Постанова

від 10.02.2020 по справі 916/1358/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1358/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Приватного підприємства "АВТО-ГРАНД", с. Маяки Біляївського району Одеської області - не з`явився;

від Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт.Хлібодарське Біляївського району Одеської області - не з`явився;

від Державної виконавчої служби - не з`явився .

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2019 року про відмову у задоволенні скарги на дії головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни, м. Одеса, суддя Степанова Л.В., повний текст ухвали складено 28.11.2019 року

у справі № 916/1358/19

за позовом Приватного підприємства "АВТО-ГРАНД", с. Маяки Біляївського району Одеської області

до відповідача Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області

про стягнення 748 474 грн. 61 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги та ухвали суду першої інстанції.

30.10.2019 року Хлібодарське виробниче управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області звернулось до Господарського суду Одеської області зі скаргою на бездіяльність Головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни (вх. №2-5322/19), в якій просило визнати протиправними та незаконними дії Головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 24.10.2019 року ВП № 60012686; визнати недійсною постанову головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни про арешт коштів боржника від 24.10.2019 року ВП № 60012686; зняти арешт з коштів, які містяться на поточному рахунку НОМЕР_1 в ПАТ "Банк Восток" (МФО 307123, код ЄДРПОУ 26237202), які призначені для виплати заробітної плати, сплати ПДВ, розрахунків з бюджетом та для соціальних виплат.

В обґрунтування скарги Хлібодарське виробниче управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області посилається на те, що 24.10.2019 року Головним державним виконавцем Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Кольца Камілою Юріївною, при примусовому виконанні наказу по справі №916/1358/19 від 25.08.2019 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на усіх рахунках в банківських установах, що належать Хлібодарському виробничому управлінню житлово-комунального господарства, в тому числі і в ПАТ "Банк Восток", в т.ч. на р/р НОМЕР_1. При цьому, заявник вважає, що вказана постанова про арешт коштів боржника є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню в частині накладення арешту на р/р НОМЕР_1 в ПАТ "Банк Восток", оскільки кошти, які знаходяться на вищезазначеному рахунку, окрім іншого, використовується підприємством для виплати заробітної плати, сплати ПДВ, здійснення обов`язкових платежів до бюджету та соціальних виплат, тобто використовуються з цільовим призначенням на виплату заробітної плати та обов`язкових платежів до бюджету, а накладення арешту на рахунки, кошти на яких використовуються для виплати заробітної плати працівникам, спричиняє порушення їх конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та також унеможливлює виконання ним своїх обов`язків зі сплати податків та зборів.

Скаржник також зазначає, що Податковим кодексом України та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI передбачено нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату податків та єдиного збору. Також ч. 12 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу). Отже на кошти, призначенням яких є сплата єдиного внеску, не може бути звернуто стягнення за іншими вимогами, ніж сплата такого внеску. Таким чином арешт коштів, які містяться на р/р НОМЕР_1 в ПАТ "Банк Восток", та які призначені на виплати заробітної плати, сплати ПДВ та розрахунків з бюджетом, а також для соціальних виплат, позбавляє Хлібодарське ВУЖКГ можливості своєчасно виплачувати заробітну плату своїм працівникам, сплачувати податки та інші обов`язкові платежі, що тягне за собою нарахування штрафних санкцій та пені та притягнення посадових осіб де відповідальності за невиконання вимог законодавства України.

