть бути виявлені при поверхневому огляді, зберігач зобов`язаний скласти акт огляду за участі поклажодавця. Якщо зберігач своєчасно не повідомить про цей факт поклажодавця, він несе відповідальність за збитки, спричинені поклажодавцеві.

Тобто, обов`язок виявлення недоліків майна, а також його пошкодження, як і обов`язок скласти відповідний акт, у відповідності до цього пункту договору, в період його дії, в першу чергу покладено на зберігача, оскільки саме зберігач, як особа, яка несе ризики пошкодження майна переданого на зберігання за договором зацікавлена в збереженні такого майна у стані, в якому воно було прийнято на зберігання.

Проте, матеріали справи будь-яких актів, окрім Акту приймання-передачі майна від 08.08.2014 року № 1, не містять. При цьому, як вже вказувалось вище, у вказаному акті зазначено, що зберігач не має жодних претензій до поклажодавця стосовно якісних та кількісних характеристик майна, що передається на відповідальне зберігання. Тобто підписавши цей акт, відповідач фактично підтвердив обставину належного стану майна, яке було йому передано, що в свою чергу спростовує вищезазначене твердження відповідача про те, що позивачем у справі навмисно було передано йому техніку у неналежному технічному стані.

По-друге, дослідивши судові рішення у справі № 910/273/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДПЗКУ-МТС до Державного підприємства Спецагролізинг , судова колегія зазначає, що предметом розгляду цієї справи було зобов`язання Державного підприємства Спецагролізинг вчинити дії щодо приймання зерноприбиральних комбайнів КЗС-812СХ у кількості 120 штук, які були передані Державним підприємством Спецагролізинг за договором фінансового лізингу Товариству з обмеженою відповідальністю ДПЗКУ-МТС , який в подальшому було розірвано. При цьому, факт належного чи неналежного стану комбайнів, в т.ч. зернозбирального комбайна КЗС-812СХ, 2010 року випуску, заводський номер 261, судами у вказаній справі не досліджувався.

Крім того, предметом судового розгляду у справі № 910/273/14 є події, які передували даті укладання спірного договору, а обставини, встановлені у згаданій справі, не мають преюдиційного значення для справи, яка наразі переглядається.

Таким чином, відповідачем не доведено суду апеляційної інстанції належними та допустимим доказами по справі свої заперечення стосовно позовних вимог у даній справі в частині факту наявності його вини у спричиненні збитків позивачу неналежним збереженням майна, що було передано йому на відповідальне зберігання. Суд звертає увагу відповідача, що його посилання на втрату документів та неможливість перевірки технічного стану комбайнів ззовні, відхилені з огляду на те, що ризик здійснення підприємницької діяльності відповідно до вимог чинного законодавства покладений на суб`єкта господарювання, який протягом тривалого часу, незважаючи на відсутність у нього, за його твердженням, договору, зберігав у себе майно, яке не належало йому на праві власності або користування.

Що стосується посилань скаржника щодо необґрунтованості позивачем розміру збитків, заявлених до стягнення, судова колегія зазначає таке.

Частиною 3 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Також, у ч. 3-4 ст. 225 Господарського кодексу України закріплено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Так, на підтвердження розміру збитків позивачем суду було надано висновок експерта Харківського НДІ судових експертиз ім. Бокаріуса від 02.07.2019 року, з якого вбачається, що вартість відновлювального ремонту комбайна зернозбирального КЗС-812СХ, 2010 року випуску, заводський номер 261, що належить ДП Спецагролізинг і зберігається ТДВ Біляївська сільгоспхімія складає 2 454 711,00 грн.

При цьому, доказів, які б спростовували висновки експерта щодо вартості відновлювального ремонту комбайну матеріали справи не містять, посилання на незначну різницю між вартістю нового комбайну та нарахованими збитками не можуть прийматися судом в якості доказу по справі в цій частині .

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обов`язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Судова колегія зазначає, що сама лише незгода відповідача з встановленим експертом розміром вартості відновлювального ремонту комбайну не може бути підставою для неприйняття судом такого висновку в якості доказу розміру понесених позивачем збитків, з огляду ще й на те, що відповідачем не надано жодних доказів, в розумінні ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, в підтвердження своєї позиції.

З огляду на вищевикладене, позивачем належними та допустимими доказами доведено порушення відповідачем зобов`язання за договором, факт спричинення збитків, їх розмір та прямий причинний зв`язок між заявленою сумою збитків та діями відповідача (в даному випадку бездіяльністю), тоді як відповідачем не доведено відсутність його вини, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, судова колегія вважає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, не підтверджуються належними доказами та є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи та висновками суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія , м. Біляївка Одеської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2019 року у справі № 916/1626/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Біляївська сільгоспхімія , м. Біляївка Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2019 року у справі № 916/1626/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2019 року у справі № 916/1626/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 10.02.2020 року.

Повний текст постанови складено 11 лютого 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош