Постанова

від 11.02.2020 по справі 924/533/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 року Справа № 924/533/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Маціщук А.В. , суддя Гудак А.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.09.2019 р. у справі № 924/533/19 (суддя Заярнюк І.В., повний текст рішення складено 07.10.2019 р.)

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м.Київ)

до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сонячна Світлиця" (м. Хмельницький)

про стягнення 6 294, 84 грн. пені, 899, 29 грн. 3% річних та 1 818, 26 грн. інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сонячна Світлиця" 6 294, 84 грн. пені, 899, 29 грн. 3% річних та 1 818, 26 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу від 23.09.2016 р. № 2462/1617-ТЕ-34 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений у жовтні 2016 р. - грудні 2016 р., січні 2017- лютому 2017 р. природний газ.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27.09.2019 р. у справі №924/533/19 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 3147, 42 грн. пені, 899, 29 грн. 3 % річних та 1 811, 16 грн. інфляційних втрат; здійснено розподіл судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, всупереч взятих на себе зобов`язань, не здійснив своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений природний газ, тому дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних за договорами є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами, не спростовані відповідачем, а відтак підлягають частковому задоволенню.

При цьому, суд першої інстанції, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, відмовив частково в позові у цій частині, оскільки позивачем окремі нарахування здійснено за межами можливих нарахувань, що чинним законодавством не передбачено. Окрім того, суд першої інстанції, враховуючи положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, а також клопотання відповідача про зменшення розміру пені, дійшов висновку зменшити розмір пені до 50 %.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 7,10 грн. та пені в розмірі 3147,42 грн., прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник вказує, що місцевий господарський суд при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про те, що нарахування інфляційних втрат на суми заборгованості, станом на кінець відповідного місяця, із включенням до їх складу інфляційних втрат за попередній місяць чинним законодавством не передбачено, оскільки нарахуванню згідно інфляційних процесів підлягають не тільки основна сума боргу а й суми, на які збільшився борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Окрім того, суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано зменшив розмірі пені. Беручи до уваги ті обставини, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення пені, суд не надав належної уваги ступеню виконання зобов`язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст. 233 ГК України, ст. 525, 526, 551, 599, 625 ЦК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 р. скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; встановлено сторонам строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив; роз`яснено учасниками справи, що розгляд справи буде здійснюватися у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Копія даної ухвали суду направлена на адресу сторін 13.12.2019 р. та отримана учасниками справи - 16.12.2019 р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, встановленим ст. 263 ГПК України не скористався.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.09.2019 р. у даній справі за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджено матеріалами справи, 23.09.2016 р. між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Сонячна Світлиця» (споживач) укладено договір постачання природного газу № 2462/1617-ТЕ-34, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2 договору).

У п. 2.1 договору зазначено, що постачальник передає споживачу з 01.10.2016 р. по 31.03.2017 р. (включно) природний газ обсягом до 150,0 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (тис. куб. м.): жовтень 15,0 тис. куб. метрів, листопад 25,0 тис. куб. метрів, грудень 30,0 тис. куб. метрів, січень 30,0 тис. куб. метрів, лютий 30,0 тис. куб. метрів, березень 20,0 тис. куб. метрів.

Обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором, повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у пункті 1.2 цього договору (п. 2.2 договору).

Згідно розділу 3 договору постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі: природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи; імпортованого природного газу (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00. що ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на мишу територію України) - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ. Споживач подає постачальнику до 15 числа місяця, що передує місяцю постачання природного газу, належним чином оформлену заявку на плановані обсяги використання природного газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. У разі неподання або несвоєчасного подання заявки споживачем постачальник може користуватися планованими обсягами, зазначеними у пункті 2.1 цього договору, на відповідний місяць. Обсяги постачання підтверджуються постачальником шляхом подання оператору газотранспортної системи номінації на відповідний місяць постачання (розрахунковий період) в установленому законодавством порядку. Постачальник протягом трьох днів з моменту підтвердження оператором газотранспортної системи номінації повідомляє споживачу про розмір поданої номінації шляхом надсилання відповідного повідомлення на електронну адресу, зазначену споживачем у розділі 13 цього договору. Приймання - передача природного газу протягом місяця здійснюється рівномірно з припустимим відхиленням добових обсягів від середньодобового не більш як на ± 5 (п`ять) відсотків. Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Розділом 5 сторони погодили, що регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідна до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. № 758. Ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 4 942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 гри. (п`ять тисяч дев`ятсот тридцять гри. 40 коп.). Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу. Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

У п. 6.2 договору сторони погодились, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим.

Згідно пп. 6 п. 7.2 договору споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

У п. 8.2 договору сторони передбачили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років (п. 10.3 договору).

Відповідно до п. 12.1 договору він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 р. до 31.03.2017 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення .

Договір підписаний представниками сторін, скріплений відтисками їхніх печаток .

23.01.2017 р. сторонами до договору підписано та скріплено відтисками печаток додаткову угоду №1, за умовами якої сторони доповнили розділ 1 "Предмет договору", виклали пункти 2.3. 2.4. та 2.5 розділу 2 у ін. редакції; замінили в пункті 3.3 розділу 3 договору, доповнили розділ 7 договору. Згідно з п. 10 зазначеної додаткової угоди вона набуває чинності з дати її підписання сторонами.