Крім того скаржник зазначає, що не отримував вказану постанову про арешт коштів.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.11.2019 року у справі №916/1358/19 (Степанова Л.В. ) у задоволенні скарги Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства за вх. № 2-5322/19 від 30.10.2019 року на дії головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни в порядку ст. 339-341 Господарського процесуального кодексу України по справі № 916/1358/19 відмовлено .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скаржником до скарги не надано доказів того, що рахунок, на який накладено арешт, використовується саме для виплати заробітної плати, сплати ПДВ, здійснення обов`язкових платежів до бюджету та соціальних виплат, як і не надано жодного обґрунтування щодо суми грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, а також не підтвердження тієї обставини, що арештований рахунок використовувався виключно з метою оплати праці та здійснення пов`язаних відрахувань, наявності інших рахунків, які використовуються з метою забезпечення господарської діяльності підприємства, або інших обставин, які підтверджують неможливість використання арештованого рахунку для ведення господарської діяльності, можуть свідчити про зловживання боржником своїми правами та про безпідставне звільнення від обв`язку виконання судового рішення, що є неприпустимим, тому наведені скаржником доводи не є достатніми для задоволення його вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Хлібодарське виробниче управління житлово-комунального господарства, смт.Хлібодарське Біляївського району Одеської області з ухвалою суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2019 року у справі № 916/1358/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправними та незаконними дії Головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 24.10.2019 року ВП № 60012686; визнати недійсною постанову головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни про арешт коштів боржника від 24.10.2019 року ВП № 60012686; зняти арешт з коштів, які містяться на поточному рахунку НОМЕР_1 в ПАТ "Банк Восток" (МФО 307123, код ЄДРПОУ 26237202), які призначені для виплати заробітної плати, сплати ПДВ, розрахунків з бюджетом та для соціальних виплат.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права і неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що висновки суду, за якими ним було прийнято рішення про відмову у задоволенні скарги, є помилковими оскільки в матеріалах справи містяться платіжні доручення (№ 5 від 10.10.2019 року, № 8 від 10.10.2019 року, № 10 від 11.10.2019 року, № 27 від 21.10.2019 року), згідно яких Хлібодарським виробничим управлінням житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області сплачувались обов`язкові платежі до бюджету, зокрема, податок з доходів фізичних осіб, ПДВ, єдиний внесок та допомога по тимчасовій непрацездатності. Крім того, у своїй скарзі Хлібодарське виробниче управління житлово-комунального господарства, смт.Хлібодарське Біляївського району Одеської області взагалі не зазначало, що кошти на арештованому рахунку використовувались виключно з метою оплати праці та здійснення пов`язаних відрахувань, а вказувало на той факт, що арештований рахунок використовувався в тому числі і для вищевказаних відрахувань до бюджету.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2019 року у справі № 916/1358/19, справу призначено до судового розгляду.

Учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзив на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судове засідання представники учасників справи не з`явились, будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції не надали, про дату, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи .

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 27.11.2019 року у справі № 916/1358/19 є правомірною, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.07.2019 року позов Приватного підприємства "АВТО-ГРАНД", с. Маяки Біляївського району Одеської області до відповідача Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області задоволено в повному обсязі, стягнуто з Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області на користь Приватного підприємства "АВТО-ГРАНД", с. Маяки Біляївського району Одеської області 454779,96грн. основного боргу, 147 297,72 грн. пені, 34 099,32 грн. інфляційного збільшення, 12 297,61грн. 3% річних, 11 227,12 грн. судового збору.

22.08.2019 року Господарським судом Одеської області на виконання вказаного рішення суду було виданий відповідний наказ.

11.09.2019 року Головним державним виконавцем Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Камілою Юріївною було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження 60012686 з виконання наказу Господарського суду Одеської області від 25.08.2019 року по даній справі про стягнення з Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області на користь Приватного підприємства "АВТО-ГРАНД", с. Маяки Біляївського району Одеської області 659 701,73 грн.

18.09.2019 року Головним державним виконавцем Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Камілою Юріївною було винесено постанову про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт.Хлібодарське Біляївського району Одеської області (за переліком) (а.с. 220-221).

24.10.2019 року Головним державним виконавцем Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Камілою Юріївною було винесено постанову про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на грошові кошти, що містяться на усіх рахунках в банківських установах, крім коштів, що містяться на рахунках накладання арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, що належать Хлібодарському виробничому управлінню житлово-комунального господарства, в тому числі і в ПАТ "Банк Восток" (МФО 307123, код ЄДРПОУ 26237202).

Листом від 29.10.2019 року ПАТ "Банк Восток" повідомив Головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Камілу Юріївну, що поточний рахунок Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області № НОМЕР_3 має цільове призначення, оскільки вказаний рахунок використовується для зарахування страхових коштів, в зв`язку з чим повернув постанову державного виконавця від 24.10.2019 року.

