Рішення

від 13.01.2020 по справі 183/1345/14-ц

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/1345/14-ц

№ 2/183/208/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2020 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Пащенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, треті особи - Приватне акціонерне товариство Науково-виробниче об`єднання Созидатель , ОСОБА_3 ,

за участю представника позивача ОСОБА_4 ,

представника відповідача ОСОБА_5 , -

в с т а н о в и в:

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з про поділ майна подружжя.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 також звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2017 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ):

- автомобіль марки RENAULT KANGOO, 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , двигун № НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 .

Поділено спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та:

- визнано за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частку автомобіля марки RENAULT KANGOO, 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , двигун № НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 за кожним;

- стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 210 469 (двісті десять тисяч чотириста шістдесят дев`ять) грн. 45 коп. вартості 1/2 частки грошових коштів, що знаходились у Публічному акціонерному товаристві Державний експортно-імпортний банк України (ЄДРПОУ 00032112) на депозитному рахунку № НОМЕР_6 та технічному рахунку для обслуговування депозиту № НОМЕР_7 у загальній сумі 420 938 грн. 90 коп.;

- стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 4827434 (чотири мільйони вісімсот двадцять сім) грн. 48 коп. вартості 1/2 частки грошових коштів, що знаходились у Публічному акціонерному товаристві ОТП Банк (юридична адреса: 01033, Україна, м. Київ, вул. Жилянська, 43, Ідентифікаційний код: 21685166) на банківських рахунках № НОМЕР_8 7 НОМЕР_9 , № 2635 5 521881596 відкритих за договорами про строковий банківський вклад № 305/2319/12 від 12 березня 2012 року, № 305/3212/13 від 30 травня 2013 року у загальній сумі 354 869 доларів США 70 центів (ЄДРПОУ 21685166);

- стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 878 141 (вісімсот сімдесят вісім тисяч сто сорок одну) грн. 95 коп. вартості 1/2 частки автомобілю марки LEXUS RX 450H, 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_10 , двигун № НОМЕР_11 .

В решті позову - відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя - відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду України від 25 квітня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та в частині зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя скасовано, справу в частині поділу майна, а саме автомобіля Лексус, грошових коштів на депозитних рахунках та квартири АДРЕСА_1 та грошових коштів, отриманих на підставі договору позики передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу між суддями, справу передано на розгляд судді Сорокі О.В.

При новому судовому розгляді справи ОСОБА_1 08.11.2019 року звернулася до суду з заявою про уточнення позовних вимог (т.13 а.с. 16), в якому просила суд:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти, що знаходились в Акціонерному товаристві ОТП Банк на банківських рахунках, відкритих за договорами про строковий банківський вклад у загальній сумі 394 910 доларів США та стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 197 455 доларів США;

- інші позовні вимоги, заявлені нею протягом розгляду справи підтримала та просила задовольнити в повному обсязі.

Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 березня 2003 року, від якого спільних дітей не мають. Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,- розірваний. Під час розгляду справи про розірвання шлюбу апеляційний судом було встановлено, що сторони на момент ухвалення судового рішення понад рік не проживають разом та не ведуть спільного господарства.

В період шлюбу, а саме 20 червня 2012 року подружжям за спільні кошти було придбано автомобіль LEXUS RX 450H, 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_10 , двигун 2 НОМЕР_12 , який був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 .

Крім того, спільні грошові кошти подружжя в розмірі 375 014,70 доларів США відповідачем ОСОБА_2 розміщені на депозитних рахунках в Публічному акціонерному товаристві ОТП Банк , згідно договорів № 305/3129/13 - 251 145,00 доларів США та № 305/3212/13 - 123 869,70 доларів США. Також, 05 квітня 2013 року згідно з договором № 305/3129/13 про строковий банківський вклад на ім`я відповідача розміщені на депозитний (вкладний) рахунок. Також набуті у шлюбі грошові кошти відповідачем розмішені на депозитному рахунку № НОМЕР_6 та на технічному рахунку для обслуговування депозиту № НОМЕР_7 у Публічному акціонерному товаристві Державний експортно-імпортний банк України , відкритих на ім`я відповідача.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 одноосібно, без дозволу позивача, в порушення ухвали про забезпечення позову, постановленої судом у цій справі, здійснив зняття грошових коштів, належних їх родині та накопичених подружжям за час шлюбу з рахунків у Публічному акціонерному товаристві Державний експортно-імпортний банк України та Публічному акціонерному товаристві ОТП Банк , здійснив продаж, зареєстрованого за ним та належного на праві спільної сумісної власності транспортного засобу марки LEXUS RX 450H ПАТ НВО Созидатель .

Таким чином, при новому розгляді справи ОСОБА_1 наполягала на стягненні з ОСОБА_2 Ѕ частини вартості неподільного майна - автомобіль LEXUS RX 450H, 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_10 , двигун 2 НОМЕР_12 у розмірі 878141,95 грн., з урахуванням вартості цього майна, визначеного відповідною експертизою на момент розгляду справи в суді, а також доводила суду, що грошові кошти, які знаходилися в Акціонерному товаристві ОТП Банк на банківських рахунках, відкритих за договорами про строковий банківський вклад у загальній сумі 394 910 доларів США на ім`я ОСОБА_2 являються їх спільною сумісною власністю, тому з урахуванням одноосібного зняття коштів з рахунків відповідачем, просила суд та стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 197 455 доларів США. Не дивлячись на те, що грошові кошти у розмірі 210 469 (двісті десять тисяч чотириста шістдесят дев`ять) грн. 45 коп., що знаходились у Публічному акціонерному товаристві Державний експортно-імпортний банк України (ЄДРПОУ 00032112) на депозитному рахунку № НОМЕР_6 та технічному рахунку для обслуговування депозиту № НОМЕР_7 у загальній сумі 420 938 грн. 90 коп. були стягнуті в примусовому порядку при виконанні рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2017 року, позивач, не спростовуючи цю обставину, підтримувала позов і в цій частині, з урахуванням постанови Верховного суду України (т.9 а.с. 106).

В свою чергу, ОСОБА_2 при новому розгляді справи 01.10.2019 року звернувся до суду з заявою про уточнення позовних вимог до ОСОБА_3 (т.12 а.с. 117), у якому просив суд:

визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 4139/1000 (41,39%) квартири АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право особистої приватної власності на наступне нерухоме майно:

-домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами) за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельну ділянку площею 0,2475 га, кадастровий номер 1223286500-03-004-0206, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 1223286500-03-004-0207, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 грошові кошти з нарахованими процентами, які знаходилися в Акціонерному товаристві ОТП банк на рахунках ОСОБА_2 за Договором № 305/2319/12 про строковий банківський вклад від 12.03.2012 року та за Договором № 305/3212/13 про строковий банківський вклад з можливістю пролонгації від 30.05.2013 року.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що Верховний Суд у своїй постанові від 24.07.2019 року звернув увагу на те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Відповідач ОСОБА_2 у своєму зустрічному позові наполягає на тому, що до укладення шлюбу з ОСОБА_1 мав високі статки, в тому числі власне нерухоме майно, корпоративні права ПАТ НВО Созидатель , під час шлюбу з ОСОБА_1 01.06.2007 року, на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТТМ ними кожним окремо, за особисті кошти було придбано частки у статутному капіталі: ним 49,14%, ОСОБА_1 - 1,6%. Звертає увагу, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_2 , посилаючись на наявність письмових доказів про наявність у нього особистих грошових коштів, набутих як до шлюбу (заробітна плата і дивіденди від корпоративних прав) так і під час шлюбу за рахунок відчуження особистого майна (2-х квартир) та отриманих дивідендів від корпоративних прав, що належали йому на праві особистої власності, наполягає на тому, що саме за рахунок цих коштів ним було набуто в особисту приватну власність майно, яке є предметом його зустрічного позову.

ОСОБА_2 спростовує презумпцію режиму спільної сумісної власності на домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами) за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,2475 га, кадастровий номер 1223286500-03-004-0206, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 1223286500-03-004-0207, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; а також на грошові кошти, які знаходилися в Акціонерному товаристві ОТП банк на рахунках за Договорами № 305/2319/12 та № 305/3212/13.

Позивач за зустрічним позовом звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 не спростовує та фактично визнає ту обставину, що, як до реєстрації шлюбу такі і під час шлюбу ОСОБА_2 мав особисті кошти у вигляді доходу від майна, яке йому належить на праві особистої приватної власності. Позивач за первісним позовом теж мала особисту частку корпоративних прав у ТОВ ТТМ , від якої теж отримувала особистий прибуток, який витрачала на свою доньку ОСОБА_3 .

В свою чергу, він за рахунок особистих коштів здійснив будівництво житлового будинку у селі Спаське Новомосковського району Дніпропетровської області, ще до укладення шлюбу ОСОБА_2 мав заощадження від заробітної плати, йому належало на праві власності дві квартири, кошти від продажу яких теж були витрачені на будівництво зазначеного будинку.

При цьому, відповідач, при новому перегляді справи вважає, що за ним повинно бути визнане право власності на 41,39 % квартири АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що жодним чином не будуть порушені права іншої співвласниці квартири - ОСОБА_3 , яка отримала право власності на Ѕ зазначеної квартири за договором відступлення прав, який був укладений без його згоди, оскільки більшу частку внесків за квартиру вони виплачували, перебуваючи у шлюбі.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_4 позов ОСОБА_1 підтримав, зустрічний позов ОСОБА_2 не визнав, з підстав, викладених, як у позовах, так і в заявах про уточнення позовних, а так само в письмових поясненнях. Представник відповідача наполягав на тому, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 належить стягнути вартість Ѕ частини автомобіля LEXUS RX 450H, 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_10 , двигун 2 НОМЕР_12 , у розмірі 878 141 (вісімсот сімдесят вісім тисяч сто сорок одну) грн. 95 коп. Така вартість автомобіля визначена експертом в ході розгляду справи, тому, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя . Також представник позивача наполягав на тому, що кошти, які знаходилися на депозитних рахунках в ПАТ ОТП Банк являються спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , закриття депозитних рахунків відповідачем та зняття коштів одноособово, без її відома, є порушенням прав позивача, тому з відповідача на користь ОСОБА_1 належить стягнути 259 390,35 доларів США, що складає Ѕ частину грошових коштів, які знаходилися на означених вище депозитних рахунках. При цьому представник відповідача не спростовував ту обставину, що в примусовому порядку виконане рішення Новомосковського міськрайонного суд Дніпропетровської області від 17.02.2017 року, матеріали справи місять постанову державного виконавця про повернення виконавчого документу, його довіритель отримала грошові кошти у розмірі 210 469 (двісті десять тисяч чотириста шістдесят дев`ять) грн. 45 коп., що знаходились у Публічному акціонерному товаристві Державний експортно-імпортний банк України (ЄДРПОУ 00032112) на депозитному рахунку № НОМЕР_6 та технічному рахунку для обслуговування депозиту № НОМЕР_7 у загальній сумі 420 938 грн. 90 коп. Представник позивача вважає неналежними та недопустими докази, подані відповідачем щодо розміру отриманих дивідендів ОСОБА_2 , оскільки з Інформаційної довідки Депозитарія ПАТ Національний депозитарій України вбачається зовсім інший розмір отриманих дивідендів відповідачем.

В судовому засіданні представник відповідача - ОСОБА_7 В.В. зустрічний позов підтримав, первісний позов ОСОБА_1 не визнав, з підстав, викладених у відповідних процесуальних заявах по суті. Особливу вагу, представник відповідача звернув увагу на те, що з 25.10.1996 року ОСОБА_2 мав корпоративні права ПАТ НВО Созидатель , а саме: мав у власності 35 486 простих акцій на пред`явника, на які отримував відповідні дивіденди. Згідно довідки ПАТ НВО Созидатель про виплату дивідендів акціонеру від 26.09.2019 року № 0983-2019 ОСОБА_2 , за період з 25.10.1996 року на підставі рішення загальних зборів акціонерів АТЗТ НВО Созидатель - Протокол № 1 від 21.06.1996 року; рішення загальних зборів акціонерів АТЗТ НВО Созидатель - Протокол № 1 від 16.02.1998 року, та рішення загальних зборів акціонерів АТЗТ НВО Созидатель - Протокол № 1 від 12.04.2001 року, - було виплачено дивіденди у розмірі 2 279 611,80 гривень особистих коштів. 01.06.2007 року, на підставі договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ТТМ ОСОБА_2 за особисті кошти 491400 гривень, що належали йому до шлюбу, набув в особисту власність 49,14%у статутному капіталі зазначеного товариства В свою чергу, за цим же договором ОСОБА_1 набула у особисту приватну власність 1,6% у статутному капіталі зазначеного товариства. Враховуючи набуття кожним з подружжя у власність майна з визначенням частки кожного з подружжя у цьому майні дивіденди на особисті корпоративні права в ТОВ ТТМ кожного з подружжя є особистою приватною власністю кожного з них. Відповідно до довідки про виплату дивідендів, в якості дивідендів за належну ОСОБА_2 на праві особистої власності частку його корпоративних прав в ТОВ ТТМ - за період з 25.10.2007 року по 26.03.2012 року йому було виплачено ТОВ ТТМ 3 330 464,67 гривень особистих коштів. Крім того, представник відповідача зауважує, що у ОСОБА_2 це вже був 3-й шлюб, у ОСОБА_1 це був 2-й шлюб, кожен з них мав дорослих дітей від попередніх шлюбів та не мали спільних дітей - тому вони обидва прагматично ставилися до своїх особистих майнових прав. ОСОБА_2 за власні кошти купував збірний щитовий будинок та оздоблював його, щоб залишити власному синові, а також за рахунок залишку особистих грошових коштів робив депозитні внески в АТ ОТП Банк . ОСОБА_1 свої особисті кошти витрачала на свою доньку, ОСОБА_3 , від попереднього шлюбу (купувала квартири, а потім їх дарувала їй; сплачувала внески за будівництво елітних квартир в новобудовах, а потім безкоштовно переуступала їй свої права в новобудові; купувала автомобілі та оплачувала їй відпочинки за кордоном). ОСОБА_2 , будучи генеральним директором та співвласником великої будівельної фірми, за власні кошти допоміг забезпечити житлом (зокрема, квартира АДРЕСА_3 ) доньку ОСОБА_1 , оксльки особистих грошових коштів, отриманих ОСОБА_1 від продажу квартири АДРЕСА_4 та від продажу гаражу по АДРЕСА_2 , не було достатньо для сплати навіть незначної частини внесків за будівництво квартири у елітній новобудові. Станом на 12.05.2008 року у ОСОБА_2 було особистих коштів у розмірі 93448,94 грн. (заробітної плати до укладення шлюбу) + 228630,40 грн. (від продажу 04.10.2000 року першої квартири, набутої до укладення шлюбу) + 269704,67 грн. (станом на 06.02.2008 року ОСОБА_2 отримав дивіденди за частку його корпоративних прав в ТОВ ТТМ ) + 2279611,80 грн. (АТЗТ НВО Созидатель відповідно до Протоколу № 1 від 12.04.2001 року було виплачено дивіденди у розмірі 2 279 611,80 гривень) = 2871395,81 гривень особистих коштів. ОСОБА_1 була зареєстрована у подарованій їй 15.11.2012 року ОСОБА_2 квартирі, яку вона хотіла залишити своїй доньці, проти чого ОСОБА_2 ніколи не заперечував.

На підставі договору поставки від 12.05.2008 року, укладеного з ТОВ МАВС ТИШЬЮ ПРОДАКТС КО , ОСОБА_2 було замовлено комплектуючі матеріали для будівництва двоповерхового житлового будинку зі збірних модулів на загальну суму 232 800,00 грн. в том числі НДС 20% - 38 800,00 грн. 01.09.2008 року в Україну надійшов будинок, за який ОСОБА_2 сплатив особисті грошові кошти у розмірі 232 800,00 гривень. 9.07.2009 року ОСОБА_2 отримав Акт державної комісії про введення в експлуатацію належного йому будинку. ОСОБА_2 сплачував грошові кошти за будівельні матеріали та будівельні роботи будинку АДРЕСА_2 . В пункті 11 зазначеного Акту зазначена вартість основних фондів (тобто використаних будівельних матеріалів та виконаних будівельних робіт) які приймаються в експлуатацію, разом з вартістю витрат пов`язаних з будівельно-монтажними роботами та пов`язаних з придбанням машинного обладнання та інвентарю складає 2 495 177 гривень. Аналогічна вартість нового будівництва (вартість усіх будівельних матеріалів та будівельних робіт) визначена і під час проведення у 2008 році інвентаризації належного йому будинку після завершення будівництва. Таким чином, спростовуючи презумпцію належності зазначеного будинку до спільного сумісного майна подружжя, позивач за зустрічним позовом має намір розпорядитися житловим будинком на власний розсуд, тому просить визнати цей будинок його особистою власністю. Станом на 12.03.2012 року додатково до вищезазначених особистих грошових коштів ОСОБА_2 отримав особисті грошові кошти у наступному розмірі: 192 536,00 грн. (від продажу 20.12.2008 року другої квартири, набутої до укладення шлюбу) + 1711760,33 грн. (за період з 27.05.2008 року по 15.11.2010 року ОСОБА_2 отримав дивіденди за частку його корпоративних прав в ТОВ ТТМ ) = 1904295,33 гривень особистих коштів, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 12.03.2012 року (100дол=798,75грн.) було еквівалентно 238409 доларів США. Саме за рахунок зазначених особистих коштів ОСОБА_2 12.03.2012 року зробив депозитний внесок в АТ ОТП Банк за депозитним договором № 305/2319/12 від 12.03.2012 року на суму 231000,00 доларів США особистих грошових коштів. 26.03.2012 року ОСОБА_2 отримав останні дивіденди за частку його корпоративних прав в ТОВ ТТМ у сумі 1349000,00 гривень, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 30.05.2013 року (100дол=799,30грн.) було еквівалентно 168772,67 доларів США. Саме за рахунок зазначених особистих коштів ОСОБА_2 30.05.2013 року зробив депозитний внесок в АТ ОТП Банк за депозитним договором № 305/3212/13 від 30.05.2013 року на суму 123869,70 доларів США особистих грошових коштів. Але, не дивлячись на те, що вищезазначені депозитні кошти були особистою власністю ОСОБА_2 - він заради примирення та збереження їх сім`ї добровільно сплатив ОСОБА_1 Ѕ частину від розірваних ним достроково його депозитів та Ѕ частину коштів від продажу автомобіля LEXUS. Адже, ОСОБА_1 для примирення та збереження їх сім`ї постійно вимагала від ОСОБА_2 поділити їх майно шляхом сплати їй 187830 доларів США за належні їй акції в АТ НВО Созидатель , але таких коштів у нього не було - тому єдиним виходом для нього було дострокове розірвання депозитних договорів. Щодо визначення судом належної ОСОБА_2 частки квартири АДРЕСА_1 , представник відповідача просив врахувати висновки Верховного Суду при перегляді цієї справи щодо поділу зазначеної квартири та вважав, що ОСОБА_2 має право на Ѕ частку від набутої ними під час шлюбу частки у праві власності на зазначену квартиру, яка є пропорційною до співвідношення грошових коштів, внесених ОСОБА_1 27000 гривень до укладення нею шлюбу з ОСОБА_2 та частки грошових коштів, внесених подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час їх шлюбу у сумі 129792 гривень.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Встановлені в судовому засіданні обставини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 04 березня 2003 року зареєстрували шлюб.

Шлюб між сторонами розірваний рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 23 травня 2014 року, залишеним без змін згідно з ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року (т.4 а.с.221, 222-223).

Вирішуючи спір у частині поділу автомобіля LEXUS RX 450Н, 2012 року випуску, слід звернути увагу на те, що казаний транспортний засіб був придбаний в період шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за договором купівлі-продажу від 07 червня 2012 року за ціною 733 890 грн., що не спростовано сторонами та підтверджується матеріалами справи (т.2 а.с. 202-213).

Правовідносини, що виникли між сторонами в частині поділу цього об`єкту спільного майна подружжя, врегульовані наступними нормами закону.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-486цс16.

У даному випадку, судом встановлено, що відчуження спільного майна подружжя відбулося без згоди ОСОБА_1 , однак кошти, отримані від реалізації такого майна, являються спільною сумісною власністю подружжя .

Судом встановлено, що автомобіль був відчужений ОСОБА_2 за 650 000 грн.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).

Оскільки спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя, а його відчуження відбулося без письмової згоди позивача, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію Ѕ вартості спірного автомобіля.

Визначаючи розмір грошової компенсації у розмірі Ѕ вартості автомобіля, суд виходить з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з подружжя, з урахуванням вимог меж заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України) визначається, виходячи з вартості транспортного засобу на момент його відчуження.

Проведені позивачем дві оцінки вартості автомобіля складені станом на 28 квітня 2014 року та станом на 13 січня 2017 року не являються належними та такими, що визначають його вартість на момент відчуження,- 19 березня 2014 року.

Матеріали справи містять дві оцінки експертів вартості автомобіля марки LEXUS RX 450Н, 2012 року випуску. Зокрема, у висновку про середньоринкову вартість вказаного вище транспортного засобу експерт оцінив його вартість у 645 115,00 грн. станом на 28 лютого 2014 pоку (т.3 а.с. 11-126). Ця вартість менша, ніж на момент продажу автомобіля - 19 березня 2014 року. Відповідно до висновку експерта від 13 січня 2017 року, експерт оцінив вартість автомобіля у 650 000,00 грн. станом на 26 березня 2014 року. У цьому ж висновку експерт вказує, що ринкова вартість автомобіля станом на дату дослідження (13 січня 2017 року) становить 1 756 283,00 грн.

Між тим, 19 березня 2014 року автомобіль марки LEXUS RX 450Н, 2012 року випуску був відчужений, і його вартість на цю дату за договором купівлі-продажу становила 650 000,00 грн.

Позивачем суду не надано висновку експертизи про ринкову вартість автомобіля на момент його відчуження - 19 березня 2014 року, тому суд приходить до висновку, що саме компенсацію Ѕ частини отриманих ОСОБА_2 від вже відчуженого автомобіля, суд, з урахуванням зазначених вище положень матеріального та процесуального закону, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача.

Вирішуючи питання щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя та стягнення грошових коштів, які знаходилися в Акціонерному товаристві ОТП Банк , суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

12 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ПАТ ОТП Банк укладено договір № 305/2319/12 про строковий банківський вклад, у відповідності до якого Банк взяв на себе зобов`язання прийняти вклад клієнта безготівково - шляхом списання (договірне списання) з поточного рахунку Клієнта, відкритого в Банку № 2620 1 НОМЕР_13 в сумі 231000,00 доларів США та зарахувати на вкладний рахунок, відкритий в Банку № НОМЕР_8 7 518881596. Дата повернення вкладу 13 березня 2013 року. Банк зобов`язався зберігати вклад та розраховувати на нього дохід за ставкою 9,00 % річних (т.1 а.с.126-127).

30 травня 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ ОТП Банк укладено договір № 305/3212/13 про строковий банківський вклад, у відповідності до якого Банк взяв на себе зобов`язання безготівково, шляхом списання у порядку, передбаченому договором з поточного рахунку Клієнта № 2620 1 501881596, відкритого в Банку в сумі 123869,70 доларів США та зарахувати вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_8 5 521881596 відкритий в Банку. Дата повернення суми 04 червня 2014 року, або день, визначений в п.2.3.2.1 Договору (у разі пролонгації вкладу). Банк зобов`язався зберігати вклад та розраховувати по ньому дохід за ставкою 6,50 % річних (т.1 а.с.10-11).

Зазначені рахунки на момент розгляду справи в суді закриті.

Згідно з випискою публічного акціонерного товариства ОТП Банк з особового рахунку ОСОБА_8 за період з 01 січня 2014 року по 01 січня 2015 року загальна сума вкладів на депозитних рахунках у гривні становила 3376760,70 грн.

Вирішуючи питання щодо походження коштів, які зберігалися на депозитних рахунках, відкритих ОСОБА_2 в ПАТ ОТП Банк , суд бере до уваги наступні докази.

Як вбачається зі статуту ТОВ ТТМ , затвердженого 06 вересня 2011 року (в період шлюбу між сторонами), Учасниками товариства є ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 . Розмір статутного капіталу становить 40000000,00 грн. Розмір внеску ОСОБА_1 становить 3,67 відсотків статутного капіталу Товариства, розмір внеску ОСОБА_2 становить 67,55 відсотків статутного капіталу Товариства. (т.1 а.с.130-143). Водночас, з договору про купівлю-продаж частки в статутному капіталі ТОВ ТТМ від 01 червня 2007 року вбачається, що ТОВ ІНТЕРФІН КАПІТАЛ продав, а ОСОБА_1 купила частку, яка складає 1,6 відсотків статутного капіталу Товариства вартістю 16000,00 грн.; ОСОБА_2 купив частку, яка складає 49,14 відсотків статутного капіталу Товариства вартістю 491400,00 грн. (т.1 а.с.144-145).

Згідно зі статутом ПАТ НВО Созидатель (нова редакція), ПАТ НВО Созидатель є правонаступником АТЗТ НВО Созидатель . Статутний капітал Товариства становить 41224253 грн. Статутний капітал поділено на 40924253 штуки простих іменних акцій номінальною вартістю 1,00 грн. кожна та 300000 привілейованих іменних акцій номінальною вартістю 1,00 грн. кожна. Статутний капітал утворюється з вартості вкладів засновників та Акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. Оплата вартості акцій Товариства може здійснюватися грошовими коштами (в тому числі в іноземній валюті), цінними паперами, іншими речами або майновими чи іншими відчужуваними правами, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка цінних паперів, інших речей або майнових чи інших відчужуваних прав, що вносяться в оплату за акції Товариства, здійснюється за згодою акціонерів Товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку (т.1 а.с.146-161).

Як вбачається з Інформаційної довідки Депозитарія ПАТ Національний депозитарій України , ОСОБА_1 є власником 14768 простих іменних акцій ПАТ НВО Созидатель , що становить 0,0358 відсотків від статутного фонду Товариства; ОСОБА_2 є власником 867865,00 простих іменних акцій ПАТ НВО Созидатель , що становить 2,1052 відсотків від статутного фонду Товариства; ТОВ ТТМ є власником 40000000,00 простих іменних акцій ПАТ НВО Созидатель , що становить 97,0303 відсотків від статутного фонду Товариства (т.1 а.с.163). Також ОСОБА_1 є власником 19875 іменних привілейованих акцій ПАТ НВО Созидатель , що становить 0,0482 відсотків від статутного фонду Товариства; ОСОБА_2 є власником 867865,00 простих іменних акцій ПАТ НВО Созидатель , що становить 2,1052 відсотків від статутного фонду Товариства; ТОВ ТТМ є власником 40000000,00 простих іменних акцій ПАТ НВО Созидатель , що становить 97,0303 відсотків від статутного фонду Товариства (т.1 а.с.164-166). Згідно з Сертифікатом акцій серії А № 0000007 від 26 січня 2007 року ОСОБА_2 є власником 454161 іменних акцій АТЗТ НВО Созидатель номінальною вартістю 1 грн. (т.1 а.с.167-168).

Суду надано довідку про виплату дивідендів акціонеру ОСОБА_2 , у відповідності до якої в період з 15.04.2005 року по 26.05.2008 року зазначеному акціонеру виплачено дивідендів на суму 2 279 611 гривень, 80 копійок (т.12 а.с. 172).

До зазначеної довідки відповідачем подано копії протоколів загальних зборів акціонерів, на яких в тому числі приймалося рішення щодо розмірів дивідендів, що підлягають виплаті акціонерам (т.12 а.с. 172-201).

Крім того, суду надана копія довідки, оригінал якої був оглянутий при дослідженні матеріалів справи, у відповідності до якої ОСОБА_2 Товариством з обмеженою відповідальністю ТТМ було виплачено дивідендів за період з 25.10.2007 року по 26.03.2012 року, на суму 3 330 464,67 грн. (т.12 а.с. 203).

Суд звертає увагу на ту обставину, що станом на момент видачі цієї довідки 30.10.2013 року ОСОБА_12 не був директором ТОВ ТТМ , останній приступив до виконання обов`язків директора з 24.06.2014 року (т.12, а.с. 225), однак інформація, викладена у довідці щодо розміру виплачених ОСОБА_2 дивідендів узгоджується з сумами виплат, визначених відповідними протоколами загальних зборів ТОВ ТТМ (т.12 а.с. 204-231) та підтверджується чековою книжкою, оригінал якої також був оглянутий судом (т.12 а.с. 232-235).

При вирішенні питання щодо належності грошових коштів, які зберігалися на депозитних рахунка, відкритих ОСОБА_2 в ПАТ ОТП Банк за відповідними договормами, суд виходить з наступних норм закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 СК України якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).

Майновий статус плодів та доходів може бути змінений за домовленістю між подружжям.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту; об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналіз зазначених норм закону у сукупності з поданими письмовими доказами, дає суду підстави дійти до висновку, що створюючи юридичні особи та визначаючи за кожним з подружжя частки в статутних капіталах, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 одночасно визначили і частки дивідендів на особисті корпоративні права, а тому виплачені грошові кошти в період шлюбу, в якості дивідендів, в даному конкретному випадку є особистою приватною власністю кожного з них, та не можуть бути розцінені судом, як об`єкт спільної сумісної власності.

Таким чином, суду в достатній мірі доведена та обставина, що при укладенні 12 березня 2012 року Договору № 305/2319/12 та 30 травня 2013 року Договору № 305/3212/13 про строковий банківський вклад, ОСОБА_2 розпорядився, в такий спосіб, своєю особистою приватною власністю.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 в частині визнання зазначених грошових коштів об`єктом спільної сумісної власності та їх поділу шляхом стягнення Ѕ частини грошової компенсації, задоволенню не підлягає.

Так, само не підлягає задоволенню і позов ОСОБА_2 в частині визнання особистою приватною власністю грошових коштів з нарахованими процентами, які знаходилися в Акціонерному товаристві ОТП банк на рахунках за Договором № 305/2319/12 про строковий банківський вклад від 12.03.2012 року та за Договором № 305/3212/13 про строковий банківський вклад від 30.05.2013 року, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення докористування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що згідно зі ст. 15 ЦПК України загальні суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Ст. 4 ЦПК передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).

ЦК та іншими законами може встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав. Наприклад, земельне законодавство регулює відносини, у тому числі й цивільні, об`єктом яких є земля; сімейне законодавство містить норми щодо захисту цивільних прав, пов`язаних з сімейними відносинами, тощо. З урахуванням наведеного суд під час розгляду і вирішенні цивільної справи визначає спосіб захисту виходячи із закону, який регулює конкретні правовідносини, і тих юридичних фактів, що обумовлюють виникнення цих правовідносин та цього спору.

У тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший,ніж визначений ст. 16 ЦК України, спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Одночасно можуть застосовуватися положення ст. 16 ЦК України і положення спеціальної норми щодо способу захисту у випадках, коли ці способи тотожні й на них поширюється дія ЦК.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Висновки суду про те, що грошові кошти, які зберігалися на депозитних рахунках, відкритих ОСОБА_2 в ПАТ ОТП Банк , на підставі відповідних Договорів, являються особистою власністю ОСОБА_2 , не вимагають від суду постановлення відповідного процесуального рішення. В даному випадку позивачем за зустрічним позовом обрано не належний спосіб оспорюваного ОСОБА_1 права ОСОБА_2 на зазначені кошти.

Вирішуючи питання за зустрічним позовом ОСОБА_2 в частині визнання ним права особистої приватної власності на домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами) за адресою: АДРЕСА_2 , а також земельні ділянки кадастровий номер 1223286500-03-004-0206, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 та кадастровий номер 1223286500-03-004-0207, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , суд виходить з наступного.

Верховний Суд у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 405/2391/15-ц та від 21 листопада 2018 року у № 372/504/17 зазначив, що у ст. 60 СК України законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У відповідності до вимог частини третьої ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, та про поділ спільного майна подружжя не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2017 року (т.17 а.с. 170-186), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року (т.7 а.с. 283), встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 - ж та земельні ділянки кадастровий номер 1223286500-03-004-0206, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 та кадастровий номер 1223286500-03-004-0207, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , не можуть бути визнані об`єктами спільної сумісної власності, внаслідок чого ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову в цій частині.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.