На виконання умов даного договору, позивачем було передано у власність відповідачу природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу відповідно від 31.10.2016 р. на суму 59 748, 78 грн. за жовтень 2016 р., від 30.11.2016 р. на суму 84 905, 53 грн. за листопад 2016 р., від 31.12.2016 р. на суму 93 996, 84 грн. за грудень 2016 р., від 31.01.2017 р. на суму 123 832, 68 грн. за січень 2018 р. , від 28.02.2017 р. на суму 85 812, 89 грн. за лютий 2017 р.

Відповідно до сформованої позивачем виписка по операціях за договором від 23.09.2016 р. № 2462/1617-ТЕ-34 за період з 01.10.2016 р. по 28.02.2019 р., відповідачем здійснені оплати за договором на загальну суму 506 758, 61 грн.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань щодо здійснення оплати за поставлений природний газ у жовтні 2016 р. - грудень 2016 р. та січні 2017 р. - лютому 2017 р. у строк, визначений договором, позивач, посилаючись на ст. ст. 549 та 625 ЦК України, п. п. 6.1., 8.2. договору нарахував відповідачу 6 294, 84 грн. пені, 899, 29 грн. 3% річних та 1 818, 26 грн. інфляційних втрат, що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч.1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як встановлено апеляційним судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору постачання природного газу від 23.09.2016 р. №2462/1617-ТЕ-34.

Матеріалами справи підтверджується факт належного виконання позивачем зобов`язань щодо поставки відповідачу природного газу, в обумовлений в договорі період, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які наявні в матеріалах справи.

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого природного газу виконував з порушенням умов, встановлених у п. 6.1 договору, тобто з простроченням оплати, що підтверджується випискою позивача щодо операцій за договором та розрахунком заборгованості.

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком позивач здійснив нарахування 3% річні в розмірі 899, 29 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 818, 26 грн. за зобов`язаннями жовтня 2016 р. - грудня 2016 р. та січня 2017 р. - лютого 2017 р.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі №686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем нарахування 3% річних, апеляційний суд вважає, що зазначені нарахування здійснені в можливих межах, а тому вимоги про стягнення 899, 29 грн. 3% річних є обґрунтованими.

В свою чергу, при здійсненні перевірки поданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань судом зауважується, що позивачем окремі нарахування здійснено за межами можливих нарахувань, що чинним законодавством не передбачено. Перевіривши правильність здійсненого позивачем нарахування інфляційних нарахувань на заборгованість за зобов`язаннями лютого 2017 р. судом встановлено, що їх розмір становить 398, 39 грн. (на заборгованість в сумі 30 645, 57 грн.), решта інфляційних втрат нараховані невірно.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 1811,16 грн., з огляду на що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в стягненні 7,10 грн. інфляційних втрат.

Окрім того, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи позивача, що нарахуванню згідно інфляційних процесів підлягають не тільки основна сума боргу а й суми, на які збільшився борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.

Враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, суд апеляційної інстанції відхиляє безпідставне твердження скаржника про те, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13.

Апеляційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржника на неврахування місцевим господарським судом викладеного у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 р. у справі № 904/10242/17, від 04.12.2018 р. у справі № 913/63/18 та від 05.07.2019 р. у справі №905/600/18 висновку про те, що нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, позаяк інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, оскільки суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що предметом позову у всіх зазначених справах є зокрема стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за поставлений природний газ (з урахуванням сум інфляційних втрат і 3% річних за попередній період включно), яка (заборгованість) стягувалася за судовим рішенням у іншій справі, тобто підставою позову у вказаних справах є невиконанням боржником судового рішення у іншій справі.

Натомість у справі № 924/533/19, яка розглядається, серед підстав стягнення інфляційних втрат немає будь-якого рішення суду щодо стягнення з позивача заборгованості за газ, переданий за договором постачання природного газу від 23.09.2016 р. №2462/1617-ТЕ-34.

Отже, предмет і підстави позову, а також фактичні обставини у справах №№ 904/10242/17, 913/63/18, 905/600/18 та цій справі є різними, що виключає застосування викладеної у зазначених постановах правової позиції Верховного Суду під час вирішення цього спору, що виник не з подібних правовідносин.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 6 294, 84 грн. пені, апеляційний суд зазначає наступне.

За приписами ч.1 ст. 230 ГК України, п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Пунктом 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що п. 8.2 договору сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Беручи до уваги викладене, та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір пені є правомірним в загальній сумі 6 294, 84 грн.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач подав до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50 %, яке обґрунтоване тим, що відповідач погасив суму основного боргу, а прострочення виконання зобов`язання було незначним.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При застосуванні вказаних норм поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному конкретному випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Окрім того, вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку. Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру даної санкції.

Таким чином, аналіз приписів статей 551 ЦК України та 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, беручи до уваги вказані норми, суд апеляційної інстанції, на підставі власної оцінки доводів сторін у даній справі, враховуючи те, що відповідач погасив суму основного боргу, а прострочення виконання зобов`язання було незначним, дійшов висновку, що відповідачем доведено наявності обставин, що визначені у вказаних приписах ст. 233 ГК України та з наявністю яких законодавець пов`язав виникнення підстав для зменшення розміру пені, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50 %.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зменшення суми пені є правом суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів.

Колегія суддів апеляційного суду вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не може бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, оскільки наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.09.2019 р. у справі № 924/533/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача відповідно до ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.09.2019 р. у справі № 924/533/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Гудак А.В.