Постанова

від 16.06.2021 по справі 473/4773/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 473/4773/19

провадження № 61-11329св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2

третя особа - Вознесенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Миколаївській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Лисенка П. П., Серебрякової Т. В., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про зняття арешту на майно.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником чотирьох земельних ділянок з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Бузької сільської ради Вознесенського району, а саме: земельна ділянка площею 1,8348 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0090), земельна ділянка площею 1,87 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0094), земельна ділянка площею 2,2252 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0093), земельна ділянка площею 2,2655 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0089).

24 жовтня 2017 року та 30 листопада 2017 року він уклав договори оренди вказаних земельних ділянок з приватним підприємством Агроном 2005 , проте, провести їх державну реєстрацію не зміг та отримав відмову державного реєстратора з обґрунтуванням наявності зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 лютого 2016 року № 13102878 арешту всього нерухомого майна.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно арешт був накладений на підставі постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, яке змінило найменування на Вознесенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Вознесенський МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області) від 03 лютого 2016 року про арешт на майно боржника, який не був знятий. Позивач зазначає, що ніяких боргових зобов`язань за виконавчими провадженням він не має, виконавче провадження про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини закінчено 29 березня 2016 року у зв`язку з досягненням дитиною 18 років та з наявною на момент закінчення виконавчого провадження заборгованістю по аліментам у сумі 33 216,17 грн. Арешт порушує та обмежує його право як власника на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном. У зв`язку із цим позивач просив зняти арешт з усього нерухомого майна, накладений постановою державного виконавця від 03 лютого 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Знято арешт з усього нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 , що накладений постановою про арешт майна боржника від 03 лютого 2016 року; дата державної реєстрації обтяження - 03 лютого 2016 року; реєстратор - Державний реєстратор Вознесенського міськрайонного управління юстиції; номер запису про обтяження - 13102878.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на виконанні Вознесенського МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області перебував виконавчий документ № АЕ-62, виданий 16 липня 1999 року, відповідно до якого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягувалися аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу). Постановою головного державного виконавця Вознесенського МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області Бутковського І. В. від 29 березня 2016 року це виконавче провадження було закінчено у зв`язку з досягненням дитиною 18 років. У постанові про закінчення виконавчого провадження зазначено про наявність заборгованості зі сплати аліментів у сумі 33 216,17 грн, однак нею не вирішено питання про зняття арешту із майна боржника, накладеного згідно постанови від 03 лютого 2016 року.

Арешт з майна може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону України Про виконавче провадження . Позивач набув право власності на спірне майно (земельні ділянки) після закінчення виконавчого провадження; виконавчий документ, за яким відбувалося стягнення з позивача аліментів на примусовому виконанні не перебуває, а тому він не є стороною виконавчого провадження, що унеможливлює оскарження відповідної бездіяльності державного виконавця. Також суд зазначив, що наявність боргу зі сплати аліментів у ОСОБА_1 не позбавляє стягувача ОСОБА_2 подати окремий позов про стягнення цих коштів та заяви про накладення арешту на належне відповідачу майно в рамках цієї справи. У зв`язку із зазначеним, суд вважав за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2019 року скасовано та прийнято постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зняття арешту з майна боржника, накладеного в рамках виконавчого провадження, може проводитися в порядку контролю за судовими рішеннями по цивільним справам у цивільному судочинстві шляхом оскарження відповідних дій виконавця чи шляхом подання адміністративного позову. Оскільки державний виконавець не вчинив належну виконавчу дію щодо арештованого майна, то ОСОБА_1 повинен був вирішувати це питання в порядку оскарження дій виконавця за правилами цивільного судочинства чи пред`явити позову в рамках адміністративного судочинства, але не шляхом подання відповідного цивільного позову, оскільки це неналежний спосіб захисту права. Також суд зазначив, що наявність невиконаного зобов`язання позивача ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 у вигляді боргу по сплаті аліментів на момент закінчення виконавчого провадження свідчить на відсутність підстав для зняття арешту з його майна.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

31 липня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргуна постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить суд касаційної інстанції скасуватипостанову Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року та залишити в силі рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у знятті арешту, посилаючись на необхідність вчинення позивачем захисту своїх прав іншим чином. Позивач оскаржував відповідну бездіяльність державного виконавця і ухвалою суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 473/3790/18 її визнано незаконною і зобов`язано державного виконавця зняти арешт, однак це рішення суду не виконано у зв`язку із звільненням державного виконавця. На примусовому виконанні відсутні виконавчі провадження щодо стягнення з позивача грошових коштів, у тому числі аліментів. Власником майна, на яке накладено арешт, позивач став після закінчення виконавчого провадження, а тому даний позов на думку позивача є негаторним, та має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Підставою касаційного оскарження зазначено відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою суду від 08 червня 2021 року справу 473/4773/19 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником чотирьох земельних ділянок з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Бузької сільської ради Вознесенського району, а саме: земельна ділянка площею 1,8348 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0090), земельна ділянка площею 1,87 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0094), земельна ділянка площею 2,2252 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0093), земельна ділянка площею 2,2655 га (кадастровий номер 4822080800:15:000:0089).

Право власності на земельні ділянки виникло в порядку спадкування на підставі рішення Вознесенського міськрайонного суду, яке набрало законної сили 22 листопада 2016 року і було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 грудня 2016 року.

24 жовтня 2017 року та 30 листопада 2017 року ОСОБА_1 уклав договори оренди вказаних земельних ділянок з приватним підприємством Агроном 2005 . Державним реєстратором відмовлено у здійснені реєстрації права оренди цих земельних ділянок у зв`язку із наявністю обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 лютого 2016 року № 13102878 у вигляді арешту всього нерухомого майна ОСОБА_1 .

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно арешт був накладений згідно постанови державного виконавця Вознесенського МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області від 03 лютого 2016 року про арешт на майно боржника ОСОБА_1 , який не знятий.

Арешт накладено в рамках виконавчого провадження № 7460852, щодо примусового виконання виконавчого документа № АЕ-62, виданого 16 липня 1999 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу).

Постановою головного державного виконавця Вознесенського МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області Бутковського І. В. від 29 березня 2016 року це виконавче провадження закінчено у зв`язку з досягненням дитиною 18 років. У постанові про закінчення виконавчого провадження зазначено про наявність заборгованості зі сплати аліментів у сумі 33 216,17 грн, однак у цій постанові не вирішено питання про зняття арешту із майна боржника, накладеного згідно постанови від 03 лютого 2016 року.

Згідно відповіді державного виконавця Вознесенського МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області від 30 січня 2020 року № 141/91-36/1, у ОСОБА_1 існує заборгованість за аліментами перед ОСОБА_2 , яку він не сплатив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України зазначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині першій статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року № 606-XIV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 606-XIV) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частиною першою статті 57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України Про виконавче провадження (в редакції на час пред`явлення позову) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Аналогічна за змістом норма містилась в статті 60 Закону № 606-XIV.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України Про виконавче провадження .

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19.

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковими для застосування судами.

Установивши, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, в рамках якого було накладено арешт на його майно, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що він може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 29 липня 2020 року в справі № 161/3171/19, від 20 січня 2021 року в справі № 157/298/19, від 24 травня 2021 року в справі № № 712/12136/18 .

У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суд першої інстанції з підстав застосування позивачем неналежного способу захисту його права, на вищезазначене не звернув уваги, та прийняв постанову по суті спору про відмову у задоволенні позову, помилково не ухваливши рішення про закриття провадження у справі.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій вищенаведеного не врахували та помилкового розглянули по суті позовну заяву ОСОБА_1 про зняття арешту, накладеного у рамках виконавчого провадження, у якому позивач є (був) боржником.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2018 року в справі № 473/3790/18 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Вознесенського МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області, зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково: визнано бездіяльність головного державного виконавця Вознесенського МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області Бутковського І. В. в частині незняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного постановою від 03 лютого 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на відчуження; зобов`язано головного державного виконавця Вознесенського МВДВС у Миколаївській області Бутковського І. В. зняти арешт з майна боржника ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця ВДВС Вознесенського МУЮ Миколаївської області 03 лютого 2016 року.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо наявності рішення суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 473/3790/18 про оскарження дій державного виконавця та його зобов`язання зняти арешт з майна позивача, оскільки дана обставина додатково підтверджує висновки касаційного суду щодо неналежного способу та порядку вирішення даного спірного питання шляхом подання позову, а не відповідної скарги в порядку ЦПК України, а невиконання цього рішення не може свідчити про наявність у позивача права на зняття арешту на його майно у спосіб інший, ніж визначений законом для таких випадків.

Аргументи касаційної скарги, що у цій справі позивачем пред`явлено негаторний позов є безпідставними, оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право користування майном, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тобто арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують порушення судами норм процесуального права, які є підставою для скасування постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Ураховуючи викладене, касаційний суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 рокускасувати.

Провадження у справі № 473/4773/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Вознесенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про зняття арешту з майна, закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук