Постанова

від 11.02.2020 по справі 572/607/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2020 року

м. Рівне

Справа № 572/607/19

Провадження № 22-ц/4815/14/20

Головуючий у Сарненському районному суді:

суддя Ведяніна Т.О.

Рішення суду першої інстанції (вступна і резолютивна частини)

проголошено о 14 год. 45 хв. 04 вересня 2019 року

Повний текст рішення складено: 13 вересня 2019 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справі:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Бондаренко Н.В., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Вище професійне училище №22 м. Сарни Рівненської області;

представники учасників справи:

позивача - ОСОБА_2 ;

відповідача - ОСОБА_3 ;

за участі (в апеляційному суді): ОСОБА_1 та представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Вищого професійного училища №22 м. Сарни Рівненської області на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 04 вересня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищого професійного училища №22 м. Сарни Рівненської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

22 лютого 2019 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вищого професійного училища №22 м. Сарни Рівненської області (далі - ВПУ №22) про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи незаконністю свого звільнення 25 січня 2019 року з посади викладача на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України, а саме через вчинення працівником, що виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного із продовженням даної роботи.

Вважав, що 28 листопада 2019 року між ним та учнями ВПУ №22 дійсно відбулася розмова з приводу самовільного залишення ними занять, що мало систематичний характер. В ході розмови він деякою мірою емоційно розмовляв із учнями на підвищених тонах з використанням слів та зворотів, які учні, як правило, вживають при спілкуванні між собою. Ці вирази і вислови не було адресовано конкретним особам, а застосовувалися задля порівняння. Того ж числа наказом №22 ВПУ №22 було створено комісію, яка не зробила об`єктивного висновку, оскільки мала обвинувальний ухил і складалася переважно із членів адміністрації закладу.

Окрім того, вказував, що у ВПУ №22 створено первинну профспілкову організацію, членом якої він є. Разом з тим, усупереч вимогам закону його звільнення з профспілкою не погоджувалося.

Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 28 лютого 2019 року відкрито провадження у справі за зазначеним позовом ОСОБА_1 , призначено її до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи і на підставі наявних доказів.

У поданому відзиві на позов відповідач, вважаючи вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, просить залишити їх без задоволення. При цьому покликався на визнання позивачем тих обставин, які були підставою для його звільнення як аморальний проступок, тобто відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають. Щодо відсутності згоди первинної профспілкової організації на припинення між сторонами трудових відносин, то її зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань лише 01 лютого 2019 року після вчинення ОСОБА_1 проступку і звільнення його з роботи.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 не погоджувався із запереченнями відповідача про необґрунтованість його позову, а навпаки - звертав увагу на його підставність, з огляду на що просив його задовольнити.

Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 19 квітня 2019 року вирішено здійснити судове засідання з повідомленням (викликом) сторін у справі.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 04 вересня 2019 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача ВПУ №22 з 25 січня 2019 року, визнавши незаконним наказ №8-к від 25 січня 2019 року "Про звільнення з роботи викладача ОСОБА_1 ".

Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 93 789, 12 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнуто із ВПУ №22 в дохід держави 1 706, 41 гривню судового збору.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку в сумі платежу за один місяць звернуто до негайного виконання.

У поданій апеляційній скарзі відповідач, вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, покликався на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а також на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи.

На її обґрунтування вказувалося про неврахування судом того, що змістом Акту про результати проведення службового розслідування від 24 січня 2019 року спростовуються свідчення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також знехтував показаннями ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , які засвідчили факт вчинення позивачем аморального проступку, не сумісного з продовженням його роботи. При вирішенні спірних відносин не мають жодного значення показання колишньої учениці ВПУ №22 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , який звільнився у 2014 році. Їхні свідчення не можуть бути об`єктивними, оскільки вони не були присутні протягом останніх п`яти років у ході здійснення позивачем виховних робіт з учнями.

Складена ним характеристика на учня ОСОБА_11 не відповідає дійсності, що стверджено викладачами ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 .

Вважає такими, що мали місце з боку ОСОБА_1 , обставини вчинення аморального проступку, який унеможливлює продовження ним викладацької діяльності. Так, під час проведення виховної роботи з учнями групи 128мех при спілкуванні застосовував нецензурну/ненормативну лексику, образливі слова та вирази щодо учнів, які вони у спілкуванні між собою зазвичай вживають, що підтверджується рядом доказів (Акт про результати проведення службового розслідування від 24 січня 2019 року, доповідна викладача ОСОБА_22 від 22 січня 2019 року, доповідна викладача ОСОБА_23 від 22 січня 2019 року, письмові пояснення учнів групи 128мех, письмова доповідна в.о. директора ВПУ №22 Городнюка В.П., пояснювальна записка позивача, де він визнав використання лайливих слів, протокол зборів членів дирекції від 28 грудня 2018 року, аудіозаписи, протокол батьківських зборів та учнів групи 128мех від 17 січня 2019 року).

На думку відповідача, судом неправомірно відмовлено у дослідженні та перевірці протоколу загальних зборів трудового колективу ВПУ №22 від 07 лютого 2019 року, в якому дано загальну оцінку ОСОБА_1 і спростовано подані ним письмові клопотання про підтримку викладачами.

Обставини поведінки позивача порушують вимоги ч. 2 ст. 54 Закону України "Про освіту" щодо обов`язків педагогічних працівників дотримуватися педагогічної етики, захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного чи психічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою тощо, а тому відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є підставою для припинення між сторонами трудових відносин.

Щодо доводів позивача про неврахування роботодавцем обов`язковості попередньої згоди первинної профспілкової організації на його звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, то вважає, що її запитувати було недоцільно з правової точки зору. Так, станом на день звільнення ОСОБА_1 дану організацію не було зареєстровано в державних реєстрах згідно із ч. 9 ст. 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", ч.ч. 8, 9 ст. 9 Закону України "Про громадські об`єднання". Також не було повідомлено ВПУ №22 в порядку ч. 7 ст. 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" про включення профспілкової організації до реєстру об`єднань громадян та належність до певної профспілки, доказів про що позивачем надано не було.

З викладених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову до ВПУ №22 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У поданому відзиві позивач, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - відхилити. При цьому посилався на належність та допустимість доказів у справі, яким суд дав об`єктивну та справедливу оцінку, з огляду на що задовольнив позов на законних підставах.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи й заперечення сторін, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив із їх доведеності та обґрунтованості, оскільки роботодавцем звільнення ОСОБА_1 було проведено без достатніх правових підстав, а саме кваліфікація його дій, як аморального проступку, несумісного із продовженням викладацької діяльності, що були мотивом для припинення трудових відносин між сторонами, є помилковою, а також, що трудовий договір розірвано з ініціативи роботодавця без згоди профспілкової організації, членом якої є позивач.

Як з`ясовано судом, позивач прийнятий на посаду викладача спеціальних дисциплін ВПУ №22 з 01 вересня 1998 року.

25 січня 2019 року на підставі наказу роботодавця за №8-к його звільнено з займаної посади відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за вчинення ним як працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи.

Вважаючи, що звільнення проведено незаконно, 22 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду, де просив поновити його на попередньо займаній посаді, стягнувши з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. При цьому покликався на те, що в ході розмови з учнями він знаходився у стані душевного хвилювання з огляду на їхню поведінку, які втретє залишили без поважних причин навчальні заняття. Він використав усі можливі заходи впливу на них шляхом роз`яснення недопустимості пропуску уроків. Не заперечує, що дійсно розмовляв з учнівською групою на підвищених тонах, використовуючи при цьому слова і звороти, які підлітки самі ж використовують при спілкуванні між собою, вказуючи, що вони не є такими, а своїми діями підривають довіру до себе. Жодного конкретного учня він не принижував.

Щодо службового розслідування, то вважав, що його проведено роботодавцем з неповним з`ясуванням обставин події, а також з обвинувальним ухилом через існування психологічно напружених відносин між сторонами з приводу захисту прав працівників та створення ним альтернативної профспілкової організації.

Згідно із пунктом 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, зокрема.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №757/4906/15-ц, до суб`єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України "Про освіту", а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1.) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2.) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Зокрема, аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Так, аморальним проступком слід вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність, тощо.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону України "Про освіту" педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов`язки.

За змістом статті 56 Закону України "Про освіту" педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов`язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати в дітей і молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь - зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

При цьому звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Між тим, як правильно встановлено судом, оспорювані дії позивача не є такими, які слід розцінювати як аморальний проступок, що несумісний з продовженням ним викладацької діяльності, про що зроблено в оскаржуваному рішенні детальні і чіткі висновки.

Крім того, згідно із ч. 9 ст. 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" профспілка, об`єднання профспілок набувають права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення). Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту.

20 грудня 2018 року у ВПУ №22 було створено первинну профспілкову організацію Профспілки працівників освіти і науки України. Позивача було обрано профорганізатором цієї профспілкової організації.

Про створення первинної профспілкової організації із вказівкою про членство з переліком прізвищ створеної профспілки 02 січня 2019 року адміністрації ВПУ №22 було направлено відповідну інформацію, до якої долучено постанову Ради Рівненської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України №П-30 від 26.12.2018 "Про взяття первинної профспілкової організації ВПУ №22 Профспілки працівників освіти і науки України на обслуговування".

Пунктом 43 Статуту Профспілки працівників освіти і науки України передбачено, що первинна профспілкова організація вважається створеною за умови, що члени профспілки або особи, які ініціюють її створення, на зборах прийняли рішення та повідомили вищий за ступенем профспілковий орган про своє приєднання до профспілки.

За таких обставин доводи позивача про те, що на день його звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України він був керівником чинної первинної профспілкової організації ВПУ №22 визнаються колегією суддів обґрунтованими.

Відповідно до ч. 9 ст. 43 КЗпП України якщо розірвання трудового договору проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Згідно із ч. 3 ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Між тим, роботодавець при звільненні ОСОБА_1 до виборного органу первинної профспілкової організації ВПУ №22 і виборного органу Рівненської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України з відповідними запитами про їхню згоду не звертався.

17 грудня 2019 року Рівненським апеляційним судом при розгляді справи було вирішено усунути допущену ВПУ №22 та судом попередньої інстанції правову прогалину, звернувшись до виборного органу первинної профспілкової організації і виборного органу Рівненської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України за згодою на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Провадження у справі було зупинено.

28 грудня 2019 року і 02 січня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшли письмові докази про виконання ухвали щодо запиту на згоду виборних органів первинної профспілкової організації ВПУ №22 і Рівненської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України про звільнення ОСОБА_1 за п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Після поновлення 21 січня 2020 року провадження у справі її розгляд призначено на 11 лютого 2020 року.

Як видно з повідомлення Обласної ради Рівненської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України від 27.12.2019 №03-254, Президія цієї профспілкової організації своєї згоди на звільнення позивача за п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України не дала, виходячи з, такого. Причиною здійснення службового розслідування щодо ОСОБА_1 була доповідна матері одного з учнів про те, що останній надав негативну характеристику на її сина, яку необхідно було представити до військкомату. З наведеної інформації підтверджено лише факт інциденту, який відбувся 28 листопада 2018 року між учнями і ОСОБА_1 з приводу третьої втечі навчальної групи з занять в присутності викладача літнього віку. В ході розмови з учнями позивач емоційно розмовляв на підвищених тонах, використовуючи певні сумнівні словосполучення та звороти, однак персонально не конкретизував своїх переконань. Згодом попросив вибачення в учнів. Президія Рівненської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України не погоджувалася із оцінкою дій ОСОБА_1 як аморального проступку, не сумісного з подальшим проходженням викладацької роботи. При цьому роботодавцем не було враховано показань певних свідків, позитивну характеристику працівника, те, що він пропрацював на посаді двадцять років і вчинок було скоєно разово та під емоційним впливом.

З протоколу загальних зборів первинної профспілкової організації ВПУ №22 від 27 грудня 2019 року №5 вбачається, що ОСОБА_1 , як керівник цієї організації, самоусунувся від головування на зборах через наявність конфлікту інтересів. При голосуванні за давання згоди на його звільнення він утримався.

З приводу відмови у згоді на вивільнення за п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, то було враховано те, що позивач пропрацював у закладі двадцять років, характеризувався винятково позитивно, неодноразово заохочувався адміністрацією ВПУ №22 та вищестоящими освітніми інстанціями, до оспорюваного факту жодного разу не виявляв поведінки, яка могла б бути розцінена як аморальний проступок чи хоча б дала підстави для сумнівів у професійній діяльності. Також взято до уваги, що приводом для розмови з учнями було безпричинне залишення ними втретє навчального заняття, яке проводилося жінкою викладачем літнього віку в її ж присутності і з цих міркувань ОСОБА_1 вирішив захистити останню.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що відмова профспілкових органів обох інстанцій у звільненні позивача з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є обґрунтованою, вмотивованою, з повним і детальним викладенням усіх обставин, які стосуються оспорюваної події, а зроблені висновки відповідають з`ясованим фактам та вимогам закону.

Отже, підстав для припинення трудових відносин із ОСОБА_1 відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, тобто за вчинення ним як працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи, у роботодавця не було.

Щодо доводів апеляційної скарги про хибність тверджень суду попередньої інстанції при визначенні поняття та доведеності обставин вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням викладацької діяльності, і недоцільності звернення до виборних органів профспілкових організацій за даванням згоди на вивільнення ОСОБА_1 з ініціативи роботодавця, то вони повністю спростовуються правильністю наведених в оскаржуваному рішенні висновків та фактів і переконань, викладених апеляційним судом.

Через їх необґрунтованість не можна погодитися і з рештою аргументів заявника.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Вищого професійного училища №22 м. Сарни Рівненської області залишити без задоволення, а рішення Сарненського районного судуРівненської області від 04 вересня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В.Хилевич

Судді: Н.В. Бондаренко

Н.М.Ковальчук

Повний текст постанови складено: о 16 год. 50 хв. 11.02.2020