Постанова

від 11.02.2020 по справі 400/3065/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/3065/19 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті до товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон", третя особа Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про стягнення заборгованості в сумі 2 224 308,22 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2019 року Одеська регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті звернулась до суду з вищевказаним адміністративним позовом.

Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 01.10.2019 залишив без руху адміністративний позов Одеської регіональної служби державного ветеринарно - санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті до товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" про стягнення заборгованості в сумі 2224308,22 грн.

Надав позивачу 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позову шляхом подання до суду заяви, в якій вказати інші підстави для поновлення строку звернення до суду.

Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 01 листопада 2019 року позовну заяву і додані до неї матеріали повернув.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Одеська регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті звернулось з апеляційною скаргою, в якій просила її скасувати та постановити нову ухвалу, якою поновити строк звернення до суду та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- доводи апелянта щодо відсутності коштів у суб'єкта владних повноважень, державної установи для сплати судового збору;

- спір про стягнення плати за надані ветеринарно-санітарні послуги не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду без поважних причин.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом пункту 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

На підставі частини 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Законодавець пов'язує початок обчислення строку не з тим, коли особа суб'єктивно з'ясувала для себе або почала усвідомлювати, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона об'єктивно повинна була дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність, що мають вплив на неї, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності (строку звернення до суду) обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.".

В даному випадку надано тлумачення самому правовому інституту позовна давність та початку її перебігу.

Згідно частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

З системного аналізу зазначеної норми видно, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Так, позивач зазначав, що в травні 2018 року він звернувся з цим позовом до господарського суду Миколаївської області.

Господарський суд Миколаївської області ухвалою від 04.06.2018 позивачу відмовив у відкриті провадження та роз'яснив, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

Одеський апеляційний господарський суд ухвалив постанову 30.07.2018 про скасування ухвали Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2018 та передав справу до суду першої інстанції.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 26.02.2019 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.07.2018 скасувала, а ухвалу господарського суду Миколаївської області від 04.06.2018 залишила в силі.

Позивач у своїй заяві зазначав, що саме постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 визначила, що цей спір має вирішуватись за правилами адміністративного судочинства, а тому строк звернення до суду ним порушено з поважних причин.

Проте, слід зазначити, що перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду. Однак, якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг строку звернення до суду не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Аналогічна правова позиція щодо переривання строків звернення до суду викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року №6-1763цс16 та у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року № 6-895цс15.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивача, як на поважність причин пропуску строку, на те, що йому стало відомо про підсудність даної справи окружному адміністративному суду з постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019, отриманої ним 03.05.2019. Крім того, навіть, якщо таку причину пропуску строку вважати поважною, то позивач так само пропустив строк звернення до суду, оскільки з дня коли позивач дізнався про постанову Великої Палати Верховного Суду (03.05.2019) минуло більше трьох місяців.

Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду з причин зазначених позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду, у зв'язку з чим правильним є також висновок про повернення позовної заяви, оскільки станом на 01.11.2019 вимоги зазначені в ухвалі суду від 01.10.2019 позивач не виконав.

Стосовно доводів апелянта щодо відсутності коштів у суб'єкта владних повноважень, державної установи для сплати судового збору слід зазначити, що відсутність затвердженого кошторису суб'єктів владних повноважень й відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку звернення до суду і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018, № судового рішення в ЄДРСРУ 72088989.

До того ж слід врахувати, що Господарський суд Миколаївської області, ухвалою від 06.05.2019 повернув позивачу судовий збір у сумі 29 183,70 грн, тобто ще у травні місяці у позивача була можливість сплатити судовий збір за подання цього позову до адміністративного суду.

Посилання апеляційної скарги, що спір про стягнення плати за надані ветеринарно-санітарні послуги не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства не сприймаються колегією суддів, адже 23 вересня 2019 року позивач звернувся до суду саме з адміністративним позовом в порядку КАС України.

До того ж, як було встановлено вище, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26.02.2019 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.07.2018 скасувала, а ухвалу господарського суду Миколаївської області від 04.06.2018 залишила в силі, підтвердивши тим самим адміністративну юрисдикцію даного спору.

Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні спірного питання не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: Г.В. Семенюк

Суддя: С.Д. Домусчі