У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, або якщо це право не визнається іншою особою.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У відповідності до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Аналізуючи викладене, з огляду на ту обставину, що при первісному розгляді справи відповідачем не було заявлено самостійної вимоги щодо визнання зазначеного нерухомого майна його особистою власністю, суд приходить до переконання про необхідність задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 в цій частині та визнання за ним право особистої приватної власності на домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами) за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,2475 га, кадастровий номер 1223286500-03-004-0206, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 1223286500-03-004-0207, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

При вирішенні питання про поділ квартири АДРЕСА_1 , суд виходить з наступного.

Так, згідно договором Про інвестування житлового будівництва від 17 грудня 2002 року (укладеного ОСОБА_1 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 ) вартість квартири АДРЕСА_1 становила 155 820 грн. (тю5 а.с. 48-54)

Відповідно до довідки приватного акціонерного товариства Науково-виробниче об`єднання Созидатель про внесення грошових коштів ОСОБА_1 на будівництво житла за договором Про інвестування житлового будівництва від 17 грудня 2002 року № G-7-19 на виконання умов договору останньою до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 сплачено: 16 грудня 2002 року - 16 275,00 грн.; 28 січня 2003 року - 5 000,00 грн., 17 лютого 2003 року - 5 725,00 грн., а під час перебування у шлюбі з відповідачем позивачем сплачено: 14 березня 2003 року - 6 420,00 грн., 01 квітня 2003 року - 78 588,64 грн., 30 квітня 2003 року - 17 390,00 грн., 09 квітня 2003 року - 26 421,36 грн., 27 серпня 2004 року - 973,00 грн. (т.5 а.с. 79, 88-101).

Таким чином, до шлюбу ОСОБА_1 на будівництво квартири АДРЕСА_1 самостійно сплатила 27000 грн., а в період перебування у шлюбі - 129792 грн.

Суд бере до уваги, що 27 березня 2003 року ОСОБА_1 продала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_4 за ціною 32 840 гривень та гараж на АДРЕСА_2 за ціною 3 636 грн., тобто на загальну суму 36 476 грн., однак в період у період перебування у шлюбі нею було сплачено 123 372 грн. - після продажу квартири та гаража, що значно перевищує суму, за яку було продане майно, що належало їй на праві власності до реєстрації шлюбу з відповідачем.

Позивачем ОСОБА_1 не спростовано, що кошти, які були сплачені нею за спірну квартиру, являються її особистою власністю, а тому, з огляду на те, що більша їх частина була сплачена в період шлюбу, суд погоджується з розрахунком тієї частки, на яку відповідач ОСОБА_2 набув право власності, виходячи з презумпції права власності подружжя на майно.

Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.1 Постанови Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів від 15.05.2006 року № 3 за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України (далі СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Спірні правовідносини виникли між сторонами до 01.01.2004 року, тобто під час дії Кодексу про шлюб та сім`ю України 1969 року (далі КпШС України), а тому порядок набуття спільного майна та його правовий режим визначається за нормами діючого на той час законодавства, яке ці відносини регулює.

Відповідно до ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 24, ч.1 ст. 28 КпШС України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Згідно із ч.1 ст. 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Аналогічне правове положення закріплене в ст.ст. 60, 70 СК України, ст. 368 ЦК України.

Таким чином, зазначеною правовою нормою права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України, має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію).

Згідно частини 2 статті 28 КпШС України, суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

В Сімейному кодексі України аналогічне регулюються положеннями статей 119-120 СК України, відповідно до яких у разі встановлення режиму окремого проживання - майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Згідно з ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, необхідно встановити факт створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналізуючи викладене, суд приходить до переконання, що ОСОБА_2 набув право власності на 4139/1000 (41,39%) квартири АДРЕСА_1 .

Питання щодо судових витрат належить вирішити у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 2-5, 7, 10-13, 76-82, 89, 95, 141, 247, 258, 259, 263-265, 272 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_14 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію Ѕ частини вартості спільного майна подружжя - автомобіля марки LEXUS RX 450H, 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_10 , двигун 2 НОМЕР_12 , у розмірі 325 000 гривень (триста двадцять п`ять тисяч гривень).

В іншій частині позову ОСОБА_1 , - відмовити.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,- задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 4139/1000 (41,39%) квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право особистої приватної власності на наступне нерухоме майно:

-домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами) за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельну ділянку площею 0,2475 га, кадастровий номер 1223286500-03-004-0206, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 1223286500-03-004-0207, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

В іншій частині позову ОСОБА_2 , - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3250 грн. (три тисячі двісті п`ятдесят гривень).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 3980 грн. (три тисячі дев`ятсот вісімдесят гривень).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сорока О.В.