Ухвала

від 02.04.2020 по справі 473/4773/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 квітня 2020 року

м. Київ

справа №473/4773/19

провадження № 61-4944ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , діючої в інтересах ОСОБА_2 , на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Вознесенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі.

Знято арешт зі спірного нерухомого майна.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

11 березня 2020 року представник ОСОБА_1., діюча в інтересахОСОБА_2 , подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи

Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року №460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Даний закон набрав чинності 08 лютого 2020 року. Касаційна скарга надіслана засобами поштового зв`язку 11 березня 2020 року, тобто, після набрання чинності вказаним законом, а відтак під час вирішення питання про прийняття даної касаційної скарги до розгляду суду слід керуватися положеннями процесуального законодавства, чинного станом на день подання касаційної скарги.

Вивчивши касаційну скаргу, суд дійшов висновку, що вона не може бути прийнята до розгляду та підлягає залишенню без руху, виходячи з таких підстав.

Для касаційних скарг, поданих після 08 лютого 2020 року, законодавцем встановлений новий порядок подання та підстави звернення особи з касаційною скаргою до суду.

Право на касаційне оскарження та підстави касаційного оскарження судових рішень визначені положеннями статті 389 ЦПК України.

Цивільний процесуальний закон містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги, за умови дотримання яких касаційна скарга може бути прийнята судом касаційної скарги до розгляду (стаття 392 ЦПК України).

Зокрема, відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У даній справі скаржник оскаржує в касаційному порядку постанову суду, право на касаційне оскарження якої передбачене пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України судові рішення підлягають касаційному оскарженню виключно у таких випадках:

1. якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2. якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3. якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4. якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Даний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Так заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, проте, не зазначає конкретні підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Крім того, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму матеріального права без врахування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 травня 2019 року в цивільній справі №372/2904/17-ц та у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі №6-26цс13.

Однак, вказані посилання суд не приймає до уваги, оскільки правові висновки, викладені у даних постановах, стосуються того, в порядку якого судочинства належить розглядати позов про звільнення майна з-під арешту, накладеного постановою слідчого судді в рамках кримінального провадження. Натомість, у даній справі на майно скаржника накладено арешт постановою державного виконавця в процесі виконання судового рішення про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 і суд апеляційної інстанції, вирішуючи справу, вказав, що вибраний позивачем спосіб захисту є неналежним. Відтак, вказані справи не є аналогічними за складом правовідносин, а тому вищевказаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду не може застосовуватися до даних правовідносин.

Таким чином, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, оскільки неоформлена відповідно до вимог, встановлених процесуальним законодавством для касаційної скарги.

Відтак, скаржнику, для усунення недоліків, а також з метою недопущення подвійного тлумачення змісту касаційної скарги,необхідно надати до суду уточнену касаційну скаргу, в якій згрупувати,систематизувати та чіткозазначити підстави касаційного оскарження судових рішень у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень.Тобто, заявнику слід чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, який (які) відповідно до змісту касаційної скарги є підставою (підставами) для подачі даної касаційної скарги .

Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

За правилами частини першої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що виконання вищезазначеної судом умови щодо оформлення касаційної скарги необхідне для подальшого розгляду касаційної скарги Верховним Судом.

Крім того, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України в частині сплати судового збору.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

На виконання вимог статті 392 ЦПК України до касаційної скарги позивачем додано дублікат квитанції від 02 березня 2020 року №0.0.1635832180.1 про сплату судового збору у розмірі 1538 грн.

У законодавстві не встановлено спеціальних вимог до оформлення платіжних документів, на підставі яких перераховуються суми судового збору. Таке перерахування здійснюється за загальними правилами Закону України від 05 квітня 2001 року Про платіжні системи та переказ коштів в Україні і відповідних нормативно-правових актів Національного банку України.

Суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про судовий збір суд перед відкриттям провадження у справі перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до інформаційного листа Державної судової адміністрації від 10 листопада 2011 року № 12-6621/11 щодо застосування Закону України Про судовий збір , документом про сплату судового збору є квитанція установи банку або відділення зв`язку, які прийняли платіж або платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою банку і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення.

При сплаті судового збору готівкою до документа, щодо якого вчинюється відповідна дія, додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж, а при перерахуванні судового збору з рахунка платника - останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту: Зараховано в дохід бюджету _ грн. (дата) .

Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб, відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

Документ про сплату судового збору додається до позовної заяви, апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови суду, до інших заяв щодо здійснення судом певних дій, за які передбачено сплату судового збору відповідно до Закону України Про судовий збір .

За таких обставин документи про сплату судового збору подаються до суду тільки в оригіналі; копії, дублікати у тому числі виготовлені із застосуванням технічних засобів (фотокопії тощо), цих документів не можуть бути належним доказом сплати судового збору.

Наданий Верховному Суду заявником дублікат квитанції про сплату судового збору не відповідає вищезазначеним вимогам.

За таких обставин касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду, оскільки не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.

За правилами частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , діючої в інтересах ОСОБА_2 , на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає..

Суддя А. А. Калараш