30.10.2019 року Хлібодарське виробниче управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області звернулось до Господарського суду Одеської області зі відповідною скаргою на бездіяльність Головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни (вх. №2-5322/19).

26.11.2019 року до Господарського суду Одеської області від Головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни надійшли заперечення на скаргу, в яких головний виконавець зазначив, що Постанова про відкриття виконавчого провадження № 60012686 від 11.09.2019 року була направлена сторонам у відповідності до вимог чинного законодавства, скаржником отримана, проте останній, в супереч вимог п. 3, 4 ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконавче провадження , боржник протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження так і не надав декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; не повідомив виконавця про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини.

Також, державний виконавець вказує, що на момент винесення спірної постанови боржником не було надано будь-яких підтверджуючих документів, що відповідні рахунки призначені для виплати заробітної плати та для обов`язкових платежів до бюджету. Крім того, про відкриття рахунку 03.10.2019 року боржником у ПАТ Банк Восток державному виконавцеві, стало відомо не від боржника, як цього вимагає закон, а від органів державної податкової служби. При цьому відповідною постановою на кошти, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, арешт не накладався.

До того ж, боржник продовжив ухилятися від виконання рішення суду, та почав відкривати нові рахунки у нових банках, окрім тих, на які вже було накладено арешт, тому 01.11.2019 року було винесено ще одну постанову про арешт, та накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунку АТ "Таскомбанк" МФО 339500, ЄДРПОУ 09806443, р/р НОМЕР_2 та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику Хлібодарському виробничому управлінню житлово-комунального господарства код ЄДРПОУ 30342904.

Державний виконавець зазначає, що спір в рамках даної скарги стосується оскарження неправомірних дій державного виконавця щодо накладення арешту на рахунки скаржника, які призначені для виплати заробітної плати та для обов`язкових платежів до бюджету. Проте скаржник не надав суду жодних доказів обґрунтування щодо суми грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, а також того, що арештовані рахунки використовуються виключно з метою оплати праці та для обов`язкових платежів до бюджету, ненадання скаржником доказів використання рахунку виключно з метою виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є підставою для відмови у задоволенні скарги.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.11.2019 року у справі № 916/1358/19 у задоволенні скарги Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства за вх. № 2-5322/19 від 30.10.2019 року на дії головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни в порядку ст. 339-341 Господарського процесуального кодексу України по справі №916/1358/19 відмовлено.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст . 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п . 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ч . 1 ст. 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду . У рішенні від 17 травня 2005 року по справі Чіжов проти України (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст . 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п . 1 ст. 6 Конвенції.

Стаття 55 Конституції України вказує, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст . 2 Закону України Про виконавче провадження однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч . 1 ст. 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Державний виконавець, як працівник державної виконавчої служби відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно до ч. 1, 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Положеннями ст. 343 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Закон України Про виконавче провадження є спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Згідно зі ст . 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч . 1, п . 1 ч . 2 ст . 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з п . 7 ч. 3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Статтею 56 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, в т.ч., шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 48 Закону України Про виконавче провадження закріплено заборону звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до ст. 19-1 та 26-1 Закону України Про теплопостачання , ст. 15-1 Закону України Про електроенергетику , та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки , на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Так, згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Приписами ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати № 95 від 01.07.1949, ратифікованої Україною 04.08.1961, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. Заробітна плата в розумінні поняття "власності" є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в ст. 3, 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях ст. 97 Кодексу законів про працю, ст.ст. 15, 22, 24 Закону України "Про працю".

Разом з цим, ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначає виконавче провадження як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що їх положення не суперечать та не конкурують з пріоритетністю приписів щодо обов`язковості виконання судових рішень, а встановлюють порядок і певні обмеження, що застосовуються під час виконання судових рішень в примусовому порядку.

Отже, як неодноразово зазначено Верховним Судом під час розгляду аналогічних спорів, виплата підприємством працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці. Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Між тим, за загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 13.03.2019 року у справі № 344/8982/17 та від 25.10.2019 року у справі № 37/70 .

Так, в даному випадку Хлібодарське виробниче управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області просить визнати протиправними та незаконними дії Головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 24.10.2019 року ВП № 60012686; визнати недійсною постанову головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни про арешт коштів боржника від 24.10.2019 року ВП № 60012686; зняти арешт з коштів, які містяться на поточному рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ "Банк Восток" (МФО 307123, код ЄДРПОУ 26237202), які призначені для виплати заробітної плати, сплати ПДВ, розрахунків з бюджетом та для соціальних виплат.

При цьому, обставини неправомірності вказаної постанови зводяться до того, що рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ "Банк Восток" використовується скаржником, в тому числі, для виплати заробітної плати, сплати ПДВ, здійснення обов`язкових платежів до бюджету та соціальних виплат, на підтвердження чого скаржником до скарги було надано чотири платіжних доручення (а.с. 164-167).

Проте, судова колегія зазначає, що оскаржуваною постановою державного виконавця від 24.10.2019 року, накладено арешт не на конкретний рахунок скаржника, а на грошові кошти, що містяться на усіх рахунках в банківських установах, крім коштів, що містяться на рахунках, накладання арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Тобто, скаржником не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, що оскаржуваною постановою накладався арешт саме на кошти скаржника, які призначені для здійснення обов`язкових платежів до бюджету та соціальних виплат, в т.ч. заробітної плати .

До того ж, матеріали справи містять лист від 29.10.2019 року, яким банк ПАТ "Банк Восток" повідомив Державного виконавця Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Камілу Юріївну, що на поточному рахунку № НОМЕР_3 Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області зберігаються цільові кошти, оскільки вказаний рахунок використовується для зарахування страхових коштів, в зв`язку з чим повернув постанову державного виконавця від 24.10.2019 року без виконання в частині арешту таких коштів .

Отже, скаржником не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що на грошові кошти, які використовуються ним для здійснення обов`язкових платежів до бюджету та соціальних виплат, в т.ч. заробітної плати та містяться на рахунку № UА77 3071 2300 0002 6007 0107 3680 у ПАТ "Банк Восток" оскаржуваною постановою накладено арешт.

Крім того, судова колегія зазначає, що постановою від 24.10.2019 року про арешт коштів боржника, було накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника також і в інших банках, окрім ПАТ "Банк Восток", в зв`язку з чим, підстав для скасування цієї постанови з мотивів, викладених у скарзі не вбачається.

Враховуючи наведене, а також ненадання боржником жодного обґрунтування щодо суми грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, а також не підтвердження тієї обставини, що зазначений у скарзі рахунок використовувався виключно з метою оплати праці та здійснення пов`язаних відрахувань, та того, що саме на такі кошти, що містяться на цьому рахунку, було накладено арешт, або інших обставин, які підтверджують неможливість використання арештованого рахунку для ведення господарської діяльності, а також враховуючи наявність інших рахунків, які використовуються з метою забезпечення господарської діяльності боржника, що може свідчити про намагання боржника не виконувати судове рішення, а така поведінка є неприпустимою, наведені скаржником в апеляційній скарзі та скарзі на дії державного виконавця доводи та мотиви не є достатніми для задоволення його вимог в судовому порядку .

Що стосується доводів скаржника щодо неотримання оскаржуваної постанови, судова колегія зазначає, що матеріали справи містять лист Головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни на адресу, в т.ч скаржника, яким останньому було направлено оскаржувану постанову (а.с. 222-223), а також поштова квитанція щодо направлення зазначеного листа (а.с. 226) і скаржником не спростовано належними та допустимими доказами, зокрема, документами Укрпошти, протилежне.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області, викладені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного правового обґрунтування та не спростовують висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, проте з мотивів, що викладені в постанові суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п . 1 ст . 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 27.11.2019 року про відмову у задоволенні скарги на дії головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни у справі №916/1358/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Хлібодарського виробничого управління житлово-комунального господарства, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2019 року про відмову у задоволенні скарги на дії головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни у справі № 916/1358/19 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2019 року про відмову у задоволенні скарги на дії головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Кольца Каміли Юріївни у справі № 916/1358/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 10.02.2020 року.

Повний текст постанови складено 11 лютого 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош