Постанова

від 10.02.2020 по справі 473/4773/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

10.02.20

22-ц/812/308/20

Єдиний унікальний номер справи 473/4773/19 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

Провадження № 22-ц/812/308/20

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 лютого 2020 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області , яке ухвалене 02 грудня 2019 року, в приміщенні цього ж суду, під головуванням судді Старжинської О.Є., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Вознесенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про зняття арешту з майна,

в с т а н о в и л а :

18 листопада 2019 року ОСОБА_2 пред`явив доОСОБА_1 вищезазначений позов, який обґрунтовував наступним.

Він є власником чотирьох земельних ділянок, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Бузької сільської ради Вознесенського району площами - 1,8348 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0090), 1,87 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0094), 2,2252 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0093), 2,2655 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0089),на підставі рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, яке набрало законної сили 22 листопада 2016 року

24 жовтня 2017 року та 30 листопада 2017 року він уклав договори оренди вказаних земельних ділянок з ПП Агроном 2005 , проте, провести їх державну реєстрацію не зміг та отримав відмову реєстратора з обґрунтуванням наявності зареєстрованого Державним реєстратором Вознесенського міськрайонного управління юстиції обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №13102878 від 03 лютого 2016 року стосовно арешту всього нерухомого майна.

Також посилався на те, що ніяких боргових зобов`язань за виконавчими провадженням позивач не має, виконавче провадження про стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини закінчено 29 березня 2016 року, у зв`язку з досягненням дитиною 18-річного віку з наявною на момент закінчення заборгованістю по аліментам в сумі 33 216 гривень 17 копійок.

Посилаючись на виписані обставини, позивач просив зняти арешт з усього нерухомого майна, накладений постановою державного виконавця Вознесенського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Миколаївської області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 лютого 2016 року.

РішеннямВознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2019 року позовОСОБА_2 задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставини справи та неправильне застосування положень матеріального закону, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення - про відмову у позові.

Апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржене рішення суду 1 інстанції скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_2 у позові, виходячи з наступних підстав.

Так, задовольняючи даний позов, суд 1 інстанції виходив з того, що виконавчий лист, на підставі якого і було накладено арешт на нерухоме майно, був завершений 29 березня 2016 року Вознесенського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Миколаївської області, а, відповідно, платник не має боргу перед відповідачем, а тому позов ОСОБА_2 підлягав задоволенню.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, не погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх, необґрунтованими й незаконними.

За Конституцією України, ст. 4 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України.

Зокрема, він повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Рішення суду 1 інстанції не у повній мірі відповідає виписаному.

Дійсно, згідно із ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно п.6 ч.1 ст. 49 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон), виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення.

Згідно ст. 56 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ст. 59 зазначеного закону, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно пункту 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про зняття арешту з майна № 5 від 03 червня 2016 року, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

При цьому, зняття арешту може проводитися в порядку контролю за судовими рішеннями по цивільним справам в порядку цивільного судочинства, чи в порядку адміністративного судочинства, у разі оскарженні дій судового виконавця, які той був зобов`язаний вчинити за чинним виконавчим законодавством та не вчинив їх, як у даному випадку.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконанні Вознесенського ВДВС ГТУЮ в Миколаївській області перебував виконавчий лист № АЕ-62 виданий 16 липня 1999 року, відповідно до якого, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягувалися аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі ј частини його заробітку (доходу).

Постановою державного виконавця Вознесенського ВДВС ГТУЮ в Миколаївській області від 29 березня 2016 року це виконавче провадження було закінчено, у зв`язку з досягненням дитиною 18 років.

Проте, в тій же постанові виконавець зазначив, що за платником аліментів залишається заборгованість у сумі 33 216 гривень 17 копійок.

Крім того, вказаний вище факт про те, що у ОСОБА_2 існує заборгованість за аліментами, яку він до теперішнього часу не погасив, вбачається з відповіді державного виконавця Вознесенського відділу ДВС головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 30 січня 2020 року № 141/91-36/1.

У зв`язку з виписаними обставинами, виконавець не вчинив належну виконавчу дію щодо арештованого майна і ОСОБА_2 міг та зобов`язаний був вирішувати це питання в порядку оскарження дій виконавця, за правилами цивільного провадження, а чи за правилами адміністративного судочинства - в позовному провадженні. Але не як не в якості пред`явлення цивільно-правового позову, як він вчинив у даній справі, бо це є неналежний спосіб захисту права.

Дійсно, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є власником чотирьох земельних ділянок, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Бузької сільської ради Вознесенського району площами 1,8348 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0090), 1,87 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0094), 2,2252 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0093), 2,2655 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0089), вказане право власності виникло в порядку спадкування на підставі рішення Вознесенського міськрайонного суду, яке набрало законної сили 22 листопада 2016 року і було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 грудня 2016 року.

24 жовтня 2017 року та 30 листопада 2017 року він уклав договори оренди вказаних земельних ділянок з ПП Агроном 2005 і при намірі здійснити реєстрацію права оренди цих земельних ділянок він отримав відмову реєстратора з обґрунтуванням наявності зареєстрованого Державним реєстратором Вознесенського міськрайонного управління юстиції обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №13102878 від 03 лютого 2016 року стосовно арешту всього нерухомого майна (а.с. 22-25).

Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно арешт був накладений згідно постанови від 03 лютого 2016 року про арешт на майно боржника ОСОБА_2 , який на теперішній час не знятий (а.с. 5-6).

У зв`язку з цим, та, відсутністю у нього боргів перед відповідачем, позивач вважав, що у суду є достатньо підстав для зняття арешту з майна і його позов підлягає задоволенню.

Проте, за таких обставин та у такий спосіб, позов ОСОБА_2 не міг бути задоволений, оскільки він має боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 , які на дату ухвалення рішення судом 1 інстанції, і, розгляду справи судом апеляційної інстанції, продовжують існувати.

Протилежного позивач належними та допустимими доказами не довів, хоча за процесуальним законом, то є його обов`язком.

Оскільки районний суд був іншої думки і позов задовольнив, то його рішення про це - слід скасувати і прийняти постанову, якою відмовити у позові ОСОБА_2 про зняття арешту з його земельних ділянок.

Керуючись ст. 367, 368, 376, 381, 382 ЦПК України , колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2019 року скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_2 у позові до ОСОБА_1 , третя особа - Вознесенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про зняття арешту з майна .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: П.П.Лисенко

Судді: О.О. Ямкова

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 12 лютого 2020 року.